КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ ПІСЛЯ УХВАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 1996
КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ ПІСЛЯ УХВАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 1996, хроніка законодавчих робіт із внесення змін до Конституції України: 1997 — початок 2008. Першим актом, спрямованим на започаткування новітнього конституційного процесу, стала постанова Верховної Ради України «Про загальний план законодав-
чих робіт на 1997 рік» (№ 98/97ВР) від 20 лют. 1997, в якій передбачалося, зокрема, розроблення проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України». Проте офіційною датою початку процесу внесення змін до Конституції України 1996 стало рішення ВР України від 17 лип. 1997 щодо розгляду законопроектів про внесення відповідних змін. Під час засідань ВР було розглянуто 3 конституційні законопроекти: проект, розроблений Ін-том законодавства ВР України, що передбачав внесення змін до 24 статей Конституції і двох пунктів розділу «Перехідні положення», поданий нар. депутатом М.Карнаухом та іншими; законопроект про внесення змін до ст. 41 (нар. депутат І.Чиж та ін.) й законопроект про внесення змін і доповнень до ст. 81 Конституції (нар. депутат В.Мойсеєнко та ін.). Жоден з цих законопроектів не набрав необхідної кількості голосів. 26 груд. 1997 до ВР України було подано проект Закону України «Про внесення змін до статті 46 Конституції України». 15 січ. 1998 ВР України прийняла постанову про попереднє схвалення цього законопроекту та направлення його до Конституційного Суду України (КС України) для отримання висновку. КС України визнав цей законопроект таким, що не відповідає вимогам ст. 157 Конституції України (висновок від 2 черв. 1999 № 2-в/99). 15 січ. 1998 парламентом попередньо був схвалений законопроект «Про внесення змін до статті 98 Конституції України» (постанова № 27/98ВР), який також було направлено до КС України для надання відповідного висновку. У висновку від 25 берез. 1999 за № 1-в/99 КС України визнав даний законопроект таким, що відповідає вимогам ст. 157 і 158 Конституції України в частині, згідно з якою «парламентський контроль за формуванням та виконанням Державного бюджету України по доходах і видатках від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата України» та що «повноваження, порядок організації і діяльності Рахункової палати України визначаються Законом».
Після одержання висновку КС України щодо цього законопроекту ВР України у зв’язку із внесенням до законопроекту деяких змін (постанова ВР України від 21 верес. 2000) знову звернулася до КС за висновком. Отримавши позитивний висновок КС 21 груд. 2000, парламент попередньо схвалив цей законопроект, а потім 17 січ. 2002 прийняв його як конституційний закон. Це був перший закон про внесення змін до нової Конституції України. Проте він так і не набув чинності, оскільки 7 лют. 2002 Президент України Л.Кучма, застосувавши право вето, повернув його до ВР України для повторного розгляду з пропозицією відхилити даний законопроект. Не погодившися з таким рішенням Президента України, 73 нар. депутати України звернулися до КС з поданням про відповідність Конституції України вето Президента України. КС своїм рішенням від 11 берез. 2003 визнав здійснене Президентом України право вето на прийнятий ВР України Закон України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України» із поверненням його на повторний розгляд ВР України таким, що відповідає Конституції України. 22 груд. 1998 на розгляд парламенту було запропоновано проект закону № 2339 про внесення змін до низки статей та доповнень до Конституції (нар. депутат П.Симоненко та ін.). Принциповими в цьому законопроекті були пропозиції про скасування інституту Президента України, відновлення інституту Президії ВР України, перерозподіл повноважень між парламентом і урядом, відновлення системи рад нар. депутатів та ліквідацію місц. держ. адміністрацій, відновлення системи органів нар. контролю, уточнення функцій КС України тощо. 14 черв. 1999 ВР України прийняла постанову про направлення законопроекту до КС України для надання висновку, однак висновку так і не отримала. 18 черв. 1999 у ВР України було зареєстровано законопроект за № 3366 про внесення змін до ст. 111 Конституції України, поданий нар. депутатом О.Мазур та ін. (цей проект передбачав додат-
кові підстави для усунення Президента України шляхом імпічменту, а саме: зростання зовн. та внутр. боргу, створення передумов втрати екон., інформаційної та нац. безпеки, суверенітету й обороноздатності д-ви). Законопроект 16 лип. 1999 було направлено до КС України, але висновку КС України не надав. 1 лип. 1999 у ВР України був зареєстрований законопроект за № 3442 про внесення змін до статей 84, 85, 89, 92, 93, 94, 106, 147, 150, 151 та до п. 6 розділу ХV Конституції України (нар. депутат О.Ющик та ін.). 16 лип. 1999 цей законопроект, згідно з постановою ВР України, було направлено до КС України. Свій висновок щодо законопроекту КС ухвалив 14 берез. 2001. Законопроект з урахуванням висновку КС України був опрацьований депутатами і зареєстрований у парламенті 14 травня 2002 під № 0998. 21 січ. 2000 було зареєстровано законопроект за № 3029-д (нар. депутат І.Коліушко та ін.) щодо внесення змін до ч. 3-ї ст. 80 Конституції України. Цим законопроектом передбачено, що нар. депутати України не можуть бути затримані чи заарештовані до набуття законної сили обвинувальним вироком суду. Стосовно даного законопроекту КС України 5 груд. 2000 ухвалив позитивний висновок. Починаючи від 15 січ. 2000, право законодавчої ініціативи щодо конституційних змін почав реалізовувати також Президент України. Саме тоді глава д-ви видав указ за № 65/2000 «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою», який мав вирішити низку питань, у т. ч. щодо внесення змін до Конституції України. Цей указ став предметом розгляду КС України в справі за поданням нар. депутатів щодо його відповідності Конституції України, і частково його було визнано неконституційним (рішення КС за № 3-рп/2000 від 27 берез. 2000). 16 квіт. 2000 відбувся всеукр. референдум, на ньому було дано позитивну відповідь на всі запитання, внесені до бюлетеня з урахуванням рішення КС України, а саме: 1. «Чи підтримуєте Ви
пропозиції про доповнення статті 90 Конституції України новою третьою частиною такого змісту: “Президент України може також достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України”, яка б установлювала додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради України, та відповідне доповнення пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України словами: “та в інших випадках, передбачених Конституцією України?”»; 2. «Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України і вилученням у зв’язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України: “Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані?”»; 3. «Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов’язаною з цим заміною у частині першій статті 76 Конституції України слів “чотириста п’ятдесят” на слово “триста”, а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства?»; 4. «Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?» 25 квіт. 2000 до ВР України був поданий законопроект про внесення змін до статей 76, 80, 90, 106 Конституції за результатами всеукр. референдуму за нар. ініціативою (подання Президента України), визнаний Президентом як невідкладний (реєстраційний № 5300). Дещо раніше, 10 квіт. 2000, нар. депутати України подали до ВР України проект Закону України «Про зміни до Конституції України за результатами всеукраїнського референду-
му 16.04.2000 року» (реєстраційний № 5300-1), пропонуючи внести також зміни щодо двопалатного парламенту. Обидва законопроекти стали предметом розгляду КС України, який у своєму висновку від 27 черв. 2000 визнав перший законопроект таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158, а у висновку від 11 лип. 2000 щодо другого законопроекту визнав його таким, що частково не відповідає вказаним вимогам та припинив провадження в справі про запровадження двопалатного парламенту. Надалі законопроект, поданий Президентом України, було попередньо схвалено парламентом, проте 18 січ. 2001 конституційний процес щодо цього законопроекту закінчився тим, що парламент не прийняв його як конституційний закон. 1 груд. 2000 на розгляд ВР України було подано законопроект за № 6254 про внесення змін до ст. 81 Конституції (нар. депутат Б.Беспалий та ін.), який передбачав дострокове припинення повноважень нар. депутата України, обраного за виборчим списком партії політичної. 22 берез. 2001 даний проект направлено до КС України, висновок суду отримано в лип. 2001. 11 лип. 2001 зазначений законопроект було попередньо схвалено парламентом із врахуванням цього висновку. У жовт. 2001 К-т з питань правової політики рекомендував ВР прийняти даний законопроект як закон, однак це питання не було розглянуте до закінчення строку повноважень парламенту 3-го скликання. 20 лют. 2003 ВР України повторно попередньо схвалила законопроект і включила його до порядку денного 4-ї сесії для прийняття як конституційного закону (реєстраційний № 0937 від 14 трав. 2002). 23 лют. 2001 на розгляд ВР України внесено законопроект № 7091 на заміну раніше поданих законопроектів № 2339 від 22 груд. 1998 (нар. депутат П.Симоненко та ін.) і № 6349 від 18 січ. 2001 про внесення змін до статей 85, 94, 106, 112, 114 Конституції України. Проектом № 7091 передбачалося внесення значних конституційних змін і доповнень з метою чіткого поділу обов’язків між гілками влади, посилення взаємного зв’язку і
71 КОНСТИТУЦІЙНИ
72 КОНСТИТУЦІЙНИ
взаємної відповідальності між парламентом і урядом та визначення ролі Президента України у зв’язку з необхідністю уточнення питань щодо утворення й функціонування парламентської більшості. 22 берез. 2001 даний законопроект за рішенням ВР України направлено до КС України, який надав висновок 16 жовт. 2002. У зв’язку з тим, що повноваження парламенту 3-го скликання закінчились, а законопроект за № 7091 так і не був розглянутий, нар. депутати — його автори, переобрані до нового складу парламенту, 14 трав. 2002 внесли на розгляд ВР України 4-го скликання законопроект за № 0999 ідентичного змісту. Подальше осмислення напрямів можливого реформування системи держ. влади в Україні відбувалося під впливом ідей її демократизації та необхідності наближення організації влади в Україні до стандартів демократ. країн Європи. Істотне значення для розвитку цього процесу мали й такі чинники, як необхідність налагодження ефективної взаємодії між парламентом та урядом України і наближення президентських виборів 2004. Першим кроком, який засвідчив можливість реформування системи держ. влади в напрямі підвищення не лише відповідальності, а й ролі парламенту України у вирішенні питань держ. життя, стала ініціатива Президента України Л.Кучми про необхідність проведення конституційної реформи, висловлена ним у зверненні з нагоди Дня Незалежності України 24 серп. 2002. Як осн. ідея конституційної реформи, яка, однак, до цього вже не раз висловлювалася представниками різних політ. сил України, був названий перехід до парламентсько-президентської форми держ. правління. Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України» згідно з Указом Президента України за № 197/2003 від 6 берез. 2003 був винесений на всенар. обговорення. Одночасно цей проект був поданий Президентом України до ВР України. Законопроект був зареєстрований у ВР України 5 берез. 2003 за № 3207. Після завершення всенар. обговорення 20 черв.
2003 Президент України вніс на розгляд ВР України уточнений текст цього проекту. Після ініціювання Президентом України політ. (конституційної) реформи постановою ВР України від 26 груд. 2002 було створено Тимчасову спец. комісію з опрацювання проектів законів України про внесення змін до Конституції України. ВР України доручила цій комісії доопрацювати проекти законів України (реєстраційні номери 0998 та 0999) із урахуванням поданих до ВР України в установленому порядку законопроектів щодо змін до Конституції України, відносно текстів яких надано висновки КС України, а також з урахуванням зауважень та пропозицій суб’єктів права законодавчої ініціативи і внести на розгляд ВР України. 9 груд. 2003 (постанова ВР України від 9 груд. 2003 за № 1353-IV) до повноважень цієї комісії був зарахований розгляд законопроектів за № 3207-1 (внесений на розгляд ВР України 1 лип. 2003 нар. депутатами А.Матвієнком, В.Мусіякою, А.Мартинюком та О.Морозом), за № 4105 (внесений на розгляд парламенту 4 верес. 2003 за підписами 232 нар. депутатів України, в т. ч. С.Гавриша, Р.Богатирьової, К.Ващук) та за № 4180 (внесений на розгляд ВР України 19 верес. 2003 нар. депутатами України С.Гавришем, Р.Богатирьовою, К.Ващук, М.Гапочкою). Останній законопроект за своїми осн. положеннями повністю відтворював законопроект № 4105, однак передбачав уведення в дію всіх конституційних новел, зокрема обрання Президента України парламентом та 5річного терміну повноважень парламенту, через 4 місяці після остаточного прийняття змін до Конституції ВР України. Законопроект за № 3207 після його направлення до КС України був відкликаний Президентом України. Під час розгляду парламентом 8 квіт. 2004 й остаточного голосування по законопроекту за № 4105 він не набрав необхідної для його прийняття кількості голосів. Однак після цього виникла ідея про продовження розгляду законопроекту за № 4180. Законопроект за № 4180 (який є Законом України №
2222-IV, що набув чинності 1 січ. 2006) до його прийняття та підписання кілька разів істотно змінювався. Зокрема, під час підготовки до першого розгляду в парламенті (на предмет попереднього схвалення) із проекту були вилучені положення про обрання Президента України парламентом. На стадії підготовки до остаточного прийняття зазнали коректив положення проекту про статус місц. держ. адміністрацій, внаслідок чого ці органи залишилися фактично під контролем Президента України. Поступово з проекту були вилучені наявні в його перших варіантах положення, спрямовані на зміну статусу суддів і порядку формування КС України. Події в сусп-ві, які відбулися під час проведення виборів Президента України 2004, стали каталізатором завершення політ. (конституційної) реформи, остаточного прийняття 8 груд. 2004 ВР України законопроекту за № 4180 та підписання його діючим на той час Президентом України Л.Кучмою, а також прийняття за основу проекту за № 3207-1 з направленням його на висновок КС України (цим законопроектом передбачено зміну системи адм.-тер. устрою (на низовому рівні) й пов’язаної з нею системи місцевого самоврядування, розширення повноважень органів самоврядування районного та обласного рівнів і відповідне обмеження системи місц. держ. адміністрацій). 1 груд. 2005 у ВР було зареєстровано законопроект за № 8526 про внесення змін до Конституції України (нар. депутати М.Оніщук, В.Мусіяка, Ю.Кармазін, В.Сіренко, Л.Каденюк, О.Карпов). 2 груд. 2005 його було передано на розгляд до комітету, а 6 груд. цього ж року вручено для ознайомлення нар. депутатам України. Цей законопроект ВР не направляла до КС для перевірки на відповідність вимогам статей 157 і 158 Конституції України, а отже, він не пройшов належної процедури, що передбачена ст. 159 Конституції України. У зв’язку з тим, що ВР 4-го скликання внесла уточнення до редакції проекту Закону України про внесення змін до Конститу-
ції України щодо удосконалення системи місц. самоврядування (реєстраційний № 3207-1) вже після надання КС України свого висновку на зазначений законопроект, 23 груд. 2005 уточнену редакцію Закону знову було направлено до КС для перевірки на відповідність вимогам статей 157 і 158 Конституції України. 25 трав. 2006 у ВР зареєстровано проект Закону про внесення змін до Конституції України (реєстраційний № 0900; поданий народними депутатами А.Мартинюком, А.Матвієнком, О.Морозом, В.Мусіякою та ін.), ним передбачалось не лише забезпечення здійснення реформи системи місц. самоврядування, адм. та адм.-тер. реформ, а й усунення негативних наслідків конституційної реформи 2004; 23 листоп. 2007 цей законопроект було відкликано. 4 верес. 2007 у ВР 5-го скликання було зареєстровано законопроект за № 4058 про внесення змін до Конституції України (щодо гарантії недоторканності для окремих посадових осіб; поданий нар. депутатами І.Боким і М.Замковенком та підтриманий 177 нар. депутатами). Того ж дня було прийнято постанову ВР за № 1253-V про направлення цього законопроекту до КС України для одержання висновку. 27 груд. 2007 Президент України видав Указ «Про Національну конституційну раду» за № 1294/2007, згідно з яким на Нац. конституційну раду покладено підготовку концепції системного оновлення конституційного регулювання сусп. відносин в Україні та проекту нової редакції Конституції України. 15 січ. 2008 КС України у своєму висновку за № 1-в/2008 визнав законопроект про внесення змін до Конституції України (щодо удосконалення системи місц. самоврядування; реєстраційний № 3207-1), схвалений постановою ВР від 23 груд. 2005 за № 3288-IV, таким, що не відповідає вимогам ч. 1-ї ст. 157 Конституції України щодо пропонованих змін до ст. 118 Конституції України, оскільки «фактично скасовується інститут висловлення недовіри голові обласної державної адміністрації депутатами обласної ради», що «може приз-
вести до обмеження прав громадян». 18 січ. 2008 у ВР зареєстровано законопроект за № 1375 про внесення змін до Конституції України (щодо обмеження депутатської недоторканності; поданий нар. депутатами В.Кириленком та І.Кириленком і підтриманий 167 нар. депутатами). 25 січ. 2008 цей законопроект було вручено для ознайомлення нар. депутатам України. 29 січня 2008 КС України прийняв ухвалу за № 5-у/2008 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за зверненням ВР про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо гарантії недоторканності для окремих посадових осіб; реєстраційний № 4058) вимогам статей 157 і 158 Конституції України на підставі пункту 1-го ст. 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» у зв’язку з відсутністю встановленого Конституцією України і цим Законом права на звернення. (Згідно з ч. 6-ю ст. 139 Регламенту ВР, після отримання ВР ухвали КС України про відмову у відкритті провадження щодо законопроекту про внесення змін до Конституції України цей законопроект вважається знятим з розгляду без додаткового голосування з цього питання, про що головуючий на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради робить повідомлення.) 8 лют. 2008 у ВР зареєстровано законопроект за № 1375-1 про внесення змін до Конституції України (щодо гарантії недоторканності для окремих посадових осіб; поданий нар. депутатами В.Януковичем, О.Лавриновичем, О.Лукаш, Ю.Мірошниченком і С.Льовочкіним та підтриманий 145 нар. депутатами). 11 лют. 2008 цей законопроект вручено для ознайомлення нар. депутатам України. 18 лют. 2008 Указом Президента України «Про склад Національної конституційної ради» (№ 139/2008) затверджено персональний склад Нац. конституційної ради. В.М. Литвин.
орган конституційної юрисдикції в Україні; його завданням є гарантування верховенства Конституції України як Осн. Закону д-ви на всій тер. України. КС України почав діяти 18 жовт. 1996, коли судді склали присягу на засіданні Верховної Ради України і обрали голову КС України. Приймати конституційні подання й конституційні звернення до розгляду КС України почав 1 січ. 1997. Інститут Конституційного Суду в Україні було передбачено Законом Української РСР «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Осн. Закону) Української РСР», ухваленим 24 жовт. 1990 у зв’язку з прийняттям 16 лип. 1990 Декларації про державний суверенітет України. На його основі до тексту Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 було внесено положення про формування Верховною Радою УРСР відповідного органу в складі 25 членів строком на 10 років (ст. 112). У черв. 1992 до цих положень внесено зміни, у т. ч. щодо складу КС України. Водночас було ухвалено Закон України «Про Конституційний Суд України» (1992), який деталізував організацію і порядок діяльності КС України. Положення всіх цих актів були в заг. вигляді відтворені в Конституційному договорі між Президентом України і ВР України (1995). У лип. 1992 головою КС був обраний Л.Юзьков. Однак до прийняття Конституції України 1996 склад КС України так і не було сформовано. Важливим етапом становлення конституційної юрисдикції в Україні стало прийняття Конституції України 1996
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ ПІСЛЯ УХВАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 1996» з дисципліни «Нарис історії України»
