КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЕКТ ПІВНІЧНОГО ТОВАРИСТВА — політ.-правова програма таємного Пн. т-ва (див. також Декабристів рух в Україні), заснованого 1821 у Санкт-Петербурзі. Викладений у кількох варіантах Осн. статуту Всерос. союзу, гол. автором та ідейним натхненником яких був М.М.Муравйов. Мав істотні розбіжності з аналогічним проектом Пд. т-ва, викладеним у «Руській Правді». Пн. т-во керувалося ідеями верховенства народу і поділу влади на законодавчу, виконавчу та суд., передбачало федеративний устрій Росії у складі 13 д-в, 2 областей та 569 повітів. На укр. землях мали з’явитися Чорномор. д-ва (3 млн 465 тис. нас. чол. статі, столиця — м. Київ) та Укр. д-ва (відповідно 3,5 млн чоловіків, столиця — м. Харків). Законодавчим органом федерації мало бути Нар. віче з двох палат — Верховної думи і Палати нар. представників.
42 члени Верховної думи (по 3 від кожної держави і 3 від областей) мали обиратися законодавчими органами д-в на 6 років. 14 депутатів передбачалося переобирати через кожні 2 роки. Для членів думи встановлювалися цензи: віковий (30 років), осілості (9 років), майновий (володіння нерухомим майном вартістю 1500 фунтів срібла або рухомим — у 3000 фунтів срібла). До компетенції Верховної думи, крім законодавчих функцій, мали належати: суд над міністрами, верховними суддями, питання війни і миру, призначення суддів, головнокомандувачів сухопутних і мор. сил, корпусних командирів, начальників ескадр та верховного блюстителя. Палата нар. представників мала обиратися на 2 роки громадянами д-ви чол. статі: по 1 депутату від 50 тис. обивателів-чоловіків. Чорномор. д-ва мала б посилати до палати 69 депутатів, Укр. — 70. Всього палата налічувала б 450 нар. представників. Чергові збори Нар. віча передбачалося відкривати кожного першого вівторка грудня, тобто раз на рік. Палата нар. представників наділялася виключним правом на встановлення податків. Проекти законів мали пройти три читання у кожній з палат з інтервалом у 3 дні між кожним читанням. Імператорові надавалося право вето, яке могло бути подоланим 2/3 голосів кожної з палат. Закон набував чинності після згоди більшості Верховної думи і Палати нар. представників. До компетенції Нар. віча декабристи зараховували ухвалення цивільних, кримінальних, торг. і військ. законів для всієї федерації, встановлення заг. правил судочинства та внутр. управління, оголошення війни, надзвичайного стану, амністії і помилування, розпуск владних органів окремих д-в, вирішення військ. питань, затвердження бюджету (на 2 роки), обрання правителів автономій, проголошення регентства чи спадкоємця імператора. Передбачалось і функціонування парламентів окремих д-в. Кожний з них мав складатися з палати виборних представників і думи: палата обиралася б на 1 рік (1 депутат від 10 тис. громадян
чол. статі) в останній вівторок вересня на спец. зібраннях; дума обиралася б на 4 роки із щорічною ротацією 1/4 її складу (1 депутат від 30 тис. чоловіків). Парламент д-ви повинен був збиратися двічі на рік. Проект конституції не визначав повноваження парламентів д-в щодо ухвалення законів. До їхньої компетенції пропонувалося зарахувати прийняття постанов щодо внутр. управління, адм. поділу д-ви, встановлення місць обрання нар. представників, місц. податків, буд-ва доріг, каналів, заснування громад. закладів, шкіл, лікарень, а також право на клопотання перед Нар. вічем про внесення змін до конституції федерації. Всю виконавчу владу проект конституції віддавав «верховному чиновникові російського уряду», спадкоємному за прямою лінією (від батька до сина, від тестя до зятя), — імператорові. Після складання присяги Нар. вічу йому надавалося право накладати вето на закони. Він вважався верховним військ. начальником із правом призначення і звільнення керівників галузевих виконавчих департаментів, ведення переговорів з іноз. д-вами і укладання мирних трактатів, які після ухвалення 2/3 присутніх на засіданні членів Верховної думи вважалися «верховними законами», призначення дипломатичних представників, скликання обох палат тощо. Але для імператора встановлювалися й істотні конституційні обмеження. Верховний чиновник не мав права в ухвалюваних трактатах звужувати конституційний статус рос. громадян, оголошувати війну, відчужувати рос. землі, застосовувати військ. силу для придушення виступів усередині д-ви. Імператор зобов’язувався подавати вищому представницькому органові регулярну інформацію про стан д-ви. Конституція забороняла імператору виїжджати за кордон, зазначаючи, що такі від’їзди гальмують управління д-вою, порушують рівновагу влад, спричиняють зайві витрати, містять загрозу перетворення імператора, віддаленого від вітчизни, на знаряддя реалізації злих намірів її ворогів, впливу їх на верховного правите-
67 КОНСТИТУЦІЙНИ
68 КОНСТИТУЦІЙНИ
ля. Виїзд імператора за кордон розцінювався як зречення від трону, який негайно мав зайняти спадкоємець імператора. Суд. влада визначалася в проекті досить розпливчасто. Її мало очолювати Верховне судилище з 5 або 7 суддів, обраних Нар. вічем з-поміж власників майна вартістю не менше 150 тис. рублів. Ін. суддів верховних суд. місць «з поради і згоди Верховної думи» повинен був призначати імператор, а в окремих д-вах чергових суддів — правителі цих д-в. У преамбулі проекту конституції наголошувалося, що спроба правителя піднятися над законом ставить його як поза законом, так і поза сусп-вом. Джерелом верховної влади визнавався виключно народ. При цьому докладно визначались умови набуття і втрати громадянства. Усі громадяни вважалися рівними перед законом. Проголошувалися права на свободи: думки, слова, друку, зборів, союзів, віросповідання, вибору професії, місця проживання, суд. захисту, безпеки життя і власності, недоторканність власності. Кріпосний стан (див. Кріпацтво), рабство, поділ людей на стани і чиновників на 14 рангів (див. Табель про ранги 1722) передбачалося скасувати. Конституцію не мали права змінювати ні імператор, ні Палата нар. представників, ні Верховна дума, ні Нар. віче в цілому. Такі повноваження надавалися виключно установчій владі — Нар. чи Держ. зборам, порядок скликання яких у проекті не визначався. Найвищий нагляд за дотриманням конституції покладався на імператора. Конституція Пн. т-ва М.Муравйова була поміркованішою за
«Руську Правду» П.Пестеля. Через це вона відкидалася Пд. т-вом, а також К.Рилєєвим та його соратниками із С.-Петербурга (див. Декабристів конституційні проекти). Дж.: Муравьев Н. Проект конституции. В кн.: Избранные социальнополитические и философские произведения декабристов, т. 1. М., 1951. Літ.: Довнар-Запольский М.В. Идеалы декабристов. М., 1907; Багалій Д. Декабристи на Україні. Х., 1926; Базилевич В. Декабристи на Київщині. К., 1926; Декабристи на Україні, т. 1—2. К., 1926—30; Дружинин Н. Декабрист Никита Муравьев. М., 1933; Нечкина М.В. Декабристы. М., 1982. О.М. Мироненко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЕКТ ПІВНІЧНОГО ТОВАРИСТВА» з дисципліни «Нарис історії України»
