КОНКЛАВ (від лат. conclave — кімната, що зачиняється) — канонічний інститут Римо-катол. церкви, що регулює обрання Папи Римського кардиналами, які збираються у Ватикані за зачиненими дверима. Процедура обрання Папи Римського варіювалася впродовж
Мініатюра «Habemus Papam», що сповіщає про обрання Папою Римським Мартина V (1417—1431). Ілюстрація з «Хроніки Констанцького собору» Ульріха фон Ріхенталя. 1417.
28 КОНКОРДАТ
П. Коновал.
Є. Коновалець.
Пам’ятник Є. Коновальцю у м. Жовква Львів. обл. Фото 2008.
століть. У добу середньовіччя імператор й аристократичні рим. родини не раз втручалися в перебіг виборів, перетворюючи їх на політ. процес. Усунення впливу світської влади на обрання папи було однією з цілей Григоріанської реформи (Григорій VII, світське ім’я Гільдебранд, гол. провідник реформи, з 1049 був довіреною особою кількох пап, справляв значний вплив на політику папського престолу, Папа Римський 1073—85). Папа Миколай II (1059—61) передав 1059 виняткове право обирати папу кардиналам; рим. духовенство і народ мали скликатися після виборів для висловлення своєї згоди. Папа Олександр III (1159—81) 1179 скасував положення про необхідність згоди народу й духовенства, ухваливши правило, згідно з яким при цілковитій незгоді між кардиналами правильно обраним вважається кандидат, який набере 2/3 голосів. Порядок проведення К. остаточно запровадив 1274 папа Григорій Х (1272—76), він закріпив норму щодо ізоляції кардиналів на час К., аби попередити будь-яке стороннє втручання й скоротити час виборів (сам Григорій Х був обраний після 2-х років і 9-ти місяців засідань). Нині порядок проведення К. визначає апостольська конституція Universi Dominici gregis, видана папою Іоанном Павлом II 22 лют. 1996. У К. беруть участь лише кардинали (за винятком тих, кому до дня смерті папи виповнилося 80 років). Максимальна кількість кардиналів-виборців не повинна перевищувати 120 осіб. Папою може бути обраний будь-який католик чол. статі, здатний прийняти обрання (з 1378 папами обиралися лише кардинали). К. відбувається на тер. Ватикану, у місці, зачиненому для сторонніх. Кардинали в цей час живуть у Будинку св. Марти, відбувають богослужіння в каплицях Апостольського палацу й голосують у Сікстинській капелі. Кардинали можуть залишити К. лише після обрання папи; у разі крайньої потреби кардинал може вийти з Ватикану з поважної причини, визнаної такою більшістю учасників К. Під час К. будьяке спілкування кардиналів із зовн. світом заборонене; усі
зобов’язані суворо дотримуватися таємниці, навіть і після К. На 15-й день (або, у крайньому разі, не пізніше 20-го дня) після смерті папи кардинали-виборці збираються в соборі св. Петра на месу, потім урочистою ходою йдуть до Сікстинської капели, де починається К. Кардинали беруть участь у таємному голосуванні двічі вранці й двічі після обіду; для обрання папи потрібно 2/3 голосів присутніх кардиналів. Якщо після 12 днів жодний кандидат не отримає потрібної кількості голосів, кардинали можуть обрати папу абсолютною більшістю голосів. Після кожного голосування бюлетені спалюють у печі. Якщо за результатами виборів нікого не обрано, у піч підкидають вогку солому, що робить дим чорним. У разі обрання нового папи спалюють лише бюлетені — і спостерігачі бачать білий дим — знак обрання нового понтифіка. Після завершення виборів кардинал-декан просить обраного кандидата висловити свою згоду з обранням і запитує його, яке ім’я він приймає. З моменту прийняття власного обрання новий папа отримує повну й найвищу владу в РКЦ. На цьому К. завершується. Учасниками К., на 4-му засіданні якого 19 квіт. 2005 новим Папою Римським було обрано кардинала Йозефа Ратцингера, який прийняв ім’я Бенедикта XVI, були: глава Української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар та глава конференції єпископів Римо-католицької церкви в Україні кардинал Мар’ян Яворський. Н.С. Рубльова.
лою боротьбою за інвеституру); між франц. консулом Наполеоном Бонапартом (див. Наполеон I) і папою Пієм VII (1801); між папою Пієм ХI і фашистським урядом Італії (Латеранські договори 1929); між папою Пієм ХI і гітлерівським урядом Німеччини (1933); між папою Пієм ХII і франкістським урядом Іспанії (1953). 10 лют. 1925 в Римі було підписано К. між Апостольською Столицею й 2-ю Річчюпосполитою. Він надавав свободу діяльності РКЦ на теренах Польщі (включно з Галичиною), одночасно гарантував їй держ. опіку й дотації. У ньому було потрактовано й правове становище грекокатол. церкви на західноукр. землях, більшість вірних якої складали українці (див. Українська греко-католицька церква). Н.С. Рубльова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНКЛАВ» з дисципліни «Нарис історії України»
