КОНДРАТЬЄВ Микола Дмитрович (04.03.1892—17.03.1938) — економіст, автор теорії «циклів» екон. розвитку сусп-ва. Н. в
с. Галуєвське Кінешемського пов. Костромської губ. в сел. родині. 1900—03 навч. в церковноприходській школі. Поступив до вчительської семінарії. 1905 став чл. Партії соціалістів-революціонерів. 1906 звільнений із семінарії за участь у революц. подіях (див. Революція 1905—1907); бл. 7 місяців провів у в’язниці. Упродовж 1907/08 навч. року відвідував уч-ще землеробства і садівництва в м. Умань, переховуючись у такий спосіб від переслідувань поліції. 1908—10 навч. на Петерб. загальноосвіт. курсах. Весною 1910 склав екстерном іспит на атестат зрілості при 1-й Костромській г-зії. 1911 поступив на юрид. ф-т Петерб. ун-ту, слухав лекції з економіки М.Туган-Барановського, історії О.Лаппо-Данилевського, соціології Макс.Ковалевського. Його однокурсниками були П.Сорокін, Г.Пятаков, Л.Караханян. 1913 за участь у революц. русі знову був заарештований, місяць провів у в’язниці. 1915 закінчив ун-т і залишився на каф-рі політ. економії для підготовки до професорського звання; 1916 працював зав. стат.екон. від. Земського союзу Петрограда (нині м. Санкт-Петербург). Був чл. Ліги аграрних реформ. У січ. 1917 опублікував ст. «Продовольственный кризис и задача организации хозяйства» («Ежемесячный журнал», 1917, № 1), у якій відстоював необхідність держ. регулювання екон. життя в умовах подолання продовольчої кризи. Брав активну участь у революц. подіях 1917 (див. Лютнева революція 1917), у лют.—лип. (ст. ст.) був секретарем О.Керенського з питань с. госп-ва. Розробляв програму соціалізації землі — передачі її у трудове користування селянам, відстоював ідею кооперації. У жовт. 1917 займав посаду товариша (заст.) міністра продовольства 3-го коаліційного кабінету Тимчасового уряду. Був делегатом Всерос. сел. з’їзду (1917) та Всеросійських Установчих зборів (від Костромської губ., за списком Партії соціалістів-революціонерів). Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 спочатку пішов у опозицію до нової влади, а згодом почав співпрацювати з нею. 1918 переїхав до Москви, очолив там екон. від. Ради с.-г. кооперації, працював у правлінні
Центр. т-ва льонарів. 1919 вийшов з Партії соціалістів-революціонерів і зосередився на наук. роботі, зокрема на розвитку ідей теорії криз М.Туган-Барановського. 1919—20 працював зав. лабораторією с.-г. кон’юнктури Вищих курсів с.-г. економії і політики, очолюваних О.Чаяновим. Підтримував зв’язки з укр. науковцями і госп. діячами, зокрема з чл. Всеукр. агрономічного т-ва (створене в листоп. 1920). Від 1920 — дир. Кон’юнктурного інту, професор Тімірязєвської (до 1923 — Петровської) с.-г. акад., нач. управління с.-г. економії і планових робіт Нар. комісаріату земельних справ РСФРР. Працюючи над проблемами с. госпва, запропонував, зокрема, внести зміни до земельного законодавства «в розумінні відновлення більш міцного зв’язку з землею, в розумінні більшої свободи та гнучкості в земельному обороті й виборі форм землекористування». Двічі перебував під вартою: спочатку — в справі «Союзу відродження», а 1922 — з метою висилки за кордон (однак за наполяганням Наркомату фінансів РСФРР був звільнений з в’язниці й залишений у країні). 1925 опублікував книгу «Большие циклы конъюнктуры», яка принесла йому світ. визнання. Його обрали членом багатьох зарубіжних екон. і стат. т-в, з ним листувалися відомі економісти світу — У.Мітчел, І.Фішер, Дж.-М.Кейнс та ін. По завершенні нової економічної політики більшовики оголосили «кондратьєвщину» «ідеологією куркульства» та реставрацією капіталізму (зокрема в Україні розпочався суд. процес проти «кондратьєвців»). 1929 його звільнили з Кон’юнктурного ін-ту, а 1930 заарештували в справі «Трудової селянської партії» (див. «Трудової селянської партії» справа 1930— 1931), 1931 — засудили до 8 років таборів. Свої останні праці він написав у Бутирській тюрмі та Суздальському політізоляторі. 1938, коли завершувався строк відбування покарання, відбувся новий суд, який виніс йому смертний вирок. Страчений. Реабілітований 1987. Вважається одним з найбільш видатних економістів рад. часу. Досліджені ним півстолітні цикли суспільно-екон. змін сьогод-
19 КОНДРАТЬЄВ
М.Д. Кондратьєв.
20 КОНДРАТЬЄВИ
ні називаються в науці «кондратьєвськими». За рішенням ЮНЕСКО 1992 був оголошений роком пам’яті М.Кондратьєва. Тв.: Большие циклы конъюнктуры. В кн.: Вопросы конъюнктуры, вып. 1. Б/м, 1925; Проблемы экономической динамики. М., 1989; Основные проблемы экономической статики и динамики: Предварительный эскиз. М., 1991; Рынок хлебов и его регулирование во время войны и революции. М., 1991; Избранные сочинения. М., 1993; Особое мнение: Избранные произведения, кн. 1—2. М., 1993. Літ.: Ефимкин А.Л. Дважды реабилитированные: Н.Д. Кондратьев, Л.Н. Юровский. М., 1991; Научное наследие Н.Д. Кондратьева и современность, ч. 1—2, М., 1991; Горкіна Л.П. Нариси з історії політичної економії в Україні. К., 1994. В.І. Марочко, Д.В. Грузін.
сум. полковником 1734—48. К. були споріднені з визначними старшинськими родами Гетьманщини (Апостолами, Миклашевськими, Полуботками, Савичами, Томарами та ін.), виступали як покровителі правосл. церкви та освіт. закладів. Зокрема, Андрій Герасимович, який загинув у бою з повсталими козаками-булавінцями (1708; див. Булавінське повстання 1707—1709), власним коштом збудував Свято-Воскресенський собор у Сумах. У 18 ст. К. отримали рос. дворянство, а після ліквідації полкового устрою на Слобожанщині стали одними з найбагатших поміщиків у регіоні. У 2-й пол. 19 ст. рід занепав. Літ.: Багалій Д.І. Історія Слобідської України. Х., 1993; Модзалевський В.Л. Матеріали до «Малороссийского родословника», вип. 1 (Томари). К., 1996; Кривошея В.В. Національна еліта Гетьманщини, ч. 1. К., 1998; Маслійчук В.Л. Козацька старшина Харківського Слобідського полку 1654—1706 рр. Х., 1999. Ю.А. Мицик.
кафедри сольного співу Київської консерваторії (від 1995 — Національна музична академія України імені П.Чайковського). Одночасно 1973—85 — голова правління Муз. т-ва УРСР. Лауреат 7-го Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Відні (1959, золота медаль), Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1972). П. у м. Київ. Літ.: Білаш О. Шлях на сцену. «ЛУ», 1971, 19 лют.; Задерацкий В. В расцвете творчества. «Советская музыка», 1977, № 10; Майборода П. Крила пісні. «Радянська Україна», 1981, 5 трав.; Лисенко І. Словник співаків України. К., 1997; Мистецтво України. К., 1997. П.М. Бондарчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНДРАТЬЄВ МИКОЛА» з дисципліни «Нарис історії України»
