Заледве скінчилася війна Росії з Туреччиною на півдні, як почалася нова Французько-російська війна на північному заході імперії. Щоправда, розпочав її Наполеон, зібравши на кордонах Російської імперії 477 000 війська із 372 гарматами та 180 111 коней, а в тому стотисячну армію поляків. Це була чисельно неабияка сила. Але з тієї велетенської армії заледве 200 000 були направду здібні до війни, решту становили молоді рекрути, силою мобілізовані до війська і не представляли собою ще жодної військової вартості. Крім того, цю майже півмільйонну армію ослаблювали її союзники, австрійці, баварці та прусаки, які під примусом йшли на війну за Наполеона. А зокрема, ненадійними були італійці, що не були призвичаєні до північного підсоння Росії. Через ріку Німан у Литві коло Ковна 24 червня 1812 р. перейшло понад 260 000 війська під командою самого Наполеона, яких головним завданням було здобути Москву й примусити Олександра І до капітуляції, очевидно, на умовах, поставлених Наполеоном. У напрямі на Ригу ЗО 000 військ він надіслав під командою маршала Жака С.Ж. Макдоналда, а австрійський тридцятитисячний корпус під командою фельдмаршала Карла Шварценберга спрямував на Волинь. Австрійці, однак, не дуже поспішали і щойно під кінець липня зайняли Ковельський, Володимирський та частину Луцького повітів. У той же сам час російська армія налічувала 590 973 вояки і 1 556 гармат, не враховуючи резерв та козацькі частини. На кордоні Російської імперії проти французів стояло 340 000 війська з 942 гарматами, а в скорому часі підійшла ще й 53-тисячна з 216 гарматами. Отже, перевага була на російському боці, а що найважнішс, російські війська перебували на своїй території. Незважаючи на ті всі позитивні чинники, у перших місяцях війни російська армія постійно відступала, спалюючи по дорозі всі міста й 62
села, щоб позбавити неприятеля засобів харчування та можливостей перебування. "Російська армія відступала перед Наполеоном спочатку згідно з прийнятим планом воєнних дій,— писав історик Довнар-Запольський,- потім відступала, щоб виправити помилки невдалого плану, а в кінці відступала вже без жодного плану"1. Так французи, не стрічаючи майже жодного опору з боку російської армії, зайняли Мінськ, а 17 серпня — Смоленськ. У Білорусі селяни вітали їх як визволителів і стали відмовлятися від виконання панщини своїм поміщикам. Поміщики, здебільша поляки, покликали на допомогу поляків, що йшли з Наполеоном, які за те селян немилосердно покарали. У Смоленську виявилося, що більша частина міста була знищена і сподіваного відпочинку та забезпечення провіантом військ Наполеона не було. Помимо того, що великих боїв не було, сили Наполеона меншали з кожним днем, бо по всіх стратегічно важливих місцевостях треба було залишити гарнізони для утримання порядку та забезпечення лінії постачання. Крім того, багато вояків умирало від хвороб, зокрема у нсфран-цузьких частинах, не маючи належної санітарно-медичної опіки. На цей час бойові сили Наполеона налічували вже не більше 185 тисяч2. У міжчасі Наполеон по двох днях відпочинку у Смоленську вирушив 19 серпня походом на Москву, але тут уже так легко французам не пішло, бо головне командування над московськими військами перебував фельдмаршал князь Міхаїл Кутузов, який намагався спинити Наполеона. Біля села Бородіно, за ПО км на захід від Москви, 26 серпня дійшло до бою, в якому обидві сторони понесли жахливі втрати, французи — 58 тисяч війська, а москалі — 44 тисячі. Тут сили Наполеона були поважно надщерблені, бо він не мав можливості поповнювати втрати в людях. Незважаючи на те, він попрямував далі на Москву, оборонити яку в москалів уже не було сили. Наполеон 14 вересня зайняв Москву без бою, але ще того самого дня в Москві запалали у різних місцях вогні, які тривали п'ять днів і, як писав В. Капніст, "пожерли кублЪ неправди". Внаслідок тих пожеж більшість Москви згоріла. Загинули у вогні й різні харчові припаси міста. Москву Наполеон здобув, але розчарувався, побачивши її спалену. Ще більше він розчарувався, коли двічі намагався безуспішно організувати переговори з царем Олександром І, чи з князем Кутузовим. Обидва відмовлялися вступати в будь-які переговори. Пробувши в Москві більше місяця, 19 жовтня 1812 р. Наполеон почав відступати в напрямі на Смоленськ. Але відступ був дуже утруднений постійними нападами російських військ на відділи На- 1 Довпар-Запольскшї М.В. Обзор новейшей русской истории.- Киев, 1912.- Т. 1.- С. 131. 2 Scion - Watson Н. 1Ъе Russian empira, 1801-1917. - Oxford, 1967. - P. 148. 63
полеона, а крім того, дошкулювала рання зима, до якої французька армія не була приготована. У часі відступу французи понесли великі втрати, зокрема 26-29 листопада при переправі через річку Березину коло Борисова у Білорусії. Побачивши повний крах свого плану, Наполеон покинув армію і подався до Парижа. Від Березини недобитки його армії вже не відступали, а тікали, хто куди міг. У додатку до несприятливих мілітарних, економічних і санітарних умов, наступила жахлива холоднеча. Військо Наполеона гинуло на фронтах, але ще більше від морозу і виснаження. З початком 1813 р. менше як 5 000 французів переправилося через ріку Німан, як організовані військові частини, де півроку тому з великими планами й надіями йшло на схід чвертьмільйонне військо. З початком січня 1813 р. з великої французької армії залишилося заледве ЗО тисяч, з корпусу Макдоналда — 6 тисяч, з корпусу ген. Рейніє — 15 тисяч та 13 тисяч з польсько-литовської армії під командою князя Юзефа По-нятовського. Найменше потерпів австрійський корпус, який з Волині відступив до Галичини. Великі втрати у людях понесла й російська армія, які оцінено в 210 тисяч людей1. Не менш важливим чинником була зміна ставлення населення до французів, які, не маючи добре наладнаного власного постачання, на шляху свого походу грабували і плюндрували все, що попало під руки. Через те початкові симпатії білоруського і російського населення скоро перемінилися у ненависть, і не тільки міста, але й села стали поборювати французьких грабіжників та їхніх союзників.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Французько-російська війна 1812 р. й Україна» з дисципліни «Нарис історії України»
