У другій половині 40-х років відбувалося форсоване інтегрування західноукраїнських земель у тоталітарну систему. Це вимагало значної кількості партійно-радянських, інженерно-технічних працівників, вчителів, лікарів, кваліфікованих робітників тощо. В повоєнні роки зі східних областей України та з РРФСР сюди були направ- 372 Криза тоталітарної системи. Боротьба за державну незалежність... лені десятки тисяч спеціалістів, партійно-радянських працівників. Сталінський режим нехтував місцевими особливостями, звичаями, традиціями, намагаючись уніфікувати управління економікою, соціально-політичною і культурною сферами буття людей. Всюди безцеремонне запроваджувалася російська мова: на виробництві, в установах, в торгівлі, на транспорті, в системі освіти. Всі відповідальні посади обіймали русифіковані вихідці зі східних областей. Так, у 1946 р. із 15120 номенклатурних посад в обкомах партії західного регіону місцеві кадри обіймали лише 1939 (12,1%). У жовтні 1946 р. ЦК КП(б)У прийняв спеціальну постанову «Про заходи щодо посилення масово-політичної та ідеологічної роботи в західних областях України». Відповідно все доросле населення було взяте під невсипущий контроль. Злочинні методи колективізації, які свого часу застосовувались на Сході України, були повністю повторені у західному регіоні: адміністративний і податковий тиск, так зване «розкуркулення», арешти й депортація селян до Сибіру. За офіційними даними, протягом 1944—1951 рр. із західних областей УРСР було вивезено 66 тис. родин (204 тис. осіб). Одним з елементів радянізації західноукраїнських територій і встановлення тотального ідеологічного контролю над місцевим населенням була заборона греко-католи-цької (уніатської) церкви та приєднання її до руської православної церкви. У листопаді 1944 р., відразу після смерті митрополита А. Шептицького, на спеціальну вимогу до Москви їздила делегація греко-католицької церкви на чолі з ігуменом К. Шептицьким. Делегації поставили вимогу підтвердити співпрацю греко-католицької церкви з радянським урядом через активну участь у ліквідації ОУН—УПА. Таке домагання Москви перевищувало можливості, суперечило ідейним засадам церкви. Це стало формальною причиною для її ліквідації. У квітні 1945 р. в газетах «Радянська Україна» (Київ), «Вільна Україна» (Львів) з'явилася велика стаття за підписом В. Росовича (насправді Я. Галана) під назвою «З хрестом чи ножем», яка містила гострі нападки на уніатів, зокрема й на покійного А. Шептицького. Греко-католицьку церкву звинуватили у співробітництві з німецько-фашистськими окупантами та українськими буржуазними націоналістами. Того ж місяця органи НКВС заарештували у Львові митрополита Й. Сліпого, єпископів М. Будку, С. Чарнецького. Згодом були заарештовані Політична ситуація в Західній Україні 373 й інші єпископи церкви. Всіх їх засудили до багаторічного ув'язнення. У травні 1945 р. в пресі з'явилася відозва «Ініціативної групи по возз'єднанню греко-католицької церкви з православною», яку очолив греко-католицький священик, професор Львівської духовної академії Г. Костель-ник. Група, яка була створена під егідою партійно-радянського апарату та за всебічної підтримки органів НКВС, розгорнула активну роботу в продекларованому напрямі. З—Ю березня 1946 р. у Львові відбувся церковний собор, який прийняв таку постанову: «Собор греко-католицько-го духовенства, скликаний ініціативною групою по возз'єднанню греко-католицької церкви із православною, вирішив ліквідувати Берестейську унію 1596 р., відірватися від Риму і возз'єднатися з нашою православною церквою». З огляду на канонічне право, собор не мав право-чинності, оскільки на ньому не було жодного єпископа. Після рішення собору кожному священнослужителю було надіслано повістку з пропозицією дати письмову згоду на перехід до православної церкви. Тих, хто не підкорився, було негайно заарештовано органами МВС— МДБ і депортовано до Сибіру. Загалом було вислано майже кожного третього священика греко-католицького віросповідання . Ліквідувавши унію в Галичині, більшовики взялися за Закарпаття. Ужгородська унія 1646 р. була анульована, а місцева єпархія навернена у православну віру рішенням Мукачівського собору 1949 р. Грубий і безцеремонний натиск на греко-католицьку церкву без згоди переважної більшості віруючих викликав глухий протест. Греко-католицька церква на західноукраїнських землях не зникла — вона пішла у підпілля, почався «катакомбний» період її існування (1946—1989). Г. Костельник був убитий в 1948 р. у Львові членом ОУН. Отже, відновлення сталінського терористичного режиму принесло на західноукраїнські землі нові випробовування: насильницьку колективізацію сільського господарства, масові репресії, русифікацію і релігійні утиски.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Політична ситуація в Західній Україні» з дисципліни «Політична історія України»
