Окупаційний режим в Україні. ОУН і нацистське керівництво
Передчуваючи наближення війни, українські полії тичні сили сподівалися використати зіткнення воюючих сторін для здобуття української державності. Знаючи про це, німецьке командування не проти було мати їх на деякий час своїми союзниками. Ще до війни німецька пропаганда поширила фальшивку щодо своїх намірів створити «Велику Україну», до якої могли б увійти всі етнічні українські землі. Ця пропагандистська операція виявилася досить ефективною, бо навіть найрадикальні-ші українські політичні сили схилялися до думки про можливість співробітництва з німцями. Очевидно, тому; вже 23 травня в меморандумі ОУН—Б до німецького уряду німецько-радянська війна була розцінена як умова звільнення України від більшовизму та побудови, Української держави. Однак німці зовсім не були заціка*':, влені в розширенні політичних можливостей українців.'" Навпаки, їх справжньою метою було розчленування території України, що підтвердилося на практиці: Закарпатті. опинилося під угорською окупацією, Буковина — під Румунією; Львівська, Тернопільська, Станіславська, Дрогобицька області були об'єднані в «дистрикт Галичина» й підпорядковані польському генерал-губернатору; з іншиз^і земель був утворений «Рейхскомісаріат «Україна». '^ Вперше їм довелося розкрити свої наміри після про^ голошення ЗО червня 1941 р. у Львові Національними^ зборами Акта про відновлення української державності. У заяві ОУН—Б з цього приводу йшлося, що на західно-д українських землях формується українська влада, підпо-і рядкована українському уряду, який буде створено в Кя-.^ єві. Прем'єр-міністром був обраний Ярослав Стецько. Ціо^ акцію підтримав митрополит А. Шептицький. /1 Проголошення Української держави було важливий: актом української політики, оскільки змусило німців розкрити свої плани щодо політичного майбутнього України, сприяло виробленню подальшої політичної так-| тики українських сил. ОУН розраховувала, що німіЙ Політичні процеси в Україні в період німецької окупації 353 щвидше погодяться на проголошення Української держави ніж підуть на загострення відносин з українцями. Проте через кілька днів гітлерівці заявили: «Ми не союз-вики, а завойовники». Гестапо зажадало від Бандери офіційно анулювати відновлення державності. Після відмови Бандери це зробити, він і його найближчі соратники (в тому числі Я. Стецько) були заарештовані. З фронту були відкликані обидва батальйони «Легіону українських націоналістів» — «Роланд» і «Нахтігаль». У руслі своєї стратегії — поставити німців перед фактом — обидві фракції ОУН планували організувати контроль місцевої адміністрації на окупованих українських землях. З цією метою вони, зібравши до 2 тис. своїх прихильників, розділили їх на похідні групи й відправили вслід за наступаючими німецькими військами вглиб території України. У процесі створення ними в населених пунктах місцевих адміністрацій вкотре загострилися суперечності між фракціями ОУН. Непростою була ситуація в церковному житті. Православна церква на Волині розкололася на автокефальну й автономну. Перша виступала за відродження традиції УАПЦ (Української автокефальної православної церкви) 20-х років, за незалежність українського православ'я, друга — за церковну автономію України при збереженні зв'язків з московським патріархатом. На той час в Україні виходило до 100 некомуністич-них газет, виникали літературні, наукові та громадські об'єднання. У жовтні 1941 р. прихильники Мельника виступили з ініціативою створення (в основному зі східних українців) Української національної ради, розраховуючи перетворити її згодом на урядовий орган. Жевріла надія, Що німці дозволять створити Українську самостійну державу, але ті мали інші плани. У вересні 1941 р. підрозділи СС заарештували та знищили більшість членів похідних груп ОУН—Б. 20 листопада 1941 р. була забороне-ва діяльність Унради. У грудні було заарештовано й розстріляно працівників редакції газети «Українське слово». Арешти проводилися у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Полтаві, Чернігові, Рівному та інших містах України. "УЛО знищено понад 40 керівних діячів ОУН—М, звільне-ио з органів управління і поліції їх прихильників. . ОУНівців допускали тільки до нижчих ланок управління, тимчасових посад і охоронних функцій. Ставало ясн0' Що ніякого самостійного державного утворення в "країні німці не допустять. Це змусило керівництво ОУН лереглянути свою політику, змінити тактику, форми 12 1-126 354 Політичне становище України напередодні та в роки Другої світової війни... і методи діяльності. Відповідно постало питання: проти кого боротися — сталінської системи, яка вже принесла багато страждань українцям через масову колективізацію, голодомор, проти нацистського «нового порядку» з його жорстокістю, чи розпочати боротьбу, явно безви-грашну, проти гітлеризму і сталінізму одночасно. Більшість обрала останній варіант. 14—15 серпня 1942 р. в Києві відбувся з'їзд українських самостійників, який прийняв рішення про те, «що настав час... нищити німецьку систему... протистояти німецькій силі». Між тим становище в Україні ускладнювалося. Вже ні в кого не було сумнівів, що вона стала одним з перших об'єктів німецької колоніальної експансії. У серпні 1941 р. німці створили рейхскомісаріат України, до якого входили Волинь, Полісся, Правобережжя, частина Полтавської області, а з 1942 р. — вся Полтавщина та Запоріжжя. Ця територія охоплювала 340 тис. кв. км з населенням 17 млн осіб. Управляв нею Еріх Кох, відомий своєю жорстокістю та особливою ненавистю до слов'янських народів. Рейхскомісаріат формально підкорявся міністерству східних окупованих територій (Розенберг). Він ділився на «генеральбецирки» на чолі з генерал-комісарами, а ті — на «крайзи», очолювані гебітскомісарами. Місцевою адміністрацією були районні міські управи та сільські староства. Українська поліція підкорялася німецькій цивільній владі. Столицею Рейхскомісаріату стало м. Рівне. Галичина була передана Генеральному губернаторству Польщі; Буковина і частина Південно-Східної України, у тому числі Одеса, — Румунії, отримавши назву Трансністрія. Загалом під румунською окупацією опинилося 10% української території (за німецько-румунським договором від 19 серпня 1941 р.). Харків та інші території України перейшли в безпосереднє підпорядкуванняя німецької армії. На цій підставі німецьке керівництво заявило, що України не існує, це лише географічне поняття. Німецьке керівництво створило в Україні 50 єврейських гетто й понад 180 концентраційних таборів. За кілька місяців окупації було знищено 850 тис. євреїв. За роки війни в Україні загинуло 1,3 млн військовополонених. Україна під час окупації була нагло пограбована: 85% надходження продуктів з окупованих територій до рейху було з України. У зв'язку з цим навіть не були розпущені колгоспи, оскільки вони полегшували пограбування села. Робочу силу (остарбайтерів) для себе Німеччина брала теж в основному з України (2,3 млн осіб). На території України у роки війни діяло чотири політичні сили: німецька окупаційна влада, радянський під- Політичні процеси в Україні в період німецької окупації 355 пільний і партизанський рухи, самостійницький підпільний та партизанський рухи, які боролися не тільки проти фашистів, а й між собою. Час від часу зверталися із заявами до німецького уряду, української громадянськості уряд Української Народної Республіки в екзилі, гетьманський рух П. Скоропадського, але відчутного впливу на політичні процеси їх діяльність не мала. Єдиним легальним представницьким органом була Українська національна рада, яка намагалася обстоювати інтереси українців, але німецька влада не мала наміру рахуватися з нею. Частіше вона зважала на дії Українського центрального комітету, який очолював В. Кубійович (Краків), у складі якого діяв Український земельний комітет. У липні 1944 р. представники всіх частин України створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР) — перший уряд самостійницького підпілля, який об'єднав політичні сили, що сповідували суверенність Української держави. УГВР проголосила себе «єдиним керівним органом українського народу, аж до створення уряду Української Самостійної Соборної Держави». Головою Генерального секретаріату УГВР був Роман Шухевич. Шухевич Роман (псевдоніми — Тарас Чупринка, Тур; 1907— 1950) — військовий діяч, член УВО—ОУН з 1925 р. В'язень польських тюрем і концтабору (1934—1937). Після політичних змін у Чехо-Словаччині в 1938 р. нелегально перейшов на Карпатську Україну та співдіяв при творенні ^Карпатської Січі». Після розколу ОУН приєднався до бандерівської фракції, увійшов до проводу ОУН—Б. У 1941 р. фактично командував батальйоном 'Нахтігаль; потім служив у 201-му батальйоні в Білорусі. Взяв активну участь у підготовці III Надзвичайного Збору ОУН. На Зборі обраний головою тричленного Бюро Проводу ОУН, восени 1943 р. став Головним командиром УПА. В липні 1944 р. обраний головою Генерального Секретаріату й головним секретарем військових справ УГВР. Після вступу в західні області України Червоної армії ще кілька років керував партизанською боротьбою УПА проти радянського режиму. Загинув у бою піді Львовом. Навесні 1943 р., після поразки під Сталінградом, нацистські власті прийняли рішення набрати в свою армію ненімецьких жителів західних українських областей. Губернатор Галичини О. Вехтер звернувся в УЦК з пропозицією сформувати українську дивізію в складі німецької армії. Після узгодження з ОУН—Б, В. Кубійович погодився з пропозицією, маючи надію на те, що це, з одного боку, поліпшить ставлення німців до українців, а з іншого, вважаючи неминучою поразку німців, — підготує кістяк майбутньої армії у разі проголошення державності України. Все вище командування дивізією мало бу- 356 Політичне становище України напередодні та в роки Другої світової війни... ти німецьким — такою була установка Гіммлера, а сама дивізія не повинна називатися українською, а галицькою. Коли в червні 1943 р. УЦК оголосив набір добровольців, то їх виявилося до 82 тис. осіб, 13 тис. стали солдатами дивізії СС «Галичина». Крім бійців галицької дивізії, в німецькій армії служили й інші українці. Були вони і в румунській, угорській, а також польській, американській та канадській арміях. Приблизно 2 млн українців воювало на радянському боці. Такою у роки Другої світової війни виявилася доля багатостраждального українського народу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Окупаційний режим в Україні. ОУН і нацистське керівництво» з дисципліни «Політична історія України»
