Українська держава гетьмана П. Скоропадського. Політична платформа П. Скоропадського
Державний переворт 29 квітня 1918 р. відбувся майже безкровне. Згідно з «Законом про тимчасовий державний устрій України» вся влада, зокрема й законодавча, зосереджувалася в руках гетьмана, якого також величали великим князем київським, королем галицьким. Гетьман призначав отамана (голову) Ради Міністрів, затверджував склад кабінету, мав право оголошувати амністію, військовий або надзвичайний стан, був верховним головнокомандувачем. За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю — авторитарний режим консервативної частини населення без чітко оформленої моделі побудови нової держави. Спроба иідновити економіку на базі пріоритетності приватної власності прирікала суспільство на черговий виток класового протиборства. Гетьман намагався силою влади й помірними реформами загасити революційне полум'я, відновити стабільність у суспільстві, але з перших днів йому протидіяли ооціалісти-федералісти, соціал-демократи, українські есери та інші партії, які раніше підтримували Центральну -ЗДу. Якихось серйозних протестів населення не було, 224 Національно-демократична революція в Україні.^ крім деякого невдоволення з боку патріотично налаш. тованої національної преси й інтелігенції. Зміна влади прямо не загрожувала українській державності, бо гетьман неодноразово наголошував на необхідності її зміцнені ня, консолідації суспільства. Водночас мирний перехід| повноважень до гетьмана свідчив, що населення України очікувало на подолання анархії, наведення порядку, забезпечення стабільності в економіці й суспільному житті. Запозичена з другої половини XVII ст. форма державного устрою була тільки декорацією, а не реальною державотворчою традицією. Насправді Гетьманат 1918 р. був авторитарною формою правління Української держави з одночасною наявністю в ній республіканських рис. У по-літично й соціальне розбурханому суспільстві парламентаризм з неконтрольованою децентралізацією неминуче вів до загибелі української державності. Міцна виконавча влада на чолі з одноосібним правителем мала шанси зберегти національну державність. Складність полягала в тому, що курс на формування несоціалістичного уряду задовольняв не більше 20—25% населення України. П. Скоропадський вважав, що подолання кризових явищ у державі неможливе без відновлення законності, різкого підвищення ефективності виконавчої влади. Часу на розбудову демократичних інститутів гетьман не мав, тому поєднав в одній особі законодавчу й виконавчу влади. Німецька модель реформування України майже цілком збігалася з поглядами на державне будівництво самого П. Скоропадського. Військова присутність союзників на українській території могла суттєво сприяти втіленню в життя власних планів гетьмана щодо зміцнення таких | державно-правових засад, унеможливили б повернення' російського чи українського квазісоціалізму. Усе це свідчило, що консервативно-помірковані суспільні сили використали присутність збройних сил Німеччини й Австро-Угорщини для приходу до влади з метою здійснення не-соціалістичної програми державного будівництва. Гетьмана безумовно підтримували «Українська народна громада», «Союз земельних власників». Українська демократично-хліборобська партія, Партія народної свободи, Протофіс — об'єднання промисловців, торговців і фінансистів України. У своїй декларації від 28 квітня 1918 р. керівництво Протофіса заявило: всі державні органи повинні бути вільними від політики, служити надкласовим інтересам, приватна власність відповідати правосвідомості мас, а соціалістичні експерименти взагалі неприйнятні. українська держава гетьмана П. Скоропадського 225 Звичайно, консервативний переворот 29 квітня не міг стати вирішальним фактором державної влади в деформованому українському суспільстві. Корінних національних консервативних цінностей на початку XX ст. в Україні залишилося надто мало, вони були в основному архаїчним і етнографічним декором. Крім того, офіційний Берлін вважав контакти з гетьманом лише прагматичною комбінацією, а частина політиків розглядала незалежну де-юре Україну як плацдарм німецького впливу на Сході, як противагу Росії та широкий ринок збуту промислових товарів. Ускладнився й процес перетворення Української держави на повноправного суб'єкта європейських відносин, а в очах керівництва й громадської думки Франції, Великобританії, СІЛА утвердився імідж України як держави пронімецької. Спроби гетьмана встановити контакти з емісарами Антанти виявилися безуспішними. До того ж німецька армія залишалася в Україні до лютого 1919 р. На селі розпочалося повернення поміщикам землі та майна, захоплених раніше селянами, що загострило класову боротьбу. Ідею «чорного переділу», яка міцно засіла в голови селянства, не можна було витравити ні каральними засобами, ні військово-польовими судами. П. Скоропадський намагався загасити полум'я революції, покласти край радикальним соціально-економічним реформам, які розхитували звичний порядок, врятувати елементи української державності, вважаючи, що парламентська республіка з децентралізацією влади неминуче призведе до загибелі паростків української державності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Українська держава гетьмана П. Скоропадського. Політична платформа П. Скоропадського» з дисципліни «Політична історія України»
