Українські фракції в парламентах Росії та Австрії революції активно засуджував охлократію, обстоював думку про цілісність ('безбуржуазність») української нації. У вересні 1908 р. став співзасновником Товариства українських поступовців, секретарем Ради якого працював з 1909 р., відповідальним за зносини з російськими політичними колами. У 1917 р. був головою ЦК Союзу автономістів-федералістів, заступником голови Центральної Ради, Генеральним секретарем з міжнаціональних справ. Після ліквідації Центральної Ради відійшов від активної політичної діяльності. У 20-х роках — академік, віце-президент ВУАН. У 1930 р. засуджений у справі СВУ. У центрі уваги публіцистики С. Єфремова — об'єктивне оцінювання українського руху після поразки революції 1905—1907 рр., питання його тактики. Оскільки, на думку Єфремова, український рух повернувся на стадію «дрібного гуртківства», знову постало завдання поступового перетворення його на політичну силу, здатну працювати з українськими масами. Активно полемізував він з чорносотенцями, лідерами російських кадетів (П. Струве). У його міркуваннях домінувала теза, що «не слід поступатись перед будьлі-якими своїми національними домаганнями або занадто великі надії покладати на когось, опріч самих себе». Більшість українських діячів усвідомили необхідність самостійної тривалої і копіткої політичної роботи з масами, яка мала дати наслідки тільки через певний час.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Українські фракції в парламентах Росії та Австрії» з дисципліни «Політична історія України»
