Проголошуючи суверенітет, Україна формально мала непогані стартові умови для незалежного державного існування. Однак на межі 1980–1990-х рр. республіка опинилася у стані глибокої економічної та політичної кризи. Кризове становище України, як і загалом Союзу, було логічним наслідком згубної практики господарювання радянського керівництва, за якою беззастережна перевага надавалася виробництву засобів виробництва. З УРСР були “викачані” майже всі її природні багатства – нафта, ліс, руда, значна частина вугілля. Україна мала найвищий у світі рівень розораності с/г угідь – 82% (у США – 16%, у Європі – 30%, в СРСР загалом – 37%). Протягом 1980–1990 рр. природний приріст населення знизився майже у 5 разів. За народжуваністю республіка у 1990 р. посіла останнє в СРСР 15-е місце. Удвічі вищим, ніж у державах Заходу, був рівень дитячої смертності. Кожен третій вмирав, не доживши до пенсійного віку. Економічна криза, викликана об’єктивними і суб’єктивними факторами, призвела до політичної кризи восени 1990 р. У вирішальний момент у боротьбу включилася нова політична сила – студентство. На початку жовтня студенти у центрі Києва розпочали голодування і висунули кілька важливих вимог. Серед них: відставка голови Ради Міністрів В.Масола, призначення нових виборів на багатопартійній основі, прийняття постанови про націоналізацію майна КПРС, відмова від підписання союзного договору, повернення в Україну всіх її громадян, що проходять строкову військову службу за межами республіки. Верховна Рада частково задовільнила основні вимоги студентів, зокрема, про відставку Голови уряду. На початку 1991 р. активізувалися сепаратистські сили у Криму, Донбасі, Закарпатті. 12 лютого 1991 р. було ухвалено Закон “Про відновлення Кримської Автономної Радянської Республіки”, а у березні проведено Всесоюзний референдум щодо збереження СРСР. Радянські керівники узгодили текст союзного договору. Його попереднє підписання було призначено на 20 серпня. Проте український парламент відклав розгляд проекту договору на осінь. А події, що відбулися в серпні, корінним чином змінили ситуацію. 19–21 серпня 1991 р. керівники СРСР під час відпустки М.Горбачова зробили останню спробу врятувати імперію шляхом державного перевороту. Утворений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) заборонив діяльність небажаних режиму органів влади і управління, політичних партій, громадських організацій і масових рухів, мітингів, демонстрацій і страйків, запровадив комендантську годину та обшук громадян, встановив контроль над засобами масової інформації. У Москву було введено війська. Однак, завдяки опору демократичних сил, серед яких помітне місце належить українцям, путч провалився, а його організаторів було заарештовано. Прихильники тоталітарного режиму були остаточно скомпрометовані. 20 серпня Президія ВР УРСР визнала рішення ДКНС такими, що “не мають юридичної сили на території України”, а Народна Рада створила коаліцію “Незалежна демократична Україна” із 27 партій і рухів та заявила, що переворот є антиконституційним, а арешт Президента СРСР злочинним. За даними соціологічного опитування переважна більшість громадян України не підтримала ДКНС. Зате Секретаріат ЦК КПУ зобов’язав партійні комітети керуватися документами “путчистів”. Контрольовані Компартією облвиконкоми Дніпропетровської, Житомирської, Миколаївської, Одеської областей, а також Кримська АРСР визнали рішення ДКНС. 24 серпня 1991 р. на позачерговій сесії Верховної Ради України були ухвалені Постанова та Акт проголошення незалежності України. Цим фактично і юридично було припинено існування УРСР та проголошено створення нової суверенної держави під назвою Україна. 26 серпня Президія ВР тимчасово припинила, а 30 серпня Л.Кравчук підписав указ “Про заборону діяльності Компартії України” (у грудні 2001 р. Конституційний суд України визнав це рішення неконституційним). Надзвичайно важливою для українського керівництва була реакція Росії на проголошення незалежності України. Між сторонами існував договір від 19 листопада 1990 р. про неприпустимість перегляду кордонів, але у нових умовах це рішення необхідно було підтвердити. 28 серпня 1991 р. до Києва прибула делегація Росії. У результаті дводенних переговорів сторони підтвердили територіальну цілісність обох держав. Протягом трьох місяців (вересень–листопад) в Україні йшла велика підготовча робота до проведення референдуму та розбудова державних структур. Було створено Службу безпеки (СБУ); прийнято Закони про Національну гвардію, Державний кордон і Прикордонні війська, а також визначено “Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності”. 4 вересня над будинком ВР піднято синьо-жовтий прапор. 8 жовтня Верховна Рада схвалила закон “Про громадянство України”. Україна надала громадянство усім, хто на момент набуття чинності закону проживав на її території незалежно від походження, стану, національності тощо. Норму про подвійне громадянство було скасовано. 24 жовтня Верховна Рада ухвалила Заяву про без’ядерний статус України, а 1 листопада - Декларацію прав національностей України. Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. З 32 млн. громадян, що прийшли на виборчі дільниці, майже 29 млн. (90,35 підтвердили Акт проголошення незалежності. Того ж дня було обрано Президента України. Ним став Леонід Кравчук. 5 грудня він склав присягу народу України, а Головою Верховної Ради було обрано Івана Плюща. 6 грудня був підписаний Указ Президента про створення Збройних сил України. Першим Міністром оборони суверенної України став Костянтин Морозов. Утворення СНД. 7–8 грудня 1991 р. керівники Білорусії, Росії та України (С.Шушкевич, Б.Єльцин та Л.Кравчук) підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня в Алма-Аті керівники 11 незалежних держав СРСР (крім Грузії та країн Балтії) ухвалили Декларацію держав–учасниць СНД. 25 грудня Президент СРСР М.Горбачов подав у відставку. СРСР припинив існування як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність. Міжнародне визнання України. У грудні розпочалося міжнародне визнання незалежності України. Першими незалежність України визнали 2 грудня Польща і Канада, у наступні дні – Угорщина, Литва, Латвія, Росія і Болгарія. 19 грудня суверенітет України підтвердила Швеція, 24 грудня – Норвегія, 25 грудня – США. Всього протягом грудня Україну як незалежну державу визнали 57 держав світу, а до березня 1992 р. – понад 100 країн, протягом першого року – більше 130 країн. Із 110 із них було встановлено дипломатичні відносини у повному обсязі. На початку 2001 р. наша держава підтримувала дипломатичні відносини із понад 150 країнами світу. Проблема ядерного роззброєння. Після розпаду СРСР Україна володіла 15% його ядерного потенціалу, знаходячись на третьому місці після США та Росії, і випереджаючи арсенали Великобританії, Франції і Китаю, разом узятих. Виконуючи задеклароване ще у 1990 р. рішення про набуття статусу неядерної держави, Україна до 6 травня 1992 р. вивезла у Росію усі тактичні ракети, на жаль, без належної фінансової компенсації та міжнародних гарантій безпеки. Протягом 1992–1994 рр. було досягнуто ряду міжнародних угод про скорочення стратегічних наступальних озброєнь Після складних і довготривалих переговорів, 14 січня 1994 р. президенти США, Росії та України підписали у Москві тристоронню заяву про ядерне роззброєння України з компенсацією за високозбагачений уран, що містився у ядерних боєзарядах, та наданням необхідної фінансової і технічної допомоги для демонтажу цієї небезпечної зброї. Тристороння угода була ратифікована українським парламентом. 16 листопада 1994 р. Верховна Рада ухвалила рішення про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, як держави, що не володіє нею, за умови надання міжнародних гарантій безпеки. Незабаром Україна отримала такі гарантії від держав, що володіють ядерною зброєю – Росії, США. Великої Британії, Франції та Китаю. У 1996 р. Україна завершила процес свого ядерного роззброєння, ставши першою країною світу, яка добровільно позбулася ядерного арсеналу. Державна атрибутика. У протистоянні національно-демокра-тичних і прокомуністичних сил перевагу здобула національна традиція. 15 січня 1992 р. була затверджена музична редакція Державного гімну “Ще не вмерла Україна” (композитор М.Вербицький); 28 січня 1992 р. – синьо-жовтий Державний прапор, 19 лютого того ж року – Тризуб як малий Герб України. У 2003 р. було схвалено текст Державного гімну на слова П.Чубинського “Ще не вмерла Україна” із незначними змінами.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Утвердження незалежності» з дисципліни «Історія України»
підтвердили Акт проголошення незалежності. Того ж дня було обрано Президента України. Ним став Леонід Кравчук. 5 грудня він склав присягу народу України, а Головою Верховної Ради було обрано Івана Плюща. 