Доба гетьмана Івана Мазепи (1687–1709 рр.). Конституція Пилипа Орлика (1710 р.)
Правління І.Мазепи позначилося внутрішньою стабілізацією Гетьманщини. Цьому сприяли в значній мірі його особисті якості. Народився він бл. 1640 р. на Білоцерківщині у родині українських шляхтичів, здобув добру освіту та виховання, служив при дворі польського короля, виконував дипломатичні доручення у Західній Європі та козацькій державі. Був начальником особистої охорони та Генеральним писарем у Дорошенка, Генеральним осавулом у Самойловича. У 1687 р. на козацькій раді, що відбулася над р. Коломак, був обраний гетьманом. Коломацькі статті у черговий раз обмежували автономію України і повноваження гетьмана, зокрема, заборонялися міжнародні відносини, обмежувалася торговельна діяльність, заохочувалися змішані українсько-російські шлюби тощо. Як гетьман, Мазепа протягом тривалого періоду орієнтувався на Росію, а у проведенні внутрішньої політики спирався на старшину, намагаючись витворити станову державу західноєвропейського зразка із збереженням козацького устрою. Він багато зробив для розвитку в Україні освіти, культури, церковного життя, впорядкування господарства та соціально-економічних відносин. Але не всі заходи гетьмана викликали всезагальне схвалення й підтримку. Так, універсал 1701 р. про встановлення дводенної панщини хоч і обмежував кріпосницькі прагнення старшини, із великим невдоволенням був прийнятий селянами. Північна війна й Україна. Становище Гетьманщини ускладнилося у зв’язку з російсько-шведською війною 1700–1721 рр. З її початком Петро І зажадав від України значно більших економічних і людських ресурсів, ніж його попередники. Козаки змушені були брати участь у далеких північних походах і битвах, у важких фортифікаційних та будівельних роботах. Ускладнилася торгівля з європейськими країнами через встановлення загальноросійської державної монополії, запровадження тарифів на закордонні товари, податків на імпорт та експорт тощо. Політичні, військові і господарські обмеження Гетьманщини неминуче призводили до невдоволення й зростання опозиційних настроїв в Україні. Особливу тривогу серед старшини викликали наміри Петра І ліквідувати козацьку автономію, а військо перетворити у драгунські полки російської армії. В Україні московські чиновники та військові поводилися, як у завойованому краї. На Правобережжі козакам із наказу Петра І довелось приборкувати народне повстання 1702–1704 рр. проти польського панування, героєм якого був фастівський полковник Семен Палій. У націо-нально-визвольній боротьбі він, подібно до Хмельницького, нама-гався опиратися на підтримку широких народних мас. Мазепа справедливо вбачав у ньому свого конкурента, а тому Палій був ним заарештований і відправлений царем у Сибір, звідки повернувся у 1709 р. Під час походів 1704–1706 рр. на Правобережжя, Мазепа оволодів Київщиною й Волинню, пізніше Галичиною. Союз із Карлом XII. Ймовірно у 1705–1706 рр. Мазепа розпочав таємні переговори зі шведами. Старшина спонукала гетьмана до активних дій, але в умовах шпигунства та окупації України царськими військами неможливо було провести підготовчу роботу. Відомо також, що генеральний суддя В.Кочубей і полтавський полковник І.Іскра написали царю донос, але обох їх стратили. Вирішальний момент наступив восени 1708 р., коли Карл XII повернув в Україну. Мазепа отримав наказ приєднатися до російського війська, але замість цього, він із наявними у нього 2–4 тис. козаків і майже всією старшиною на початку листопада перейшов через р. Десну і з’єднався з Карлом XII. Згодом був укладений українсько-шведський договір, який передбачав збереження козацьких прав і вольностей, цілісність і непорушність кордонів України. Репресії і терор в Україні. Дізнавшись про зраду І. Мазепи, цар наказав Меншикову захопити й знищити добре укріплену й забезпечену гетьманську столицю Батурин. Це було виконано з особливою жорстокістю, причому не обійшлося без зрадництва: старшина Ніс виказав таємний хід. В результаті Батурин, “другим за приклад”, був повністю спалений, близько 6000 його жителів і оборонців знищено, а розп'яту на хрестах козацьку старшину спустили на плотах униз по річці Сейм. По всій Україні розпочалася страшна хвиля репресій і терору. Тільки у Лебедині, де діяв спеціальний суд, у жорстоких муках стратили бл. 1000 мазепинців. Каральні акції відбувалися у Ромнах, Глухові та інших містах. Самого Мазепу відразу було оголошено зрадником і піддано церковній анафемі (прокляттю), його опудало волочили по вулицях, організовуючи публічні розправи. Сім’ї мазепинців арештовували, їх майно конфісковували. У 1709 р., після того, як на бік шведів перейшли 7–8 тис. запорожців із кошовим К.Гордієнком, московські війська знищили дотла Чортомлицьку Січ. Запорожці змушені були перебратися у турецькі володіння, заснувавши там Олешківську Січ (тепер м. Цюрупинськ біля Херсона). Полтавська битва (27 червня 1709 р.). У травні 1709 р. шведські й російські війська зійшлися під Полтавою. Чисельна перевага була на боці росіян, до того ж шведи припустилися ряду помилок, у них не вистачало артилерії й снарядів, а самого Карла XII було поранено. В ході генеральної битви і під час відступу шведи зазнали цілковитої поразки. Гетьманські війська безпосередньої участі у битві не брали. Мазепа недовго пережив полтавський погром: у тому ж 1709 р. він помер у Бендерах, а похований був у православному монастирі міста Галац (теп. Румунія). Козацька Конституція 1710 р. В еміграції новим гетьманом став Пилип Орлик. Він походив із литовсько-чеського роду, навчався у Вільнюсі та Києві, працював у канцелярії київського митрополита, а при Мазепі був Генеральним писарем і найближчим його дорадником. Свою діяльність в еміграції П.Орлик розпочав із створення й прийняття договору між гетьманом і козаками, що отримав назву “Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького”, або ж “Конституція П.Орлика”. Цей документ був прийнятий 5 квітня 1710 р. у Бендерах і складався із 16 статей. Тут передбачалося, що Україна обох сторін Дніпра має бути вільною, а її кордони недоторканими. Стверджувався принцип розподілу і єдності законодавчої, виконавчої і судової влади. Повноваження гетьмана обмежувалися, а його скарб відділявся від державного. Тричі на рік планувалося скликати козацький парламент – Генеральну раду. Також фіксувався соціальний захист убогих, сиріт, удовиць. Конституція П.Орлика випереджала з багатьох питань тогочасну суспільно-політичну думку й практику. Вона виразно засвідчила демократичні прагнення українського народу і була прийнята задовго до американської (1787 р.) та французької (1791 р.) конституцій – перших конституцій у світі. У наступних роках П.Орлик проводив активну дипломатичну діяльність в еміграції, намагаючись відстояти ідею української державності і схилити європейських правителів до створення антимосковського союзу держав. Він відомий також як автор багатьох книг та звернень, таких, наприклад, як “Маніфест до європейських урядів”, “Вивід прав України” та ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Доба гетьмана Івана Мазепи (1687–1709 рр.). Конституція Пилипа Орлика (1710 р.)» з дисципліни «Історія України»
