Соціально-економічна ситуація в 1989-1990 pp. погіршується — цим, а також викриттям сталінських злочинів компартію дискредитовано. На противагу компартії в 1989 р. створюється Народний Рух України («Рух»), програма якого включала в себе ідею суверенітету України, відродження української мови та культури, гостро ставила екологічні проблеми, виступала за подальшу демократизацію політичної та економічної систем. З 1990 р. з'являються нові політичні партії (Українська республіканська, Демократична партія України, Українська Селянсько-Демократична — усього 16). У березні 1990 р. в Україні відбулися перші порівняно вільні вибори до Верховної Ради та місцевих Рад. На 450 мандатів до Верховної Ради претендувало близько 3 тис. кандидатів — у середньому по 6-7 чол. на одне місце. Основне суперниц
334
Модуль 3. Новітня історія України тво розгорнулося між двома силами: Демократичним блоком, який складався з Руху, Гельсінської спілки, екологічних груп і численних «неформальних» організацій, та кандидатами від комуністичної партії. Комуністи мали певні переваги, сконцентрувавши у своїх руках засоби масової інформації, фінансові ресурси. До того ж на політичну свідомість багатьох громадян України ще впливали стереотипи минулого: вихована десятиліттями тоталітаризму політична дисципліна й побоювання «націоналізму». Комуністи дістали більшість і сформували в парламенті свою депутатську групу («група 239»), а демократичний блок (90 депутатів) свою — Народну Раду. Хоча комуністи й значно переважали чисельністю своїх суперників, їм уперше довелося зіткнутися з легальною опозицією в стінах парламенту. Між двома групами розгорілася гостра боротьба, що часто негативно впливала на прийняття конструктивних рішень. У цілому результати виборів засвідчили значне зростання впливу національно-демократичних сил. Після виборів головні питання життя республіки вперше стали вирішуватися не в ЦК Компартії України, а у Верховній Раді України. Головою Верховної Ради України, на поса-_ ду якого також уперше балотувалося 10 претендентів, було* обрано В. Івашко, якого незабаром (липень 1990 р.) змінив Л. Кравчук. 16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, що проголошувала «верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади Республіки в межах її території і незалежність та рівноправність у зовнішніх відносинах». Відносини УРСР з іншими радянськими республіками повинні були будуватися на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємодопомоги й невтручання у внутрішні справи. Прийняття Декларації було важливим кроком у боротьбі за незалежність республіки, створило для цього правові передумови, але не означало виходу України зі складу СРСР. У 1990 р. вперше за багато років відбулися масові страйки робітників Донбасу і Дніпропетровська (250 тис. учасників); голодування студентів у жовтні 1990 р. призвело до відставки голови уряду В. А. Масола. Було відновлено діяльність греко-католицької церкви в Україні. На політичну авансцену активно вийшов і кримськотатарський національний рух. Під тиском чисельних акцій влада змушена була дозволити повернення кримських татар на свою історичну батьківщину. У квітні 1989 р. на півострові їх уже проживало 40 тис, улітку 1991 р. — 130 тис. Для захисту націо-
335
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
нальних прав депортованого народу навесні 1989 р. було створено Організацію кримськотатарського національного руху. 20 січня 1991 р. в Криму було проведено референдум. Питання було сформульовано так: відновлювати або не відновлювати державність у формі Кримської АРСР. Більшість населення підтримала відновлення державності Криму. Верховна Рада в 1989 р. прийняла «Закон про мови», де українську мову оголошено державною. У 1991 р. загострилася боротьба між консерваторами й демократичними силами. Реформаторські сили прагнули прискорити реформування суспільства, його демократизацію, змінити політичну та економічну системи. З іншого боку, посилилися спроби зберегти панування КПРС, зміцнити СРСР, який почав розвалюватися, повернутися до ситуації «доперебудовного» періоду. 19-21 серпня 1991 р. найближче оточення президента М. С. Горбачова спробувало здійснити державний переворот. Президента ізолювали в Криму, а в Москві було створено Державний комітет з надзвичайної ситуації (ДКНС) на чолі з віце-президентом Г. Янаєвим. У Москву було введено війська. Опір путчистам організували й очолили в Москві президент Б. Єльцин та Верховна Рада Росії. В Україні голова Верховної Ради Л. Кравчук, не маючи змоги контролювати збройні сили, зайняв позицію очікування. Зрештою Президія Верховної Ради України прийняла рішення про невизнання постанов путчистів на території України. Самі путчисти діяли пасивно й зазнали поразки. Незважаючи на короткочасність цих подій, їх наслідки були епохальними в історії України.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Посилення національного руху» з дисципліни «Історія України»
