На початку XX ст. всі західноукраїнські землі продовжували перебувати у складі Австро-Угорської імперії. Тут мешкало понад 4,6 млн. українців. Східна Галичина, де проживало українське населення, як і раніше, в адміністративному відношенні була об'єднана із Західною (польською) Галичиною в Королівство Галіції і Лодомерії. Увесь цей край поділявся на 50 повітів. Окремою адміністративною територією була Буковина, до якої входило 10 повітів. Закарпатські землі складалися з 4 українських комітетів. Економіка на цих землях розвивалась уповільненими тем- 1 пами, мала колоніальний характер, що виявлялося І в її структурі та динаміці. Одним із найрельєфні- ших проявів цього процесу був вивіз сировини з західноукраїнських земель до метрополії на переробку. Сировина становила понад 90 % всього експорту із західноукраїнських земель в інші країни. Природні багатства краю експлуатувалися нераціонально, по-хижацькому. На зламі XIX—XX ст. щорічне вирубування лісу в Карпатах перевищили 6 млн м3, що призвело до різкого скорочення площі лісів і порушення екологічної рівноваги. Переважна більшість західноукраїнських підприємств була дрібною і маломеханізованою. У 1902 р. 94 % промислових підприємств Галичини налічували до 5 робітників, тут діяло лише 5,5 % парових двигунів, що функціонували в імперії. Про колоніальний характер Галичини свідчить її галузева структура, яка характеризувалася перевагою харчових підприємств (34,3 %), лісозаготівлі та оброблення лісу (20 %). Підприємства машинобудування, ремонту, металообробки складали лише 10 %. З традиційних галузей успішно розвивався видобуток солі. У 1906 р. на частку Галичини припадало 64 % вартості загальнодержавного виробництва солі. Проте західноукраїнські землі не обійшли й нові тенденції розвитку. Як і у світовій економіці в цілому, тут з'являються монополії, в основному іноземні. У 1912 р. в Галичині діяло ЗО монополістичних об'єднань, сумарний акціонерний капітал яких досягав 115 млн крон. Англо-австро-німецький концерн контролював 75 % видобутку та переробки нафти в Галичині, у Закарпатті австрійському капіталові належало 45 % акцій великих угорських банків. Західноукраїнський регіон перетворився на ринок збуту товарів, вироблених розвинутішими про-
Модуль 2. Нова історія України числовими державами, потреби краю задовольнялися переважно імпортними фабричними промисловими товарами. Західноукраїнські землі залишалися відсталими аграрними провінціями Австро-Угорщини. У сільському господарстві було зайнято близько 90 % населення. Зберігалося велике поміщицьке та церковне землеволодіння. Поміщикам належало понад 40 % усіх земель. Серед поміщиків переважали іноземні: поляки в Галичині, румуни — у Буковині, угорці — у Закарпатті. У Закарпатті, наприклад, граф Шенборн мав більше 100 тис. га, тобто близько 20 % усієї території. Основна маса селян страждала від малоземелля. У Галичині 53,3 % селянських господарств були безкінні, 43 % мали до 2 га на двір. Заможних селян було 5 %, але вони володіли землею, яка за кількістю перевищувала вдвічі ту, яка належала 600 тис. бідняцьких господарств. 614 тис. селянських господарств не забезпечували прожитку своїм власникам. Такі незаможні селяни орендували землю в інших селян чи поміщиків, йшли працювати на заводи, ходили на заробітки до Бессарабії, Південної України. На селі збереглися напівкріпосницькі порядки. На Поділлі селяни навіть за гриби, зібрані в лісі, відпрацьовували поміщику два дні, стільки ж за кожен сніп скошеної трави. Становище українського селянства погіршувалося зловживаннями влади, соціальною дискримінацією. Чиновники завищували якість селянської землі, що призводило до того, що селяни в Галичині платили втричі більше поземельних податків, ніж поміщики. Прямі податки селяни сплачували за землю, хату, худобу, за проїзд через мости. Постійно зростали непрямі податки (на нафту, цукор, тютюн, пиво). Становище українських селян у Галичині погіршувалось ще й тому, що поміщиками переважно були поляки, які обіймали майже всі адміністративні посади, у тому числі контролювали й суд. Уся адміністративна влада в Галичині, як і в Буковині, зосереджувалася в руках намісника. Роль органів місцевого самоврядування виконували Галицькій і Буковинський сейми. Виконавчим органом Галицького сейму був крайовий комітет, у який входили маршалок (голова сейму) і 6 членів, яких обирали сейм з числа його депутатів строком на 6 років. На початку XX ст. в Західній Україні розгорнулася боротьба за реформу виборчої системи, що була складо- вою частиною національно-визвольного руху. УРезультаті досить гострої боротьби (наприклад, лише у січні 1906 р. в Галичині відбулося близько 300 мітингів і зборів, У яких узяли участь майже 500 тис. осіб), імператор Австро-Угорщини видав указ про запровадження нового виборчого за-
185
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
кону. Однак суттєвих змін це не принесло, оскільки, як і раніше, закон забезпечував переваги для контро-угорської і польської буржуазії. Зберігалась недемократична система куріальних виборів до місцевих органів влади. Лише у 1914 р. сейм схвалив новий виборчий закон, за яким українським партіям надавалось 27,2 % місць, українцям дозволялося обіймати посади службовців урядових установ у повітах Галичини й Буковини. Проте систему виборів до місцевих органів влади так і не було змінено, і українці знаходилися в нерівних умовах з іншими національними групами. На початку XX ст. у Галичині визначилися три напрямки політичної думки: 1) москвофільський, який поволі спадав; 2) австрійський ультралоялізм, тобто орієнтація на Австро-Угорщину й вірність династії Габсбургів; 3) самостійницький, державницький, за створення Української незалежної держави. Значну роль у суспільно-політичному житті Галичини в той час починає відігравати митрополит Галицький (греко-католи-цька церква) Андрій граф Шептицький (1900-1944 pp.). Складовою частиною національно-визвольного руху українців на західноукраїнських землях була боротьба за національну освіту, зокрема за український університет. Ця боротьба проходила в умовах жорстокого протистояння з польськими шовіністами, яке доходило до збройних сутичок. У 1902 р. було засновано організацію «Січ», що ставила своїм завданням фізичне виховання української молоді. Ще раніше (1894 р.) у Східній Галичині існували аналогічні товариства під назвою «Соколи». Більшість української громадськості в Галичині в цей час займала проавстрійську — антиросійську позицію. Це пояснюється тим, що політика Російського уряду була активно ворожою українцям, як у самій Росії, так і за її межами.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В 1900-1914 PP.» з дисципліни «Історія України»
