Суспільно-політичне, правове та економічне становище різних верств феодалів на українських землях визначалось розмірами їхньої земельної власності. Свої Феодали земельні володіння феодали збільшували за рахунок захоплення земель общини, купівлі земельних маєтків, колонізації неос-воєної території та феодальних земельних пожалувань. Великі землевласники — магнати (від лат. — «вельможа», «володар») здобули для себе широкі політичні права та привілеї, які значно відрізняли їх від середніх та дрібних феодалів. Кількість магнатських родів не перевищувала 70. У XVI ст. цей стан був закритим, увійти до нього навіть багатим було неможливо. Най-знатнішими вважалися роди Острозьких, Вишневецьких, За-славських, Радзівіллів, Сапєг, Потоцьких, Конєцпольських. Князеві В. К. Острозькому належало понад 80 міст і містечок, 2760 сіл, 1,4 млн га землі, і він став заможнішим від усіх інших вельмож і навіть самого короля Польщі. Я. Вишневецькому належало 230 тис. селян. Магнати підлягали лише юрисдикції короля або великого князя литовського, призначалися на вищі посади (гетьманів, воєвод і старост), які вони навіть передавали у спадок. Магнати мали своє військо і виводили його на війну під власними хоругвами, за що їм надавалося почесне звання «князів і панів хо-ругвових». З магнатів складалася Рада великого князя («пани-Рада»), яка разом із князем вирішувала найважливіші питання. 80
Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України Після Люблінської унії її змінив Вальний сейм. Він складався з трьох станів: короля, сенату й посольської ізби. Король обирався сеймом, не міг передавати свій престол у спадок, оголошувати війну і мир та скликати посполите рушення (ополчення) без згоди сенату, тобто його прерогативи обмежувались. Сенат об'єднував усіх вищих посадових осіб Речі Посполитої (воєвод, каштелянів). Найвпливовішою частиною Вального сейму була посольська ізба зі 170 делегатів — послів від земської шляхти. Компетенція сейму була широкою: прийняття законів, запровадження нових податків, скликання посполитого рушення. Усі питання на сеймі вирішувалися одностайно, діяв принцип «вільної заборони» — ліберум вето. До вищих службових осіб належали коронний маршалок, коронний канцлер, коронний та польний гетьмани. В адміністративному значенні Річ Посполита поділялася на три провінції: Велику Польщу, Малу Польщу (в основному українські землі) і Литву. Провінції поділялися на воєводства і повіти на чолі зі старостами. На початку XVII ст. Річ Посполита мала площу майже 1 млн км2. Нижче магнатів стояла шляхта — середні та дрібні феодали, які жили на землях, отриманих за військову службу. Шляхта складала основну частину постійного війська. За військову службу король надавав шляхті різні привілеї (звільнення від податків, підлеглості місцевій адміністрації). Шляхта не була замкненою верствою: до неї могли переходити селяни, поповичі. Поступово шляхта утверджує за собою все більші права і привілеї. Вона звільняється від суду королівських чиновників, сплати мита на іноземні товари, отримує право вільної навігації по Віслі та Балтійському морю. Шляхтич міг обирати й бути обраним до складу повітових органів управління, а також послів на загальнодержавний сейм. Винному в образі шляхтича міщанину чи селянину відрубували руку. За порушення «шля-хецького кодексу» (дезертирство, заняття торгівлею) шляхтич за вироком суду позбавлявся всіх привілеїв. На українських землях шляхта становила до 2,5 %, а в Польщі — 8-Ю %. Ще одну суспільну верству складало духовенство. До нього входили священики з сім'ями, церковний причт. Священик мав Ділянку землі й різні натуральні данини від парафіян. Духовний сан вважався спадковим — після батька парафію отримував син. Після Берестейської унії 1596 р. зростає роль церкви як національної організації. Митрополит та єпископи були ніби Політичні репрезентанти українського народу перед польським Урядом, оскільки інакших він не мав. Церковні собори набували загальнонародного значення.
81
82
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ У цей час, залежно від характеру повинностей, селяни поді- І лялися на три категорії: 1) тяглі селяни, які працю- міщани вали в пана на ріллі зі своєю худобою (спочатку вони працювали 8-14 днів на рік, потім — 100, а далі — 200 днів; крім праці в полі, були різні податки і служби: повіз, шляхова, сторожова); 2) ремісники та службові селяни (були цілі села колісників, ковалів, пекарів; службовими селянами вважалися конюхи, бортники тощо, які жили біля замків); 3) чиншові селяни, які платали чинш з власної землі продуктами. Панщина тривала від сходу до заходу сонця. Селянин утратив право переходу від поміщика. Населення українських міст — міщани — поділялося на три основні групи: 1) патриціат (найбагатші купці й промисловці); 2 ) бюргерство (цехові майстри та торгівці середньої заможності); 3) плебс (міське поспільство — ремісники, дрібні торгівці). Найбільшими містами на початку XVII ст. були Львів (18 тис. жителів), Київ (15 тис. жителів), Біла Церква (10,7 тис. жителів). Міське населення в середні віки ділилося за цеховою (професійною) ознакою, де привілейоване становище мало купецтво. Перші цехи з'являються ще наприкінці XIV ст. Цех був самоуправною організацією з власним статутом на чолі з цехмістром. Панівне становище в цехах займали майстри, далі йшли підмайстри й учні. Після кількох років навчання підмайстер складав іспит, демонструючи зразок своєї роботи («шедевр»), і за згодою цеху міг бути атестований як майстер. Але кількість майстрів була регламентована, що не давало можливості обдарованій молоді вибитися в майстри. Самі міста знаходилися в різному правовому становищі залежно від того, на чиїй землі вони знаходилися: державній чи приватній. Відповідно сплачували податки й виконували повинності. Окремим містам (з 1339 р.) почали видавати грамоти на магдебурзьке право (за назвою німецького міста). Такі міста звільнялися від управління й суду королівських намісників та діставали право на самоуправління. За це вони вносили державі певну суму грошей, звільнялися від більшості натуральних повинностей. На чолі міського самоврядування стояли війт та бурмістри; лава з лавниками була судовою організацією, а рада 3 радниками — адміністративною. Виконавчими особами були писар та шафарі. Ці органи контролювалися багатшою части ною населення: купцями, лихварями, майстрами. Самоуправ ління за магдебурзьким правом мали Львів, Кам'янець-Поділь ський, Луцьк, Житомир, Київ. Переваги в органах самоуправ ління мало неукраїнське населення й уніати.
Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України
У Великому князівстві Литовському було проведено кодифікацію законодавства, що знайшло своє відоб- Кодифікації раження в Судебнику великого князя Казимира (1468 рік) та Литовських Статутах (1529, 1566, 1588 років). Судебник великого князя Казимира регулював маєткові права, визначав покарання за порушення кордонів, наїзди, крадіжки. Дещо взято з «Руської Правди*, але введена смертна кара. Литовські Статути утверджували і збільшували права шляхти, мали тенденцію до зрівняння її у правах з магнатами, значно обмежували права селян. Головна увага приділялася правовому регулюванню феодальної земельної власності. Шляхетська земельна власність усіх видів вважалася недоторканною. Кримінально-правові норми мали характер феодального привілею. Життя, здоров'я, майно, честь шляхти захищалися посиленими санкціями. За деякі злочини для шляхти передбачалися значно менші покарання, ніж для простих людей. Найтяжчим злочином вважалося посягання на життя і здоров'я короля й великого князя. Найтяжчим покаранням (на відміну від «Руської Правди») була смертна кара, яка передбачалася за державні злочини (заколот, здача замку тощо), убивство. Розрізнялися проста смертна кара і кваліфікована (спалювання, четвертування). Були каліч-ницькі покарання (відрубування руки), ув'язнення в башті. Для шляхти застосовували особливий каральний захід: ви-волання (викрикування), пов'язаний з публічним оголошенням вироку. Фактично це означало оголошення людини поза законом: вона втрачала шляхетство, майно, можливість жити на території держави. Існувала і складна система майнових покарань, яка включала конфіскацію майна, годовщину (штраф за убитого), відшкодування збитків.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Феодали» з дисципліни «Історія України»
