Які ж були причини феодальної роздробленості Русі? Слід відзначити, що цей процес був характерним для всіх країн Європи того часу і Русь не уникнула його. Великі розміри держави утрудню- вали управління нею з боку великого князя, а місцеві князі не були зацікавлені в зміцненні його влади на місцях, тому що в цей час могли обходитися, як вони вважали, і без нього. Вони мали свою дружину, могли з її допомогою захиститися, приборкати незадоволених, зібрати з селян податки. Кожен князь хотів правити сам, уважав себе не гіршим від великого князя, бо теж був Рюриковичем і мав військову силу, щоб позмагатися з ним. Унаслідок розвитку натурального господарства місцеві князі й економічно стали незалежними від центру. Роздробленню Русі сприяло зростання міст, які ставали політичними й економічними центрами і намагалися суперничати з Києвом. Крім того, змінилися маршрути торговельних шляхів: Європа почала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом, а Київ опинився осторонь цих процесів. Період з початку 40-х по 70-ті роки. XII ст. в історії Русі характеризується надзвичайним загостренням і постійним зіткненням доцентрових і відцентрових сил. Одним з основних вузлів міжкняжих інтересів, як і раніше, залишався Київ, який хоч і втрачав поступово своє політичне значення, але до кінця 60-х років XII ст. залишався єдиним символом цілісності Русі. Тривалий час боровся за Київ шостий син Володимира Мономаха — суздальський князь Юрій Долгорукий — засновник Москви. Він тричі завойовував Київ, але потім йому доводилося звідти йти. У 1155 р. він знову захопив Київ, але в 1157 р. київські бояри його отруїли. У 1169 р. Київ захопив 44
одуль 1. Стародавня і середньовічна історія України син Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський. Уперше за багатовікову історію Київ було піддано такому сильному розгрому з боку руських князів. Захопивши Київ, Андрій Боголюбський став наймогутнішим руським князем, але не залишився в Києві, а віддав його своїм васалам. Це означало закінчення видатного становища Києва. Показовим є те, що з 1132 по 1246 р. на київському престолі побувало 26 князів. У середині XII ст. державний лад Русі набув нової форми. Стольний град Київ і домен «Руської землі», який йому належав, перетворився в загальне володіння групи князів — Ярославичів, які вважали себе колективними власниками Руської землі й вимагали собі там частки (власності), а свої права й обов'язки вони визначали на загальноруських з'їздах — снемах. Цю систему управління називають колективним сюзеренітетом. Снеми були важливою формою загальноруського правління другої половини XI — початку XIII ст. Вони збиралися в найвідповідальніші для країни періоди, обговорювали питання внутрішнього миру, феодального правопорядку, організацію оборони Русі. Ініціаторами їх скликання були, як правило, великі київські князі, місцем проведення — Київ або місто Київської землі. Практику цих з'їздів було розпочато у зв'язку з необхідністю розроблення давньоруського законодавства. У 1072 р. сини Ярослава Мудрого Ізяслав, Святослав, Всеволод, бояри та представники вищого духовенства ухвалили у Вишгороді «Правду Ярославичів». Інше питання, що обговорювалось на снемах, — боротьба з половцями, яка вимагала об'єднання зусиль багатьох князівств. У період феодальної роздробленості Русі питання війни і миру перестали бути лише компетенцією князівської влади Києва. Тепер удільні князі могли оголошувати війну й підписувати мир з ворогами Русі, не узгоджуючи свої дії з великим київським князем не враховуючи загальних інтересів країни. На українських землях утворилися Київське, Сіверське, Переяславське, Волинське та Галицьке князівства. Перехід від моноцентризму (Київ) до птіцентризму мав і певні позитивні аспекти. Відбувалася консолідація споріднених племен, виникали й зростали нові міста як політико-економічні центри князівств, розвивалися феодальні відносини, збільшувалося населення. Незважаючи на роздроблення, на землях Швденно-Захід-ної Русі продовжувалося формування української народності й української мови. У 1187 р. у Київському літописі вперше з'являється назва Україна. Про походження цієї назви є кілька версій. Одні виводять її від слова «край» («кінець») зі значенням «окраїнна земля», земля, що лежить скраю. Інші вчені
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ пов язують походження цієї назви зі словом «край — країна». За третьою гіпотезою вона походить від дієслова «украяти» — «відрізати», тобто означає «частина землі, «украяна» (відділена) від цілого». Назва «Україна» стала етнонімом наших земель.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Причини роздробленості» з дисципліни «Історія України»
