Національна ідея в українській філософській та релігійній думці
Переміщення центра творення Гетьманщини на Чернігово-сіверські землі зумовило переміщення туди й центра філософських та релігійних борінь і шукань, що реально і корелювалося, й відбивалося і на боріннях та шуканнях ідеологічно-політичних. Для наочності достатньо взяти характер пошуків та утвердження ідейних принципів Кирила Транквіліона-Ставровецького, Лазара Барановича, Іоаникія Галятовського, Дмитра Туптала, Іоанна Максимовича, Амвросія Дубневича. Студент Замойської академії, учитель мов у Львівському братстві та школи у Вільно, архімандрит Єлецького монастиря (на Чернігівщині), автор книг «Євангеліє учительное», «Зерцало богословія» (створеної в Почаївському монастирі), «Перло многоцінне» К. Транквіліон-Ставровецький усю силу свого багатогранного обдарування присвятив боротьбі за розвиток української церкви та віри. І це було надзвичайно важливою складовою відновлення національної державності навіть з організаційної точки зору. Та особливо вагомо те, що духовним підґрунтям тієї позиції були гуманістичні, богословські й морально- етичні постулати філософа, що становили основу його концепції, одягнутої у релігійну форму, але змістом повністю дотичної до національної ідеї. Знову може виникнути термінологічний диспут, однак при уважному вдумуванні будь-які сумніви відпадуть.
∗ Цей розділ написаний у співавторстві з Т.П. Кононенком. Найперше тому, що для Транквіліона-Ставровецького є надзвичайно вагомою вітчизняна релігійно-філософська традиція, яка в центр і розуму, й віри ставить проблеми самопізнання та життєвого вибору (кредо). Нагадаємо: саме в час принципових внутрішньодержавних змін і автори «Велесової книги» та «Літописа Аскольда», і Володимир Мономах у «Поученні дітям» ставили основоположні питання: 1) чи знають співвітчизники, як створено світ; 2) чи знають вони, що то є – людина; 3) а в цьому зв’язку – як треба жити співвідносно з розумінням життя і смерті, добра і зла, праведної й гріховної життєдіяльності. Пафос роздумів великого князя скеровувався на збереження єдності рідної землі та народу; на утвердження активної добротворчості та людяності (а тому – проти пустельництва й усамітнення (втечі від життєвих бур) та відстороненого споглядання життя реальних людей, бо любити Бога не люблячи ближнього – є лицемірством і боговідступництвом); на необхідність внутрішнього самопізнання як керма у великий світ та домінанти філософії серця як найвірнішої запоруки свободи і благодаті. Для Транквіліона-Ставровецького осереддям і життя, і філософії також є людина, народ і світ у співвіднесенні із земним (метафізичним) та божественним началами, метою й шляхом до неї, – а фундаментальним принципом вибору шляху до благодаті є категорії пізнання та самопізнання. Причина зрозуміла: Україна в процесі пошуку нової дороги розвитку. Як прийти до величі і могутності етнодержавної системи періоду Київської України-Русі? Знову панують тенденції внутрішнього розладу, зумовлені втратою державності, суверенітету, свободи. Як і завдяки чому, ставить перед собою питання Ставровецький, можна створити світ добра, закону та правди? І переконується: щоб досягти жаданого блага суспільства – останньому необхідно усвідомити реальний стан буття, причини життєвих поразок і бід; для цього – усвідомити свою роль, призначення і можливості, а вже на цій основі визначити свій історичний жереб. Як наслідок – звернення до національної мови, культурної традиції та релігійно-філософської вітчизняної системи, а паралельно – до роздумів про мету і зміст життя в руслі всеєвропейської гуманістичної традиції. Немало хто за звичкою може сказати: на Заході (в Європі) утверджувалися ідеї Реформації і контрреформації, панувала міжконфесійна толерантність, а в Україні? Палали пристрасні бої між православними і католиками та прибічниками однонапрямних конфесій і уніатами, не кажучи вже про адептів інших релігійних систем на «єресей». Та їм необхідно внести принципову корекцію і щодо міжконфесійних стосунків в Україні та в країнах Європи, і щодо ставлення до інакомислія. А саме: усвідомити, що найбільш толерантні стосунки між різними конфесіями ще з часу Київської русі були саме в Україні. Тут вирували жорстокі конфронтації лише в процесі заміни язичництва християнством.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Національна ідея в українській філософській та релігійній думці» з дисципліни «Українознавство»
