Основою необхідно мати в найповнішому розумінні науково-системний підручник, який був би: а) насичений найхарактернішим матеріалом (і стосовно концентрів, і стосовно статистики); б) спирався на дані вітчизняних і зарубіжних досягнень та відкриттів; в) був проблемно-конструктивним: виявляв не лише історичні реальності, а й уроки (причини та наслідки) минулого та сучасності і націлював на перспективи; г) інтегративно виявляв взаємозалежність матеріальних і духовних, національних і загальнолюдських чинників розвою; природи й добробуту; моралі, етики, естетики; соціальних і економічних чинників; гуманістичних і науково-технічних проблем; інтелектуальних і емоційних сфер в житті людини; розуму й віри; прав людини і її обов’язків; громадянського (патріотичного) служіння народові і свободи творчості. Особливе місце мають посісти проблеми сім’ї, збереження національних традицій, етико-естетичних, духовних цінностей. Підручники, посібники, хрестоматії для всіх рівнів і ланок освіти мають бути насичені аналітичним матеріалом: з одного боку – здобутків, відкриттів представників України і оцінок їх світовою громадськістю (ознайомлення з працями типу «Аксіоми для нащадків. Українські імена в світовій науці»); а з іншого – болючих уроків та можливих кризових перспектив (для студентів і учнів старших класів). Аналіз і прогноз – цей синтез має формувати як знання, так і переконання, ідеали, волю виховуваних поколінь, історичною місією яких є створення держави громадянських прав і свобод, гуманізму й високого добробуту, спроможних стати синтезуючою ланкою між народами (культурами) Півночі й Півдня, Сходу і Заходу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Українознавство у вищій школі» з дисципліни «Українознавство»
