В так званій «музейній» салі греко-католицької духовної семинарії у Львові, украшеній жовто-блакитними прапорами й національними емблемами, почалися наради 118 учасників першого в Галичині культурно-освітнього конгресу. Поміж промовцями особливо визначився Микола Устиянович: «Земляки! — говорив він. — На широкій карті святої Словянщини лежить земля прекрасна, багата, стікаюча медом і молоком, земля, що на ній віками не забракло ні хліба ні соли. Серцем Словянщини є українська земля, а на ній живе наш нарід, славний колись багацтвом і силою, та стократь славніший своєю долею. Його минуле списане кровю й сльозами, а серце роздерте людською злобою й кривдою. О, нема другого народу в Словянщині, що з так високого щабля багацтва й слави, що ними колись сяла Україна, так низько впавби у недолю, так глибоко запавсяб у неіснування». А хоч як низько впав український народ, то в глибині його душі «найдемо золоте зерно, що потребує тільки чулої і вправної руки, щоби засяти ясним сяйвом ранішньої зірки». «Правий серцем і устами, задоволений своїм, невтомний в праці, милосердний, нескорий до мести, сміливий в боротьбі, спокійний в мирі, непохитний в дотриманню заміру, вірний батьківській традиції, відданий рідній церкві», оце тип українця «гідного сина Словянщини». «Земляки! — кінчив свою золотоусту промову Устиянович — Европа розкрила перед світом нову карту історії, а на ній золотими буквами виписано: «Воскресення!» Кожний народ потряс підвалинами своєї істоти й почав нове життя; життя свободи й щастя; а хібаж ми на те переболіли найтяжчу неволю в Европі, щоби далі дихати смертною задухою, мов під тягарем могили?» Зїзд поділився на девять секцій; богословська секція вирішила м. і. що поза щоденними молитвами та псальмами, всі інші молитви мають бути перекладені на українську мову. Господарська секція підкреслила потребу заснування господарського товариства й видання загальної господарської компендії. В секції історії і географії говорилося про загально доступний підручник української історії для шкіл. Говорилося про перероблення для цеї ціли історії Миколи Маркевича. На зїзді порушено теж справу окружних читалень, з яких перша повстала тогож таки року в Коломиї. Не поминуто теж справи прослідження й охорони мистецьких та історичних памятників нашого краю. В справі мови й правопису, доручено по довгих дебатах реферат питання о. Іванові Жуківському, що й склав свою «Розправу писовні рускої» з проєктом уживання народньої мови й фонетичного правопису. Та на зїзді забагато було консерватистів, а завзятий москвофіл Денис Зубрицький мав досить прихильників і поклонників, щоби в справі мови й правопису впровадити замішання, яке потім відбилося на розвиткові галицького відродження як найфатальніше. Така прим. боротьба за «святе ъ» почалася якраз на тому «зїзді руських учених». В цілому «зїзд руських учених» скликаний для організації галицького культурно-освітнього життя хоч і не дав практичних наслідків, всеж таки кинув низку гасел і, якби «весна народів» була потривала довше, мігби був похвалитися успіхами своєї ініціятиви. Та ані Головна Руська Рада ані зїзд учених не найшли часу ні нагоди на те, щоби видвигнути якусь ширшу національно-політичну програму й оформити ідеал відродженої нації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««Зїзд руських учених»» з дисципліни «Велика історія України»
