Незалежно від пізнішої, христіянської книжности, впоряд і в безупинній боротьбі з її чужим, непристосованим до нашого життя світоглядом, розвивалася в нас, з давен давніх, устна, народня словесність. Її відгомін помітний скрізь, навіть у церковних, полемічних книгах княжої України, не кажучи вже про Літопис і такий архитвір поетичної творчости княжої України, як Слово о полку Ігоревому. Пісні, приповідки й народні перекази, деколи живцем переносилися на сторінки книжньої літератури і нині, можемо їх легко найти й порівняти до залишків нашої найстаршої устної словесности в сучасних піснях, переказах і приповідках українського простолюддя. Очевидно, з виображеннями, поглядами й взагалі поганським світоглядом тієї словесности, не могли ніяк погодитися христіянські книжники. Вони називали їх «бісівськими, богопротивними», старалися не допустити їх до книжности й витиснути з самого життя. Самеж письменство княжої України намагалися творити наші книжники на основі грецьких і болгарських зразків, незапідозрених у поганстві й єресі. Алеж, як ми бачили, прийняте Володимиром Великим христіянство, було тільки урядовою, офіціяльною релігією. Воно обмежувалося до тонкого наскірня передових кругів староукраїнського громадянства, а в народню масу проходило з трудом, спроквола й не без протестів, а навіть саботування офіціяльної релігії. Давний, поганський світогляд народньої маси залишився під христіянською поволокою, майже без перемін. Навпаки, він виповнив собою форми христіянського культу й обрядовости. Характеристичне для тих часів «двоєвіря», що в ньому христіянська форма покривала поганський зміст, мали ми нагоду простежити в українському золотарстві. Амулети й талісмани тих часів, що на них, впоряд з Богородицями, Михайлами, Борисами й Глібами, бачимо поганські медузи, грифи, тощо, вживалися проти хворіб і нещасть, не простолюддям тільки, а духовними єрархами й князями. Славний чернигівський «змієвик» мав належати до такого освіченого поборника христіянства, як Володимир Мономах! Поганські, похоронні звичаї цвіли впоряд з христіянськими не тільки в старій Україні. Вони збереглися до нині. Не диво, що й народня, устна словесність виявила стільки впливу на наше книжне письменство, незалежно й проти волі наших старих письменників.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Народня словесність» з дисципліни «Велика історія України»
