Підвалиною суспільної організації в княжій Україні була родина; під впливом христіянства відійшла вона доволі далеко від форм старого, родового устрою, хоча дещо з нього таки залишилося. Приміром, від спадщини по батькові були виключені доньки, що мали тільки право на віно. Виїмок творили дочки бояр. За вбивство жінки, хочби вона була винувата, ішов чоловік перед суд — знак, що чоловік і батько перестав уже бути необмеженим паном дому. Віно жінки й майно чоловіка уважалося, як непорушна власність кожного з подругів. Коли чоловік украв що в жінки, відповідав перед митрополичим судом і платив три гривни кари. Були теж заборонені і карані родинні образи та бійки. Вплив церкви на староукраїнську родину позначив себе особливо в ділянці заключування й розвязування подруж. Не вільно було дружитися близьким своякам, женитися втретє й жити без вінчання. Так зв. «Устав Ярослава» признає важним тільки три причини до розводу: коли жінка затаїть замисл чоловіка проти князя, коли вона затаїть ворожий замисл проти чоловіка або сама спробує навести на нього душогубців чи злодіїв, сама обікраде чоловіка або церкву; коли жінці докажуть невірність, або ходження на нічні гулянки без волі чоловіка. Очевидно, старе звичаєве подружнє право не скрізь уступало перед приписами церковних вінчань. Як не боролася церква з тими пережитками, скількість «диких подруж» і нешлюбних дітий, була в нас заєдно велика. Особливо поширені були полові звязки «господ» з «рабинями-наложницями» й церква не мала виглядів на перемогу в боротьбі з тим загальним явищем. Руська Правда з XII ст. встановляє тільки, що по смерти пана, мають бути пущені на волю — його рабиня-наложниця й діти, що вона їх мала з паном. Характеристичне, що церковні шлюби вважав народ дуже довго «панським», тобто княжим і боярським привілеєм. Сам народ дружився по старому звичаю. Те, що церква вважала «диким» подружжям, конкубінатом, народ вважав за законне і морально самозрозуміле. Куди рідшими від нецерковних вінчань бували в нас випадки многоженства; ще рідшими подружньої невірности. Подружнє життя громадянства княжої України, хоч і не все підхопило до канонічних приписів церковного права, було назагал чисте, звязане старими звичаями й випливаючою з них моральністю. В противенстві до інших народів, де жінку вважали, коли вже не рабинею, то неповноправною, на Україні займала жінка рівнорядне, а деколи й упривілейоване становище. Входючи в подружні звязки, вона не перестає бути власницею внесеного віна, розпоряжає ним за життя й по своїй волі завіщає на випадок смерти. Повдовівши, українська жінка заступала місце чоловіка, як господаря і голови дому. Ольга правила по смерти Ігоря не тільки його господарством але й державою. При рівнорядній участи в спільному господарстві з чоловіком, мала українська жінка необмежену свободу появлятися в товаристві чоловіка, на публичних забавах і бенкетах, чого не було в наших сусідів. Українське подружжя і його мораль, основувалися на взаїмній любові й зрозумінню; ніколи на примусі й на букві закону. Зразком такого подружнього кохання може нам послужити незрівняна сцена плачу Ярославни за чоловіком у Слові о полку Ігоревому. Там не плаче за чоловіком жінка-рабиня, але його щира товаришка й досмертна приятелька. Про те, що українські жінки нерідко зловживали своїм становищем у родині й коверзували чоловіками, свідчить те місце в «Поученню» Мономаха, де він каже жінку любити, але не допускати її до влади над собою. Українські княгині та боярині зправила встрявали в церковні, політичні й громадські справи своїх чоловіків. Трагедією нешлюбної жінки Ярослава Осьмомисла Настасі, не була «неморальність» її звязку з князем, але її своєрідна, фамілійна політика. Уперта й послідовна діяльність вдови, по Романі Мстиславичу, привернула її синам батьківщину й поклала підвалини під обновлену й скріплену Галицько-Волинську Державу. Жінка Володимира Васильковича, заступає його підчас недуги й сама преговорює з послами й чужоземними князями. Колиж пошукаємо за приміром погубного впливу українських жінок на чоловіків, то вистарчить нам пригадати епізод з походу мадярів на Галичину в 1232 р. Сильно укріплений і забезпечений залогою Ярослав, піддався мадярам тільки тому, що теща команданта замку Давида Вишатича, прихильниця мадярофіла Судислава, вмовила в свого зятя, що він не опреться угорській силі...
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Родина і становище жінки» з дисципліни «Велика історія України»
