Мстислав Мстиславич, що мав серед українських князів велику повагу, скликав їх на зїзд до Києва. Крім «старшин української землі» явилося тут багато молодших князів, а між ними й Данило Романович. З виїмковою однозгідністю вирішено на тому зїзді загальний, протитатарський похід, з неменчою солідарністю станув до походу цвіт українського лицарства. Усталено збірне місце на Хортиці, біля Дніпрових порогів. Відтіля рушив грандіозний похід на схід, у степи. Були тут князі київські, чернигівські, смоленські й волинські. На тисячу човнах припливли сюди через Дністер, Чорне море й Дніпровий лиман «галицькі вигонці» з пониззя, зявилася й уся половецька орда. Не зявилися тільки суздальські князі, що, нібито, запізнилися й завернули зпід Чернигова... Даремне висилювалася татарська дипльоматія, щоби порізнити українських князів з половцями. «Ми вашої землі не займали — говорили татарські посли — ми прийшли, з божого допусту, на наших рабів конюхів половців, що й вам чимало лиха натворили». Князі тямили, скільки лиха натворили їм половці, але розуміли й те, що коли вони сьогодні дадуть пропасти половцям, то завтра доведеться їм самим винести на собі весь натиск татарської навали. Татарських послів побито й похід рушив далі в степи.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зїзд князів» з дисципліни «Велика історія України»
