Мирна доба князювання Ростислава причинилася, хоча й посередньо, до створення й закріплення нового державного організму на північному сході старої Київської Держави — Ростово-Суздальщини. Східньо-словянська еміграція, натрапивши тут на фінське етнічне підложжя, дуже скоро вспіла його опанувати й віссати в себе. Зразу княжать тут князі, що не виявляють ні амбіцій ні енергії виплисти на ширшу політичну арену і щойно з моментом, коли в РостовоСуздальщині зявляються енергійні Мономаховичі, положення основне міняється. Володіючи над територіями, що їх сама вже невдячна природа вимагала від людей скупчення в праці й витривалости, над населенням, що змішане з спокійним і податливим фінським елєментом, само набірало прикмет рабства й приниження, вони дуже скоро стають самовладними володарями й пробують свою деспотичну владу поширити на решту земель Київської Держави. Зразу вабить їх до себе золотоверхий Київ, згодом, коли не без їхньої участи, Київ тратить своє політичне й культурне значіння, вони змагають, щоб його цілкого знищити й заступити старий український центр новим, тепер уже етнічно відчуженим і політично ворожим. Ми бачили скільки енергії зужив і скільки крови пролив Юрій Мономахович Суздальський, щоби добути собі Київ і бодай умерти в ньому по недовгому княженню. Але вже син його Андрій, прозваний Боголюбським, був людиною зі зовсім відмінними ідеалами. Андрій Юрієвич родився й виховався на Суздальщині, далеко від гамору княжих міжусобиць українського півдня. Діставши від батька Володимир над р. Клязмою, він зовсім не цікавився тим, що діялося поза межами його волости, а коли в 1149 р. примусив його батько приняти участь у кампанії проти Ізяслава Мстиславича Київського, Андрій мав нагоду виявити всі прикмети свого замкненого, підступного й інтригантського характеру. Колиж у 1154 р. батько посадив його в київському «пригороді» Вишгороді, Андрій витримав у ньому несповна рік і потайки від батька, втік з Вишгороду; з собою забрав на північ і вишгородську святощ — ікону Богородиці, привезену сюди з Царгороду. Колиж по смерти Юрія ростовці й суздальці посадили його на батьківському столі, він у першу чергу позганяв з уділів своїх молодших братів, а разом з ними й тих бояр, що могли чимнебудь пошкодити в його самовладних намірах. Закріпивши своє становище в Ростово-Суздальщині, Андрій взявся перемінювати суверенних князів Київської Держави на своїх «підручних», нацьковуючи одного на одного й користаючи з вічної метушні, що її не бракувало ніколи на українському півдні. Не могучи м. і. покорити Новгород воєнною силою, він примусив його до покори економічними утисками. Скрізь, де не помагала сила, там робили своє інтриги й підступ Андрія Боголюбського. Натрапивши в старих осередках Ростово-Суздальщини на доволі сильно розвинутий міщанськй автономізм, Андрій Боголюбський переніс столицю своєї волости, зразу до Володимира над Клязмою, а потім до ще менче замітного Боголюбова, що він його сам збудував і від нього приняв своє історичне прізвище. Бажаючи визволитися від переваги Києва на церковному полі, він «добром і лихом» заходився створити у себе митрополію, але це йому не вдалося. Будучи наскрізь деспотичною натурою, Боголюбський не посягав по київський стіл, бо розумів, що не зможе осідлати ані суверенности українських князів, ані своєрідного громадського й державного устрою України. Й тому він тільки про те думає, щоби понизити й знищити Київ, хапаючися кожної нагоди, що наближувала його до мети. Не диво, що як тільки помер Ростислав, Андрій використав безладдя, що повстало довкола київського стола, та пішов війною проти Мстислава Ізяславича. На чолі походу станув син Андрія Мстислав, а йому в допомогу станули всі, невдоволені Мстиславом князі: чотирьох Ростиславичів, Гліб Переяславський, двох синів Святослава Олеговича та Володимир Андрієвич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Андрій Юрієвич Боголюбський» з дисципліни «Велика історія України»
