Ледви не вся внутрішня політика Всеволода вичерпувалася боротьбою з ізгоями, та удержуванням захитаної рівноваги поміж рештою князів. Щодо зовнішної політики, то він не мав змоги її як слід розвинути. Якісь поважні, хоча й невідомі ближче дипльоматичні звязки єднали Всеволода з Німеччиною. Дочка його Евпраксія вийшла замуж за саксонського марграфа, а повдовівши, за німецького цісаря Гайнріха IV. Але життя її з цісарем було дуже нещасливе. Вона була примушена тікати від чоловіка й шукати рятунку в папи. її справу обсуджувано на синодах у Константії й Піяченчі, вслід за чим папа кинув на Гайнріха клятву. Евпраксія вернула після того на Україну й тут постриглася в черниці. Рівночасно не перериває Всеволод приязних звязків з Візантією. Сам він був одружений з візантійською царівною й користав із візантійських звязків навіть тоді, коли йому треба було заслати в Царгород невигідного ізгоя, як от Олега Святославича. Між іншими візантійський цісар Михайло пропонував Всеволодові подружжя свого брата з дочкою Всеволода за поміч проти повстанців. В живих звязках з Візантією оставав і син Всеволода Мономах. Врешті не переривалися й звязки з Скандинавією. Син Всеволода Мономах був одружений з дочкою англійського короля Гаральда, а свого старшого сина одружив Мономах з дочкою шведського короля Інга Штенкельса, Христиною. Поправді, то сам Всеволод займався публичними справами доволі слабо. В старшому віці виручав його Мономах, що як ми бачили вже мав через те гладко промощену дорогу до київського стола. По словам літопису Всеволод мав незрозумілий в ті часи нахил окружувати себе молодими, недосвідченими дорадниками, що використовуючи своє становище, інтригували проти старших бояр й занедбували найпекучіші справи державної управи. «Тивуни почали грабити й здирати податками народ, а князь про те не знав. Земля збідніла від безустанних воєн і урядницьких здирств». Правда, літописець прихильний до Всеволода старається його оправдати перед потомністю, мовляв у нього було забагато клопоту з ізгоями, що він був старий й немічний. Натомісць славить Всеволода літописець за те, що він... «змалку любив правду, був ласкавий для вбогих, віддавав честь єпископам і священикам, особливо любив монахів і заспокоював їхні потреби. Сам цурався пянства та розпусти й тому любив його батько». Як бачимо, Всеволод був непоганий дипльомат й розумів, що добрі звяки з духовенством взагалі а чернечим зосібна це все одно що популярність серед сучасних і добра память у потомности. Тому то він фундував кілька манастирів (м. іншими видубицький манастир Михайла, та манастир Андрія, закладений для його дочки Анни). Син його Мономах завважує в своїм життєписі, що батько його «сидючи дома, навчився чотирьох мов» що було в ті часи особливою рідкістю й признакою високої освічености. Помер Всеволод 13 квітня 1093 р. в приявности синів Мономаха й Ростислава. Поховали його в софійській катедрі, віїоряд з гробницею батька Ярослава, що любив його найбільше з усіх синів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Політика Всеволода» з дисципліни «Велика історія України»
