Святослав перед другим походом у Болгарію поділив свої землі між синів. Найстарший Ярополк мав княжити у Києві, молодший Олег у деревлянській землі, наймолодший Володимир у Новгороді Великім. Але ледви Святослав замкнув очі, вже між княжичами почалася боротьба. Спір вийшов зразу між Ярополком та Олегом. Дорадником Ярополка був Свенельд, старий воєвода Ігоря і Святослава. Син Свенельда, Лют, виправився раз на лови й необережно загнався у землю деревлян. Тут здибав його князь Олег, що також був на ловах. Запитався, хто це такий вїхав у його державу. Коли дізнався, що це Свенельдич, виїхав проти нього й убив його. Яка була причина проливу крови, літописець нам не вияснив. Чи звичайна ловецька звада, чи легкодушність Олега або Люта, чи може якісь поважніші спори двох сусідніх князів-братів? Різно можна догадуватися. Старий Свенельд розгорівся жадобою помсти. Став підбивати Ярополка: «Іди на брата, забери його волость». Ярополк послухав і пішов на деревську землю. Олег вийшов йому назустріч, оба полки зударилися з собою. Ярополкове військо було сильніше і перемогло. Олег пустився втікати до недалекого города Вручого (тепер Овруч). Але не добіг до безпечного захисту. Перед воротами города був вузький міст над глибоким яром. Утікачі стовпилися тут, пхали один одного і несподівано ціла юрба звалилася у дебру. Упало багато вояків з кіньми, коні привалили людей, тут також погиб Олег. Ярополк увійшов до Овруча і перейняв владу в ньому. Почав шукати за братом і не міг його віднайти. Аж один деревлянин приніс звістку, що бачив, як князя зіпхнули з моста. Ярополк звелів шукати брата. Від ранку до полудня витягали трупів з дебри, врешті знайшли й мертвого Олега. Принесли його тіло і поклали на килимі. Ярополк прийшов, заплакав над смертю брата і сказав до Свенельда: «Бачиш, маєш це, чого ти хотів». Олега похоронено біля города Овруча, могила його стоїть ненарушена дотепер. Володимир добуває Київ Третій із братів, Володимир, підчас цієї боротьби перебував далеко на півночі, у Новгороді. Старші брати не вважали його рівним собі, бо мати його Малуша не виводилася з княжого роду; була донькою Малка Любчанина, з города Любеча, й на дворі Ольги була тільки ключницею. Зате Володимир мав прихильників серед міщанства, а дорадником його був його дядько, мудрий і поважаний Добриня. Ярополк, як забрав землю Олега, задумав узяти собі й Новгород. Може таку раду дав йому Свенельд; князь міг бути тільки тоді сильний, коли володів сам один у цілій державі. Володимир не мав сили боронитися, кинув свою волость і виїхав за море, до Скандинавії. Ярополк осадив у Новгороді своїх посадників. В той спосіб став володарем цілої держави батька. Але Володимир не думав зрікатися своєї частини. У Скандинавії наняв собі охочих варягів і з ними вернувся до Новгорода. Без труду вигнав з города посадників брата, перебрав у свої руки місто і всі північні землі. Не вдоволився він цими успіхами, постановив добути собі й батькову столицю, Київ, з нею і владу над цілою державою. По лицарському звичаю попередив Ярополка про боротьбу: «Іду проти тебе, готовся до війни!» Але війна не велася лицарськими способами. Ярополк зачинився у Києві. Володимир не мав такого війська, щоби добути сильний город і пустився на хитрощі. Почав переговори з Ярополковим воєводою Блудом і наклонював його до зради: «Будь мені приятелем. Як позбудуся Ярополка, буду тебе шанувати, як рідного батька; не я почав проти братів воювати, але він». Блуд обіцявся зрадити Ярополка. Зразу думав убити князя, але не знайшов у Києві нікого, щоби на таке зважився. Тоді удав перед Ярополком, що міщани ворохобляться проти нього і хочуть пустити до города Володимира. Ярополк налякався, потайки вийшов з Києва і пустився втікати. Володимир скористав з того і заняв Київ. Ярополк заховався у малім городі Родні на усті ріки Росі. Прийшов туди до нього Блуд. Невдовзі наспів й Володимир з військом. Почалася облога. У степовім городі не було припасів, настав великий голод,— пізніше навіть складено приповідку: «біда як в Родні». Тоді зрадливий Блуд підмовив Ярополка, щоби пішов до Володимира і помирився з ним. А тимчасом дав знати Володимирові, щоби зробив засідку на брата. Вірний слуга Варяжко остерігав князя, щоби не йшов до ворожого табору, бо загине. Але Ярополк не послухав і пішов. У хвилині, як він входив до двору Володимира, кинулися на нього два варяги з мечами і так Ярополк погиб. Такими жорстокими способами вели князі порахунки з собою. Чи самі молоді Святославичі винні були в цій боротьбі, чи вони були тільки знараддям у руках жадних влади воєвод, не знаємо напевно. Суворі і дикі були тодішні обичаї: шлях до влади вів по крові і трупах.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Святославові сини» з дисципліни «Велика історія України»
