В соціологічній літературі є різні погляди на зв'язок стимулювання і контролю у цій сфері. Один із них полягає в тому, що контроль і стимулювання — протилежні фактори трудо вої діяльності; контроль є своєрідним насильством, при мусом, а стимулювання — це добровільна активність, заснована на особистій економічній заінтересованості. Згідно з іншою позицією вчених, контроль неминучий, обов'язковий у рамках і цілях матеріального стимулюван ня праці '. Він є елементом стимулу до праці, сприяє піднесенню її ефективності, формує й виховує правильне ставлення до праці (якщо здійснюється доречно, справед ливо, грунтовно). На нашу гадку, це й справді так. У багатьох випадках тільки контроль забезпечує «за- робленість» заробітної платні; в остаточному підсумку стимулює не сама оплата праці, а ймовірність її одержан ня чи невиплати, що й визначається контролем. Так, ко ли працівника задовольняє оплата праці, він вважає, що за таку оплату можна добре працювати. Однак якщо є мож ливість одержати дану оплату, «працюючи з прохолодою», то це, ймовірніше за все, буде використано. Таким чином,
Див.: Дорин А. В. Зкономическая социология. Минск, 1997. С. 170 -181.
255 1. Функції соціального контролю у сфері праці тільки контроль протистоїть прагненню працівника збе регти сили та «обманути» заробітну плату. В усіх випадках попередньої і запланованої оплати контроль запобігає си туації, коли працівник може одержати незароблену вина городу чи не відпрацювати вже отримане. Як бачимо, необхідність контролю — це вимушена форма матеріально-економічного стимулювання праці порівняно з соціальними й моральними мотивами до праці. Якщо працівникові властиве творче й відповідаль не ставлення до роботи, то контроль іноді необхідний тільки для підкріплення працездатності й настрою. Під соціальним контролем у сфері праці розуміють процеси в цій соціальній підсистемі (суспільство, галузі, трудові колективи), що забезпечують її стійкість і мож ливість управління функціонуванням її елементів (людь ми, трудовими підрозділами) . Це — механізм оцінки і 2 санкціонування діяльності цієї соціальної підсистеми з позицій суспільних інтересів і домінуючих норм. Соціальний контроль — це також засіб саморегуляції со ціальної підсистеми, що забезпечує впорядковану взаємодію її елементів за допомогою нормативного регу лювання. Як випливає з визначення, соціальний контроль має складну структуру, яка містить три взаємозалежних процеси: • спостереження поведінки; • оцінка і категоризація поведінки з погляду соціаль них норм; • реакція на поведінку у формі санкцій. Інтенсивність цих процесів не може бути постійною; більш-менш регулярно спостерігаються то розширення, то звуження соціально-контрольних функцій, хитання між їхнім суцільним і вибірковим характером. Соціаль ний контроль підкоряється загальним законам актив ності. Будь-якій адміністративній структурі властиво періодично «відпочивати» від виконання стомливої конт-
. Див.: Соціологія: короткий енциклопедичний словник / За заг. ред. В. І. Воловина. К., 1998. С. 496 - 497.
256
ГЛАВА 9 СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ У СФЕРІ ПРАЦІ
рольної діяльності. Це явище поширюється і на взаємний контроль: самі суб'єкти організаційно-трудо вих відносин не можуть бути завжди однаково уважними й вимогливими один до одного. Кожна окрема людина як працівник та економічний діяч також не здатна постійно підтримувати високий рівень самодисципліни. Зауважимо, що соціальний контроль здійснюється в широких масштабах і з різним ступенем охоплення. На ступінь охоплення і масштаб соціального контролю впливають фактична статистика організаційно-трудових відносин, а також його очікування, оцінка ймовірності. Якщо досить тривалий час серйозних порушень не зафіксовано, це сприяє лібералізації контролю, його вибірковості; якщо ж на відносно нормальному тлі рап том відбуваються порушення, то контрольні функції ніби «знову пробуджуються», набуваючи при цьому суцільно го характеру. В трудовій організації постійно співіснують спадний і висхідний потоки соціального контролю, тобто адміністрація контролює персонал, а персонал — адміністрацію. Іноді обидві сторони навіть своєрідно «змагаються», конкурують у здійсненні контролю одного одним, намагаючись досягти переважання чи хоча б рівнозначності у стосунках. Керівники, природно, праг нуть обмежити контроль над собою, протистояти йому, дезорганізувати роботу служб та активістів колективу чи ввести їх в оману. Керовані за наявності досвіду й солідарності також можуть успішно контролювати адміністрацію. Зрозуміло, що будь-який трудовий колектив хотів би мати таку адміністрацію, яка б піклувалася про його бла гополуччя, а будь-яка адміністрація воліла б сформувати чи виховати такий трудовий колектив, який би менше контролював керівництво. Одне слово, і керівники, й ке ровані завжди прагнуть до розуміння й довіри (а не конт ролю) у стосунках (у цьому й полягає соціально-гу манітарна сутність соціального контролю). Отже, оцінка поведінки працівників, вплив на неї для забезпечення відповідності прийнятим загальноколек- тивним цінностям і нормам є основою змісту соціально го контролю. Він є засобом регуляції і саморегуляції
257 1. Функції соціального контролю у сфері праці
колективу, що забезпечує його єдність, цілісність, зла годжену роботу. Водночас соціальний контроль є елементом більш за гальної системи впливу суспільства на поведінку індивіда: елементом соціальних інститутів, що забезпечує її відповідність соціальним нормам, правилам діяльності, дотримання нормативних вимог та обмежень у поведінці. До характерних рис соціального контролю належать: упорядкованість, формалізованість, категоричність ви мог, що висуваються до індивіда, їх нормативність, за безпеченість санкціями як формального, так і нефор мального характеру. Гнучкість, здатність відрізняти різні за соціальним змістом відхилення від соціальних норм діяльності є необхідними характеристиками соціального контролю. Сукупний постійний вплив соціального контролю на індивіда здійснюється через безліч реакцій на його по ведінку, через владні механізми, соціальні санкції ор ганізацій, членів груп і колективів, що мають як стихійний, так і цілеспрямований характер. Важливо наголосити, що соціальний контроль не слід розуміти односторонньо — як просте «припасування» індивідуальних особливостей працівника під соціальний стандарт. Мова йде про взаємодію індивіда й соціуму, у ході якої відбувається зміна й розвиток самих соціальних норм, інститутів соціального контролю. Сутність соціального контролю треба розглядати істо рично, як такий, що передує соціально-економічному життю, відтворюючи усі його проблеми, переваги й вади. Важливим у цьому зв'язку є висновок про те, що колиш ня радянська економічна культура формувалася як політи- зована, ідеологізована і міфологізована , що не могло не 3 позначитися на системі соціального контролю. Дійсно, оскільки соціальний контроль повинен був підтримувати економічну діяльність, яка б сприяла збе реженню влади правлячих груп партійного і радянського апарату, то й цінності, що стверджувались у трудовій по-
Див.: Заславская Т. И., Рьівкина Р. В. Соииология зкономической жизни. Очерки теории. Новосибирск, І991. С. І83.
17 — 3-3270
ГЛАВА 9 258 СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ У СФЕРІ ПРАЦІ
ведінці, не могли не мати політичного характеру. Носії цінностей товарно-грошових відносин — власники, підприємці, купці — політично таврувалися як «мішоч- ники», «дрібні хазяйчики», «недобиті буржуї» тощо. На томість затверджувалися цінності «пролетарів міста й се ла, розумової і фізичної праці», за якими прозиралися цінності, що відповідали економічним інтересам апарату командно-адміністративної системи. Ці приховані інте реси маскувалися привабливою для народу рево люційною ідеологією, що пропагувала «працю в ім'я пе ремоги комунізму», «визволення світового пролетаріату», «загибель імперіалізму» та ін. І нарешті, система соціального контролю мала містити в собі цінності громадського життя, викладені зрозумілою для мільйонів людей мовою. Звідси постає й неминуча міфологізація: «праця для світлого майбутнього», «власність народу», «кожна кухарка може стати міністром» тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Функції соціального контролю у сфері праці» з дисципліни «Соціологія праці»