Для цієї моделі розвитку основним поняттям для відповідних концепцій є цивілізація. Воно вперше впроваджено в науковий обіг В. Р. Мірабо (1757) і використовується в декількох значеннях. Для дослідження цивілізаційних моделей розвитку світу господарств вживається як порівняно самостійне цілісне соціально-історичне утворення, локалізоване в просторі і часі, що може мати ієрархічні рівні (наприклад, антична, еллінська, афінська цивілізації). Це поняття стає наріжним для деяких концепцій неокласичної філософії історії (М. Данилевсъкий, О. Шпенглер, А. Тойнбі), в яких історичний процес розглядається вже не як монолінійний, поступальне сходження, а як поліцентричний нелінійний рух набагато складнішої конфігурації3.
Зокрема, у праці "Занепад Європи" О. Шпенглер пропонує своє бачення історичних етапів та їх змін. На його думку, існує ряд цивілізацій, кожна з яких є природним і неминучим завершенням особливої культури. У цьому важливому поділі культури і цивілізації перша - це щось живе, своєрідна "душа"; а друга виникає як уречевлення, крайній стан культури, поступовий розклад відмерлих культурних форм. Культура відрізняється від цивілізації, як живе бачення творця відрізняється від своєї реалізації у величному монументі, як тендітний живий організм, що розвивається, відрізняється від потужної експансивної машини.
Використовуючи метод порівняльної морфології, на основі соціо-культурних аналогій О. Шпенглер виділяє і порівнює вісім культур. Усі вони в різні часи проходили ті самі стадії - ранньої, пізньої культури, потім вступали в стадію цивілізації. Розвиток набуває, таким чином, форми циклу, а не лінійного прогресу; кожна виникла культура проходить відповідні стадії, потім вироджується в цивілізацію, прагне занепаду і вмирає.
Отже, і західна культура, що вступила у свій цивілізаційний етап у XIX столітті, в остаточному підсумку нітрохи не застрахована від подібної долі. "Занепад Європи" фіксує занепад західної цивілізації, що виявляється не більш ніж ще одним фрагментом історії.
Економічним відносинам при цьому відводиться досить скромне місце. Сама по собі економіка, за Шпенглером, не утворить системи; вона тільки "обличчя", що виражає визначений бік духовного життя. Завдяки цьому, економічна історія кожної великої Культури має свій особливий "стиль".
У моделі, запропонованій А. Тойнбі, цивілізація стає основною складовою одиницею історичного процесу. Він відкидає ідею цивілізаційного членування за географічними чи расовими ознаками, і як класифікуючу ознаку вибирає наявність особливої Церкви. Генезис будь-якої цивілізації відбувається у результаті сукупності факторів, які він називає "викликом", що виникає зі зовнішнього оточення - як із природного, так і з людського середовища. Суспільний та економічний розвиток є своєрідною "відповіддю" на цей "виклик" і втілюється в піднесенні цивілізації, за яким іде її занепад, а найчастіше настає смерть. Рух загалом набуває циклічного характеру. Цікаво, що "виклик", на думку А. Тойнбі, не відразу породжує адекватну "відповідь". Спочатку відбувається своєрідний "відхід-у-себе", спостерігається період видимої чи уявної бездіяльності, і лише потім виникає відповідна, часто вибухова за своїм характером реакція "повернення".
Розквіт тієї чи іншої цивілізації не пов'язаний з економічною експансією. Розквіт цивілізації визначається передусім розвитком внутрішніх сил особистості, процесом самовизначення індивіда. Саме соціокультурне самовизначення особистості, що йде своїм специфічним шляхом, а не технічний і господарський прогрес як такі А. Тойнбі вважає основним свідченням розвитку даної цивілізації.
Серед вітчизняних моделей цивілізаційного розвитку найбільш поширеними вважаються запропоновані М. Я. Данилевським та Л. М. Гумільовим.
Сутність свого бачення моделі цивілізаційного розвитку М. Я. Данилевський виклав у книзі "Росія і Європа", в якій виділив культурно-історичні типи, в основу яких, окрім єдності мови, заклав такі фактори:
- етнографічні ознаки; - моральні сили, що панують у цьому народі; - специфіку історичного виховання народу.
Кожен культурно-історичний тип стає основою цивілізації, тривалість життя якої, на думку Я. Я. Данилевського, складає п'ять-шість століть. Причому, напрацювання цивілізації одного типу не передаються іншим народам, і періодизація ступенів розвитку у кожної цивілізації своя.
У моделі, запропонованій Л. М. Гумільовим, специфічною формою існування людей стає етнос. Етнос - це спільність, яка не зводиться тільки до економічної чи біологічної основи. У ній сполучаються історичні і природно-географічні, ландшафтні фактори. Під етносом розуміється також деяка неповторна структура, стереотип поведінки й одночасно суб'єктивна прихильність визначеної групи людей деякій спільноті. Іншими словами, етнос формується людьми, які суб'єктивно зараховують себе до цього етносу в процесі особистого самовизначення.
При цьому розвиток світу господарств пов'язаний з утворенням етносу. Саме етногенез зумовлює циклічність розвитку. Він є природним процесом і проходить фази піднесення, акматичну, надламу, інерційного розвитку і, нарешті, впадає в гомеостаз чи просто зникає. Могутні етноси можуть стояти на чолі світу, а через якийсь час сходити нанівець, залишаючись на узбіччі історії. Для відповіді на питання, звідки виникає цей рух, вводять поняття "пасіонарність". На думку Л. М. Гумільова, у кожному етносі існує невелика кількість людей, яка володіє внутрішнім непоборним прагненням до змін, до здійснення, до Великого. Ці люди породжують первісні поштовхи, створюючи в суспільстві пасіонарну напругу, заряджаючи енергією нормальних, "гармонічних" людей. Розквіт етносу, таким чином, здійснюється як витрата пасіонарної енергії, процес самопожертви героїв. Коли ж відбувається надлам, залишки невитраченої пасіонарної енергії знищуються разом з уцілілими носіями. Суспільство вступає у період заспокоєння і самовдоволення, а незабаром етнос вмирає чи перероджується. Таким чином, це ще один варіант концептуалізації циклічного розвитку, де вся історія розгортається як процес безупинного етногенезу.
Попри всі розбіжності між його прибічниками цивілізаційний підхід у дослідженні світогосподарств посідає одне з чільних місць. З його позицій історичний процес постає передусім не лінійною послідовністю, а як розмаїття таких культурно-історичних форм, як цивілізація. При цьому кожна цивілізація розглядається як нелінійне утворення монадного характеру, тобто таке, в якому відтворюється й уособлюється всесвітньо-історичний процес у цілому. За цивілізаційного підходу докорінним чином переосмислюється й поняття історичного прогресу. Останній вбачається тут не лише у висхідному руслі, поступальний характер якого визначається опозиціями "вище-нижче", "гірше-краще", "більше-менше", а насамперед у тому, щоб кожна цивілізація у процесі самовизначення і самореалізації відтворила, відкрила для себе заново і збагатила своїм, тільки їй притаманним досвідом інваріантні моделі розвитку світу господарства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Цивілізаційні моделі розвитку світу господарства» з дисципліни «Соціологія економіки»
