Складність соціологічного дослідження сучасної економічної культури в Україні та інших пострадянських суспільствах полягає в тому, що в ній поєднуються характеристики минулої культури командно-адміністративної економіки з елементами ринкової економіки, що відновлюється.
Справді, економічна культура радянського суспільства має своїми витоками культуру дореволюційної Росії, що була надзвичайно суперечливою. У масових її верствах і в офіціозі були "православ'я, самодержавство, народність", відбились багатовікове кріпосництво, влада поліцейської держави. Але разом з цим, була також високорозвинена соціально загострена духовна культура, що прагнула до народу і живилась ним.
Відповідно й економічна культура того часу поєднувала як цінності верстви підприємців, орієнтовані на капіталістичну економічну культуру, так і цінності селянства, в яких крайній індивідуалізм поєднувався із сильною господарською орієнтацією. При цьому економічна культура відчувала надмірний тиск і домінування цінностей самодержавної бюрократичної влади і безумовної покірності цій владі всього населення. Високорозвинена культура була представлена тонким, "плівочним" культурним прошарком інтелігенції.
Орієнтовно в такій культурній ситуації у Росії розгорнулась революція 1917 року і почала формуватись нова економічна культура країни.
Досліджуючи генезу сучасної економічної культури, російські соціологи Г. /. Заславська і Р. В. Ривкіна простежили загальну логіку її розвитку17, що вибудовувалась в лінію: від зародження економічної культури адміністративно-командного типу - до плюралістичної культури (що включає цінності та норми різних устроїв), від неї - повернення до адміністративно-командної економічної культури, посилення цієї культури та її поступова еволюція, що включала періодичні зсуви в бік посилення то "командності", то "госпрозрахунковості".
Були виділені основні етапи становлення й розвитку адміністративно-командної економічної культури:
І етап - зародження адміністративно-командної економічної культури в умовах військового комунізму; ІІ етап - розвиток плюралістичної економічної культури в умовах НЕПу; III етап - оформлення економічної культури адміністративно-командного типу на основі специфічних форм зв'язків між соціальними інститутами радянського суспільства й населенням. Сформувавшись і проіснувавши більш ніж півстоліття, ця культура змінювалася на одних етапах убік "госпрозрахунковості", на інших - "командності", але при усіх флуктуаціях її соціальний тип зберігався; IV етап - повернення (на сучасному етапі) до плюралістичної економічної культури на основі подолання тотального одержавлення економіки й становлення багатосекторного господарства.
При аналізі еволюції економічної культури в СРСР треба виходити не тільки зі сформованої періодизації історії, основаної на політичних змінах, але й із соціологічного критерію - зміни соціальної якості економічної культури.
Від етапу до етапу радянська економічна культура поступово накопичувала певні соціальні риси культури адміністративного типу. Незважаючи на деякі флуктуації (НЕП, реформа 60-х років), лінія еволюції економічної культури була спрямованою на підсилення рис економічної культури адміністративно-командного типу.
Економічна культура адміністративно-командного типу з її нормами силового вирішення економічних проблем, високою цінністю виконавства і беззаперечного підпорядкування розпорядженням "зверху"', низькою цінністю несанкціонованих ініціатив, острахом господарської самостійності низових ланок та ін. - ця економічна культура сформувалась у 30-ті роки в результаті зламу ринкових інститутів НЕПу, у процесі проведення індустріалізації й колективізації.
Як соціально-економічний тип культури, підтримуваний інститутами влади, вона існувала до середини 80-х років.
Слід підкреслити, що ця економічна культура була для Росії та її населення принципово новою, адекватною для принципово нової системи господарювання, основаноїій на єдиній державній власності. У її основу були покладені відповідні соціальні цінності, що обслуговували саме цю власність (і відповідну їй владу), цілі, пріоритети й норми економічної поведінки. Інакше кажучи, для обслуговування влади нового політичного апарату була потрібна особлива економічна культура, без якої радянська економіка не могла виникнути, перемогти, зміцнитися, стати нормою.
Саме такими цінностями було зумовлено сутнісні характеристики й роль економічної культури в радянському суспільстві.
Насамперед вона була підпорядкована меті створити необхідну для панівних груп влади економічну систему. А через те, що ця система повинна була триматися на політичному апараті, то й економічна культура, що закладалася, повинна була бути політизованою, спиратись на політичні цінності. Конкретніше, мова йшла насамперед про політичні цінності й інтереси правлячих груп партійного й радянського апарату.
Щоб нові політичні цінності міцно ввійшли в масову свідомість, вони мають підкріплюватися відповідною ідеологією. Звідси висновок, що економічна культура повинна була бути ідеологізованою. Нарешті, ця культура мусила включати трактування громадського життя, цілком зрозумілі для мільйонних мас і застосовувані ними. Звідси - ця культура мала бути міфологізованою.
Таким чином, у цілому радянська економічна культура за своєю природою формувалася як політизована, ідеологізована і міфологізована. Це не могло не вплинути на виконання нею основних функцій: трансляційної, селекційної та інноваційної.
Трансляційна функція як передача новим поколінням цінностей і соціальних норм, створених попередніми, вилучених із їх досвіду, із самого початку була загальмована. Головними політичними лозунгами були не наступність, а відречення від старого світу, руйнування всіх його засад, а значить, і економічної культури. При цьому господарські традиції дореволюційної економіки, носіями яких були селянство і торгово-промислові верстви суспільства, не лише не наслідувались, а й знищувались разом із їхніми носіями.
Розрив із минулим призвів до надмірної вибраковки і знищення корисних для економіки цінностей - цінності успіху й підприємництва, господарчої самостійності, уміння відшукувати нові можливості, "робити бізнес". Натомість, нагромаджувались та підсилювались такі риси, як директивність управління, підлеглість ідеологічним імперативам, одноманітність.
Уся інституціональна складова економічної культури знаходилась під тиском одержавлення всього соціального життя.
Відповідно особистісна складова економічної культури того періоду характеризувалась укоріненням в особистих і групових цінностях і нормах звички до зрівнялівки, "рівності у злиднях", засудження диференціації доходів та високого рівня благополуччя, коли воно досягнуто інтенсивною працею.
Селекційна функція економічної культури також була адекватна інтересам правлячих кіл і "працювала" на них. Відбирались й зберігались лише ті економічні форми, що підсилювали саме ці верстви: централізація організації економічної системи, відомчий контроль за ресурсами, за ходом виробництва й розподілу та ін. Усе це було закріплено в політиці, ідеології, вкорінювалось у суспільній думці.
Найбільш ефективно спрацювала інноваційна функція економічної культури, що проявилось у впровадженні до того невідомих у світі форм господарювання. Це колгоспи й радгоспи: промислові підприємства з неекономічними методами управління, державно-відомчі форми організації всіх галузей господарства і суспільних сфер; нові антидемократичні форми розподільних відносин за "номенклатурним статусом" та інше.
На цьому фоні відзначились і позитивні інновації, що ідентифікувались із соціалістичною культурою: традиції колективізму й допомоги відсталим, пошани до людини праці, трудівника, пріоритети суспільних цінностей над індивідуальними та ін.
Переходячи до характеристики процесу взаємодії інституціональної й особистісної складової адміністративно-командного типу економічної культури, слід підкреслити, що одержавлення соціального життя суспільства охоплювало і всі соціальні інститути, надаючи їхньому впливу характеру якщо не наказу, то обов'язковості. Такий тоталітарний вплив інститутів призвів до домінування у свідомості працівників політичних та ідеологічних цінностей соціалізму, суспільних і колективних цінностей, праці як першої життєвої потреби та ін.18 (Хоча, починаючи із середини 70-х років, відбувається посилення цінності праці як засобу отримання матеріальних благ).19
Звернемо увагу, що перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки вимагав радикальних змін в економічній культурі.
Але ці цінності ще не встигли інституціоналізуватись, що послабило вплив на економічну поведінку інституціональної складової культури. У той же час в особистій складовій в силу її інерційності продовжували домінувати цінності й стереотипи командно-адміністративної економічної культури.
Очевидним є ціннісний конфлікт між реальними якостями суб'єктів реальної (адміністративної) економіки, з одного боку, і цільовими орієнтирами нової, ринкової економіки, необхідної для неї економічної культури - з іншого. Ситуація не є тривіальною: люди, сформовані визначеною системою відносин, "підігнані" під неї, адекватні їй, ці ж люди сьогодні повинні ламати ці відносини. Але економічні відносини існують не лише поза людьми (у вигляді інструкцій, законів, планів і т. д.), але й них самих - у тих цінностях і нормах поведінки, що стали для них звичкою. Інакше кажучи, адресне доведення й виконання директивних розпоряджень, директивне планування, фондування, усі інші елементи діючого більш ніж півсторіччя господарського механізму ввійшли в культуру суб'єктів, набули характеру соціальних настанов. Справді, у кадрів, що сьогодні функціонують, - від міністра до бригадира - вироблені чіткі орієнтири на "видачу" (одержання) директивних указівок, на виконання планових завдань, на номенклатурні способи добору й відновлення кадрів і т. ін. І хоча сучасному працівникові основні дефекти цієї системи цілком зрозумілі, розуміння дефектів не змінює його соціального типу, тому що основу типологічних рис становлять глибинні настанови, що склалися задовго до епохи, у якій живе цей працівник, які він сприйняв із соціального оточення.
За таких обставин неодмінно виникають ціннісні конфлікти в економічній культурі.
1. Конфлікт між економічними відносинами, що базуються на цінностях адміністративної системи, і відносинами, що диктуються ринком. 2. Ціннісний конфлікт між нормативно заданими еталонами економічної культури і реальними культурними типами працівників. 3. Ціннісний конфлікт між моральними й професійно-посадовими нормами, між еталонами "порядної людини" і "ділової людини". 4. Ціннісний конфлікт між співіснуючими, але різними вимогами до працівників.
Наявність конфліктів засвідчує початок змін у командно-адміністративній економіці, зародження нової економічної системи і відповідної їй економічної культури.
Аналіз соціально-економічних джерел засвідчує, що в науковому просторі вже сформувалось коло вимог, яким має відповідати нова економічна культура в пострадянському суспільстві.
По-перше, вона має забезпечувати добір (з історичного минулого, із досвіду інших країн і народів) нових, прогресивних соціальних цінностей і норм, що потрібні для стимулювання економічної активності населення. Економічна культура повинна спрацювати на те, щоб відновити втрачені в СРСР суб'єкти господарювання - творців нових економічних форм, їхніх ініціаторів і організаторів.
По-друге, мусить відбутися ціннісна переорієнтація пострадянського суспільства. У людей повинні сформуватися нові традиції. Тільки їхнє виникнення буде означати, що почався процес становлення працівника нового типу, що володіє соціальними якостями, що відповідають новій моделі господарювання, що люди перестають бути "гвинтиками", а стають суб'єктами нових економічних відносин. Причому мають початися й розвинутись нові трудові орієнтації - на виконання нових ролей (ініціатора, хазяїна власної справи - фермера, власника фірми й ін). Із зміцненням орендних, кооперативних відносин став виникати попит на працівників, здатних організовувати, вести господарські справи, орієнтуватися на ринку. Виник гострий дефіцит підприємців, організаторів, комерсантів, посередників і т. п. Потрібні компетентні, сильні, грамотні люди, причому люди, здатні витримувати тиск адміністративної системи, конкуренцію, дефіцит.
По-третє, має різко посилитися значимість таких цінностей, як компетентність, професійна самореалізація, прагнення до сумлінної праці, виконання професійного обов'язку. Цінність професійної майстерності, орієнтація на максимальні результати у своїй професії мають стати нормою поведінки більшості працівників, спеціалістів, керівників.
Посилення цінності професіоналізму має підвищити значення інтелектуальної праці і його носіїв - фахівців. Сьогодні їхня роль і престиж занижені. Разом з тим очевидно, що для підйому економіки на якісно новий рівень потрібні нові технічні, економічні, організаційні ідеї й рішення. Потрібно освоєння й використання світового досвіду, впровадження його в практику. Для всього цього необхідно суттєво підвищити професійний рівень фахівців.
У цілому необхідний перехід від економічної культури, характерної для адміністративної системи, до ринкової економічної культури, скоригованої з урахуванням сформованих рис населення. Мова йде не про наслідування цінностей вільного підприємництва, властивих
класичним системам. Це повинна бути культура, в якій цінності планово-регульованого й ринкового господарювання сполучаються, утворюючи нову якість.
Для здійснення такого переходу потрібно рухатися у двох напрямках: збагачувати економічні відносини й одночасно закладати нову економічну культуру.
Останньому повинні сприяти, по-перше, зміни в соціальних інститутах - у політиці, праві, ідеології, моралі, по-друге, зміни в економіці, формування нових форм господарювання, створення більш сприятливих умов для трудової самореалізації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Радянська та пострадянська економічні культури» з дисципліни «Соціологія економіки»
