Ідея наслідування має давнє коріння. Про значення наслідування для виховання людини писав ще Арістотель, але розгорнуту концепцію цього психологічного явища дав один -з основоположників французької соціальної психології, соціолог і криміналіст Габріель Тард (1843—1904). Основна його праця — «Закони наслідування» (1890), де Тард ставить у центр свого дослідження індивіда, а суспільство розглядає як продукт взаємодії індивідів. У цьому він вбачає принципову відмінність суспільства від природи і розглядає органіцизм та еволюціонізм як концепції, не здатні пояснити особливості соціальних явищ. В основі соціології, говорить Г. Тард, є колективна психологія, чи «інтерпсихологія», яка вивчає відношення нашого «Я» з іншими «Я» та їх взаємовплив. З цього елементарного факту повстає все життя. Кожна людина — унікальна самобутня монада — неподільна єдність і першооснова всього; суспільство існує завдяки індивідам і в індивідах. Але коли б різні «Я» були цілком незалежними одне від одного, то що б їх тоді об'єднувало, тим більше що соціальні факти існують у матеріальних формах надін-дивідуального буття? Цю суперечність між неповторністю, «монадністю» індивіда та реальністю соціального буття з притаманною йому колективною інтерментальною психологією (взаємодією різних способів мислення) Тард намагається подолати за допомогою створеної ним теорії наслідування. Наслідування — загальна характеристика процесу повторення різних форм буття. Фізика відтворює періодичні рухи, хвилі, гравітації; біологія займається фізико-хімічним відтворенням через появу нових поколінь. Соціологія мусить досліджувати психологічні відтворення результатів наслідування, котрі мають простір повторюваності, число і вимір. Головною рушійною силою розвитку суспільства є непоборне психічне прагнення людей до наслідування; всі явища людського життя здійснюються під впливом сили прикладу, і кожне з них має наслідувальний характер. Саме тому явища суспільного життя часто схожі між собою, оскільки вони є результатом наслідування в найрізноманітніших формах: наслідування звичаю, моди, симпатії, покори,навчання, виховання і т. д. Головним об'єктом наслідування є винаходи та відкриття. Окремі індивіди — творчі особи — здійснюють ці нова Ції в суспільстві. З цих новацій завдяки наслідуванню виникають нові відкриття, нові вдосконалення елементів ма- 229
теріальної та духовної культури. Наділена актом творчої уяви обдарована особа — єдине джерело всіх новацій. Становлення і розвиток суспільства безпосередньо пов'язані з цими відкриттями, оскільки вони зумовлюють три основні процеси в суспільстві: повторення відкриттів (завдяки наслідуванню), протистояння їм (опозиція) та пристосування (адаптація). Завдяки винаходам геніїв-одинаків відбуваються всі «соціальної модифікації». (Цим терміном Тард замінює поняття еволюції^) Винаходи здійснюються в різних місцях і поширюються хвилеподібно від центрів до периферії завдяки індивідам, які сприймають і пристосовують їх для своїх потреб. Суспільство завжди має великі можливості у виборі винаходів. Коли ж відкриття «зіштовхуються» між собою (бо члени суспільства поставлені перед вибором, чому наслідувати), починається зіткнення винаходів, їх єдиноборство. Цей стан у суспільстві Тард називає «опозицією», наслідком якої стають «дуелі наслідувань». Відбувається боротьба між індивідами, що вибрали різні об'єкти наслідувань. Ця боротьба за право власного вибору породжує конфлікти, дискусії або співпрацю, тобто може закінчуватися по-різному — від взаємоузгодження позицій до військового конфлікту. Але якими б не були відносини на етапі опозиції, рано чи пізно конфлікт дуелей наслідування приводить до відаовлення соціальної рівноваги, і настає процес адаптації. Тард ретельно розробляє всі деталі процесу наслідування. Він розрізняє два типи наслідування — звичаї і моду. З традиційному суспільстві панує звичай, у сучасному — переважає мода. Відкриття завжди сприймається менш болісно, якщо воно відповідає існуючим традиціям. Адаптація тоді наступає швидше, виникає логічний союз наслідувань. І навпаки, коли новація суперечить існуючим звичаям, уявленням, знанням, то гострішою стає логічна дуель наслідувань. Традиційне суспільство характеризується дещо гострішими конфліктами у впровадженні новацій, ніж новітнє. На зміну одним новаціям приходять інші, знову наступає наслідування, опозиція та адаптація, і таким чином, згідно з уявленнями Тарда, розвивається суспільство. Суб'єктивістське розуміння історичного процесу, в якому є геніальні одинаки-винахідники та пасивна маса, не стало перешкодою у дослідженні процесів соціальної взаємодії, у вивченні особливостей і механізмів міжособистісного спілкування, психологічного .зараження та наслідування. Становить інтерес і дослідження Тардом проблем сус- 230
пільної думки, що викладені в праці «Думка і натовп» (1901). Тут він критикує Лєбона за відрив «колективного духу» від свідомості індивідів і твердить, що не стихія дикої маси — юрба, а публіка виходить на арену історії XX ст. Преса, телефон, телеграф та інші масові, комунікації розширюють можливості спілкування людей, сприяють зростанню духовного потенціалу особистості та її самореаліза-ції, що перетворює публіку в духовну спільність з широким діапазоном вибору середовища спілкування та його форм. Тард приділяв увагу аналізу історичного («археологічного») та статистичного методів в емпіричних дослідженнях; останній він використав для визначення «числа та міри» злочинів, самогубств, аналізу транспортних перевезень, торгівлі та ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Теорія наслідування Г. Тарда» з дисципліни «Історія соціології»
