Географічна школа в соціології (Г. Т. Бокль, Л. І. Мечников, С. М. Соловйов, В. О. Ключевський). Ґеополітична соціологія
Позитивними елементами географічно-детерміністських концепцій було визнання природних факторів як визначальних у розвитку суспільства, що позбавляло соціальну теорію містицизму та спекулятивності. Проте географічній школі були притаманні загальні недоліки натуралістичного напряму в соціології: однобічність, абсолютизація природних факторів, применшення значення специфіки суспільства як особливої системи з її характерними рисами та рушійними силами. В географічній школі, як і в інших, є різні концепції — від визнання певної залежності розвитку суспільства від географічного середовища до поміркованого розуміння їх взаємодії і взаємозв'язку. Розглядаючи географічну школу в соціології, слід зазна- 202
чити певні труднощі в класифікації її представників на «соціологів» і «несоціологів», бо ідеї, близькі до цього соціологічного напряму, висловлювались ученими інших галузей знання — філософами, істориками, географами, політиками, природознавцями. «Чистих» класичних соціологів цієї школи небагато, тому ми розглядатимемо їх разом з ученими, в творчості яких ідеї географічного детермінізму впливали на їх власні концепції або набували більш широкого значення і включалися в систему соціологічної теорії як істотний елемент розуміння механізмів суспільно-історичного розвитку. Досягнення природознавства XIX ст., безумовно., вплинули на інтерес науковців до географічного фактору і його значення в розвитку суспільства. І, як завжди в історії науки, першою типовою тенденцією була гіперболізація цього чинника. Ілюстрацією може бути впливова установка французького філософа Віктора Кузена (1792—1867), який стверджував, що на основі знання фізичної географії країни, її флори і фауни можна передбачати, які тут живуть люди і яку роль ця країна відіграє в історії. Хоча сам Кузен був прихильником філософського ідеалізму, вважав розум елементом логосу, але його вчення свідчить про великий вплив натуралістичного світогляду XIX ст. внаслідок пров-ресу природознавства. Типовим представником географічної школи в соціології XIX ст. був Генрі Томас Бокль (1821—1862). Займаючись вивченням історії людства, він поставив за мету простежити процеси історичної взаємодії природи та людини. Під впливом ідей О. Конта він приходить до висновку про взаємовплив «зовнішніх» явищ на людину і людини — на зовнішній світ. Своє вчення Бокль виклав у праці «Історія цивілізації в Англії» (1857—1861). Аналізуючи «зовнішні» явища, вчений зазначає, що основними з них є клімат, ландшафт, грунти та їжа, якість і кількість котрих впливають на розвиток людини та її історії. Ці природні явища, на його думку, зумовлюють особливості тілесної конституції людини, своєрідність її мислення та духовності, рівень національного багатства країни і т. д. Бокль вбачає залежність між ландшафтом країни й інтелектуальними та психологічними особливостями народу. Могутність і велич природи, її стихії породжують почуття страху й пригніченості у людини, зумовлюють існування забобонів і придушують розум, раціональне сприйняття дійсності. Для народів цих регіонів притаманна домінанта уяви над розсудком. Це він ілюструє на прикладі Індії, де пишна 203
природа накладає відбиток на розвиток літератури, релігійні уявлення, побут і загалом на культурний процес. Порівнюючи Грецію з Індією, Бокль підкреслює, що природні особливості Греції не викликали такого жаху перед природою, як у жителів Індії. Спокійніший ландшафт, помірний клімат не придушували їхню уяву, а це сприяло більш раціональному, а не емоційному сприйманню навколишнього світу, більш довірливому ставленню до нього. Тому грецькі боги зображувалися подібними до людей, на відміну від грізних зображень Шіви чи Вішну. Греки менш залякані, ніж індійці, тому розвиток цивілізації у них пов'язаний з виникненням наук, з вивченням фізичних причин явищ. Природні умови — ландшафт, стихії — зумовили підкорення людини природі у відповідних регіонах і природи— людині в Європі. А це, в свою чергу, сприяло зростанню інтелектуального потенціалу її жителів, наслідком чого було збільшення значення розумового фактору і його впливу на природний, фізичний світ. На відміну від Монтеск'є, ландшафтний фактор у Бокля є домінуючим щодо клімату. Клімат і грунти Бокль розглядає як умову накопичення багатства країною чи народом. Він підкреслює, що родючість грунту в більшій мірі сприяла розвиткові цивілізації в Стародавньому світі, тоді як європейська цивілізація розвивалася під впливом кліматичних умов, котрі стимулювали людину до праці. їжа, її якість і кількість залежать від грунту та клімату. В Індії та Єгипті висока температура робить людей мало-здатними до тяжкої фізичної праці, а продукти для їжі, які щедро дарує природа, містять мало поживних речовин. Таким чином, при великій кількості дешевої їжі населення зростає більш інтенсивно, а ринок праці переповнений робочою силою. Надмір робочих рук породжує злиденність одних і багатство інших, а оскільки багатство і влада взаємопов'язані, то нерівність розподілу багатства зумовлює виникнення деспотичної влади у народів жаркого клімату. У північних народів їжа обходиться дорожче, вимагає більшої затрати праці; на ринку праці потреба в робочих руках перевершує пропозицію робочої сили, що впливає на зростання заробітної платні, а тому багатства тут розподіляються між населенням більш рівнбмірно. Це зумовлює відповідні політичні та соціальні відносини, які не знають деспотій східного типу; тут переважають демократичні форми політичного устрою, немає таких контрастів між бідністю та багатством, як у жарких кліматичних поясах. У теплих регіонах заробітна плата має тенденцію до зниження, тоді як у більш помірних — до підвищення. 204
Таким чином, клімат, грунт, їжа, на думку Бокля, зумовлюють соціальну диференціацію людей, особливості політичних та соціальних відносин і впливають на зростання «розумового» фактору та «розподіл «розумової діяльності». В одних регіонах накопичення «розумового капіталу» відбувається швидко, в інших — йде сповільненими темпами. З часом у помірних зонах, до яких передусім належить Європа, люди завдяки своїй наполегливій праці набували досвід, сприймаючи дійсність на підставі здорового глузду. їх розум не пригнічувався почуттями страху і безсилля перед природними стихіями, а це стимулювало логічну діяльність, цьому сприяли також відповідні політичні та соціальні обставини. «Розумовий чинник» завдяки прогресу наукового знання з часом перетворився на провідний і став мірилом та критерієм розвитку соціальності. На вищих етапах розвитку цивілізацій розумовий фактор стає вирішальним щодо природничого. Розвинене духовне начало перетворюється в «істинний двигун» розвитку цивілізації, як це сталося в історії Європи, бо в «європейській цивілізації рівень розвитку суспільства залежить і від «енергії людини». Так Бокль пробує поєднати об'єктивні умови і «суб'єктивний фактор» в історії розвитку суспільства. Праця Бокля, незважаючи на певні архаїчні елементи, становить інтерес навіть для сучасного читача. Тому не випадково, що аргументація, факти, енциклопедичні знання і сама концепція Бокля привернули до себе увагу сучасників, вплинули на розвиток соціології, історії, географії та інших наук, а книга «Історія цивілізації в Англії» була перекладена і видана в багатьох країнах. Основним недоліком концепції Бокля було однозначне зведення механізмів і рушійних сил історичного прогресу до географічних факторів. Тут ми бачимо прояв своєрідного редукціонізму, коли соціальне більш майстерно, ніж в інших концепціях, зводиться до природничого. Крім того, у Бокля дуже відчутні тенденції механістичного еволюціонізму, коли подібні умови викликають однакові наслідки (наприклад, цивілізації Індії та Стародавнього Єгипту), хоча між даними явищами насправді існують більш істотні відмінності. У цій концепції також проігноровані процеси соціально-економічного та культурного взаємовпливів народів і цивілізацій, які завжди мали місце в історії людства. Бокль широко використовував дані історичної науки, етнографії, природознавства, намагався виявити статистичні закономірності в діяльності великих мас людей, проти- 205
ставляючи цей підхід традиційній історіографії, що описувала діяльність видатних осіб та окремі події". Раціональною стороною даної теорії було і те, що вона на новому етапі розвитку соціального знання показала актуальність і необхідність дослідження проблем взаємодії двох систем — суспільства та природи. Г. Т. Бокль помер на 41-му році життя, так і не здійснивши :свого наміру написати багатотомну природничо-наукову історію людства та піднести історичне знання до рівня наукового опису, який за своєю достовірністю, всебічністю, повнотою не поступався б «точним» природничим наукам/Можливо, тому в його «Історії цивілізації в Англії» переважає європейсько-центристська тенденція, пов'язана з перебільшенням значення ідеального, розумового фактору в житті Європи, адже не стільки розумне цілепокладан-ня, скільки об'єктивна закономірність визначала історичний розвиток народів і цивілізацій. Слід зазначити також, що культурні та наукові досягнення Стародавнього Китаю, Індії, Єгипту й інших регіонів, країн, народів і їх культур на тисячоліття випередили за часом духовний і матеріальний розвиток народів Європи, а занепад їхніх культур був пов'язаний з іншими причинами. Розвиток географічної науки XIX ст., яка не обмежувалася вивченням лише природничих об'єктів, значно вплинув і на соціологію. На стику соціально-економічних, соціально-екологічних і проблем географічного середовища виникає своєрідний симбіоз — соціогеографія, на ниві якої працюють і географи (К. К. Ріттер, О. Гумбольдт), й соціологи (Ж- Ж- Е. Реклю, Мечников). Французький географ, соціолог, політичний діяч Жан -Жак Елізе Реклю (1830—1905) у своїй всесвітньо відомій праці «Людина і Земля» (1886—1894) значну увагу приділив аналізу географічного середовища в соціальній історії. Він не був представником географічного детермінізму, хоча для його творчості характерне перебільшення значення природного середовища в житті суспільства. Можливо, це сталося несвідомо, оскільки дуже багато уваги він приділив описанню життя Земної кулі як єдиного цілісного об'єкта, в якому розкривав взаємозв'язок і взаємодію природних явищ (а при розгляді певного процесу чи системи завжди важко зберегти пропорції і тому, як правило, кожен учений дещо перебільшує значення й універсальність тих явищ, які виступають предметом його дослідження).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Географічна школа в соціології (Г. Т. Бокль, Л. І. Мечников, С. М. Соловйов, В. О. Ключевський). Ґеополітична соціологія» з дисципліни «Історія соціології»
