На тлі Української РСР до 1930-х років зосередженням соціологічних пошуків була Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у ній функціонував соціально-економічний відділ з кафедрою соціології, де у період 1923 - 1930 рр. виходили “Записки соціально-економічного відділу”. Завідував кафедрою Б.Кістяківський, соціологічні інтереси якого розглянуті вище. Після його смерті посаду завідувача обійняв філософ-марксист С.Семківський (який був невдовзі страчений) – така заміна цілком узгоджувалася з вище викладеними ідеологічними тенденціями. Крім цієї кафедри, соціологічні дослідження здійснювала Комісія ВУАН з вивчення соціального руху. У її межах було зібрано значний практично-дослідний фактаж, досліджена залежність продуктивності праці від заробітної платні та інших факторів. Комісія проіснувала недовго і внаслідок фінансових проблем (імовірно, штучних) у 1922 році припинила роботу. Також слід зазначити, що свій науковий доробок у вітчизняні соціологічні пошуки привнесла кафедра соціальної політики при тому ж відділі ВУАН. Її члени вивчали взаємодію процесів народного господарства та інтересів робітників та селян. До 1930-х років у ВУАН проводилися наукові семінари, на яких піднімалися проблеми громадського життя, соціальної філософії, царини права. Тут слід зауважити на активній соціологічній діяльності вітчизняного філософа Гілярова Олексія Микитовича (1855 – 1938 рр.). Цей професор і академік ВУАН організовував семінари з питань соціальної філософії, досліджував питання психології натовпу, культури і цивілізації, прагнув визначити межі вживання методології природознавства при вивченні соціального життя. Розвивати українську соціологію – нехай і в рамках СРСР - прагнув також академік М.Грушевський. Зафондувавши і організаційно забезпечивши ряд соціологічних закладів за кордоном, він прагнув зробити те ж саме на батьківщині. Коло його інтересів, окреслене вище, з часом розширялося – він активно досліджував специфіку українського народу, бажаючи це робити у „природних” умовах. М.Грушевський волів перенести до України віденський УСІ, про що, зокрема, заявив перед членами ВУАН. Зрозуміло, що такі намагання не були підтримані Інститутом марксизму – великому українському академікові було дозволено лише відкрити і очолити у 1924 році науково-дослідну кафедру історії України. Саме тут продовжувалася діяльність М. Грушевського, а також його дочки – Катерини Грушевської (1900 – 1943 рр.), спрямована на розвиток генетичної соціології, етносоціології, фольклористики, соціології вікових категорій та історії соціології. При кафедрі було створено кабінет первісної культури, дві секції – методології і соціології. Така діяльність втілилася, зокрема, у працях: “Первісне громадянство і його пережитки на Україні”, “Спроби соціологічного об’яснення народної казки”, “Соціологія старовини”, “До соціології старцівства”. Попри відсутність офіційного дозволу, широкі намагання М.Грушевського де в чому втілилися – згідно планів і концепцій УСІ протікала діяльність Комісій історико-філологічного відділу ВУАН: культурно-історичної та історичної писемності. Члени цих Комісій були, переважно, випускниками та (у минулому) співробітниками знаного віденського УСІ, а функції цього інституту фактично виконувала Асоціація культурно-історичних досліджень (1925 – 1927 рр.). Читачеві на даний момент, імовірно, вже зрозуміло, чому саме назви більшості відділів, секцій, інших підрозділів, підпорядкованих М.Грушевському, помірковано не включали назву “соціологічний”. До певного часу розвиткові вітчизняної соціології сприяли: історична секція ВУАН, філософсько-соціологічна секція Київської науково-дослідної кафедри марксизму-ленінізму при ВУАН, Український демографічний інститут, Український науково-дослідний інститут педагогіки у Харкові, Етнографічне, Географічне і Антропологічне товариства, а також Український інститут марксизму-ленінізму, на базі якого, на початку 1930-х рр. була створена Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН), при інститутах якої існували кафедри соціології. До початку 1930-х років у друкованих органах ВУАН зустрічалися соціологічні статті і вітчизняні рецензії на праці провідних науковців Заходу. На початку 1930-х років кількість вітчизняних теоретичних досліджень та їх масштабність зменшується. Зокрема це відбувалося на тлі посилення категоричності марксистсько-ленінської ідеології взагалі і позицій історичного матеріалізму зокрема. З середини 1930-х рр. соціологічні штудії (навіть практичні) перебувають під забороною. Безпосередньою причиною цьому стала праця Й.В. Джугашвілі (партійний псевдонім - Сталін) “Про діалектичний та історичний матеріалізм”. За висловами “вождя народів”, від 1936 року у СРСР існувало “безкласове суспільство”, у якому немає конфліктів, а тому соціологія як окрема наука, більше не потрібна. Тимчасово заборонені були також математична статистика, теорія ймовірностей і вибірки, структурно-функціональний аналіз. Таким чином, історичний матеріалізм штучно зайняв місце “єдино вірного” соціально-філософського знання, а соціологічне - навіть як його складова, допоміжна форма, заперечувалося. Численні категорії соціологічної науки, теоретичні надбання, методологія були або асимільовані радянською схоластикою (діалектичним або історичним матеріалізмом) на абстрактному рівні, або заборонені для вживання – з показовими санкціями для незгодних.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Рання українська радянська соціологія» з дисципліни «Історія вітчизняних теорій і вчень»
