Соціальна орієнтація НТП передбачає націленість науково-технологічної системи на вирішення глобальних завдань соціального розвитку: підвищення якості життя, управління людськими ресурсами, інформатизація суспільства, конкурентоздатність, забезпечення сталого розвитку економіки, вирішення проблем енергозабезпечення, охорона довкілля. Очікується, що держава у найближчі десятиріччя, як і раніше, буде відігравати важливу роль щодо стимулювання, регулювання та координації НТП, та ще більше сконцентрує свої зусилля щодо формування національних інноваційних систем включно з каналами західноєвропейської науково-технологічної співпраці. Нині інтелектуальні зусилля світової науки спрямовані на удосконалення інформаційних технологій, біології, найновіших методів біоінженерії, досліджень геному людини (включно з генною терапією) та засобів боротьби із найбільш поширеними хворобами – особливо за сферами трансплантології та імунології. Людство прагне засобами біології повернутися до своїх основ, подовжити активну життєдіяльність людини та максимально удосконалити якість існування, на підтримку якого і спрямовані інформаційні технології. Очікується, що подальша глобалізація НТП і пов’язані з ним зміни суспільних потреб призведуть до створення і широкого запровадження у найближчі 40-50 років більш досконалих інформаційних технологій, із використанням яких розпочнеться перехід до нового технологічного укладу, який, за оцінками експертів, буде базуватися на неречових (польових) технологіях та засобах передавання інформації за допомогою квантових комп’ютерів. Таким чином інформація стане найціннішим ресурсом розвитку за ноосферою перспективою людства і переходом до інформаційного суспільства, в якому більшість людей працюватиме у сфері інформаційного, а не матеріального виробництва, внаслідок чого питома вага інформаційних продуктів і послуг у загальній структурі валового продукту зросте масштабно. Це означатиме зростання соціального значення цих проблем у зв’язку необхідністю досягнення необхідного рівня зрілості економіки і всієї соціальної практики для перебудови інформаційної структури суспільства, оскільки нині навіть економічно найрозвинутіші країни ще далекі від такого рівня забезпечення інформаційного прогресу. Соціалізація економіки, її орієнтація на розвиток людини постають як процеси постійного пошуку і удосконалення засобів її реалізації на шляхах НТП. Тут діє загальне правило щодо того, що чим вищий економічний потенціал суспільства, тим більше можливостей для розвиту людини, її творчості й віддачі у загальний і технологічний прогрес, які збільшують можливості для зростання економічної сфери, суспільного добробуту, а отже і розвитку самої людини. Для перехідної економіки України властиве існування специфічної технологічної структури, яка залучає доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні складові. Розвинуті індустріальні технології, що наближаються до автоматизованих, відзначаються вже так необхідною гнучкістю і здатністю до переналагодження відповідно до швидкозмінюваних потреб виробництва, отже і у суспільній технологічній структурі такі виробництва потребують форсованого розвитку і припинення процесів оновлення доіндустріальних виробництв для сприяння прискореного оновлення фондів тих галузей, де можливе найшвидшим часом запровадження гнучких технологій. Це дасть змогу здійснити перехід від технологічних диспропорцій, властивих попередній економічній моделі, до нової соціально-економічної та технологічної якості суспільства, тобто постіндустріальні технології стають базовими для здіснення виходу перехідної економіки із кризи. Для України під такими технологіями мається на увазі наука, освіта, культура і низка високих технологій (мікробіологія, електроніка, інформаційні технології, літако- і ракетобудування тощо). Щодо технологічно відсталих виробництв повинна застосовуватися політика згортання із одночасним перенавчанням і перекваліфікацією працівників для використання в індустріальних та постіндустріальних галузях. У цьому сенсі освіта і культура постають технологічними факторами економіки. Іншим шляхом підтягування технологічно відсталої частини економіки є модернізація та якісні зміни технологій у таких відсталих галузях, як будівництво, сільське господарство, переробна, харчова, легка промисловість, переважаючими технологічними укладами яких залишаються ранній індустріальний і доіндустріальний, а для цього теж необхідний випереджальний розвиток гнучких технологій та налагодження виробництва обладнання для забезпечення цих галузей. Зростання у таких галузях може активізувати прогрес інших сфер донині диспропорційної структури економіки. Для забезпечення руху сучасної економіки України до постіндустріального, постринкового суспільства, орієнтованого на прогрес людини повинна бути здійснена перебудова її галузевої структури з пріоритетом 1) соціокультурних сфер, що забезпечують безпосереднє відтворення людини, 2) розвитку сфер, що забезпечують технологічні умови такого відтворення: наукомістка обробна промисловість, високі технології; 3) розвитку інфраструктури та інформаційних технологій. Це передбачає не тільки якісні зміни технологій важкої промисловості, машинобудування, легкої та харчової промисловості, сільського господарства, але й відносне скорочення чисельності зайнятих у них. Проте здійснення всіх цих заходів здатне породити низку інших проблем, якщо не враховувати такий важливий складник суспільного багатства, як здатність людини, суб’єкта економічних відносин, до соціальної творчості – створення нових форм економічної поведінки та життєдіяльності. Сьогодні нездатність більшої частини населення ефективно брати участь у процесах розбудови і використання ринкових інститутів, залучатися до системи ринкових відносин постає гальмом розвитку ринку, а низький рівень здатності брати участь у самоуправлінні і формуванні організацій для захисту своїх прав (працівника, споживача, мешканця) гальмує сучасні постринкові, соціалізовані форми економічного життя. Власне, ці параметри і визначили розвиток сучасного українського суспільства не в напрямі економіки для людини, а в напрямі номенклатурного капіталізму. Загалом соціальну творчість людини необхідно означити як більш широке поняття, що залучає більш вузьке – підприємницьку діяльність, тобто йдеться про те, що інноваційні здібності людини, колективу, повинні бути спрямовані на цінності сучасного ринку, збільшення грошового багатства, досягнення макроекономічної рівноваги тощо. Інша справа, що у дійсності триває відтворення корпоративно-номенклатурної влади, яка супроводжується розпадом тоталітарної форми поєднання виробників із споживачами, працівників із засобами виробництва і продовжує відтворення відносин відчуження працівника із засобами виробництва, властивих попередній економічній моделі, і цей процес загнізджений створенням відповідних інституційно-правових форм. Однією із закономірностей формування нинішньої форми корпоративно-номенклатурного капіталізму є підпорядкування інтересів особистості інтересам структури та асоціальний тип відтворення для самозбереження корпоративно-номенклатурної системи, а не споживання і збільшення прибутків визначають рух такої системи, що до того ж має тенденцію до монополізації ринку. Соціальні завдання така система вирішує як елемент, що забезпечує стабільність системи. Звичайно, що механізми боротьби працівників за вирішення своїх соціальних проблем і здійснення соціальних прав номенклатурний капіталізм активно придушує. Внаслідок всіх цих процесів невідворотно відбувається відторгнення економікою сучасних постіндустріальних технологій та культурного прогресу, які базуються на можливостях вільного розвитку особистості у соціально орієнтованому виробництві. І разом з тим, корпоративно-номенклатурним тенденціям протистоять тенденції соціалізації, що породжуються інтересами найманих працівників, які мають певний досвід соціальної творчості у минулому – і така соціальна творчість становить загрозу руйнування номенклатурного капіталізму та подолання відчуження працівників від засобів виробництва. У перехідній економіці України боротьба цих двох тенденцій відтворювального процесу становить сутність сучасної економічної кризи, що має наслідком глибоку депресію соціальної, наукової сфер включно з досягненнями НТП та культури. Для перехідної економіки України типовим стало відтворення відносин архаїчного капіталізму: жорстка експлуатація за рахунок інтенсифікації праці, широке використання ручної праці, позаекономічні форми примушування до праці, придушення інноваційного потенціалу, становлення примітивних форм організації праці, практична відсутність системи соціального захисту (соціального страхування, гарантій у разі непрацездатності, отримання пенсій тощо). Тенденції номенклатурного капіталізму активно протистоїть розвиток у ньому деяких форм соціалізації у колективних та державних підприємствах, що застосовують методи самоуправління. Розвиток асоціювання постає нині як загальносвітова тенденція соціалізації в межах колективних підприємств “народного” сектора у загальному поступу до “економіки для людини” і перетворення здібностей людини на економічний потенціал, матеріальне суспільне багатство. Така економіка створює стимули та переборює перешкоди для науково-технологічного, соціального і гуманітарного прогресу. Саме НТП постає засобом забезпечення зростання соціально гарантованого мінімуму, поліпшення соціального захисту, скорочення робочого часу, збільшення вільного часу та полегшення процесу праці, і саме НТП сприяє реалізації практичної здатності трудівників брати участь у вирішенні питань ефективного використанні інноваційного потенціалу (перш за все - самих працівників) для забезпечення науково-технологічного прогресу. Тобто реальні власники в економіці на мікро- та макрорівнях, якими постають у колективних підприємствах більшість трудівників включно з професійними менеджерами, і дрібні приватні власники, зацікавлені у реалізації інновацій, забезпечують ініціювання застосування досягнень НТП в економіці. У той час як нинішня економічна ситуація в Україні з її величезними диспропорціями та інституційною незабезпеченістю створили протилежну мотиваційну атмосферу, коли більш вигідною формою використання капіталу постає посередницька діяльність, а не науково-технологічний прогрес. Номенклатурні структури, що мають владу в економіці, більше зацікавлені у консервації технологічного та гуманітарного розвитку, а наявний у країні науковий і технологічний потенціал подавлений, зберігається монополізм і економіка має екстенсивний характер відтворення. Практика перехідної економіки підтвердила, що переборення тоталітарно-бюрократичного гальмування науково-технологічного прогресу є основною проблемою економіки, подолати яке можливо із усуненням монополізму та корпоративних форм організації економічного життя, оскільки вони відтворюють номенклатурно-корпоративні тенденції не тільки стосовно власності, але й у формах економічної організації суспільства, ринку, технологічних, економічних і соціальних інновацій, та зацікавлені у консервації нинішнього стану справ для збереження корпоративних переваг.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Соціальна орієнтація НТП» з дисципліни «Соціальна економіка»
