Ринкові реформи в сільському господарстві України поки що не дали належних соціально-економічних результатів. Відбувається соціальний занепад села. Рівень споживання населенням основних продуктів харчування залишається недостатнім. Виробнича база галузі деградує. Як відомо, величина аграрного ресурсного потенціалу визначається наявністю і співвідношенням кількісних та якісних характеристик трудових, земельних, біологічних і матеріальнотехнічних ресурсів. Вони технологічно поєднані між собою в процесі виробництва і становлять цілісну інтегровану систему, яка повинна постійно розвиватися та удосконалюватися під впливом науково-технічного прогресу. У свою чергу, досягнення науки, промисловий випуск вітчизняних засобів виробництва для рослинництва та тваринництва за наявності платоспроможного попиту сільськогосподарських товаровиробників – здатні забезпечити формування сучасного аграрного ресурсного потенціалу. Кількість господарюючих суб’єктів 1 у сільському господарстві у 2003 р. дорівнювала 59,9 тис. один., а домогосподарств – 5,5 млн. 1
Юридичні особи за основними видами діяльності
377
Розділ VІ. Забезпечення стабільного розвитку агропромислового виробництва
Для забезпечення стабільного й ефективного розвитку виробництва аграрний ресурсний потенціал усіх суб’єктів господарювання слід формувати на інноваційній основі. Це особливо важливо, оскільки матеріально-технічна база галузі застаріла і знаходиться далеко не в кращому стані. З іншого боку, вступ України до СОТ та інтеграція в європейський економічний простір можуть дати позитивний ефект лише в разі застосування, зокрема в аграрному секторі, сучасних засобів виробництва. Саме останні й здатні забезпечити конкурентоспроможність продукції галузі на вітчизняному та зовнішньому ринках. При цьому прогресивні зміни в техніко-технологічному оновленні сільського господарства мають здійснюватися в умовах ринкових трансформацій, становлення нових відносин власності та форм господарювання. Нині в Україні діють сільськогосподарські підприємства (у тому числі фермерські господарства), а також господарства населення. Вони відрізняються між собою за розмірами, формами господарювання, технологією виробництва, забезпеченістю матеріально-технічними ресурсами, фінансовими можливостями тощо. Потенціал трудових ресурсів аграрного виробництва формується, перш за все, у середовищі сільського населення. Його чисельність станом на 1 січня 2004 р. дорівнювала 15,5 млн осіб. При цьому частка селян у працездатному віці становила 53,0%. Демографічна ситуація на селі невпинно погіршується. Якщо за 1990 р. кількість селян скоротилася на 58,1 тис. осіб, то за 2003 р. вже на 163,3 тис. У результаті у 2003 р. чисельність сільського населення була на 1,5 млн меншою, ніж у 1990 р. За даними першого Всеукраїнського перепису населення (5грудня 2001 р.) питома вага осіб з вищою освітою серед сільського населення становить 17,7%, натомість тих, хто не має повної загальної середньої освіти – 47,3%. Безпосередньо в сільському господарстві, мисливстві, лісовому та рибному господарстві у 2003 р. було зайнято 4,9 млн осіб, у тому числі майже 2,8 млн осіб – в особистих селянських господарствах. У 2002 р. серед 5506,1 тис домогосподарств у сільській місцевості 1156,3 тис., або 21% складалися із однієї особи. А частка 378
6.1. Ресурси аграрної і переробної сфер АПК
домогосподарств з однієї особи у непрацездатному віці сягала 84,7%. Поряд з цим 28,9% домогосподарств складалися із двох осіб. Останні переважно теж знаходяться в непрацездатному віці. Безперечно, що ця категорія населення не має ні фізичних, ні матеріальних можливостей виробляти сільськогосподарську продукцію на сучасній технологічній основі. Та й їх перспективи в цьому аспекті необнадійливі. Це дуже серйозна проблема для України, де в такий спосіб у 2003 р. вироблялося 66% валової продукції сільського господарства. Особливу загрозу подальшому розвитку галузі становить зниження професійного рівня трудового потенціалу. Основна причина – відрив працівників від сучасних технологій у рослинництві і тваринництві. Земля – найважливіший виробничий ресурс сільського господарства. На початку третього тисячоліття Україна залишається однією із найбільш забезпечених країн у світі за розміром орної землі в розрахунку на 100 осіб населення, а саме 68,0 га. У Китаї цей показник дорівнює 9,9 га, Великобританії – 10,8 га, Німеччині – 14,4 га, Польщі – 30,0 га, Франції – 31,0 га, США – 64,4 га. На кінець 2003 р. площа сільськогосподарських угідь в Україні становила 37638,2 тис. га у т.ч. ріллі 31160,8 тис. га. За 1990-2003 рр. сільськогосподарські угіддя в усіх категоріях господарств скоротилися на 3736,2 тис. га. Основна причина – виведення з обороту низькопродуктивних земель. Одночасно площа осушених земель дещо зросла (на 39 тис. га), а зрошуваних, навпаки – помітно скоротилася (на 394 тис. га). Зазнала суттєвих змін також структура розподілу земельних угідь за категоріями господарств. Якщо у 1990 р. 93,5% сільськогосподарських угідь використовували сільськогосподарські підприємства, а 6,5% господарства населення, то на кінець 2003 р. ці показники відповідно становили 66,0% і 34,0%. Залишається стійкою тенденція погіршення найважливіших для розвитку рослинництва характеристик грунтів, а саме – зменшується вміст гумусу, підвищуються кислотність і засоленість, зростає забруднення хімічними речовинами та поширюється ерозія земельних угідь. При цьому в 2003 р. частка удобрених площ під 379
Розділ VІ. Забезпечення стабільного розвитку агропромислового виробництва
урожай сільськогосподарських культур становила: мінеральними добривами – 34%, а органічними – лише 3%. Площа деградованих і малопродуктивних земель нині перевищує 5 млн га, що становить 12,2% загальної площі сільськогосподарських угідь. Практичне забезпечення сталого розвитку сільського господарства потребує, насамперед, належної охорони і розширеного відтворення родючості грунтів, ефективного та екологобезпечного використання всіх видів сільгоспугідь. Біологічні ресурси – основне джерело необхідних для життєдіяльності людей продуктів харчування та сировини для промислової обробки. Кожен вид біологічних ресурсів, а саме – сільськогосподарських культур і худоби, має свій генетично обумовлений рівень відповідно до урожайності та продуктивності. Його досягнення в процесі господарювання залежить від багатьох природно-виробничих факторів. У структурі валової продукції сільського господарства України у 2003 р. частка продукції рослинництва становила 57,7%, тваринництва – 42,3%. Деяке уявлення про видовий склад біологічних ресурсів рослинництва дає зокрема структура посівних площ, в складі яких у 2003 р. зернові культури займали 49,8 %, технічні – 21,4%, картопля і овоче-баштанні – 8,6%, кормові – 20,2%. Однією із характерних ознак незадовільного використання генетичного потенціалу сільськогосподарських культур впродовж останніх тринадцяти років в Україні є не лише низький рівень, а й значні коливання їх урожайності по роках. Так, мінімальна величина урожайності озимої пшениці в цей період становила 14,1 ц, а максимальна – 40,2 ц, цукрових буряків – відповідно 177 і 276 ц, соняшника – 9 і 15,8 ц. Урожайність плодів та ягід коливалася від 30,5 до 56,0 ц. Наведені зміни урожайності в цілому свідчать про низьку стійкість рослинництва. Основна причина цього негативного явища – падіння технологічного рівня виробництва, недостатнє забезпечення матеріальними ресурсами, а також наслідки довготривалої тенденції зміни клімату та погіршення екологічного стану довкілля.
380
6.1. Ресурси аграрної і переробної сфер АПК
Як свідчить передовий зарубіжний досвід, сучасні технології дають можливість реалізувати генетичний потенціал сільськогосподарських культур майже в повному обсязі. Так, якщо у 2002 р., який за кліматичними умовами був сприятливим для рослинництва, середня урожайність зернових і зернобобових в Україні становила 27,3 ц, то у Польщі 31,9 ц, Угорщині 39,4 ц, Німеччині 61,7 ц, Великобританії 68,1 ц, Франції 73,4 ц. Одночасно, коли в Україні урожайність цукрових буряків дорівнювала 189,3 ц, то у Франції вона сягала 763,7 ц, а в Швейцарії – навіть 774,6 ц. Біологічні ресурси тваринництва в останній період також зазнали суттєвих змін. Головними із них є значне скорочення поголів’я худоби. У 2003 р. в усіх категоріях господарств чисельність великої рогатої худоби становила лише 31,3% від поголів’я 1990 р., корів – відповідно 51,1%, свиней – 37,7%. Одночасно в умовах ринкових трансформацій сільського господарства, зокрема форм власності, відбувається перерозподіл поголів’я худоби між різними категоріями господарств. У результаті цих процесів сьогодні у господарствах населення вже сконцентровано 59% поголів’я великої рогатої худоби, зокрема 79,3% корів, а також 69,0% свиней. Продуктивність худоби в сільському господарстві України залишається низькою. Так, у 2003 р. середньорічний удій молока від однієї корови в усіх категоріях господарств дорівнював 2887 кг, у т.ч. в сільськогосподарських підприємствах 2043 кг, в господарствах населення – 3220 кг. Щодо можливостей реалізації в повному обсязі генетичного потенціалу худоби, то у наших європейських сусідів у середньому за 2003 рік удій молока на одну корову становив: Польща 4292 кг, Франція 6045 кг, Угорщина 6325 кг, Німеччина 6508 кг, Великобританія 6844 кг, Данія 7844 кг, Швеція 7955 кг. На кінець 2003 р. вартість основних засобів сільського господарства (без худоби), мисливства та пов’язаних із ним послуг дорівнювала 80,2 млрд грн. При цьому їх частка в складі основних засобів національної економіки за останні три роки зменшилася від 9,4% (2001 р.) до 8,1% (2003 р.). А знос основних
381
Розділ VІ. Забезпечення стабільного розвитку агропромислового виробництва
сільськогосподарських засобів в 2003 р. наблизився до 50,0%, у т.ч. машинно-тракторного парку – до 90%. З 1991 р. по 2003 р. наявність сільськогосподарської техніки у сільському господарстві України невпинно скорочувалася: тракторів з 495,1 тис. шт. до 390,9 тис. шт., зернозбиральних комбайнів з 107,4 тис. шт. до 62,1 тис. шт., кукурудзозбиральних комбайнів з 14,5 тис. шт. до 5,8 тис. шт. тощо. При цьому у 2003 р. із 43016 фермерських господарств тільки 32,4% фермерів мали трактори, 17,9% сівалки, 14,3% - вантажні автомобілі, 11,4 – зернозбиральні комбайни і 0,4% кормозбиральні комбайни. Таким чином, наявна в господарствах кількість тракторів і комбайнів, а також їх технічний стан не відповідають технологічним потребам. Поряд із цим у процесі приватизації порушені цілісні майнові комплекси, що призвело до дисбалансу ресурсів. Також значно зменшилося внесення в грунт органічних і мінеральних добрив. Якщо в 1990 р. на 1 га посівної площі було внесено 86 ц органічних добрив, то в 2003 р. – лише 10 ц, а мінеральних – відповідно 141 кг і 22 кг, тобто в 6,4 раза менше. До 1990 р. в умовах скорочення чисельності працівників і стабілізації площі сільськогосподарських угідь нарощування аграрного потенціалу України здійснювалося шляхом підвищення рівня забезпеченості господарств матеріально-технічними ресурсами, поліпшення їх якості, дотримання технології виробництва. В останні ж п’ятнадцять років значно скоротилися обсяги капітальних вкладень у сільське господарство. В результаті його ресурсний потенціал почав зменшуватися високими темпами. Розвиток ресурсної бази сільського господарства гальмується низкою нерозв’язаних проблем. Насамперед, чинний механізм економічних відносин безпосередньо між галузями агропромислового комплексу, а також з іншими галузями народного господарства має фрагментарний характер і не забезпечує рівноправних умов господарювання для всіх суб’єктів підприємництва. В результаті переважна більшість товаровиробників у сільському господарстві відчуває хронічну нестачу фінансових ресурсів, що, зокрема, унеможливлює техніко-технологічне оновлення галузі. 382
6.1. Ресурси аграрної і переробної сфер АПК
Хоча інвестиції в основний капітал і збільшилися за 2001-2003 рр. від 1,5 млрд грн до 2,0 млрд грн, проте галузеві темпи їх зростання були дещо нижчими від середніх по економіці. В результаті частка сільського господарства, мисливства та пов’язаних із ним послуг у загальній сумі капітальних вкладень у народне господарство зменшилися від 4,8% у 2001 р. до 4,0% у 2003 р. Для забезпечення ж сталого розвитку аграрної сфери національної економіки потрібно набагато більше коштів. Так, тільки для підтримки існуючого рівня сільськогосподарського виробництва, за експертними оцінками, необхідно до 7 млрд грн інвестицій щорічно. У свою чергу, технічне оновлення галузі орієнтовно обійдеться в 9 млрд грн щорічно, а забезпечення потреб у мінеральних добривах і засобах захисту рослин щонайменше в 6 млрд грн на рік. Фактично ж за підсумками усіх видів діяльності сільськогосподарські підприємства у 2003 р. отримали збиток у розмірі 4,6 млн грн (у 2002 р. цей показник дорівнював 330,8 млн грн). Частка збиткових підприємств за 2001-2003 рр. зросла від 43,3% до 50,5%. Сума збитків збиткових підприємств у 2003 р. досягла майже 2 млрд грн. У результаті, за експертними оцінками, вони мають можливість вкладати у виробництво лише 50-70 грн у розрахунку на 1 га угідь. За умов гострого дефіциту фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств не лише не спроможні здійснювати техніко-технологічне оновлення, а й навіть зупинити подальше катастрофічне старіння наявних основних засобів виробництва. У свою чергу, за підсумками роботи у 2003 р. фермерські господарства отримали прибуток в обсязі 206,8 млн грн за рівня рентабельності виробництва 17%. Грошові надходження від продажу сільськогосподарських продуктів у розрахунку на одне домогосподарство у сільській місцевості України у 2003 р. становили 859,7 грн. Разом із грошовими надходженнями членів сім’ї від оплати праці в установах та на підприємствах, пенсій та інших доходів одне домогосподарство у 2003 р. здійснювало витрати, пов’язані з веденням підсобного господарства: в рослинництві на суму 146,5 383
Розділ VІ. Забезпечення стабільного розвитку агропромислового виробництва
грн, у тваринництві – 414,6 грн. У межах наведених сум члени одного домогосподарства у 2003 р. в середньому витрачали 31,8 грн на придбання добрив та отрутохімікатів, 18,9 грн на насіння і посадковий матеріал. У тваринництві основні витрати (284,1 грн) здійснювалися на придбання кормів. Таким чином, відсутність фінансових ресурсів і можливостей нагромадження капіталу – головна перешкода технікотехнологічного оновлення сільського господарства. У зв’язку з цим для забезпечення сталого розвитку аграрного виробництва необхідно створити сприятливі економічні умови для підвищення доходності і відповідно платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників, а також для активізації діяльності в цій сфері банківського, промислового і торгового капіталів. Особлива роль в інноваційному оновленні ресурсної бази сільського господарства належить іноземним інвестиціям. Створення сприятливого клімату для інвесторів – одна із найважливіших зовнішньоекономічних функцій держави. Система ресурсозабезпечення переробного виробництва та ефективність її функціонування
Відповідно до чинної термінології, стабільний розвиток АПК необхідно розглядати як поступальний на перспективу (динамічний і збалансований) розвиток усіх сфер і галузей вітчизняного агропромислового комплексу. Специфічна роль у цьому формуванні належить підприємствам переробної сфери АПК, які, зокрема: є основними споживачами аграрної сировини з метою переробки і випуску продуктів харчування і кормів для тварин; здійснюють функції оптового, а нерідко дрібнооптового продавця у відносинах із посередницькими структурами та підприємствами і фізичними особами торговельної мережі в Україні й за кордоном;
384
6.1. Ресурси аграрної і переробної сфер АПК
споживають продукцію підприємств продовольчого машинобудування, а також природні, енергетичні, інвестиційні та інші ресурси, лише за умови наявності в достатку, економічної доступності й ефективного використання яких можливе стійке функціонування і подальший розвиток харчопромислового виробництва; реалізують функції суб’єкта на ринку праці: при розширенні масштабів виробництва залучають незайнятих працівників у сферу власної економічної діяльності, при зменшенні – звільняють частину з них і, тим самим, поповнюють групу безробітних; стають суб’єктами відносин із установами кредитнобанківської і парабанківської систем шляхом безпосередньої участі в якості асоційованих членів або через відкриття поточних рахунків чи зберігання цінних паперів у депозитаріях. Рух грошових коштів і цінних паперів у зазначених установах відображає згущення і диверсифікацію, посилення і ослаблення, зміну напрямів і швидкості потоків матеріальних й енергетичних ресурсів, інвестицій, робочої сили, а також випуску кінцевої продукції, що є результатом проведення виробничої діяльності і підтримання економічних відносин із їх партнерами, тощо. Воднораз, стабільний та прогресивний розвиток переробної сфери АПК можливий за умови, з одного боку, наявності сучасної матеріально-технічної бази на підприємствах харчової промисловості, з другого – випуску конкурентоспроможних продуктів харчування в асортименті і обсягах, що враховують потреби вітчизняного і зарубіжних продовольчих ринків, а також необхідність формування і підтримання на достатньому рівні стратегічних і перехідних запасів продовольчих ресурсів, а з третього – при відповідному зростанні платоспроможного попиту споживачів, а точніше – поєднання фізичної доступності продуктів харчування з економічною. Зважаючи на особливості розвитку вітчизняного АПК, найнижчий рівень економічної діяльності якого припадає на кінець 90-тих років, доцільно за точку відліку для аналізу проблем і 385
Розділ VІ. Забезпечення стабільного розвитку агропромислового виробництва
обгрунтування пропозицій щодо покращання ресурсозабезпечення підприємств переробної сфери прийняти 1998 р. Це пояснюється тим, що для сільського господарства найгіршими були 1998-2000 рр., а для харчової промисловості – 1997-1999 рр. Однак, беручи до уваги низку інших параметрів (обсяги вітчизняних і прямих іноземних інвестицій, відставання в часі впливу різноманітних чинників на результативні показники тощо), а також зважаючи на пряму залежність переробної сфери від аграрної, на нашу думку, найбільш репрезентативним буде 1998 р. Перше, на що необхідно звернути увагу, це випуск продуктів харчування. Загалом, за 1998-2003 рр. індекс їх виробництва (у співставних цінах) зріс удвічі (з 38% до 77% порівняно з 1990 р.), хоча валова продукція сільського господарства, тобто сировинної бази харчової промисловості – дуже незначно (до 52,9% на кінець періоду). Воднораз, у структурі валової продукції сільського господарства частка виробленої господарствами населення продукції за означений період помітно підвищилася (з 55,8% до 66,0%), а особливо тваринницької (з 65,9% до 72,2%) [2, с. 8. За цей період поголів’я великої рогатої худоби зменшилося в цілому на третину, але в господарствах населення збільшилося майже на 9% (до 4547 тис. гол.), у т.ч. корів – на 4,7% (до 3183 тис. гол.), свиней в цілому зменшилося на чверть, але в індивідуальному секторі зросло на 11,1% (до 5,05 млн гол.), овець і кіз – відповідно на 8,3% і на 5,2% (до 1,56 млн гол.). У результаті впливу суперечливих тенденцій поголів’я худоби і птиці в індивідуальному секторі стало суттєво перевищувати їх кількість у громадському, зокрема: по ВРХ – у 1,44 раза, в т.ч. коровах – у 2,9 раза, по вівцях і козах – у 5,2 раза [17, с. 83-86. Аналіз лише однієї складової ресурсозабезпечення – сировинної – дає можливість зробити низку різнопланових висновків. Вони свідчать про істотні зміни у виробничотехнологічних зв’язках, у формах і глибині економічних відносин між суб’єктами господарювання в аграрній і переробній сферах АПК. Зокрема, кардинальні зміни в структурі агротоваровиробників, розширення їх самостійності щодо форм господарювання і напрямів економічної діяльності, у виборі постачальників необхідних оборотних і основних засобів
386
6.1. Ресурси аграрної і переробної сфер АПК
виробництва, закупівельних організацій і переробних підприємств мали своїм наслідком формування принципово нової системи забезпечення галузей харчової промисловості необхідною продовольчою сировиною. Її основні елементи базуються на визнанні й урахуванні специфіки нової ситуації в агропродовольчому комплексі, зокрема: посилюється конкуренція між підприємствами переробної сфери АПК за залучення агровиробників однойменної продукції у сферу власних економічних інтересів, як постачальників продовольчої сировини; розширюється спектр напрямів, удосконалюються форми та диверсифікуються економічні й організаційно-правові інструменти, що вишуковуються і впроваджуються в існуючу практику економічних відносин між суб’єктами підприємницької діяльності аграрної й переробної сфер, з метою їх поглиблення та підвищення ефективності на взаємовигідних умовах; поширюється практика формування вертикально й горизонтально інтегрованих аграрно-промислових формувань на засадах сільськогосподарської кооперації, куди нерідко включають і фінансово-кредитні установи, як ефективну форму зменшення податкового навантаження, збільшення доходності й гармонізації економічних інтересів усіх учасників продовольчого ланцюга; гостро відчувається довготриваюча відсутність дієспроможних управлінських структур (державних, корпоративних, громадських) майже по кожному виду економічної діяльності в харчовій промисловості, що повинні відстежувати й аналізувати економічну ситуацію, лобіювати інтереси, узагальнювати проблеми, визначати напрями й вишуковувати ефективні інструменти їх кардинального вирішення тощо. Воднораз, унаслідок проведення моніторингу та більш оперативного реагування на зміни в економічній ситуації на ринку аграрної сировини, а також наявності на рахунках комерційних формувань достатніх обсягів вільних коштів з кінця 90-тих років
387
Розділ VІ. Забезпечення стабільного розвитку агропромислового виробництва
відбувається структурна трансформація каналів реалізації сільськогосподарської продукції в Україні на користь торговопосередницьких організацій. Зокрема, за 1999-2003 рр. із загального обсягу реалізованої аграрної продукції частка сировини, що надійшла переробним підприємствам, зменшилася в 2,2 раз а (з 53% до 23%), а комерційним структурам – збільшилася в 4,5 раза (з 12% до 54%). Унаслідок цього важливим постачальником сільськогосподарської продукції підприємствам харчової промисловості стали торгово-посередницькі структури. Це спричинило значне збільшення ціни на неї, порівняно з аграрною продукцією, що надходила на переробку безпосередньо від сільгоспвиробників. Практика переконливо довела, що виживання й ефективна діяльність майже кожного суб’єкта підприємницької діяльності у сфері переробки й випуску продуктів харчування прямо залежить від своєчасності і ритмічності завантаження його виробничих потужностей необхідною продовольчою сировиною відповідно з технічними параметрами. За нинішніх умов кожна галузь виробляє власну стратегію, а кожне підприємство реалізує відповідну тактику щодо забезпечення виробництва сировиною. Дрібнотоварність і незадовільне забезпечення агровиробників транспортними засобами надзвичайно ускладнили вирішення зазначеної проблеми. Це змусило більшість підприємств створити у структурі управлінського апарату спеціальні підрозділи (відділи і цехи) по організації закупівлі й доставці необхідної сільськогосподарської продукції. Залежно від особливостей виробництва продовольчої сировини (сезонного, періодичного чи щоденного виходу продукції), ємності переробних потужностей підприємства, конфігурації і розмірів сформованої сировинної зони можна виділити такі різного ступеня зрілості форми господарськотехнологічних зв’язків організаційно-економічних відносин між суб’єктами основних ланок продовольчого ланцюга, зокрема: 1) відносини між агровиробниками і переробниками оформлені відповідними договорами (угодами) і підкріплюються наданням необхідної допомоги (насіннєвим матеріалом, кредитними ресурсами, агрохімікатами, засобами виробництва, виконанням агросервісних послуг) при вирощуванні продукції та її транспортуванні на підприємство після збирання урожаю 388
6.1. Ресурси аграрної і переробної сфер АПК
(закінчення виробничого циклу в тваринництві). Переважно це стосується вирощування цукрових буряків, овочів, баштанних культур, відгодівлі молодняку худоби тощо. Беручи до уваги, що значно більше половини поголів’я худоби відгодовується в особистих селянських господарствах, то вони все частіше виступають суб’єктами договірних відносин із переробними підприємствами – в забезпеченні м’ясокомбінатів сировиною їх частка вже становить не менше половини; 2) договірні відносини постійно поглиблюються та удосконалюються шляхом: а) розширення кола учасників – виробників сировини; б) розбудови мережі і покращання роботи пунктів щоденної заготівлі виробленої продукції (в основному молока) та її оплатою згідно з узгодженим графіком; в) підключення до цих первинних ланок сировинно-технологічного ланцюга існуючих дрібних молокозаводів (з метою формування транспортних партій сировини і їх первинної обробки), а також залучення сучасного технологічного транспорту для їх доставки на підприємство. Оскільки більше половини молокосировини, що проходить промислову переробку, надходить із сектора особистих селянських господарств, то виправдала себе практика передачі їм у користування міні-технологічного обладнання (холодильних установок, доїльних апаратів), завезення комбікормів і відходів молокопереробного виробництва для згодовування худобі тощо. Ефективність функціонування такої широко розгалуженої по кількох районах і навіть сусідніх областях системи підтверджена нинішньою практикою. За таких умов протяжність маршрутів технологічного автотранспорту нерідко досягає 200 км і навіть більше. Для безперебійного забезпечення молокосировиною крупних молокозаводів створюються відділи логістики і маркетингу, на логістичних засадах формується сировиннотранспортний конвеєр та із використанням програмних продуктів і автоматизованих систем управління підтримується ефективне функціонування цього специфічного технологічного ланцюга [9]. Наприклад, Звенигородський сировинний комбінат на Черкащині відноситься до числа середніх підприємств – за рік випускає понад 6 тис. т сиру. Однак 80% молокосировини заготовляється в індивідуальному секторі. Мережа її здавачів охоплює близько 15 тис. господарств у 7 районах. Підприємство за 389
Розділ VІ. Забезпечення стабільного розвитку агропромислового виробництва
власні кошти відкриває приймальні пункти по селах, які обладнуються холодильними танками, міні-лабораторіями для визначення кислотності, жиру, чистоти продукту. Кількість таких пунктів збираються довести до 150 од. Молоко, яке ними приймається і зберігається певний час, вивозиться на переробку технологічним транспортом підприємства згідно з встановленим графіком [13]; 3) створення спеціальних сировинних зон для вирощування екологічно чистої сировини з метою випуску продуктів дитячого, а також лікувально-профілактичного харчування. Держава, зважаючи на збитковість її виробництва, взяла на себе обов’язок виплачувати дотації агровиробникам за продану екологічно чисту продукцію. Необхідно підкреслити, що з кінця 80-тих років, коли вперше було проведено відбір господарств для виробництва екологічно чистої продукції, їх кількість, унаслідок посилення вимог до розташування, зменшилася в 2,5 раза і становила в середині 90-тих років практично 0,5 тис. У нинішніх умовах проводяться спеціальні роботи по уточненню структури показників, що характеризують екологобезпечність природнокліматичних і ґрунтових умов сільськогосподарського виробництва, і їх кількісних значень і спроможність агропідприємств вирощувати екологічно чисту продовольчу сировину. За цими показниками буде проводитися сертифікація сільгоспвиробників і за умови їх дотримання – надаватися відповідний статус і сплачуватимуться дотації за вироблену екологічно чисту продукцію; 4) створення на засадах сільськогосподарської кооперації інтегрованих аграрно-промислових формувань, господарська діяльність яких підпорядкована забезпеченню безперебійного функціонування підприємств по переробці сільськогосподарських продуктів. Від ефективності та результативності їх роботи залежить економічне благополуччя сировинних, обслуговуючих, допоміжних й інших виробничих підрозділів. Необхідно підкреслити, що об’єктивними передумовами, що підштовхують агротоваровиробників і переробників до їх більш тісного організаційного об’єднання, є наступні: гостра потреба в формуванні системи стабільного забезпечення продовольчою сировиною як одного з 390
6.1. Ресурси аграрної і переробної сфер АПК
визначальних чинників виживання і перспективного розвитку харчопромислового підприємства; економічна незахищеність агротоваровиробників, а особливо малих сільськогосподарських підприємств, фермерських і особистих селянських господарств перед диктатом посередницьких, закупівельних і переробних організацій; створення правового підгрунтя для поєднання інтересів суб’єктів агропромислового виробництва. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачає, якщо переробне підприємство із акціонерного змінює статус на кооперативне, то члени кооперативу – сільськогосподарські товаровиробники зобов’язані поставляти йому більше половини вирощеного врожаю, що кардинально поліпшує ситуацію із завантаженням виробничих потужностей; при виникненні на базі акціонерного чи товариства з обмеженою відповідальністю (тобто переробного підприємства) сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу змінюється система ціноутворення і оподаткування. Зокрема, продовольча сировина, що рухається між членами кооперативу, не оподатковується, а податок сплачується лише із реалізованої готової продукції. Отриманий чистий дохід розподіляється між членами кооперативу відповідно до внесених ними паїв до пайового фонду. Переробні підприємства можуть брати участь в сільськогосподарських обслуговуючих кооперативах в якості асоційованих членів, а у випадку, коли агротоваровиробники є його співвласниками, – вони ініціюють його організаційно-правову реорганізацію і на його базі створення вертикально інтегрованої структури. Особливо плідною виявилася реалізація цієї ідеї для тих галузей і підприємств, які найбільше згорнули виробництво у кризовий період: молоко- і консервні заводи, м’ясокомбінати, льоно- та цукрозаводи [10]. З їх участю створюються переробні, переробно-збутові, переробно-збутові з постачальницькими функціями, багатофункціональні кооперативи. Як правило, ці
391
Розділ VІ. Забезпечення стабільного розвитку агропромислового виробництва
кооперативи функціонують у межах адміністративного району, а в окремих випадках – і міжрайонного масштабу. Проблеми, що виникли і стали постійними супутниками переробних підприємств у сфері забезпечення сировинними ресурсами, породжені низкою різнопланових чинників, зокрема: негативними наслідками подрібнення аграрних формувань у процесі проведення аграрної і земельної реформи, що супроводжувалося спадом виробництва, переходом до архаїчних технологій вирощування сільськогосподарської продукції та погіршенням її якості; підвищенням ролі вітчизняного АПК у забезпеченні продовольчої безпеки країни і нагальною потребою його закріплення на міжнародному продовольчому ринку як експортера високоякісних продуктів харчування; близькою і реальною перспективою вступу України до СОТ і поглиблення інтеграції з ЄС, що накладає на сільське господарство велике коло додаткових зобов’язань і специфічних обмежень; низькою підготовленістю вітчизняних агровиробників до сприйняття сучасних реалій глобалізації аграрної економіки та гострою необхідністю якнайшвидшого ознайомлення з ними, розробки низки практичних заходів по упередженню негативних наслідків входження в міжнародні економічні союзи та адаптації стосовно української специфіки форм і каналів надання державної підтримки сільськогосподарським товаровиробникам, що використовуються в ЄС, тощо. Досвід країн-лідерів у харчовій промисловості переконливо доводить, що забезпечити виробництво високоякісних і безпечних продуктів харчування можливо лише при дотриманні таких основних вимог: аграрна сировина відповідає показникам безпеки і якості, яких налічується кілька десятків; використовуються сучасні технології і відповідне устаткування для їх переробки; якість продуктів харчування забезпечується формуванням на підприємстві системи управління якістю, що відповідає міжнародним стандартам серії ISO 9002. Для порівняння зазначимо, що в нинішніх умовах в Україні сертифікація аграрної сировини проводиться тільки для виробництва продуктів дитячого, а подекуди й лікувального харчування, система управління якістю серії ISO 9002 в харчовій промисловості сформована буквально на кількох десятках підприємств, лише менше 20% вітчизняних 392
6.1. Ресурси аграрної і переробної сфер АПК
стандартів на продукцію сільського господарства і менше 30% на продукти харчування гармонізовані з вимогами європейських [29]. До цього додамо, що з середини 2003 р. в Україні набули чинності нові стандарти на молокосировину, згідно з якими продукція вищого ґатунку повинна містити не більше 300 тис. бактерій і 400 тис. соматичних клітин на 1 куб. см і не менше 11,8% сухої речовини (жирів, білків і молочного цукру), для першої групи – 500 тис. бактерій, для другої – 3 млн од. Однак, як стверджують фахівці, придатним для виробництва сиру є молоко, рівень бактеріального обсіменіння якого не перевищує 100 тис. од. [13, с. 7]. Процес виробництва продуктів харчування упереджується, опосередковується і дублюється фінансовими потоками, змінами в структурі і якості основного капіталу й оборотних активів, дебіторській заборгованості і кредиторських фінансових зобов’язаннях, а також рухом зайнятої на виробництві робочої сили та адміністративно-управлінського персоналу. У цьому відношенні підприємства переробної сфери АПК були охоплені різноспрямованими і різношвидкісними процесами. Це свідчить про складність і суперечливість їх розвитку та надзвичайно проблемний характер забезпечення необхідними ресурсами в умовах мінливої економічної ситуації. Привертає увагу до себе та обставина, що нарощування випуску продовольчих товарів супроводжувалося глибокими змінами не тільки в основних складових, які забезпечують функціонування виробництва, але й в його структурі безпосередньо. Зокрема, за 1998-2003 рр. (див. табл. 6.1) кількість великих і середніх підприємств зменшилася в 1,4 раза (до 2,2 тис. од.), а малих – відповідно збільшилася (до майже 7 тис.). При цьому загальна чисельність працівників по переробній сфері АПК скоротилася на 1/5 (до 528,7 тис. чол.), але у групі малих підприємств збільшилася в 1,4 раза (до 72,8 тис. чол.) в абсолютних цифрах і до 13,8% - у відносних показниках. Основні фонди малих підприємств у вартісному обчисленні також зросли в 2,2 раза (до 2,28 млрд грн), а їх частка – до 8,5%.
393
Розділ VІ. Забезпечення стабільного розвитку агропромислового виробництва
Таблиця 6.1 Зміни в структурі підприємств і ресурсозабезпеченні переробної сфери АПК України Показник 1. Кількість підприємств, всього, одиниць в т.ч. великих малих 2. Чисельність працівників, всього, тис. чол. в т.ч. на великих підприємствах, чол. на малих підприємствах, чол. 3. Вартість основних фондів, всього*, тис. грн в т.ч. на великих підприємствах на малих підприємствах 4. Коефіцієнт зношеності основних фондів, всього, відсотків в т.ч. на великих підприємствах на малих підприємствах 5. Капітальні вкладення в основний капітал, всього, тис. грн в т.ч. на великих підприємствах на малих підприємствах 6. Коефіцієнт надходження основних фондів на великих підприємствах, відсотків 7. Коефіцієнт вибуття основних фондів на великих підприємствах, відсотків 8. Дебіторська заборгованість*, всього, тис. грн в т.ч. великих підприємств малих підприємств 9.Кредиторська заборгованість*, 1998 2003 2003 до 1998, % (разів) 115,6 у 1,4 р.м. у 1,4 р.б. 78,9 73,8 у 1,4 р.б. 124,7 119,9 у 2,2 р.б. у 1,09 р.м. у 1,09 р.м. у 1,06 р.б.
у 1,6 р.б. у 4,5 р.б. у 4,2 р.б. у 8,4 р.б. у 4,1 р.б.
394
6.1. Ресурси аграрної і переробної сфер АПК
Показник всього, тис. грн в т.ч. великих підприємств малих підприємств 10. Запаси і затрати*, всього, тис. грн в т.ч. великі підприємства малі підприємства 11. Довгострокові пасиви*, всього, тис. грн в т.ч. великі підприємства малі підприємства Довідково: Індекс виробництва продукції, відсотків до 1990 р. Індекс інфляції, разів
1998
2003
2003 до 1998, % (разів) у 3,9 р.б. у 8,8 р.б. у 2,7 р.б. у 2,5 р.б, у 6,3 р.б, у 9,4 р.б, у 9,1 р.б, у 17,0 р.б,
1 1,71 * 1998 р. – початок року, 2003 р. – кінець року. Джерело: Розрахунково за матеріалами статистичної звітності підприємств харчової промисловості України за відповідні роки (у 1998 р. – харчової і переробної промисловості).
Перелічені й інші структурні трансформації в переробній сфері АПК переконливо свідчать про те, що, по-перше, відбувається розшарування і посилення відмінностей у напрямах і темпах розвитку підприємств як різних видів економічної діяльності, так і безпосередньо всередині них; по-друге, формується група підприємств-лідерів, які переважно позиціонують і концентрують позитивні здобутки різних галузей переробного виробництва, до них тяжіють потоки сировинних, енергетичних, інвестиційних й інших ресурсів, а до того ж їх кількість збільшується; по-третє, існує група підприємств, які перебувають у стані економічної стагнації, поступової руйнації або в процесі провадження чи в переддень банкрутства, і вони, унаслідок посилення спадної динаміки результативних показників, почергово "статистично-обліковим методом" поповнюють сектор малих підприємницьких формувань. Як правило, основні 395
Розділ VІ. Забезпечення стабільного розвитку агропромислового виробництва
показники їх ресурсозабезпечення неухильно погіршуються, що, відповідно, здійснює вплив і на кінцеві результати підприємницької діяльності. Зокрема, зменшення чисельності зайнятих на підприємствах переробної сфери АПК відбувається під впливом кількох суперечливих процесів: ліквідації підприємств і звільнення працівників; зменшення чисельності зайнятих при переведенні підприємницьких структур на новітні технології виробництва; створення нових підприємств, що супроводжується відкриттям нових робочих місць; перехід на графік роботи із скороченим робочим тижнем або неповною зайнятістю, що сприяє "консервації" чисельності працівників; підтримання функціонування підприємств із застарілою виробничотехнологічною базою з метою максимального використання потужностей або ж їх перебування на стадії від припинення економічної діяльності до повної юридичної ліквідації, яка може продовжуватися роками, але при формальному збереженні трудового колективу тощо. Останні з перелічених напрямів регресивної динаміки розвитку підприємств по переробці сільськогосподарських продуктів переважно приводили до їх еволюційної міграції в групу малих промислових формувань, і це супроводжувалося збільшенням розриву у результативних значеннях показників ефективності їх виробничої діяльності. Зокрема, за 1998-2003 рр. (табл. 6.2) фондоозброєність праці по групі малих підприємств зросла в півтора раза (до 31,3 тис. грн), однак випуск товарної продукції – лише на 12,9% (до 21,0 тис. грн). До того ж її фондоємність підвищилася в 1,4 раза (до 1,49 грн). Для порівняння зазначимо, по групі великих і середніх підприємств за цей період фондоозброєність праці збільшилася в 1,6 раза (до 54 тис. грн), але випуск товарної продукції зріс у 5,6 раза (до 118 тис. грн у рік на одного зайнятого), а її фондоємність знизилася у 3,5 раза (до 0,46 грн на одну гривню вироблених товарів). Таким чином, за п’ять років між великими і малими підприємствами перекіс в основних показниках зріс у діапазоні від 1,1-1,6 до 1,7-5,6 раза.
396
6.1. Ресурси аграрної і переробної сфер АПК
Таблиця 6.2 Факторні та результативні показники економічної діяльності підприємств переробної сфери АПК України (тис. грн) Показники 1. Виручка від реалізації, всього в т.ч. великих підприємств малих підприємств 2. Чистий дохід, всього в т.ч. великих підприємств малих підприємств 1998 13854090 12891314 962776 194639 221721 – 27082 2003 55331324 53804361 1526963 - 39498 210277 – 249775 2003 до 1998, % (разів) у 4,0 р.б. у 4,2 р.б. у 1,6 р.б. 94,6 у 9,2 р.б. (збиток) -
3. Рівень рентабельності, всього 1,6 – 0,1 в т.ч. великих підприємств 1,95 0,5 малих підприємств – 4,65 – 5,1 4. Собівартість виробленої 11924575 н/д продукції, всього в т.ч. великих підприємств 11342203 43852069 у 3,9 р.б. малих підприємств 582372 н/д 5.Фондоозброєність праці, 32,3 51,0 157,9 всього в т.ч. на великих 33,3 54,1 162,5 підприємствах на малих підприємствах 20,2 31,3 155,0 6. Вироблено товарної продукції 20,7 104,6 у 5,1 р.б. за рік на 1 зайнятого, всього в т.ч. на великих 20,9 118,0 у 5,6 р.б. підприємствах на малих підприємствах 18,6 21,0 112,9 7. Фондоємність товарної 1,5602 0,4871 у 3,2 р.м. продукції, всього, грн в т.ч. на великих 1,5958 0,4586 у 3,5 р.м. підприємствах на малих підприємствах 1,0836 1,4935 у 1,4 р.б. Джерело: Розрахунково за матеріалами статистичної звітності підприємств харчової промисловості України за відповідні роки (у 1998 р. – харчової і переробної промисловості).
397
Розділ VІ. Забезпечення стабільного розвитку агропромислового виробництва
У результаті структурних трансформацій в харчовій промисловості істотні прирости кількісних значень основних чинників переробного виробництва в групі малих підприємств супроводжувалися зниженням результативних показників. Зокрема, їх частка у загальному обсязі виручки, отриманої від реалізації товарної продукції, зменшилася в 2,5 раза і становила за 2003 р. лише 2,8%, рентабельність виробництва опустилася до "мінус" 5,1%, а збиток від господарювання зріс у 9,2 раза (до 250 млн грн). Воднораз, частка фінансових інвестицій в основний капітал підвищилася до 3,7%, хоча в розрахунку на 1 млн грн основних фондів вони були в 2,4 раза менші (70 тис. грн), ніж по великих підприємствах. Разом з тим, середня вартість основного капіталу, що припадає на одне мале підприємницьке формування, зросла в півтора раза (до 330 тис. грн), а його зношеність підвищилась до 35,4%, хоча по великих підприємствах значно знизилася – до 39,5%. Це прямий результат посилення розшарування підприємств за показником інвестиційної привабливості. Зокрема, за період з 1998 р. в групі великих підприємств капітальні вкладення в основний капітал збільшилися в 4,5 раза в поточних цінах (до 4,1 млрд грн) і у 2,1 раза – у співставних. За цей час коефіцієнт надходження основних фондів зріс більше ніж удвічі (до 17,3%), а коефіцієнт вибуття – лише в 1,6 раза (до 6,6%), що і забезпечило приріст основного капіталу по переробній сфері загалом на 20%. Але основну частину фінансових інвестицій і, відповідно, приросту основних фондів сконцентрували кілька сотень підприємств із високотехнологічною виробничою базою: по випуску пива і соків, кондитерських і тютюнових виробів, алкогольних і безалкогольних напоїв тощо. Воднораз, зменшення кількості великих і середніх промислових формувань підсилювало структурну концентрацію основного капіталу – в розрахунку на одне підприємство його вартість зросла на 2/3 і становила на кінець 2003 р. 11,4 млн грн. Розширення масштабів інвестиційно-відтворювальних процесів у переробній сфері АПК з кінця 90-тих років повинне супроводжуватися нарощуванням обсягів випуску сучасного конкурентоспроможного технологічного обладнання для харчової промисловості. Перші кроки по вирішенню цього завдання були зроблені ще в 1992 р. – коли була розроблена і схвалена Урядом 398
6.1. Ресурси аграрної і переробної сфер АПК
перша програма, а в 1998 р. – друга "Програма виробництва технологічних комплексів машин та обладнання для агропромислового комплексу на 1998-2005 рр." Виконання цих програм дало можливість освоїти понад 500 найменувань нової техніки. За оцінками фахівців, у минулому році із 3,2 тис. типорозмірів основного технологічного обладнання для харчової і переробної промисловості українськими підприємствами вироблялося 2240 одиниць (70%). У найгіршій ситуації, тобто найменше випускається вітчизняної техніки для кондитерської промисловості (45% від загальної кількості типорозмірів), макаронної (30%), олієжирової (40%), дріжджової (42%), а також для виробництва напоїв (64,2%), молочної (70,3%) та м’ясної (72,8%) підгалузей. Загалом, у 2003-2004 рр. випущено продовольчого обладнання, виконано ремонтних робіт і надано послуг на суму понад 200 млн грн щорічно [7]. Коли врахувати, що в технологічній структурі інвестицій в основний капітал частка обладнання, інструментів та інвентарю становить 55% [20, с. 216], то потреба в них за рахунок вітчизняного технологічного обладнання задовольняється в межах до 10%. Таким чином, вирішення проблеми збільшення обсягів його випуску фактично знаходиться в зародковому стані (табл. 6.3). Таблиця 6.3 Виробництво технологічного устаткування для харчової промисловості 2003 до 1998, %, (разів)
1990
1998
1999
2000
2001
2002
2003
Гомогенізатори, шт. Агрегати та машини для виготовлення тіста, тис. шт. Обладнання торговохолодильне, тис. шт.
1134 7,2
89 1,9
79 2,0
155 2,6
180 2,6
133 2,6
152 2,1
170,8 110,5 у 39,3 р.б.
11,4
1,5
5,3
15,4
24,7
38,7
59,0
399
Розділ VІ. Забезпечення стабільного розвитку агропромислового виробництва
Обладнання теплове торгове, тис. шт. Обладнання механічне для переробки м’яса, риби, тіста, овочів і виготовлення напівфабрикатів, шт. Довідково: Індекс виробництва машин для переробки сільськогосподарських продуктів, відсотків до 1990 р.
11,4
1,4
1,5
1,6
2,1
1,1
0,7
50,0
2455
6361
1434
323
273
229
122
у 52,1 р.м.
100
33
39
49
50
47
55
у 1,7 р.б.
Джерело: Розрахунково за даними статистичних збірників за відповідні роки.
Кардинальне розв’язання цієї проблеми гальмується значним недофінансуванням прийнятих до реалізації програм (табл. 6.4). Наприклад, за 1998-2005 рр. на розвиток галузей машинобудування для АПК в бюджеті було передбачено менше третини від потреби (лише 136 млн грн), а фактично було виділено менше чверті (75 млн грн за 7 років її реалізації). Отже, необхідні значні фінансові інвестиції з державного бюджету на розвиток машинобудівних галузей для АПК загалом і продовольчого машинобудування, зокрема, для суттєвого збільшення випуску висококонкурентного технологічного обладнання (машин, устаткування, апаратів) з метою переведення підприємств переробної сфери АПК на інноваційну модель розвитку і розширення випуску інноваційних видів продуктів харчування. Таблиця 6.4 Витрати на підтримку розвитку галузей машинобудування для вітчизняного АПК Роки 1998 1999 400 Потреба, млн грн 36,0 45,0 Передбачено в бюджеті в % до млн грн потреби 36,0 45,0 100,0 100,0 Фактично виділено млн грн 19,571 19,627 в % до потреби 54,4 43,6
6.1. Ресурси аграрної і переробної сфер АПК
Роки 2000 2001 2002 2003 2004 2005 Разом
Потреба, млн грн 55,0 60,0 50,0 40,0 40,0 90,0 1)
Передбачено в бюджеті в % до млн грн потреби 10,0 10,0 10,0 10,0 10,0 5,0 2)
Фактично виділено млн грн 10,0 7,052 0,3 10,0 8,5 н/д 75,05 в % до потреби 18,2 11,8 0,6 25,0 21,3 н/д 23,0
18,2 16,7 20,0 25,0 25,0 5,6 32,7
416,0
136,0
Джерело: Розрахунково згідно з статтею Державного бюджету України "Державна підтримка розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу" /код 2601160/ для фінансування "Програми виробництва технологічних комплексів машин для АПК на 1998-2005 роки", схваленої постановою Кабінету Міністрів України №403 від 30.03.1998 р. 1) з урахуванням обсягів фінансування "Державної програми розвитку виробництва складної техніки на 2004-2006 роки", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.04 р. №906. 2) передбачено в проекті Державного бюджету України на 2005 рік. Примітка: Мінагрополітики України в своїх пропозиціях на 2005 р. для виконання затверджених Урядом програм просило передбачити видатки в обсязі 279 млн грн, у т.ч.: – 90 млн грн за КПКВ 2601160 на розробку і постановку на виробництво нової техніки (в проекті бюджету на 2005 рік було передбачено тільки 5 млн грн); – 159 млн грн – за КПКВ 2601460 на реконструкцію, технічне переоснащення та створення нових виробничих потужностей; – 30 млн грн – за КПКВ 2601260 на підтримку виробництва техніки для АПК через механізм здешевлення кредитів комерційних банків.
Повертаючись до аналізу динамічних показників ефективності роботи великих підприємств в нових умовах, необхідно відзначити суперечливість зрушень: при зростанні обсягів виручки від реалізації товарної продукції у досліджуваному періоді більше ніж вчетверо (до 53,8 млрд грн) чистий дохід дещо зменшився і 401
Розділ VІ. Забезпечення стабільного розвитку агропромислового виробництва
становив за 2003 р. понад 200 млн грн, до того ж рентабельність галузі суттєво знизилася (до 0,5%). Погіршення економічних показників галузі зумовлено збільшенням оборотних активів (законсервованих у виробничих запасах, незавершеному виробництві і готовій продукції) за цей період в 2,5 раза, в т.ч. лише за 2003 р. – практично на третину (до 9 млрд грн). Тяжким гальмом на діяльність великих підприємств лягає зростання їх довгострокових зобов’язань у 9,1 раза, в т.ч. лише за 2003 р. – на 36% (до 3,83 млрд грн). Відзначимо, що з цієї суми половину становлять довгострокові банківські кредити, а їх обслуговування потребує значних коштів із власних доходів підприємств. Виробничо-збутова діяльність підприємств тісно корелює з фінансовими потоками, що проходять через банківські рахунки та відображають їх фінансово-економічний стан. Йдеться про дебіторську і кредиторську заборгованість, як концентрований вираз результативності економічної діяльності. У зазначеному п’ятирічному періоді згадані активи і зобов’язання по різному корелювали із обсягами випуску товарної продукції підприємствами переробної сфери АПК, зокрема: чистий доход від реалізації продукції збільшився вчетверо, дебіторська заборгованість підвищилась у 4,5 раза, а кредиторська зросла лише в 4,1 раза. Якщо не брати до уваги строки погашення, то дебіторська заборгованість повинна кореспондувати із кредиторською. Але при наявності істотних розбіжностей це виступає підтвердженням значних збоїв у роботі економічного механізму, а також свідчить про наявність різних тромбів у системі забезпечення функціонування і підтримки розвитку підприємства: дефіциту сировини й інших оборотних засобів, затримок у реалізації виробленої продукції, виплаті заробітної плати й других боргових зобов’язань тощо. На кінець 2003 р. кредиторська заборгованість істотно (в 1,6 раза) перевищувала дебіторську (на 9 млрд грн) і теоретично лише частково (у межах третини) могла покриватися за рахунок довгострокових банківських кредитів. Беручи до уваги, що переробна сфера АПК включає понад 9 тис. господарюючих суб’єктів, то глибокий перекіс у дебіторських і кредиторських зобов’язаннях знаходить своє продовження в тому, що 44% підприємств є збитковими. Це надзвичайно ускладнює завдання 402
6.1. Ресурси аграрної і переробної сфер АПК
підтримання функціонування виробничого процесу в стійкому режимі. Основними причинами є: постійне гальмування фінансових потоків, збільшення масштабів заборгованості та погіршення економічних відносин із виробниками продовольчої сировини, засобів виробництва, енергетичних й інших ресурсів, з одного боку, та споживачами виробленої продукції – з іншого. Таким чином, проведений аналіз забезпечення підприємств переробної сфери АПК необхідними складниками виробництва переконливо свідчить про те, що сформована на уламках адміністративного управління нинішня система ресурсозабезпечення постійно трансформується й адаптується до динамічних змін в економічній ситуації. Вона є специфічним продуктом різноспрямованих і суперечливих процесів у суміжних, споріднених, підтримуючих та інших галузях, з якими технологічно пов’язана харчова промисловість. Функціонування системи ресурсозабезпечення спрямоване на досягнення оптимальної збалансованості між різними складниками переробного виробництва на основі покращання надходження та ефективного використання необхідних ресурсів. Як невід’ємна складова основного виробництва, система ресурсозабезпечення формує необхідні передумови для його успішного функціонування та сприяє прискоренню реалізації виробленої продукції. Подальше удосконалення цієї системи лежить на шляхах покращання роботи ресурсозабезпечуючих галузей, з одного боку сторони, розширення і поглиблення їх виробничо-технологічних зв’язків і економічних відносин із підприємствами по переробці сільськогосподарських продуктів – з другого, та підвищення ефективності функціонування фінансово-кредитної системи, інвестиційних фондів і банківських установ – з третього.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ресурси аграрної і переробної сфер АПК» з дисципліни «Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення»
