Процес управління енерговикористанням в умовах переходу до ринку підвищує вимоги до економічного аналізу та оцінки реального стану паливно-енергетичного комплексу. У сучасних умовах система споживання ПЕР стає більш динамічною, оскільки підприємства та об’єднання, маючи господарську самостійність у технічному та технологічному розвитку, формуванні виробничої 313
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
програми, забезпеченні матеріально-технічними ресурсами, можуть реалізувати свої можливості шляхом покращання фінансовоекономічного стану. Як результат забезпечуються бажане становище на ринку, що об’єктивно обумовлює економічну гнучкість системи енерговикористання. В той же час, в умовах невизначеності майбутніх ситуацій за урахування факторів зовнішнього середовища, що важко формалізуються, підсилюється роль діагностичної та пошукової функції й необхідності підвищення оперативності в здійсненні аналізу базових галузей ПЕК і застосовуваних у промисловому виробництві базових технологій. Забезпечення відповідності проведеного аналізу вимогам управління енергоспоживанням, побудованого на засадах регульованого ринку, вимагає скоординованого застосування різних видів і напрямів економічного та системного аналізу процесів ефективності використання енергоресурсів у промисловості. Це досягається побудовою єдиної системи оцінювання, у якій її структурні елементи пов’язані між собою загальними цілями. Зазначене зумовлює необхідність перебудови критеріїв аналітичних задач таким чином, що, виходячи з оцінки можливостей аналізу паливно-енергетичного балансу (ПЕБ) з визначення ефективності використання ПЕР, можна виділити такі завдання: визначення втрат ПЕР, що пов’язані з видобутком, переробкою і розподілом палива, а також з централізованим генеруванням і розподілом електричної та теплової енергії; визначення структурних зрушень цільового використання ПЕР; визначення впливу (виробництва) ПЕР енерговикористання; зміни на структури видобутку ефективність паливо-
аналіз використання вторинних енергетичних ресурсів (ВЕР); аналіз ефективності переробки і перетворення різних видів палива та енергії. Оцінка структури об’єктів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України показує, що частка сфери 314
5.2. Сучасний стан ПЕК України
матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт та зв’язок) знижується, а частка сфери обслуговування зростає. Причому основою життєдіяльності суспільства є сфера матеріального виробництва, в якій промисловість займає провідне місце (21,3%). Добувні галузі промисловості представляють собою базовий сектор економіки України, де виробляється важливий ресурс, що забезпечує включення в процес виробництва всіх інших ресурсів держави, виробничого апарату, матеріалів, кадрового потенціалу, високих технологій. У свою чергу добувні галузі поділяються на галузі по видобутку енергетичних ресурсів та галузі по видобутку неенергетичних матеріалів. У 2004 р. видобуток енергетичних ресурсів здійснювали 463 підприємства (40% підприємств добувної промисловості). Але прийнятий статистичний підхід до класифікації промисловості не дозволяє зосередити увагу на гірничодобувному комплексі, тим більш на паливно-енергетичному комплексі, оскільки його підприємства входять в добувну галузь (вугільні шахти), в обробну промисловість (виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, хімічна та нафтохімічна промисловість), а також в сектор "Виробництво та розподіл електроенергії, газу та води". Структура ПЕК показана на рис. 5.1. ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ
Виробництво, переробка та розподіл нафти та нафтопродуктів
Видобуток енергетичних матеріалів
Виробництво та розподіл електроенергії
Виробництво та розподіл газу та конденсату
Рис. 5.1. Структура паливно-енергетичного комплексу України
315
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
Паливно-енергетичний комплекс – є технологічно складною, різноманітною, територіально розгалуженою системою з видобування, виробництва та переробки енергоносіїв, що об’єднує в собі вугільну, газову, нафтову та нафтопереробну промисловість, розвинуту газотранспортну систему та систему нафтопродуктоводів, потужну електроенергетичну систему і систему теплозабезпечення. Паливно-енергетичний комплекс характеризується універсальністю зв’язків з усіма галузями народного господарства, рівень його розвитку здійснює суттєвий вплив на темпи та пропорції виробництва, прискорення науково-технічного прогресу та зростання продуктивності праці. Призначення ПЕК є забезпечення економіки і соціальної сфери країни основними видами кінцевих енергоносіїв – електричною і тепловою енергією, моторними і котельно-пічними видами палива, а також сировинними ресурсами для потреб хімії, нафто- та вуглехімії, металургійної промисловості – коксівним вугіллям, продуктами нафто- та газопереробки. На відміну від ПЕК багатьох країн світу енергокомплекс України має галузі з видобутку та виробництва всіх енергоресурсів – вугілля, природного газу, нафти та нафтопродуктів, електроенергії і тепла. У нашій країні наявність енергоресурсів та використання основних компонентів чорної та кольорової металургії (залізна руда, вугілля), а також значних потужностей теплових та гідроелектростанцій, а пізніше і атомних, сприяла розвитку енергоємних галузей промисловості. Основною причиною існуючих тенденцій у промисловому комплексі – зниження виробничих потужностей і низького рівня їх освоєння – є недостатній обсяг капітальних вкладень на будівництво, реконструкцію та модернізацію підприємств, а також для придбання і заміну зношеного стаціонарного обладнання. Зазначимо, що промислово-виробничі фонди вугледобувних підприємств в більшій частині зношені більш ніж на 50%. Наявність великої кількості дрібних і середніх збиткових неперспективних шахт з глибиною залягання вугілля до 1200 м призводить до негативних явищ в економіці. Одним із визначальних показників стосовно стану економіки кожної країни є показник енергоємності ВВП. Визначення енергоємності споживання ПЕР може здійснюватися як за їх 316
5.2. Сучасний стан ПЕК України
первинним споживанням (при цьому електрична енергія, вироблена на теплових електростанціях, в загальний облік не включається) так і за споживанням кінцевої енергії. За прийнятою в Україні "Методикою визначення енергоємності випуску продукції (робіт, послуг) і валового внутрішнього продукту" дефініція цього показника здійснюється на основі первинного споживання ПЕР. Його динаміка з використанням одиниць умовного палива (у.п.) показує, що енергоємність ВВП невпинно зростала і в 1996 р. майже в 1,5 раза була вища, ніж у 1990 р., лише починаючи з 2000 р. в країні намітилася тенденція зниження енергоємності ВВП (табл. 5.2). Таблиця 5.2 Показники енергоємності ВВП України (у цінах 2001 р.) Роки Показник млрд грн % млрд грн % млн т у.п. % кг у.п. / грн % кг у.п. / грн % млн чол. % кг у.п. / чол. % 1990 1995 1998 2000 2001 2002 2003
ВВП Виробництво продукції Споживання ПЕР Енергоємність ВВП Енергоємність виробництва продукції Кількість населення Споживання ПЕР на людину
Джерело: Розрахунково за даними Держкомстату України [19].
317
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
Висока енергоємність ВВП в Україні зумовлена комплексом об'єктивних і суб'єктивних чинників. До них, насамперед, слід віднести: різке зниження обсягів виробництва і порушення нормального режиму функціонування промислових підприємств, і, як наслідок, підвищення питомих витрат енергоресурсів на виробництво продукції; низький технічний рівень виробничого устаткування, зокрема, енергетичного; відсутність інвестицій для реалізації комплексу енергозберігаючих заходів та дії цінового чинника на енергоефективність, а також недостатнє правове забезпечення та фінансове регулювання процесу енергоспоживання. Необхідно відзначити, що при співставленні енергоємності ВВП України та інших країн світу (табл. 5.3) враховували не лише офіційні курси національних грошових одиниць, а й розбіжності цих курсів стосовно їх реальної купівельної спроможності (ПКС). Таблиця 5.3 Енергоємність ВВП України та країн світу в 2003-2004 р. Регіон, країна Енергоємність ВВП (т у.п./тис. дол. США) Енергоємність ВВП, відсотків (Україна=100%) ВВП на 1 особу, тис. дол. США
Світ в цілому 0,31 43,05 Країни ЄС 0,22 30,11 Данія 0,14 19,44 Японія 0,17 23,61 Німеччина 0,18 25,00 Франція 0,19 26,39 США 0,25 34,72 Польща 0,26 36,11 Чехія 0,30 41,67 Словакія 0,31 43,06 Бєларусь 0,35 48,61 Угорщина 0,45 62,50 Росія 0,67 93,06 Україна 0,72 100,0 Джерело: Розраховано за даними [24 , с.31]
За даними табл. 5.3 енергоємність ВВП Україні у 3-5 рази вища, ніж у розвинених країн. Це, безперечно, негативно впливає на конкурентоспроможність національного виробництва і лягає важким тягарем на економіку, особливо за умов зовнішньої енергетичної залежності країни. Остання великою мірою пов’язана з вкрай неефективним внутрішнім споживанням ПЕР, з яких понад 50% припадає на імпорт. Для економічно високорозвинених країн нині характерний високий рівень питомого (на душу населення) споживання електроенергії. (табл. 5.4.). Таблиця 5.4 Енергоекономічні показники розвитку економік країн світу ВВП на 1 Споживання особу, тис. дол. енергоресурсів США на 1 особу, т у.п. Споживання електроенергії на 1 особу, МВт. год. Ефективність використання енергії, дол. ВВП / кг у.п.
Порівняння наведених у табл. 5.4 енергоекономічних показників 1995 та 2000 рр. свідчить, що за 5 років в усіх країнах, 319
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
за винятком Росії та України, величина ВВП на душу населення підвищилась, але при цьому питоме споживання ПЕР знизилося. Найбільше зростання рівня енергоефективності мало місце у Швейцарії, Данії та Німеччині. Більш ніж у двічі збільшилась енергоефективність в Ірландії. Найнижчою ефективність використання ПЕР була в Україні та Росії, адже спад у нашій країні був значно глибшим, ніж у Російській Федерації. Почалася регенерація економіки України лише в 2002 р., коли ВВП збільшився до 48,5% від рівня 1990 р. Випереджаюче зростання ВВП по відношенню до рівнів енергоспоживання обумовило покращання показників енергетичної ефективності. В перспективі темпи зростання ВВП повинні значно перевищувати темпи збільшення енергоспоживання, насамперед первинного палива, що зумовлено технологічною відсталістю вітчизняного виробництва і, як наслідок, великими можливостями енергозбереження практично в усіх сферах економіки. Основним споживачем теплоенергії є промисловість і житлове господарство (всього 77%). Нинішня структура виробництва промислової продукції, особливо енергоємних її видів, має значний вплив на обсяг теплоспоживання. Відтак, доцільно зменшити темпи росту найбільш енергоємних галузей промисловості. Незважаючи на це, за останні десять років найвищими темпами зростало виробництво енергомісткої промислової продукції, а саме металургійного та паливно-енергетичного комплексів, хімічної і нафтохімічної промисловості. Вище середнього рівня по промисловому виробництву – у 5,5 раза – була паливомісткість продукції електроенергетики, чорної металургії в 1,7 раза. Електромісткість продукції чорної та кольорової металургії була більшою за середній рівень відповідно в 1,7 і 2,9 раза, електроенергетики, хімічної та нафтохімічної промисловості – в 1,6, паливної – в 1,4 раза. А тепломісткість продукції хімічної та нафтохімічної промисловості перевищувала в 4,8 раза середній рівень цього показника по суспільному виробництву (табл. 5.5). Аналіз енергоспоживання та енергозбереження у промисловості за період 1990-2002 рр. показує, що тут мають місце перевитрати палива та енергії за рахунок структурного чинника. Так, частка паливно-сировинних галузей зросла за цей час з 17,3% до 59,2% або в 3,4 раза. Частка низькоенергомістких галузей 320
5.2. Сучасний стан ПЕК України
машинобудування та металообробки зменшилася майже вдвічі – з 26,3% до 13,2%, а галузей соціальної спрямованості (легка, харчова) – з 36,7% до 19,0%, або більш ніж 1,9 раза. Таблиця 5.5 Відносні рівні енергомісткості продукції галузей промисловості України у 2003 р. Галузі Паливомісткість Електромісткість Тепломісткість
Суспільне виробництво 1,0 1,0 1,0 Електроенергетика 5,5 1,6 Паливна 0,9 1,4 0,7 Чорна металургія 1,7 1,7 0,7 Хімічна та нафтохімічна 0,7 1,6 4,8 Машинобудування та металообробка 0,3 0,6 1,7 Лісова та деревообробна 0,5 0,9 2,6 Промбудматеріалів 1,0 1,0 2,8 Легка 0,2 1,2 1,8 Харчова 0,5 0,3 1,4 Кольорова металургія 1,0 2,9 1,6 Інші галузі промисловості 1,0 2,9 1,6 Промисловість в цілому 1,4 1,2 1,4 Джерело: Розраховано за даними Держкомстату України [19] та [11].
Усунення негативних тенденцій і диспропорцій має стати одним із визначальних завдань промислової політики держави. Адже зміни структури промислового виробництва, що відбулися за період після 1990 р., призвели не до економії, а до великих перевитрат ПЕР. Вирішальне значення в реалізації заощадження ПЕР має подальше вдосконалення міжгалузевої, внутрішньогалузевої та територіальної структури промислового виробництва у напрямі значного зниження його енергоємності при одночасному забезпеченні високих народногосподарських результатів. При розробленні стратегій стабільного розвитку економіки слід обов’язково враховувати необхідність відповідного прогнозування потужностей енергогенеруючих та енерговикористовуючих галузей, переважний розвиток кластерів і
321
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
виробництв, що випускають наукоємну продукцію та вимагають менших питомих витрат енергоресурсів і матеріалів. В умовах активної політики енергоефективності найважливішим завданням для ПЕК України є подальший розвиток його галузевих систем, зокрема, вугільної промисловості. Для неї на даний час характерно зниження основних техніко-економічних показників, що пов’язані з видобуванням вугілля, перш за все, в зв’язку з погіршенням гірничо-геологічних умов розробки вугільних пластів. Зокрема, з підвищенням глибини розробок вимагається більш досконале обладнання, що зумовлює зростання капітальних витрат. У Донецькому басейні є достатня геологічна база для створення нових потужностей по видобуванню коксуючого та енергетичного вугілля. Тобто за станом ресурсної бази палива вугілля в Україні це єдиний власний енергоресурс, геологічних запасів якого достатньо. Це дозволяє забезпечити потреби економіки у вугіллі значною мірою за рахунок власного видобутку. В перспективі необхідні обсяги видобутку вугілля потрібно визначати з урахуванням розвитку паливних баз та можливостей оптимізації функціонування ПЕК. Слід зазначити, що частка споживання вугілля в паливноенергетичному балансі України становить 24,3%, що майже відповідає світовим показникам (28,5%), але залишається значно нижчою порівняно з тими державами, що мають, як і наша країна, значні його запаси. Загальна потреба України у товарному вугіллі оцінюється в межах 110-120 млн т. Але в державі склалася ситуація, коли маючи великі запаси вугілля і наявні можливості збільшення його видобутку, вона буде вимушена в найближчі роки завозити вугілля з інших країн. Фахівці стверджують, якщо відтворення основних фондів (мається на увазі реконструкція на діючих шахтах і будівництво нових шахт) здійснюватиметься на рівні останніх років, то через 10-15 років видобуток вугілля не перевищуватиме 50 млн тонн на рік. А це означає, що для задоволення внутрішньої потреби виникне необхідність імпортувати вугілля. Такий песимістичний прогноз цілком можливий, якщо врахувати, що будівництво шахти з річним обсягом видобутку понад 1 млн т вугілля (прийнятним для сучасного рівня концентрації виробництва) вимагає не менше 10 - 15 років роботи і значних капіталовкладень. Очевидно, що сьогодні та у найближчій перспективі вугільні об'єднання не матимуть достатніх 322
5.2. Сучасний стан ПЕК України
власних інвестиційних ресурсів, необхідних для нового будівництва (навіть у мінімальних обсягах). Вони не можуть навіть реально створити інвестиційну й фінансову базу для проведення поточних гірничо-ремонтних робіт і технічного переоснащення виробничих потужностей. Хоча слід відзначити, що в останні роки у вугільній промисловості подолано тенденцію до спаду виробництва. Проте за економічними, фінансовими та техніко-технологічними показниками галузь все ще продовжує перебувати у кризовому стані. На наш погляд, найбільшу небезпеку для майбутнього країни становить розпад виробничого і науково-технічного потенціалу вугільної промисловості, що, зрештою, ставить під загрозу вирішення проблеми енергетичної безпеки держави. Через недостатнє фінансування капітального будівництва і внаслідок непідготовленості очисних забоїв, вибуття промислових потужностей у 2003 р. становило 93 млн т у. п., введення нових – лише 8,6 млн т у. п., що привело до падіння видобутку вугілля за останні 10 років більше ніж в два рази. При цьому для компенсації вибуття потужностей ще 1992 р. у Донбасі було підготовлено ділянки для будівництва понад 50 нових шахт загальною потужністю понад 100 млн т на рік. Основним завданням розвитку вугільної промисловості є підвищення техніко-технологічного рівня виробництва, використання механізованих комплексів, застосування прогресивних технологій і вакуум-насосів на гірничозбагачувальних комбінатах. Сама вугільна промисловість із усіх паливних галузей є найбільш енергоємною, і для неї характерне також погіршення гірничо-геологічних умов, старіння шахтного фонду тощо. Для освоєння нових технологій і продукції необхідно проводити технологічне планування. Вибір прогресивних технологічних систем повинен ґрунтуватися на детальному вивченні процесів адаптації та зміни масштабів. Технологічна стратегія видобувної промисловості не може обмежитися вибором техніки з найбільшим інноваційним потенціалом і придатним масштабом. Крім того, необхідно приймати рішення щодо ресурсного забезпечення подальшого розвитку відібраних технологічних систем, які охоплюють одночасно як економічні,
323
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
специфічні, екологічні, так і технічні аспекти, а не лише якийнебудь один з них за рахунок іншого. Ефективного використання ПЕР у паливних галузях можна досягти за рахунок реалізації таких основних заходів, як створення нових і модернізація існуючих видів техніки та технологій видобування й переробки, у т. ч. на основі застосування прогресивних способів переведення в рухомий стан енергією вибуху та вібрації, використання методів газифікації, насамперед, низько- й високосортного вугілля, використання шахтного метану як палива, удосконалення системи електроприводу, застосування статичних регуляторів швидкості двигунів тощо. Крім того, необхідно завершити реструктуризацію шахтобудівного комплексу і виробничої інфраструктури (допоміжних, обслуговуючих підприємств та об’єднань) з урахуванням реальних потреб галузі в їх послугах. Воднораз слід провести реструктуризацію вуглепереробних підприємств, зокрема консервацію або закриття надлишкових потужностей збагачувальних фабрик і технічне переозброєння тих підприємств, що залишаються в експлуатації. Щодо нафтогазової промисловості, то в Україні розвідано майже 320 родовищ нафти і газу, майже 60 з них класифікуються як середні, великі та унікальні за своїми запасами. Поточні розвідані запаси цих видів вуглеводнів залишаються відносно великими (нафта з газовим конденсатом – 227 млн т і газ – 1,136 трлн м куб.). Проте більше половини їх запасів (60%) є важкодоступними, тобто такими, що вимагають спеціальної технології видобутку та значних інвестицій. На фоні впровадження нововведень, удосконалення технології переробки нафти на нафтопереробних заводах її видобуток, зокрема на нових родовищах, зменшується. Це пов'язано, насамперед, з низьким рівнем фінансування геологорозвідувальних робіт. Крім того, необхідно враховувати й той факт, що з розвіданих геологами запасів нині експлуатується лише 10%, тоді як зарубіжні нафтові компанії освоюють понад 50%. До речі, обсяги глибокого розвідувального буріння протягом останніх 10 років в Україні скоротилися порівняно з 1990 р. у 5 разів, а приріст запасів вуглеводної сировини – в 3 рази. Це пов’язано з різким зменшенням обсягів геологічних досліджень. Якщо в 1991 р. геологи здійснювали близько 75% проходки, то зараз ця цифра 324
5.2. Сучасний стан ПЕК України
знизилася до 10%, а понад 90% виконується експлуатаційниками. Як свідчить досвід російських нафтогазовидобувних компаній, для забезпечення стабільного видобутку нафти, газу і нарощування їх обсягів необхідно, щоб приріст їх запасів щонайменше вдвічі перевищував середньорічний видобуток. Низький рівень проведення геологорозвідувальних робіт, а також буріння нових свердловин може привести до зниження видобутку нафти та газу в майбутньому. При цьому вже розвідані запаси енергоносіїв дають можливість збільшити поточний видобуток як мінімум удвічі, що приведе до економії фінансових ресурсів більш ніж 2 млрд дол. США щорічно. Нині Україна, як і більшість країн Європи, є імпортером природного газу. Власний видобуток покривається лише близько 15% внутрішньої потреби. В останнє десятиріччя падіння видобутку газу до 18,7 млрд куб. м у зв’язку з повним виснаженням родовищ зумовило збільшення імпорту природного газу. Реалізація запланованих до 2010 р. Національною енергетичною програмою заходів щодо енергозабезпечення, нарощування обсягів видобутку газу, використання нетрадиційних джерел енергії, дасть можливість скоротити на 32,3 % (порівняно з 2000 р.) обсяги споживання природного газу народним господарством і значно зменшити імпорт ПЕР. На основі Комплексної програми перспективного розвитку НАК "Нафтогаз України" розроблена програма розвитку нафтогазової промисловості до 2010 р. При запланованих значних обсягах геологорозвідувальних робіт і відкриття значних за обсягами родовищ річний видобуток газу в 2010 р. планується довести лише до 17 млрд куб. м. Українська нафтогазова система дає можливість транспортувати велику кількість нафти та газу за різними маршрутами. У результаті цього Україна є унікальним і своєрідним нафтотранспортним вузлом на європейському континенті. Нафтопроводи та газопроводи як основні ланки євроазійського транспортного коридору були побудовані з метою диверсифікації джерел і шляхів поставки нафти та газу до України і країн Центральної та Східної Європи. Нафтогазотранспортна система має велике економічне значення. Це єдиний виробничо-технологічний комплекс в складі магістральних і промислових нафтогазопроводів із технологічним обладнанням і системою управління. Нафтопроводи по території України транспортують російську сиру нафту в країни 325
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
Західної Європи (нафтопровід "Дружба") та до значних нафтоперегонних заводів. До основних нафтопроводів відносяться: Прилуки – Кременчук, Долина – Дрогобич, Кременчук – Лубни – Київ, Кременчук – Кіровоград – Черкаси, Лисичанськ – Нижньодніпровськ, Одеса – Броди. До речі, рішення про використання нафтопроводу "Одеса – Броди" у реверсному режимі для транспортування 9 млн т щорічно російської нафти "Юралс" зумовлено економічними інтересами України. Нині найбільш вигідною щодо реверсного використання нафтопроводу у напрямку "Броди – Одеса МНТ – "Південний" є пропозиція компанії ТНК-БіПі , це дасть можливість отримати доход у сумі 91,8 млн дол. США та істотно збільшити транзит нафти територією України. Проте зазначений варіант транспортування нафти навряд чи слід вважати остаточним рішенням українського Уряду. Вартість газотранспортної системи (ГТС) України становить близько 28,7 млрд дол. США (майже три державні бюджети України) – це 36,7 тис. кілометрів газопроводів, 78 компресорних станцій, 13 підземних сховищ газу, розвинена мережа газовимірювальних і газорозподільних станцій. Це дає можливість заробляти щорічно за рахунок транзиту російського природного газу близько 1,5 млрд дол. США та 1,3 млрд грн за надання газотранспортних послуг українським споживачам. Слід відмітити, що Українська ГТС вимагає річних інвестицій майже 450 млн дол США на подальший розвиток і підтримку режиму безпеки, тому чистий прибуток від використання цієї системи становить понад 600 млн дол. США у розрахунку на рік. Газотранспортна система України за своєю потужністю посідає друге місце після ГТС Росії. Через українську ГТС здійснюється більш ніж 90% експорту російського газу, або понад 25% потреб європейських країн. За допомогою ГТС щорічно вісімнадцяти країнам Центральної та Західної Європи передається понад 120 млрд куб. м природного газу. Згідно нової енергетичної стратегії ЄС, споживання газу й наділі буде зростати, тому в умовах падіння власного видобутку це підвищить залежність країн ЄС від імпорту газу. Подальший розвиток газотранспортної магістралі в системі створеного Міжнародного консорціуму з управління і розвитку ГТС дає можливість не лише збільшити поставки газу до Європи, а 326
5.2. Сучасний стан ПЕК України
й провести необхідну технічну модернізацію за рахунок залучення іноземних інвестицій. Крім того, передбачається будівництво нового газопроводу Новопсков-Ужгород, вартість якого оцінюється в межах 2,2 млрд дол. США. За попереднім техніко-економічним обґрунтуванням, цей газопровід окупиться за 10 років. Умовою залучення кредитів повинні стати контракти, з одного боку, між «Газпромом» і НАК України, з іншого – між покупцями газу за кордоном. Енергетика – одна з провідних галузей, що є основою функціонування всього загальнодержавного комплексу. Але встановлені за останні роки тенденції формування і розподілу паливно-енергетичних ресурсів свідчать про незбалансований характер динаміки розвитку енергетики та основних секторів економіки. Для більшості видів продукції (робіт) у галузях промислового виробництва останніми роками має місце тенденція до зниження питомих витрат ПЕР на їх випуск. Нинішньому стану електроенергетичної галузі притаманні ті ж характерні риси, що й іншим базовим галузям промисловості. Це спад виробництва, вимивання обігових коштів, низький рівень платежів за вироблену продукцію, відсутність коштів на модернізацію та реконструкцію обладнання тощо. Головною причиною цих явищ є загострення фінансово-платіжної кризи в економіці України, наслідком якої є подальше зниження рівня сплати за спожиту електричну і теплову енергію, насамперед, у грошовій формі. Без вирішення цього ключового питання досить складно забезпечити стале й надійне енергопостачання виробництва і побутових потреб населення. Крім зниження попиту на електроенергію, існуючі тенденції промислового виробництва призводять також до відсутності коштів у виробників на придбання палива і, як наслідок, до зменшення пропозиції, що зумовлює необхідність встановлення лімітів на споживання електроенергії по регіонах України. Слід відзначити, що, починаючи з 1992 р. невпинно зменшується частка електроспоживання промисловістю та сільським господарством, і воднораз зростає частка споживання електроенергії населенням, електротранспортом, комунально-побутовим сектором. Зазначена тенденція очевидно збережеться в період до 2010 р. (табл. 5.6, рис. 5.2). 327
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
Таблиця 5.6 Структура споживання ПЕР в галузях промисловості відсотків Роки, вид палива 1990 Котельно-пічне Електроенергія
1995 Котельно-пічне Електроенергія
2000 Котельно-пічне Електроенергія
2002 Котельно-пічне Електроенергія
2005 (оцінка) Котельно-пічне Електроенергія
2010 (прогноз) Котельно-пічне Електроенергія
Галузь Промислові сть, всього Електроене ргетика Паливна Металургія Хімічна і нафтохіміч на Машинобуд івна та металообро бна Будматеріа лів Легка і харчова Інші галузі
81,6 25,0 15,7 23,4
61,4 6,8 6,4 21,6
81,6 24,7 14,3 24,7
51,3 7,5 6,9 18,4
84,5 24,5 12,6 29,7
51,7 7,5 6,8 20,3
84,2 24,6 14,7 27,4
53,3 7,3 7,0 21,3
81,0 23,7 16,2 22,4
53,8 7,2 6,9 20,6
75,2 23,0 15,9 18,4
53,4 7,0 6,9 18,7
8,1
6,9
8,8
5,3
9,6
3,8
8,8
4,2
7,9
4,8
6,4
5,5
2,6 1,7 4,0 1,1
9,0 10,7
2,6 1,3 3,8 1,1
4,4 8,8
2,4 1,4 3,3 1,1
4,5 8,8
2,3 1,4 3,2 1,8
5,0 8,8
2,4 1,3 3,3 3,8
5,6 8,7
2,5 1,1 3,5 4,4
6,2 9,1
Джерело: За даними [20]. 81,6 81,6 84,5 84,2 81
75,2
61,4 51,3 1990 1995 51,7 2000 Тверде паливо
53,3 2002
53,8 2005
53,4 2010
Електроенергія
Рис.5.2. Прогнозна динаміка зміни структури споживання ПЕР у промисловості, відсотків
328
5.2. Сучасний стан ПЕК України
Підвищуючи ефективність використання палива та енергії в усіх галузях промисловості, зменшуючи розбалансованість міжрегіональних і міжгалузевих зв’язків, реалізуючи енергозберігаючу політику та, зрештою, належним чином регулюючи вплив цінового чинника на ефективність енерговикористання, є реальна можливість ефективно реалізувати наявний в Україні потенціал енергозбереження. Зокрема, для зменшення річного споживання електроенергії, доцільно використовувати стимулюючі чинники з метою введення в експлуатацію найбільш енергоекономічних електроприладів та інших програм, що дають можливість реально зменшувати споживання електроенергії. Зазначимо, що в структурі витрат на виробництво промислової продукції протягом останнього десятиріччя майже втроє зросла вартісна складова в матеріальних витратах ПЕР і досягла 42% їх загального обсягу. Збільшення частки витрат на ПЕР зумовлено декількома чинниками, в т.ч. й відмінностями в обсягах підвищення цін на промислову продукцію. Якщо за попередній період ціни на промислову продукцію взяти за одиницю, то для продукції електроенергетики і ПЕК вона становитиме відповідно 1,4 і 1,9. До основних причин підвищення енергоємності ВВП слід віднести і істотне зменшення обсягів виробництва в усіх галузях національної економіки, а також зниження рівня продуктивного використання виробничих потужностей і відповідно збільшення питомих технологічних процесів. Зазначимо, що зменшення видобутку вугілля, нафти і газу в Україні (табл. 5.7) найбільш негативно позначається на роботі енергетики, зокрема, теплової. Слід зазначити, що якщо в 1990 р. теплові електростанції виробляли 208,4 млрд кВт.год електроенергії, а в 1999 р. – 85,5 млрд кВт.год, в 2000 р. – 72,2 млрд кВт.год. Отже, зниження обсягів випуску промислової продукції зумовило скорочення в 3 рази виробництво електроенергії на ТЕС. Всього виробництво електроенергії на всіх електростанціях за 1990 по 2003 рр. зменшилося з 272,0 до 173, 7 млрд кВт.год. Рекордним у падінні виробництва електроенергії був 2000 р., коли воно скоротилося до 171,4 млрд кВт.год., що в 1,8 раза менше, ніж у 1990 р. Поряд із падінням обсягів виробництва електроенергії погіршились техніко-економічні показники роботи електростанцій, 329
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
значно зменшилася кількість годин використання середньорічної встановленої потужності електростанцій. Сумарна встановлена потужність електростанцій країни протягом останніх 10 - 15 років залишилася майже незмінною. З них забезпечення встановленої потужності за рахунок ТЕС становить 67%; АЕС – 24% і ГЕС – 9%. Таблиця 5.7 Оцінка виробництва ПЕР в Україні Всі електростанції Експорт електроенергії, млрд кВт. год. Імпорт електроенергії, млрд кВт. год.
Використання електроенергії, млрд кВт. год галузями економіки, всього
Видобуто ПЕР
у т. ч. промисловістю і будівництвом нафти, в т. ч. газовий конденсат, млн т у. п.
установлена потужність, млн кВт вироблено електроенергії, млрд кВт. год.
Падіння виробництва та використання електроенергії в 19962003 рр. відносно 1985 р. відбулося переважно за рахунок зменшення вироблення електроенергії на ТЕС (табл. 5.8.). Тобто найбільшою мірою погіршилися показники функціонування ТЕС – дефіцит вугілля, зростання кількості ремонтів, тривалі простої тощо, зумовили зменшення використання потужностей ТЕС більш ніж у двічі. Рентабельність останніх поки 330
вугілля млн т. у. п.
5.2. Сучасний стан ПЕК України
не забезпечує достатній рівень розвитку виробництва, але дає можливість підтримувати функціонування устаткування в робочому стані. В перспективі планується здійснити значні обсяги реконструкції і модернізації ТЕС на органічному паливі на основі широкого впровадження прогресивних технологій і переорієнтації на власні вугільні ресурси. В енергетичному секторі України у зв'язку з відсутністю достатніх запасів палива на електростанціях і значним падінням споживання склалася ситуація, коли близько 50% енергогенеруючих потужностей, що працюють на органічному паливі, систематично не використовуються. Таблиця 5.8 Техніко-економічні показники роботи електростанцій Кількість годин використання середньорічної встановленої потужності електростанцій ГЕС ТЕС АЕС 1985 2349 5957 6674 1990 2351 5985 5943 1995 2158 3176 5589 1996 1878 2661 5873 1997 2133 2494 6249 1998 3385 2319 5870 1999 3075 2408 5622 2000 3060 2322 5622 2001 3246 2322 5557 2002 2660 2315 5695 2003 2600 2302 5943 Джерело: Розраховано за даними Держкомстату України [19]. Роки
До цього слід додати, що частка енергоблоків українських станцій вже відпрацювали свій граничний ресурс, хоча ще здатні нести навантаження. Ситуацію ще більш ускладнює та обставина, що через низький рівень завантаження генеруючих потужностей й електричних мереж, недосконалість внутрішніх цін і тарифів на енергію та величезні розміри неплатежів енергетична галузь нині практично не має коштів, необхідних для відновлення основних фондів і подальшого нарощування потужностей. Систематичні довготривалі простої енергогенеруючого обладнання завдають 331
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
економіці держави значних збитків, які пов'язані з необхідністю періодичної консервації та розконсервації енергоблоків з метою запобігання їх руйнуванню і становлять приблизно 0,4 цента США на 1 кВт год невиробленої електроенергії. Невиконання ж цих заходів протягом тривалого часу призведе до того, що відновлення роботи енергоблоків, які не використовуються, потребуватиме досить великих коштів. Внаслідок цього втрати енергоресурсів при транспортуванні споживачам можуть зрости від 20 до 25%. Так, через зношеність кабельних ліній і ліній електропередач, а також у зв'язку з тим, що устаткування на 40% підстанцій вже відпрацювало свій ресурс, втрати електроенергії становлять 18%. Деякі фахівці вважають, що виходом із ситуації, що склалася, є збільшення обсягів експорту електроенергії за вільно конвертовану валюту та енергетичне вугілля за рахунок використання резерву незабезпечених паливом і не задіяних потужностей енергогенеруючих компаній, а також перерозподіл літньої пікового навантаження між основними видами електроприладів. Слід відзначити також, що за загальноприйнятою практикою електроенергію доцільно експортувати в тих випадках, коли на неї відсутній попит на внутрішньому ринку. Енергетичною стратегією України на період до 2011 р. передбачається збільшити виробничі потужності гідроенергетики з метою підвищення пікового потенціалу та обсягів виробництва електроенергії під час максимуму навантажень і доведення технічних показників роботи ГЕС до європейських стандартів. Насамперед, має бути завершено будівництво Ташлицької ГАЕС (потужність 9006 МВт) і Дністровської ГАЕС (потужність 2268 МВт), а також здійснено ІІ етап реконструкції ГЕС Дніпровського каскаду та Дністровської ГЕС. Воднораз намічено будівництво нових ГЕС на річках Тисі та Дністер і реконструкція та розвиток об’єктів малої гідроенергетики. Використання гідроресурсів для енергетики України обмежується невисокими модулями стоку річок. Тенденції у розвитку вітроенергетики в світі змушують поновому оцінити важливість вітроенергетичних ресурсів України та їх стратегічне значення. Вітроенергетика нині вийшла на перше місце у світі за темпами розвитку, випередивши інші напрями енергетики. Наприклад, Данія у 2030 р. планує покрити за рахунок 332
5.2. Сучасний стан ПЕК України
вітроенергетики до 50% власних потреб в електроенергії, а США – до 25%. Прорив у технології виготовлення вітротурбін і будівництва ВЕС став можливим завдяки новим досягненням у галузях електроніки, хімії, електротехніки, металургії та інших, і саме тому світовий ринок капіталу відреагував дуже активно вкладенням коштів до вітроенергетики. У зв’язку із зниженням вартості машин та збільшенням виробництва ними електроенергії, витрати на виробництво одного кВт енергії, отриманого за допомогою вітру знизилися втричі, а виробництво енергії збільшилося на 50%, що означає зниження цін на вітрову енергію в 4,5 раза. Але заплановані на кінець 2010 р. обсяги будівництва ВЕС і розподіл виробництва компонентів на підприємствах України можуть бути досягнуті лише за рахунок освоєння на 23 конверсійних підприємствах вітроелектроустановок. Нині поставлене завдання забезпечити економію традиційних ПЕР в обсязі 12-15% за рахунок нетрадиційних і відновлювальних джерел енергії та малої гідро- й теплоенергетики (потенціал гідроенергетичних ресурсів малих річок становить понад 2,9 млрд кВт год.). Принципова відмінність нетрадиційних відновлювальних енергоресурсів від інших типів енергоджерел у тому, що вони не змінюють енергетичного балансу планети та балансу вуглекислого газу, а також не здійснюють шкідливого впливу (у т.ч. емісію парникових газів) на стан зовнішнього середовища. Слід зазначити, що Європейська економічна комісія та комітет по стійкості енергетики на п’ятнадцятій сесії підкреслили особливі переваги відновлювальних джерел енергії (ВДЕ) та необхідність рішення проблем щодо активного їх використання, зокрема нетрадиційного палива – біомаси, що на даний час є признаним загальносвітовим сировинним товаром. Спеціальна робоча комісія ООН, що присвячена відновлювальним джерелам енергії оцінює значний потенціал в області використання біомаси, а також розвитку вітрової й сонячної енергетики, у той же час керівниками проекту "Енергетична ефективність – ХХІ" (ЕЕК ООН) зазначено, що гідроі геотермальна енергетика мають у своєму розпорядженні лише обмежені можливості. Нині частка відновлювальних джерел енергії становить 5% від всіх первинних енергоресурсів, з яких 85% доводиться на біомасу й гідроенергію. Хоча обсяг електроенергії, вироблюваної на основі поновлюваних джерел енергії щорічно 333
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
збільшується (від 7% по твердій біомасі та до 35% по енергії вітру), основна частина ВДЕ все ж залишається в основному неконкурентоспроможною, крім енергії вітру на узбережжях і біомаси. Але і дотепер українськими фахівцями ще не здійснена вичерпуюча оцінка потенціалу поновлюваних джерел енергії. Здійснюючи диференціацію загального запасу біоресурсів, що можливо освоювати (середньорічний енергетичний потенціал біомаси в Україні в загальному обсязі становить 144,6 тис. т у. п.), не виділена та частина, що економічно доцільно використовувати для енергетичних цілей. Проте Енергетичною стратегією України на період до 2030 р. не передбачено кардинальних змін у структурі паливно-енергетичного комплексу. Визначаючи головним завданням окреслення шляхів розвитку комплексу – атомна енергетика до 2015 р. залишатиметься майже на сучасному рівні в структурі енергоринку. Подальший приріст виробництва електроенергії здійснюватиметься переважно за рахунок введення нових потужностей теплової генерації. Хоча заходи з реконструкції теплових електростанцій і програма "Українське вугілля", що розраховані забезпечити енергетичну незалежність України, навряд чи гарантують енергетичну безпеку при сучасному стані державної підтримки розвитку ПЕК. Тому практична реалізація Комплексної Державної програми енергозбереження України та ряду галузевих програм можуть подвоїти забезпеченість країни власними ПЕР і стати ключовим чинником технологічного переоснащення промисловості та досягнення передбачених високих темпів зростання ВВП і зниження його енергоємності до рівня країн ЄС.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сучасний стан ПЕК України» з дисципліни «Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення»
