Паливно-енергетичний комплекс у системі енергетичної безпеки
Проблеми, пов’язані з енергетичною безпекою як системою заходів високого рівня складності посідали та посідають чільне місце в управлінсько-організаційній та практичній діяльності керівництва будь-якої країни світу. Досягнення належного рівня енергетичної безпеки, її ототожнення з потужним гарантом стійкості та незворотності політичного, економічного та соціального розвитку країни впродовж тисячоліть були, як правило, епіцентрами реалізації зусиль держави і видатних її діячів історичного минулого. Причина таких поглядів більш ніж очевидна: з моменту виникнення держави як форми організації суспільства проблема досягнення задовільного стану її безпеки пов’язувалась, зокрема, з формуванням і використанням енергетичних ресурсів не стільки на мікро- або рівні галузей промисловості, а насамперед, на загальнодержавному рівні. Саме ці ресурси традиційно розглядалися та й нині розглядаються як найбільш ефективний засіб при зіткненні полярних економічних інтересів двох чи кількох держав. За певних умов система енергобезпеки перетворюється в безальтернативний сценарій розв’язання міждержавних суперечностей. Так само об’єктивно слід визнати історичну стійкість зворотного розвитку подій: в будь-яку історичну епоху розхитування, ослаблення, руйнування певного державного утворення обов’язково передбачали демонтаж його енергетичної сфери і, як наслідок,
299
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
можливе його знищення як самостійного суб’єкта міждержавних стосунків. Посилення нестабільності зовнішнього середовища зумовлює необхідність у прийнятті адекватних управлінських рішень у системі енергетичної безпеки, що викликано низкою передумов: зростають темпи змін у економіці країни, що істотно перевищують швидкість відповідної реакції в галузях; зростає частота виникнення несподіваних подій, раптових змін в політичному житті та їх непередбачуваність. Основою управління в системі енергетичної безпеки є стратегія збалансованого розвитку паливноенергетичного комплексу (ПЕК), точніше система стратегій, що складається з ряду взаємозалежних реальних програм. Правильно обрана стратегія є першим найважливішим результатом і в той же час ефективним механізмом стратегічного управління, оскільки вона мобілізує використання науково-технічного, виробничотехнологічного, фінансово-економічного, соціального та організаційного потенціалів галузей у певних напрямах, що сприяють досягненню оптимальної ефективності функціонування. Розглядаючи визначення терміна "стратегія" щодо збалансованого і стабільного розвитку паливно-енергетичного комплексу України, слід звернути увагу, перш за все, на три класифікаційні ознаки цього поняття: стратегія як програма, план і напрям розвитку; стратегія забезпечення взаємоузгодженого функціонування галузей ПЕК; стратегія як засіб досягнення ефективного використання енергоресурсів у промисловості та інших сферах економіки. Тобто метою стратегії збалансованого розвитку ПЕК є напрям діяльності енергетичного сектору економіки, заснований на поєднанні ресурсів і компетенції галузі, найважливішими цілями якої є одержання конкурентних переваг на ринку та забезпечення енергетичної безпеки держави. Саме зважаючи на зазначене вище, можна виокремити три етапи стратегічного управління: стратегічне управління, обмежене попитом на продукцію галузі; стратегічне управління на основі прогнозування майбутнього розвитку енергетичного комплексу; стратегічне партнерство в паливно-енергетичному комплексі для забезпечення стабільного економічного розвитку держави. Формування зваженої політики збалансованого розвитку економіки України та механізмів її реалізації не можливе без 300
5.1. Паливно-енергетичний комплекс у системі енергетичної безпеки
наукового аналізу процесів, які здійснюються в енергетичній сфері у напрямі міжнародного співробітництва. В останні роки аналіз практики міждержавних відносин свідчить, що існує багато політичних, економічних, територіальних й інших міждержавних розбіжностей і суперечностей на шляху до інтеграції в економічні структури. Інтереси багатьох держав світу, в тому числі й країн СНД, які прагнуть знайти своє місце в регіональній і глобальній системах безпеки та спираються кожна на свої нещодавно визначені не завжди узгоджені національні інтереси, іноді призводять до виникнення конфліктів в енергетичній сфері на економічному ґрунті. Складність більшості з досліджуваних проблем та дефініція доцільності інтеграції України до ЄС зумовлені слабкістю виявлених зв’язків між елементами системи, що утворюють міждержавні відносини, а також непередбачуваністю та неможливістю формалізації існуючих процесів, які здійснюються в політичній, економічній, енергетичних сферах між країнами. Енергетична складова економічної безпеки України повинна визначатися, насамперед, пріоритетом національних інтересів і може бути забезпечена шляхом організації ефективного міжнародного співробітництва. Особливо це важливо при формуванні та уточненні основних напрямів внутрішньої й зовнішньої політики держави щодо розвитку паливноенергетичного комплексу на довгострокову перспективу. До цього часу більшість завдань щодо забезпечення збалансованого і стабільного розвитку ПЕК вирішувалася відомим методом проб і помилок, а системні дослідження згаданих аспектів не враховували дії взаємозалежних факторів. Встановлення взаємозв’язку економічного розвитку та енергетичної безпеки є актуальною теоретичною та практичною проблемою. Крім того, інтенсивне антропогенне навантаження на природні системи досягло критичних меж, що негативно відбивається на еколого-економічній стабільності в державі. В Україні має місце нераціональна структура використання енергетичних ресурсів, яка є наслідком структурних деформацій у промисловості, домінування енерго- та ресурсоємних технологій тощо. Фундаментальним завданням, ефективне розв’язання якого дає можливість поєднати економічне зростання та енергетичну безпеку, слід вважати перехід на принцип сталого й збалансованого 301
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
розвитку, який ґрунтується на узгоджені соціальних, економічних та екологічних чинників функціонування суспільного виробництва на основі оптимізації його енергозабезпечення. У контексті сказаного виняткове соціально-економічне та екологічне значення має високоефективне використання всіх видів паливно-енергетичних ресурсів. Щодо структурної перебудови економіки, зокрема, промисловості України, то вона повинна здійснюватись на засадах інтеграції економічної та енергетичної політики в стратегію ефективних економічних реформ. Основою такої діяльності слід вважати впровадження новітніх прогресивних та екологобезпечних технологій, створення економічних передумов випуску конкурентоспроможної продукції тощо. Крім цього, необхідно рішуче переходити до формування ефективної в міждержавному, господарському та соціальному відношенні міжгалузевої структури промислового виробництва. При чому, остання повинна відповідати світовим стандартам і потребам економіки та енергетики держави, нарощувати обсяг виробництва конкурентоспроможної продукції. Вихід української економіки на траєкторію економічного зростання та розширення на цій основі масштабів інвестицій створюють реальні передумови для раціонального використання енергетичних ресурсів. Саме застосування в широких масштабах енерго- та ресурсозберігаючих технологій підвищує конкурентоспроможність виробленої продукції та енергоефективність, що, в свою чергу сприяє економічній стабілізації в країні. Політика стабільного та збалансованого розвитку економіки України впродовж останніх років була напрямом прояву її зовнішньополітичної активності, а також чинником, що достатньою мірою визначав стабільність і прогнозованість внутрішньодержавних перетворень. Але наслідки масштабних перетворень у державі та суспільстві свідчать, що поряд з тенденцією підвищення рівня енергетичної безпеки мали місце негативні явища, що у майбутньому можуть деструктивно відбитися на загальному рівні національної безпеки. По-перше, в Україні на початку 2000-х р. не було проведене альтернативне прогнозування на найближчу та середньострокову перспективу можливих змін основних енергоекономічних показників держави в нових умовах її функціонування, що не 302
5.1. Паливно-енергетичний комплекс у системі енергетичної безпеки
могло не вплинути на економічну сферу України. По-друге, недостатньо враховувалися ресурсні обмеження та надто високі темпи виведення з експлуатації наявних потужностей зі застарілими технологіями та зношеним обладнанням. По-третє, практично не розроблялися напрями подолання можливих наслідків залежності промислового комплексу України від ПЕК Росії на випадок негативних тенденцій у розвитку останнього. Система енергетичної безпеки за допомогою економічних концепцій, стратегічних положень і планів розвитку паливноенергетичного комплексу об’єктивується у енергетичній політиці держави. Відповідно до проголошеного соціально-економічного курсу та взятих зовнішньополітичних зобов’язань енергетична стратегія країни може бути активною, нейтральною, деструктивною, а також комбінованою. Сукупність помилок, що були допущені при виборі та реалізації пріоритетних напрямів збалансованого розвитку ПЕК, негативно позначилась на змісті основного регулятора економічних перетворень у будь-якій державі світу – на Енергетичній стратегії України до 2030 р. А документ, прийнятий у 1996 р. - Комплексна державна програма енергозбереження України, та розроблена в 2002 р. Енергетична стратегія України до 2020 р, визначали, що Україна вже повинна бути готова до організації ефективної політики використання енергетичних ресурсів на всіх напрямах та до забезпечення енергетичної безпеки країни. Реалізація таких положень, яка не підкріплена попередньою оцінкою вартості сучасних технологій та можливостей національної промисловості, стала неможливою. Розпливчастість положень сучасної теорії стосовно енергетичної безпеки держави та її реальних загроз робила проблематичним планування варіантів безпосереднього застосування нововведень в енергетичній сфері. Певному історичному типові держави відповідає властивий їй тип системи енергетичної безпеки. Цільова спрямованість орієнтирів державного розвитку екстраполюється на характер використання енергетичних ресурсів і, відповідно, визначає особливості потенціально-факторної взаємодії всіх сфер, які беруть участь у вирішенні енергетичних проблем. Спрощено енергетичну безпеку можна розглядати як спроможність держави повністю забезпечити функціонування 303
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
національної економіки власними сировинними базами з видобутку та генерації енергоресурсів. Енергетична незалежність характеризує можливість контролю за енергетичними ресурсами, здійснення оптимальної диверсифікації джерел і шляхів постачання в країну енергоносіїв. Зрозуміло, що енергетична безпека України залежить не лише від диверсифікації, а й від розробки нових джерел енергії, зростання ефективності їх використання та збереження прогресивних тенденцій щодо технологічної модернізації енергоємних виробництв, розвитку наукоємних галузей і реструктуризації економіки. В Україні близько 53% потреб в паливно-енергетичних ресурсах (ПЕР) забезпечується за рахунок імпорту, що відповідає середньоєвропейським показникам. Більшість країн світу мають такі, або гірші показники забезпечення власними первинними ПЕР. Наприклад, у Німеччині частка імпорту в загальному споживанні енергії становить 60%, а в Словаччині – понад 30%. Японія використовує лише 8% власних первинних ПЕР, Італія – 17%. Покриття потреби за рахунок власного видобутку нафти в Україні становить 39,4%, а природного газу - 26,2%. Крім того, потреби в електроенергії та теплі задовольняються в Україні виключно за рахунок власного виробництва. За обмежених запасів нафти і газу частка природного газу в загальному споживанні енергоресурсів в Україні залишається високою та майже в двічі перевищує світові показники і відповідає показникам країн, які мають надто великі запаси цих ресурсів (Росія, Саудівська Аравія, Норвегія) та є експортерами. При цьому питомі показники видобутку газу в зазначених країнах поступово зростають. Частка споживання нафти в паливно-енергетичному балансі (ПЕБ) України становить 18,4% (ЄС – 41,7%, світові показники – 38,5%), атомної енергії – 16,3% (ЄС – 20,3%, світові показники – 10,7%). Видобуток нафти на 1 мешканця в таких країнах як, Німеччина, Франція, Італія значно нижчий, ніж у нашій країні, та і запаси незначні – становлять відповідно 0,34; 0,15 і 0,62 млрд бар., а рівень життя населення та адаптації національних економік значно вищий. Отже, енергетична безпека держави визначається не лише обсягами її ресурсного забезпечення, а й, насамперед, рівнями економічного розвитку паливно-енергетичного комплексу та ефективності використання енергоресурсів у галузях 304
5.1. Паливно-енергетичний комплекс у системі енергетичної безпеки
промисловості. Це, з одного боку, а з іншого – технікотехнологічним рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин. Відтак, енергетична безпека держави як комплексне економічне явище залежить від особливостей соціально-економічного розвитку країни, міри її залучення у глобальні загальноцивілізаційні економічні та політичні процеси. Цілком природно, що за таких умов компенсуючі можливості стосовно згаданих недоліків процесу формування енергетичної стратегії України продемонстрував, у свою чергу, і політичний, і стратегічний потенціал забезпечення енергетичних програм. Безпосередніми виразниками зміщення акцентів у сфері енергоефективності на користь політичного потенціалу енергетичної безпеки стала і правова нормалізація відносин з усіма державами, що межують з Україною. Налагодження системи двостороннього економічного та політичного співробітництва в межах СНД, вимагають зосередження уваги на оптимізації міждержавних контактів з Російською Федерацією як центром геополітичного впливу світового значення. Зазначений напрям розгортання міждержавного діалогу, як вважають офіційні представники України, має перспективи істотного посилення насамперед на двосторонній основі, оскільки документи Співдружності, підписані протягом 1990-2000 рр. лідерами всіх дванадцяти незалежних держав, у більшості випадків деформувалися на користь національних інтересів держав СНД і, відповідно, залишилися невиконаними повною мірою. Складність міждержавних взаємовідносин, крім чисельних практичних граней, має, на наш погляд, і теоретичну площину. Політичні діячі і Москви, і Києва кваліфікують сукупність контактів в енергетичній сфері між країнами, зокрема, Росії та України, як "стратегічне партнерство". Водночас такий же високий статус мають відносини України з США, Францією, Німеччиною, Азербайджаном тощо. Українські фахівці, на жаль, досі не мають єдиного підходу до визначення рівня відносин Україна – Росія в координатах "партнерство" і "стратегічне партнерство". Останнє поняття – вищий тип відносин, глибока система спільної стратегії та тактики держав, геополітичні інтереси яких і стратегія їх реалізації є близькими або збігаються та які оформлені законодавчо й дипломатично. Слід відзначити, що порівняння геополітичних та 305
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
енергетичних пріоритетів України і Росії, а також відповідних стратегій їх досягнення не дають підстав одночасно стверджувати про існування фактичного стратегічного партнерства у системі взаємозв’язків найбільших слов’янських держав [10, с. 138]. При цьому необхідно враховувати, що проблеми захисту національних економічних інтересів і спроможність протистояти змінам функціонування енергетичної сфери вважаються умовою існування кожної з держав. Підґрунтя такої динаміки очевидне: поперше, і це головне, стрімко зростає потреба у вуглеводних ресурсах, а їх світові запаси стрімко зменшуються, у зв’язку з чим розширюються та пришвидшуються процеси переконфігурації на світовому енергетичному ринку. По-друге, внутрішні енергетичні ресурси Європи, що тепер задовольняють менше половини її потреб, теж вичерпуються, тоді як споживання зростає. По-третє, Росія – найближча для України країна-експортер розширює напрями потоків енергоносіїв. По-четверте, агресивна енергетична стратегія США свідчить про активну фазу з перерозподілу нафтових ресурсів на Близькому Сході, узбережжі Африки. Прикладом прагнення Росії зменшити монополію України на транзит російського газу в країни Західної Європи є проект будівництва трансконтинентальної газової магістралі Ямал-Європа, що вже сьогодні несе через Білорусію та Польщу до Німеччини в сторону Франкфурта-на-Одері понад 20 млрд куб.м газу. Повна потужність Ямальського трубопроводу у разі будівництва 1200 км двохниткової системи газопроводів другої черги становитиме 60 млрд куб.м в рік. Енергозалежність Єврозони від російського газу нагадала про себе гостро. У зв’язку з останніми подіями в політичному житті України німецька компанія Eon-Ruhrqas вже зацікавилась будівництвом газопроводу через Балтійське море з Санкт-Пітербургу в Грайфсвальд. Крім того, з метою забезпечення енергетичної безпеки Європи Міжнародне агентство з енергетики (МАЕ) пропонує на даний час варіювати альтернативні поставки газу з Росії чи Алжиру. Необхідно враховувати і те, що північносхідний сусід України по розвіданим запасам нафти в найближчі 10-15 років перевершить увесь Близький Схід, а також і те, що РФ залишається, по суті, єдиною державою світу, де вказівки уряду залишаються практично обов’язковими для виконання приватним бізнесом. 306
5.1. Паливно-енергетичний комплекс у системі енергетичної безпеки
Зважаючи на складність і невирішеність соціально-політичної ситуації в Іраку та на Близькому Сході загалом, який нині є основним експортером нафти та газу, а також на інші чинники, Україна повинна зосередити увагу на радикальному підвищенні рівня ефективності використання енергоресурсів. Саме це має стати найважливішою передумовою реалізації державної політики щодо належного забезпечення енергетичної та економічної безпеки, та чинником, який, невпинно модернізуючись і модифікуючись, навряд чи зникне із практики міждержавних взаємовідносин. А це означає, що політичні можливості компенсації загального стану недосконалості енергетичної стратегії сучасної держави, а звідси і стратегічного партнерства, мають об'єктивні обмеження. Україна протягом найближчих років повинна доповнити енергетичний потенціал формуванням і наступним використанням якісно нових фінансово-економічного, наукового (науковотехнологічного), демографічного, організаційного та управлінського потенціалів. У протилежному випадку її очікує звуження можливостей політичного потенціалу енергетичної стабільності у його попередній якості, яка протягом доленосного для України десятиріччя означала, насамперед, адаптивність Києва до регіональних і глобальних впливів за відсутності чіткої самодостатньої зовнішньополітичної поведінки. Для прикладу слід розглянути порівняльну характеристику геополітичних та енергетичних пріоритетів України і РФ, яка узагальнює досвід 1990-2004 років (табл. 5.1). Таблиця 5.1 Порівняльна характеристика геополітичних та енергетичних пріоритетів Російської Федерації та України № 1. Україна Виживання України як суверенної незалежної держави, зміцнення фундаментальних цінностей та інституцій, що забезпечують енергетичну безпеку та економічний розвиток Росія Повернення статусу наддержави і формування нового євроазійського блоку на просторі колишнього СРСР
307
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
№ 2.
3.
4.
5.
6.
7.
Україна Повернення України в європейський цивілізаційний простір, всебічна інтеграція до європейських та євроатлантичних політичних та соціальних структур, а також структур енергетичної безпеки Пріоритетна орієнтація на інтеграцію у структури ЄС. Поглиблення особливого партнерства з НАТО Зміцнення стратегічного партнерства із США та зв’язків із країнами Західної Європи відповідно до національних інтересів і пріоритетів Підтримка та розвиток рівноправних, взаємовигідних економічних, політичних і соціокультурних відносин з РФ Сприяння формуванню "поясу стабільності" і регіональних структур безпеки від Балтійського та Чорного морів до Закавказзя і Середньої Азії Активна участь у створенні європейських та євразійських транспортних коридорів по осям Балтія – Чорноморський регіон – Близький Схід, Західна Європа – Закавказзя – Середня Азія – Китай. Використання коридорів для створення надійної багатоальтернативної системи постачання енергоносіїв. Активна кооперація з тими країнами, що вбачають в Україні надійного рівноправного партнера
Росія "Збирання" "історичних російських земель", інтеграція нових незалежних держав
Приєднання до "великої сімки" й активна протидія розширенню НАТО Формування нових "стратегічних осей" Євразії: Москва – Берлін, Москва – Тегеран, Москва – Пекін Забезпечення доступу до "теплих морів" насамперед через Іран та Ірак Забезпечення економічного, енергетичного та політичного домінування в державах Закавказзя і Середньої Азії Згортання зв’язків з країнами Балтії і геополітична декомпозиція України. Повна інтеграція Білорусі до складу РФ. Економічна, енергетична та соціокультурна експансія в усі пострадянські країни
308
5.1. Паливно-енергетичний комплекс у системі енергетичної безпеки
№ 8.
Україна Явно недостатній стан енергетичної безпеки: енергоємність ВВП у 3 рази перевищує показник розвинених країн, річні інвестиції в ПЕК на рівні 1% не дають можливість компенсувати навіть вибуття виробничих потужностей, два джерела постачання нафти – Росія, Казахстан, газу - Росія, Туркменістан, сумарне недопостачання паливноенергетичних ресурсів усім категоріям споживачів (майже 10%), відсутність повноти чинного законодавства в сфері ПЕК Джерело: [1, с. 19].
Росія Зниження енергоємності ВВП на 1-2 % на рік, оптимальне відношення річних інвестицій у розвиток ПЕК до вартості його основних фондів, поступова заміна зношених виробничих фондів, достатнє відношення приросту запасів нафти до їх річного видобутку, входить до десяти держав найбільших експортерів нафти, здійснює великомасштабну неоколоніальну експансію російських нафтових монополій в усіх регіонах України
Таким чином, сучасною стратегією РФ є реставрація та модернізація традиційної політичної й енергетичної стратегії. Геополітичною стратегією незалежної України є формування і реалізація концепції збалансованого розвитку та багатовекторної зовнішньої політики. Зважаючи на сказане, необхідно однозначно констатувати: системне усвідомлення стосунків Російської Федерації з Україною в енергетичній сфері (як і, з рештою, держав світу) неможливе без конкретизації її геополітичних, ресурсних орієнтирів, концентрованим виразом яких стала Концепція енергетичної стратегії України до 2030 р. Причому слід мати на увазі, що в результаті зменшення інвестицій у ПЕК України майже припинилися пошуково-розвідувальні роботи нових корисних копалин нафти, газу і вугілля, значно погіршились інженернотехнічні, геологічні та економічні умови експлуатації існуючих. Україна все більшою мірою потрапляє в економічну залежність від зарубіжних країн і, насамперед, від Росії, що становить можливість реальної загрози її енергетичній безпеці. Адже енергетика зрештою визначає економічну ефективність функціонування всього 309
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
господарства України, рівень розвитку науково-технічного прогресу, можливості модернізації підприємств і використання нових прогресивних технологій. Становлення виробничих відносин, що характеризуються взаємозв’язком та взаємостимулюванням у процесі економічної діяльності ПЕК, стало пріоритетною умовою державного розвитку країни. Розширення виробничої діяльності як умови функціонування промисловості потребує послідовної територіальної організації останньої як чинника, що зумовлює економічне зростання України. Існує тісний взаємозв’язок між технічною підготовкою виробництва, діяльністю і процесами, що регулюють темпи економічного зростання, що призводять до формування пріоритету ресурсних цінностей та удосконалення виробничих процесів, зміну світогляду та державної політики. Можливості розвитку економіки потребують ефективного контролю в умовах нарощування ресурсних потреб, зокрема, в енергоресурсах. Господарський комплекс України має регіональні диспропорції у розміщенні виробництва, розселенні населення, екологічному стані території. Потенційно небезпечними є галузі, що вважаються базовими для країни, а їх висока енерго- та трудомісткість спричиняє міцний зв’язок із системою енергетичної безпеки держави. Реструктуризація промислового комплексу та необхідність істотного підвищення рівня ефективності використання енергетичних ресурсів в усіх галузях економіки потребують докорінних перетворень також і в системі енергетичної безпеки. А це, в свою чергу, вимагає врахування наявних пропорцій розвитку техногенно небезпечних виробництв. Орієнтація на ефективне використання власних природних ресурсів, у т. ч. енергетичних – об’єктивна передумова стабільного і сталого розвитку економіки в перспективі. Стратегічною метою економічної політики в промисловості має стати збільшення національного енергетичного виробництва і заощадження енергії, зростання ефективності енергоспоживання та охорона навколишнього середовища, зростання видобутку нафти і природного газу, виявлення нових родовищ і відновлення енергетичних ресурсів, а також проведення досліджень за
310
5.1. Паливно-енергетичний комплекс у системі енергетичної безпеки
технологіями "чистого вугілля" та впровадження більш економічних систем комунального опалювання. Крім того, в Україні існують потенційні можливості забезпечення потреб країни в нафтопродуктах, електроенергії та теплі за умови реконструкції, інжинірингу, реінжинірингу і подальшого розвитку нафтопереробних та електро- і тепло генеруючих потужностей. Враховуючи, що імпорт з Росії сировинних енергоресурсів, зокрема, нафти, в загальному випадку завжди економічно вигідніший, ніж імпорт кінцевої продукції (моторних палив, масел, електроенергії), доцільно орієнтуватися саме на такий шлях забезпечення потреб країни в ПЕР. При цьому слід зважати на те, що власні родовища вугілля становлять основну паливну базу країни і це визначає виняткову важливість питання ефективного його використання. У попередніх наших публікаціях зазначалось, що ті сили, що досить активно підштовхують Україну до прискореного закриття нерентабельних шахт і зниженню вуглевидобутку під видом неконкурентоспроможного донецького вугілля, не враховують не тільки негативні соціальні, але і кінцеві економічні наслідки того, що Україна опиняється ще в одній економічній пастці – дефіцит ресурсів енергетичного вугілля і змушена буде купувати за валюту не менш 50-70 млн т вугілля і завозити його не тільки з Росії та Польщі, але, мабуть і з Австралії та інших віддалених країн. І це в умовах, коли надра України досить багаті запасами якісного вугілля, балансові запаси якого оцінюються на рівні 50 млрд т, з яких освоюється лише половина. Це значить, що при сучасних обсягах відпрацьовування шахтних полів балансові запаси Донецького басейну можуть забезпечувати видобуток вугілля протягом 300-350 років [2, с.87]. Тому при визначенні напрямів міжнародного співробітництва в ПЕК обов’язково належить враховувати наявність і перспективи освоєння у промислових масштабах нових технологій спалювання та переробки вугілля, можливості істотного підвищення його якості, перспективи розвитку вугледобувних і вуглепереробних підприємств і необхідність, насамперед, будівництва нових шахт і розрізів сучасного рівня, а також ймовірний вплив цінового чинника на зростання попиту на вугілля з боку споживачів і вплив рівня екологічних витрат на обсяги споживання вугілля. Все це в
311
Розділ V. Енергетична безпека економічного розвитку
перспективі матиме винятково важливе значення для забезпечення сталого розвитку економіки України. Важливою умовою здійснення заходів щодо підвищення енергетичної безпеки країни є наявність фінансових ресурсів, а також встановлення податкових пільг і знижок для внутрішніх енерговиробників протягом найближчих років. З метою забезпечення ефективного контролю щодо дотримання і реалізації політики економії ПЕР на всіх рівнях – від суб'єктів господарювання до органів державного управління в центрі і в регіонах – в підкомітеті Верховної Ради України з питань енергозбереження проводиться робота з підготовки законопроекту "Про діяльність у сфері енергетичного аудиту". Ухвалення такого законопроекту дасть можливість вирішити багато першочергових проблем виробничої сфери, а саме: посилення впливу законодавства з енергозбереження на енергоємні технології; стимулювання створення вітчизняної інфраструктури консалтингових послуг у сфері енерго- і ресурсозбереження; забезпечення фактичної реалізації заходів, спрямованих на економію енергії; стимулювання процесів заощадження енергії підприємствами всіх форм власності і відомчого підпорядкування за рахунок акумуляції засобів на спеціальних рахунках; не допущення насичення ринку малоефективним енергетичним устаткуванням і створення системи заохочення прогресивних вітчизняних розробок. Основними пропозиціями щодо використання цінових, тарифних та податкових факторів для скорочення обсягів енергоспоживання в Україні є розроблення та застосування об’єктивних систем ціноутворення та тарифікації, що ґрунтуються на собівартості виробництва енергоресурсів і оптимальній нормі прибутку; вдосконалення роботи антимонопольних органів і загальнодержавних і регіональних регулюючих енергетичних комісій; впровадження диференційованих за часом доби й сезонами року тарифів на тепло та електроенергію; удосконалення податкової політики, спрямованої на скорочення енергоспоживання в промисловості. Слід зазначити, що тепер питання щодо рівноправного партнерства в енергетичній сфері України і Росії є досить актуальним. Сучасні держави, згідно синергетичної методології, являють собою відкриту систему, розвиток яких відбувається у 312
5.1. Паливно-енергетичний комплекс у системі енергетичної безпеки
складних умовах. Але входження країн у нові регіональні й глобальні системи зв’язків і посилення дезінтеграційних чинників їх еволюції взагалі необхідне. Не буде перебільшенням твердження, що необхідність міжнародної інтеграції в ПЕК і підтримання енергетичної безпеки на належному рівні – вимога часу, яка не може бути ні анульованою, ні автоматично вирішеною будь-якою окремо взятою державою світу. Конкретний тип системи енергетичної безпеки є складною конструкцією, що має певну цілісність, інтегральні властивості, і, яка водночас демонструє власні сутність, зміст, структуру, суперечності, тенденції та закономірності розвитку. Практика забезпечення енергетичної безпеки не лише України, а й багатьох інших держав світу підтвердила істинність і практичну значущість багатьох ідей. Такий висновок, стосується й наступного твердження, що метою існування та постійної модернізації системи енергетичної безпеки є захист інтересів певних секторів економіки, насамперед, енергетичної сфери. А тому функціональне призначення системи енергетичної безпеки у більшості випадків відбиває цільові вимоги ефективного функціонування паливноенергетичного комплексу і захищає його державно-економічний статус. Динамічне нагромадження сутнісних змін у енергетичній сфері та ПЕК є реальністю сучасної геополітики. Проте окреслення достатніх умов такого процесу – одне із найскладніших питань забезпечення державотворчих зусиль як в Україні, так і за її межами, а оптимального варіанту реалізації зазначених установ можна досягти лише у випадку наукового осмислення процесів та явищ, що мають загальносуспільне значення, у даному випадку – енергетичної безпеки Української держави.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Паливно-енергетичний комплекс у системі енергетичної безпеки» з дисципліни «Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення»
