Перспективи структурних зрушень у промисловому виробництві
Перехід до ефективної ринкової економіки в Україні, відповідно до досвіду розвинених країн, сполучений з кардинальними структурними змінами. Тому структурна перебудова поряд з інституціональними реформами є найважливішим напрямом трансформації, що відбувається в Україні, централізовано планованої економіки в соціально орієнтоване ринкове господарство. Ця перебудова покликана перебороти накопичені за багато років глибокі структурні деформації, забезпечити створення якісно оновленої системи продуктивних сил. Суть оновлення у тому, щоб структура економіки була адекватна реальним потребам суспільства, базувалася на сучасних прогресивних технологіях, могла ефективно функціонувати в умовах ринку й інтеграції української 269
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
економіки у світове господарство, містила вбудовані соціальні регулятори. Даний якісний стан економічної структури реалізується в понятті соціально-економічна ефективність господарської системи, що виражає залежність між результатами економічної діяльності суспільства за даних витратах факторів виробництва, що включені у господарський оборот, і рівнем задоволення суспільних (індивідуальних, групових, загальних) потреб, рівнем добробуту народу. У цьому зв'язку, ключовими напрямами структурних перетворень є: створення розвиненого споживчого сектору; подолання структурно-технологічної народного господарства; незбалансованості
згортання неефективних сфер використання інвестиційних ресурсів по галузях і комплексах; ефективне проведення конверсії й ін. Слід зазначити, що й сьогодні не вироблено загальнодержавної політики, спрямованої на подолання численних структурних деформацій вітчизняної економіки. На урядовому рівні розглядалося декілька проектів програм структурної перебудови, але жоден із них не був прийнятий. Певною мірою це пояснюється тим. що у вітчизняній економічній науці відсутнє цілісне, несуперечливе визначення цілей і принципів функціонування системи соціально-економічних, виробничо-технологічних, матеріально-фінансових, організаційногосподарських і інших взаємозв'язків, що визначають основні елементи і характер нового відтворювального механізму української економіки. Немає чітко позначеної стратегічної концепції розвитку економіки і ясності в таких питаннях, як принципи соціально-економічного устрою і створюваний тип господарства, визначення місця країни в міжнародному поділі праці, пошук джерел і факторів економічного зростання. У даний час існує явна необхідність переосмислення не тільки окремих шляхів подальших реформ української економіки, але й багато в чому самого концептуального вибору. Не можна погодитись із тим, що соціальний розвиток поки не включений у
270
4.2. Перспективи структурних зрушень у промисловому виробництві
цільову функцію реформ, унаслідок чого виконавча влада звертає увагу на параметри соціального розвитку суспільства лише настільки, наскільки це необхідно для підтримки в країні суспільно-політичної стабільності. Тому соціальний розвиток у кращому випадку поки виступає лише як деяке обмеження в рамках проведених економічних реформ. У найзагальнішому вигляді структурна політика є обґрунтування і вибір пріоритетних напрямів суспільного виробництва чи окремих його ланок (галузей, сфер і т.п.), співвідношення між ними. На кожному історичному етапі структурна політика покликана забезпечити збалансований розвиток країни і її регіонів, більш повніше врахувати досягнення науково-технічного прогресу з метою підвищення ефективності виробництва і задоволення потреб суспільства. Структурна політика нерозривно пов'язана з інвестиційною політикою і вирішальною мірою визначається нею. Раціональність макроструктури індустріального ринкового господарства визначається наступними характеристиками: переважна роль у промисловій структурі високотехнологічних галузей (підгалузей), максимально адаптованих до використання досягнень новітнього етапу науково-технічної революції; вимивання багатьох традиційних методів виробництва і цілих підгалузей, заміна ряду масових ресурсів новими штучними матеріалами; раціональне сполучення великих, промислових підприємств; середніх і малих
становлення технічно і технологічно перетворених галузей сфери послуг на базі реалізації нових систем інформатизації; формування інноваційної сфери, що слугує генератором авангардних технологій; перетворення соціальної сфери відповідно до критеріїв максимізації суспільної корисності. Слід враховувати, що структурні перетворення ринкової сфери можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на стан 271
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
соціальних процесів. Максимізація позитивного ефекту і мінімізація негативного ефекту стають можливими шляхом цілеспрямованих політичних дій, що, у свою чергу, припускає розширення спектра раніше сформульованих цілей соціального розвитку за рахунок соціальних цілей структурного характеру: підвищення ефективної зайнятості в галузях соціальних послуг, в особливих видах підприємництва, в охороні здоров'я й інших галузях соціальної сфери, підвищення конкурентоспроможності серед виробників соціальних послуг і ін. Розроблювальні в даний час у ряді науково-дослідних організацій структурні моделі засновані, насамперед, на народногосподарському і міжгалузевому балансах, у принципі дозволяють у першому наближенні виявити траєкторії зміни секторних (галузевих) випусків за певні прогнозні періоди. Їхнє зіставлення дасть можливість найбільш всебічно обґрунтувати рекомендації з прийняття конкретних рішень, що, насамперед, стосуються державної підтримки інвестицій. Розглядаючи концептуальні основи вибору стратегії структурного регулювання української економіки, слід зазначити, що світова економічна практика має широкий вибір заходів структурної перебудови господарських систем. Умовно їх можна узагальнити в наступних основних стратегічних концепціях: неоліберальна; неокейнсіанська; концепція "економіки пропозицій"; неоструктуралістська. В Україні в ході ринкового реформування найширше застосування знайшла неоліберальна концепція, тому вона найбільш розроблена у вітчизняній економічній літературі. Не можна не відзначити, що з боку ряду економістів і особливо політиків пропонується використовувати кейнсіанські рецепти подолання виробничої депресії. Найвідоміший з них полягає в стимулюванні за допомогою податкових, зовнішньоекономічних і інших інструментів впливу кінцевого попиту, в основному споживчого. Однак цей теоретичний висновок навряд чи придатний до умов вітчизняного економічного життя, що
272
4.2. Перспективи структурних зрушень у промисловому виробництві
характеризується: по-перше, явною не конкурентоспроможністю вітчизняних виробників на більшості сегментів споживчого сектору; по-друге, експортною орієнтацією значного числа вітчизняних виробників у рамках об'єктивно "розімкнутого" українського ринку. У таких умовах широкомасштабна державна підтримка споживчого сектору явно не буде фінансово ефективною, оскільки викличе, що дуже імовірно, депресивний вплив на стан ринку капіталу і стане додатковим бар'єром для припливу інвестицій на інші сегменти ринку. Крім того, як показує наявний досвід, сама по собі фронтальна державна підтримка однозначно сполучена з великими фінансовими втратами і серйозним погіршенням стану бюджету, що суперечить умовам фінансової стабільності. На наш погляд, перші три концепції економічної політики – неоліберальна, неокейнсіанська та концепція "економіки пропозицій" - не можуть бути покладені в основу стратегії регулювання українського ринку. На їхній основі, так само як і на основі соціалреформістських концепцій, неможливе подолання структурних обмежень економічного зростання, успадкованих від колишньої командної системи, у прийнятний термін. Варто звернути увагу на так звану неоструктуралістську концепцію, що спирається на еволюційну теорію економічного розвитку і тією чи іншою мірою апробована в ряді країн "третього світу". Її головні концептуальні положення, як відомо, містяться в працях А.Льюіса, Р.Нурксе, П.Розенштейн-Родана, X.Ченері й ін. У свою чергу їм передували фундаментальні праці Й.Шумпетера та знаменита праця К.Поляні "Велика трансформація". Головний висновок цієї концепції полягає в досягненні економічного зростання за рахунок поступових, еволюційних структурних змін. Стосовно до постсоціалістичної економіки останнє може бути трансформоване в імператив поступового подолання структурних деформацій із рухом до зрілої ринкової системи. Іншими словами, мова йде про нормальну еволюцію колишньої соціалістичної економіки до зрілого постіндустріального ринку. Принцип поступовості припускає втручання держави для забезпечення з найменшими витратами переходу до вищого ступеня ринкової еволюції. Для такого переходу потрібна пряма 273
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
державна підтримка нових ринкових структур, адекватне посилення стабілізаційної політики. У ще більшому ступені теза про обов'язковість активного державного втручання в процес ринкового розвитку відноситься до економіки, що раніше була економікою "командного" типу. Для її ринкової трансформації на еволюційних принципах однозначно потрібне активне державне регулювання перехідних процесів. Поряд із цілеспрямованою державною структурною політикою неоструктуралістська концепція передбачає економічний "природний добір" (за Р.Нельсоном і С.Вінтером), у ході якого розвиток найбільш конкурентоспроможних суб'єктів, що господарюють, відбувається за рахунок витиснення з економічного простору інших суб'єктів. Саме ринкова конкуренція макрогенерацій, згідно з Й.Шумпетером, становить об'єктивну основу структурних перетворень на макрорівні в ході переходу від одних рівноважних станів до інших. Механізм же структурних зрушень має в основі перерозподіл обмежених ресурсів із менш ефективних сфер економічної діяльності в більш ефективні як конкурентним шляхом, так і методами державного впливу. Існуюча неолібералістська стратегія подолання структурних деформацій, що припускає необмежену зовнішньоекономічну експансію, не представляється прийнятною, оскільки нерозривно пов'язана з безмежним вимиванням продуктивного вітчизняного капіталу. Альтернативою такої стратегії виступає стратегія, цілеорієнтування на подолання структурних деформацій за допомогою активного державного втручання, що укладається в рамки еволюційного шляху ринкового розвитку. Оптимізація народногосподарських пропорцій має на меті таку зміну економічної структури, за якої досягається повніше задоволення суспільних потреб при найменших витратах ресурсів. Сформовані в економіці України макропропорції вимагають удосконалення, насамперед, у напряму соціальної переорієнтації економіки, підвищення ролі галузей, що забезпечують повсякденні потреби людей. Структурна політика держави в розвинених країнах містить у собі систему дій уряду, спрямовану на перерозподіл ресурсного потенціалу країни для створення, розвитку і якісного відновлення бази економічного зростання. Вона будується на основі вироблення 274
4.2. Перспективи структурних зрушень у промисловому виробництві
національних пріоритетів структурних перетворень промисловості і формування методів регулювання для забезпечення концентрації ресурсів і капіталів у пріоритетних напрямах. Із концептуальних позицій заслуговує на увагу досвід ЄС, де прийнятий п’ятирівневий підхід побудови структурної політики, що включає в себе загальноекономічний, галузевий, технологічний, регіональний і міжнаціональний блоки. На наш погляд, даний підхід з успіхом може бути застосований в ході українських структурних реформ. Головним національним пріоритетом структурних перетворень в Україні повинна стати технологічна перебудова промисловості на основі розвитку ресурсозберігаючих технологій для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. Структурна криза в економіці відбулася багато в чому внаслідок старіння технічного базису виробництва. Інвестиції в старі ресурсовитратні технології стали недоцільні. Енергетична проблема повинна вирішуватися не за рахунок екстенсивного розширення сировинної бази, а шляхом активізації попиту на ресурсозберігаючі технології і їхнє масове впровадження. Цього вимагає ситуація на ринку з метою зниження витрат виробництва. В усіх базових галузях США, наприклад, у ході структурної перебудови, незважаючи на надлишок потужностей, споруджувалися нові підприємства. На початку 80-х рр. частка витрат на модернізацію зросла до 70-80% загального обсягу інвестицій в основний капітал, зокрема в чорній металургії - більше 85% всіх інвестицій у галузі, в текстильній промисловості - 82, в автомобільній - до 77, у гумовотехнічній - до 90, в авіаційній і ракетно-космічній - 85-90%. Подібна переорієнтація інвестицій, на наш погляд, необхідна і в Україні. Проведення структурних перетворень промисловості України, як показує закордонний досвід, вимагає нового погляду на питання ранжирування галузевої структури економіки за групами. До пріоритетних варто віднести базові галузі, що виробляють інвестиційні ресурси. У світовій практиці перевага завжди віддавалася перерозподілу ресурсів на користь машинобудування, як основного інвестиційного сектору економіки. Наприклад, у якості українського національного галузевого пріоритету може розглядатися реорганізація на новій технологічній базі сегмента 275
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
машинобудування, що робить засоби виробництва для технічного переозброєння пріоритетних підприємств легкої і харчової промисловості, житлового будівництва й ін. - основи соціальної орієнтації. Перелік пріоритетних виробництв повинен бути визначений на державному рівні, їм необхідна державна підтримка, полегшена інвестиційна діяльність за рахунок державних коштів. Наприклад, у Японії в рамках заходів для реалізації намічених цілей був здійснений примусовий напрям половини інвестиційних ресурсів комерційних банків у пріоритетні галузі промисловості, були розроблені трьох- і п'ятирічна програми модернізації для пріоритетних галузей. Формування розвиненої технологічної і галузевої структури економіки України складе основу позитивних зрушень у системі відтворювальних пропорцій вітчизняної економіки, її соціальної орієнтації. Суть цих зрушень - у випереджальному розвитку другого підрозділу суспільного виробництва, досягненні балансу між кількістю і якістю суспільних потреб і можливостями економіки по їхньому задоволенню на основі оптимального співвідношення між споживаною і частинами чистого продукту, що накопичується, соціально ефективного використання обмежених ресурсів системи. Важливим напрямом структурних зрушень в українській економіці, на нашу думку, є оптимізація пропорції розподілу виробництва між приватним і державним секторами економіки, і на цій основі надання соціальної спрямованості державним витратам. У розвинених капіталістичних країнах структурні зміни на державних підприємствах здійснюються звичайно до приватизації. Після того як була зроблена за загальний рахунок реконструкція транспорту, базових галузей чи промисловості енергетики, їхнє перебування в державній власності ставало непотрібним. Це було пов'язано з небажаним розширенням державного апарата, покликаного керувати державною власністю, у тому числі й експлуатацією окремих об'єктів. В Україні процес приватизації торкнувся головним чином високорентабельних виробництв. Те, що ці виробництва, як правило, доводилися до банкрутства, щоб продати об'єкти по заниженій вартості, ніякого відношення до економіки не має. 276
4.2. Перспективи структурних зрушень у промисловому виробництві
Сьогодні порушено багато кримінальних справ по «заниженій» приватизації. Подібних явищ у світовій економіці воліли уникати. Тому найважливішим національним пріоритетом у цій галузі є усунення консервації структурної кризи в процесі приватизації державної власності. Структурна політика держави не може ґрунтуватися на концепції "радикального зламу" існуючої структури, оскільки за кожною із галузей економіки стоять не просто основні засоби, які більшою чи меншою мірою відповідають сучасному науковотехнічному рівню, а й велика кількість працівників, по відношенню до яких закриття тих чи інших підприємств може обернутися значним соціальним потрясінням. Отже, мова не може йти про негайне закриття чи скорочення тієї чи іншої галузі промисловості. Йдеться про формування достатньо гнучкої стратегії "втягування" старої структури в новий стан, який відповідає всім вимогам найсучаснішого цивілізаційного розвитку. Звернемося до основних індикаторів розвитку промисловості (табл. 4.7). Таблиця 4.7 Основні показники розвитку промисловості Показники Обсяг промислової продукції (у фактичних цінах), млрд грн * Середньорічна чисельність промислововиробничого персоналу, млн осіб. Промислово-виробничі основні фонди на кінець року, млрд грн * Індекс фізичного обсягу продукції промисловості, відсотків до 1990 р. Середньомісячна номінальна зарплата промислово-виробничого персоналу, грн * 1990 1995 2000 2001 2002 2003
166,9
58,8
160,8
184,3
202,7
259,5
7,10
5,03
4,06
3,81
3,58
3,42
153,4
34,2
285,3
311,1
339,3
348,8
100
52
58
66
71
82
278
89
302
406
485
591
277
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
Показники 1990 1995 2000 2001 2002 2003 Частка збиткових підприємств, % 2 12 42 41 42 40 Кількість промислових підприємств, на кінець року 8900 10502 47348 50302 52336 Рентабельність промислових підприємств (без малих), відсотків 16,8 16,6 4,8 3,7 2,6 3,3 * 1990 р. – в крб відповідного порядку. Джерело: [3, с. 106-109].
Як бачимо, тринадцятирічний період розвитку національної економіки не можна вважати успішним. Індекс фізичного обсягу продукції промисловості у 2003 р. досяг лише 82% рівня 1990 р. Зросли промислово-виробничі основні фонди, але більшість із них знаходяться на рівні третього технологічного укладу, що не може гарантувати їх конкурентоспроможність із сучасними високими технологіями. Зросла середньомісячна номінальна зарплата промислово-виробничого персоналу. Разом з тим, вона ще далека до вартості робочої сили в розвинених країнах. Застаріла організація і недосконала система управління виробництвом довершують низьку ефективність промислового комплексу. За період, який тут розглядається, значно зросла частка збиткових підприємств. Особливо непокоїть погіршення промислової структури (табл. 4.8). Таблиця 4.8. Динаміка галузевої структури промисловості Вся промисловість у тому числі: Електроенергетика Паливна промисловість Чорна металургія Кольорова металургія Хімічна і нафтохімічна промисловість 1990 100 3,2 5,7 11,0 1,1 5,5 1995 100 11,0 13,2 21,8 1,6 7,0 1999 100 16,2 11,2 23,8 2,2 5,4 2000 100 12,1 10,1 27,4 2,4 5,9
278
4.2. Перспективи структурних зрушень у промисловому виробництві
Машинобудування і металообробка Деревообробна і целюлозно-паперова промисловість Промисловість будівельних матеріалів Скляна і фарфоро-фаянсова промисловість Легка промисловість Харчова промисловість Борошно-круп’яна і комбікормова промисловість Медична промисловість Джерело: [9, с. 104].
1990 30,5 2,9 3,4 0,4 10,8 18,6 4,8 0,7
1995 16,0 2,2 3,9 0,6 2,8 15,1 2,7 0,5
1999 14,1 2,2 3,1 0,6 1,6 15,1 1,6 0,9
2000 13,4 2,4 2,7 0,6 1,6 16,8 1,5 1,1
Як бачимо, минуле століття оставило Україні надто деформовану структуру: видобувні галузі, що виражають сировинну спрямованість національної економіки і які в розвинених країнах займають досить незначну питому вагу, в Україні досить стрімко набули переважної ваги і поставили економіку в число слабко розвинених країн. Майже втричі зросла частка електроенергетики, вдвічі – паливної промисловості, в 2 з лишнім рази - частка чорної металургії. Непомірно скоротилася частка легкої промисловості (з 10,8% в 1990 р. до 1,6% в 2000 р.). Такої деформованості структури було складно навіть очікувати. Галузева структура промисловості за 2003 р. представлена на рис. 4.2. Негативні тенденції, що відзначалися в розвитку структури української промисловості під час переходу до ринкової системи, були зумовлені цілою низкою як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. Серед них чільне місце посідають проблеми, пов’язані з нерозвиненістю інституційного середовища та політичної демократії, слабкістю інститутів громадянського суспільства. Саме за таких умов стало можливим проведення з початку 1990-х років макроекономічної політики, що характеризувалася високими показниками бюджетного дефіциту та грошово-кредитної емісії. У цей період структурні зрушення відбувалися, по суті, стихійно, за відсутності єдиної стратегії структурної перебудови шляхом розробки окремих галузевих, цільових державних програм,
279
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
без належного їх узгодження, за відсутності достатнього фінансового забезпечення, потрібної координації та логічної послідовності. Характерним явищем було встановлення занадто великої кількості неузгоджених структурних пріоритетів, спрямованих переважно на розв’язання поточних питань. У результаті міжгалузеві диспропорції, що існували на момент започаткування реформ, не лише не пом’якшилися, а, навпаки, ще більше загострилися.
Інші 8,5% Машинобудування 13,4%
Виробництво та розподіл електроенергії, газу та води 11,2%
Добувна промисловість 9,0%
Металургія та обробка металу 22,1% Хімічна та нафтохімічна промисловість 7,2% Виробництво коксу та продуктів нафтоперерки 8,3%
Харчова промисловість і перероблення с/г продуктів Легка 18,9% промисловість 1,4%
Рис 4.2. Виробництво продукції промисловості за видами економічної діяльності у 2003 р. Диспропорції в економічній і соціальній структурах українського суспільства створюються гіпертрофованим обсягом монополізованих секторів економіки, питома вага яких у ВВП України нині сягає 40%. Розвиток малого та середнього підприємництва в державі характеризується значним поширенням тіньової діяльності (мікро- і малими підприємствами, за даними фахівців з Інституту економічного прогнозування НАН України, 280
4.2. Перспективи структурних зрушень у промисловому виробництві
приховується близько 70% виробництва), відсутністю системних передумов для позитивного впливу цього сектора на прогресивні структурні зрушення. Перехід до ринкових методів господарювання в Україні супроводжується значними спонтанними зрушеннями в галузевій структурі економіки. Найвиразніше вони проявилися в зниженні частки галузей, що виробляють товари, та зростанні частки галузей, що надають послуги. Хоча цей процес перерозподілу часток секторів виробництва товарів і послуг на користь останніх відповідає світовим тенденціям та у цілому відіграв позитивну роль, але в умовах України він дещо штучний, оскільки не означає радикального поліпшення сфери матеріального виробництва. Особливу стурбованість викликає поглиблення деформацій у структурі промисловості, що пов’язана з прискореним розвитком галузей сировинного спрямування із застосуванням переважно застарілих технологій. Водночас знизилася частка машинобудування та металообробки, тобто галузі, що має бути спрямована на радикальне оновлення всіх галузей виробничої і невиробничої сфер національної економіки. Прийняття ефективних управлінських рішень щодо формування прогресивної галузевої структури промислового комплексу України та здійснення міжгалузевих структурних зрушень має грунтуватися на використанні інтегральних кількісних оцінок рівня інтенсивності промислового виробництва. Щоб проаналізувати динаміку змін, які відбулися в цих структурах, треба обчислити узагальнюючі факторні та результативні показники змін у галузях і провести їх системний аналіз. У табл. 4.9 наведено значення двох узагальнюючих показників міжгалузевих структурних зрушень – середнього лінійного відхилення і середнього квадратичного відхилення. Серед науковців нема єдиної думки, якому з коефіцієнтів слід віддати перевагу. Однак більшість вважає, що об'єктивніше характеризує структурні зрушення середнє квадратичне відхилення [8]. Дані таблиці свідчать, що в галузевій структурі за обсягами товарної продукції відбулися значні зрушення. Хоча якщо їх аналізувати за такими факторними показниками, як чисельність промислововиробничого персоналу і вартість основних виробничих засобів, то вони менш помітні. Практично для всіх аналізованих галузевих 281
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
структур, враховуючи і ресурсні, і факторні показники, інтенсивність міжгалузевих зрушень була на початку 90-х років в 2-4 рази вищою, ніж у середині 90-х років. Найбільш динамічною була галузева структура споживання нафтопродуктів і вугілля: інтенсивність міжгалузевих структурних зрушень вища, ніж для товарної продукції, що відповідає вимогам інтенсивного економічного розвитку. Найбільш консервативною і нединамічною залишалася галузева структура середньорічної вартості основних виробничих засобів, де до кінця 90-х років практично не відбувалося ніяких зрушень (1,01%), насамперед у другій половині 90-х років (0,002%). Таблиця 4.9 Узагальнюючі показники міжгалузевих структурних зрушень в промисловості України відсотків Показник Товарна продукція (в діючих цінах) Середньорічна вартість основних виробничих фондів Чисельність промислововиробничого персоналу Споживання природного газу Споживання первинних і вторинних видів палива Споживання вугілля Споживання нафтопродуктів Середнє лінійне відхилення 1990- 1995- 19901995 1999 1999 5,60 1,56 6,60 Середнє квадратичне відхилення 1990- 1995- 19901995 1999 1999 9,88 2,29 9.03
0,81 1,72 4,85 0,92 7,02 4,67
0,001 1,16 1,42 1,58 2,33 4,12
0.81 2,72 5,35 1,33 4,79 6,70
1,01 2,44 6,88 1,34 12,51 8,78
0,002 1,68 2,02 2,84 4,59 5,74
1.01 3,92 7,84 2,38 9,11 10,23
Отже, в аналізований період мала місце невідповідність між інтенсивністю міжгалузевих структурних змін результативного показника (обсягу продукції) і факторних показників 282
4.2. Перспективи структурних зрушень у промисловому виробництві
(середньорічної вартості основних виробничих засобів, чисельність працюючих тощо). Інтенсивність міжгалузевих структурних зрушень для факторних показників була нижчою, ніж результативного показника, що не відповідав вимогам інтенсивного розвитку. Невідповідність структурних змін у факторних і результативних показниках негативно впливає на ефективність промислового виробництва: динаміку обсягів його продукції, продуктивність праці, фондовіддачу, матеріало- й енергомісткість. Підвищення інтенсивності міжгалузевих структурних змін в основних виробничих фондах, споживанні енергоресурсів - це одна з обов'язкових умов інтенсивного економічного зростання, що може бути забезпечене лише ефективною промисловою політикою, сприятливим інвестиційним кліматом та активною інноваційною діяльністю. Все, про що йшлося вище, дав достатньо підстав для висновку, що необхідно прискорити темпи реформування промислового комплексу з метою поліпшення динамічних і структурних показників його розвитку відповідно до виробленої системи критеріїв. Це вимагає підвищення ролі держави у формуванні прогресивної галузевої структури промислового комплексу, з одного боку, в напрямі пріоритетного розвитку галузей, що визначають науково-технічний прогрес (машинобудування) та соціально важливих галузей (легка, харчова промисловість тощо). А з другого – зниження темпів розвитку і зменшення частки ресурсомістких, фондомістких, неефективних та екологічно небезпечних галузей. У реальній практиці господарювання досить складно розмежувати дію інтенсивних й екстенсивних чинників розвитку. Так, обсяги продукції збільшуються завдяки зростанню як інтенсивних чинників - продуктивність праці, фондовіддача, матеріаловіддача, так і екстенсивних – збільшення основних виробничих фондів, чисельності трудових ресурсів, матеріальних витрат тощо. У зв'язку з цим для аналізу сукупного впливу всіх чинників використовують узагальнюючу оцінку рівня інтенсивності виробництва за співвідношенням: К = І / Е, (4.1), 283
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
де: І – узагальнюючий показник впливу інтенсивних чинників; Е – узагальнюючий показник впливу екстенсивних чинників.
Перший з цих двох узагальнюючих показників можна подати як добуток чотирьох співмножників: І = I(t) I(f) I(m) I®, (4.2), де: I(t) – індекс продуктивності праці, I(f) – індекс фондовіддачі, I(m) – індекс матеріаломісткості, I® – індекс енергомісткості виробництва.
При цьому енергомісткість розраховується як єдиний показник за всіма видами енергії, спожитої промисловим комплексом України. Тобто всі енергоресурси перераховуються в умовне паливо. Другий з наведених узагальнюючих показників визначають за формулою: Е = і(Т) i(F) і(М) і®, (4.3), де: і(Т) – індекс трудових ресурсів, i(F) – індекс основних виробничих фондів, і(М) – індекс матеріальних витрат, і® – індекс енергозатрат.
Якщо узагальнююча оцінка рівня інтенсивності виробництва більша за одиницю, то це свідчить про перевагу інтенсивних чинників у розвитку промислового комплексу, якщо ж менша – переважають екстенсивні чинники [8]. Воднораз було б передчасно фіксувати загальний позитивний характер структурних зрушень у промисловому комплексі України, що склався на початок XXI століття. Поки що "точками" зростання є номенклатура промислової продукції (горілчані вироби, тютюн, мінеральна вода тощо), яка в цивілізованих країнах (особливо горілка і тютюн) підлягає державному обмеженню шляхом встановлення достатньо високих роздрібних цін. В Україні ж виробництво цих видів продукції продовжує збільшуватися високими темпами. Що до наукомісткої продукції (виробництво ракет, супутників, літаків, електронних приладів, засобів управління, мікробіологічних виробів тощо), то вона посідає надто малу частку в загальному обсязі промислового виробництва. Навіть така масова
284
4.2. Перспективи структурних зрушень у промисловому виробництві
продукція, як телевізори, комп’ютери, радіоапаратура, пральні машини, холодильники, одяг і взуття ще не може достатньою мірою конкурувати з іноземними товарами, що заполонили внутрішній ринок. Вже не йде мова про новітні технології, пов’язані з модернізацією енергетичної галузі (зокрема атомної промисловості), поглибленою переробкою нафтової сировини, встановленням глибинних свердловин видобутку нафти та газу, надійною транспортною інфраструктурою тощо. Отже, Україна ще не знайшла "свою нішу" ні на світовому, ні на внутрішньому ринках. Аналіз структурних зрушень у промисловому комплексі України свідчить, насамперед, про значні деструктивні зрушення в галузевій структурі товарної продукції. Недостатня динамічність структурних змін у ресурсних показниках, їхня невідповідність змінам у результативних показниках негативно відбилися на ефективності промислового виробництва, динаміці зростання обсягів його продукції, продуктивності праці, фондовіддачі тощо. Відтак потрібні широкомасштабні заходи щодо переведення промислового комплексу України на сучасну цивілізаційну модель сталого розвитку. Основою нової промислової політики держави, її визначальними пріоритетами мають стати опрацювання та реалізація цілеспрямованих і фінансово забезпечених заходів щодо структурної перебудови промисловості, використання інновацій в усіх її галузях та утвердження України як високотехнологічної держави. Вже в найближчій перспективі (до 2015 р.) наша країна має реальну можливість увійти до числа провідних технологічно розвинених держав світу. Це завдання слід розглядати не лише як визначальну мету економічної стратегії, а як пріоритетний постулат національної ідеї, що виступає основою для політичної консолідації суспільства і визначає характер промислового розвитку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Перспективи структурних зрушень у промисловому виробництві» з дисципліни «Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення»
