Інституціональне забезпечення механізму інноваційної моделі економіки
Проблематика розбудови інноваційної моделі економічного зростання [118, с. 416], передбачає залучення до дослідження вказаного процесу основних положень інституціональної теорії довгострокового розвитку. Роль держави як гаранта низки угод було передумовою двох економічних революцій (за Нортом). З іншого боку, експлуататорська держава знижує стимули до виробничої діяльності своїх громадян, закріплює неефективний розподіл прав власності, сповільнюючи тим самим економічне зростання. Насамперед, слід відзначити основні варіанти теорії розвитку і місце, що посідають у них інституціональні чинники. По-перше, у неокласичному варіанті теорії розвитку (Р. Солоу, Р. Барро, Р. Лукас) акцент робиться на таких чинниках довгострокового зростання, як нагромадження капіталу, зміна норми заощаджень, збільшення населення, нагромадження людського капіталу та науково-технічний прогрес.. До інституціональних чинників з певним допущенням можна віднести лише людський капітал, оскільки його відтворення здійснюється спільними зусиллями фірми (через learning-by-doing) і держави (через політику в сфері освіти).
96
1.9. Інституціональне забезпечення механізму інноваційної моделі економіки
По-друге, прихильники неокейнсіанські теорії економічної динаміки (Р. Харрод, Э. Хансен), визначаючи параметри економічного зростання, загострюють увагу на граничній схильності до заощадження, розмірах державних витрат, величині граничної ефективності капіталу в її співвідношенні зі ставкою відсотка. Незважаючи на те, що кожний з неокейнсіанських чинників динаміки підпадає під інституціональну інтерпретацію, найбільший інтерес становить трактування поняття граничної ефективності капіталу. Такий інтерес зумовлений зв’язком граничної ефективності капіталу з очікуваннями економічних агентів. «Саме залежність граничної ефективності даного фонду капіталу від змін в очікуваннях, головним чином, і зумовлює схильність граничної ефективності капіталу до досить різких коливань» [69, с. 335]. Очікування формуються економічним агентом на основі спостереження за іншими учасниками угод на фондовому ринку. Звідси виникає безліч рівноважних випадків, для досягнення кожного з яких досить, щоб у його реальність повірило достатнє число учасників ринку. «Очікувана подія є одночасно результатом самих очікувань» (self-fulfilling prophecies, etats autorealisateurs) [25, с. 236]. Інакше кажучи, економічне зростання не в останню чергу відбиває панування на ринку оптимістичних настроїв. Тому без довіри до держави будь-яка його політика щодо формування очікувань приречена на провал. По-третє, теорія економічного розвитку Й. Шумпетера, в центрі якої знаходиться фігура підприємця-інноватора як творця нових комбінацій чинників виробництва, нових продуктів, нових ринків, нових технологій [132, с. 169-170], які виводять економічну систему з рівноваги (стан «шумпетеровського шоку») і стимулюють економічне зростання як пристосування до шоку. З інституціональної точки зору інтерес являє не стільки сама фігура підприємця, скільки зовнішнє середовище, інституціональна структура ринку, в якій він діє. Нові блага не є повними субститутами стосовно наявних на ринку, що забезпечує інноватору монопольне положення і волю у встановленні ціни. Ціна в умовах недосконалої конкуренції разом з досягненням рівноваги на новому рівні тільки в особливих інституціональних рамках дозволяє виробникам нових благ та їхніх споживачів обмінюватися інформацією і погоджувати інтереси. «Якщо 97
Розділ І. Формування сучасного інституціонального середовища в економіці
економічна система виявляється виведеною з рівноваги, слід, насамперед, звертати увагу на інституціональну структуру трансакцій і ринку» [13, с. 46]. Розглянувши роль, яку відіграють інститути й організації в сучасних економічних теоріях зростання, можна сформулювати вимоги, яким має відповідати інституціональна теорія розвитку: 1) врахування усієї сукупності суб'єктів, чиї дії спроможні забезпечити довгострокове зростання, підприємці, державні органи, фірми тощо; 2) врахування інституціональних умов, за яких діють суб’єкти довгострокового розвитку, аналіз тих випадків, коли інституціональні умови обмежують діяльність новаторів, і коли, навпаки, стимулюють. Дослідження та науково-технічні розробки здійснюються переважно в лабораторіях фірм і державних організацій, а також в університетах. Роль індивідуальних дослідників, які розвивають свої ідеї поза інституціональними рамками, не зменшилася, але їхня частка значно скоротилася. Наприклад, у 1901 р. 82% патентів США були зареєстровані індивідуальними винахідниками, а в 1999 р. їхня частка зменшилася до 17%. Основна частка витрат на НДДКР припадає на промислово розвинені країни. Великий розрив має місце в обсязі коштів у розрахунку на одного дослідника й інженера, зайнятих у НДДКР, у західних і країнах, що розвиваються - майже в 4 рази. Подібні розходження характерні не лише для основних підсистем світового господарства, а й у середині них, серед національних господарств. Частка семи найбільших розвинених країн у загальних витратах на наукові дослідження та розробки країн Організації економічного співробітництва і розвитку становить 90% [82]. Технологія є специфічним товаром за внутрішніми властивостями, так і за формою їхнього прояву. Виробник технології наділений монопольним правом на використання зробленого відкриття або винаходу, що звичайно досягається видачею охоронного документа – патенту. Володіння результатами НДДКР дає можливість компаніям отримувати додатковий прибуток у формі технологічної ренти. Абсолютна більшість результатів наукових досліджень зосереджена в руках великих компаній.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інституціональне забезпечення механізму інноваційної моделі економіки» з дисципліни «Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення»
