Економічне зростання, що є довготривалою тенденцією економічного розвитку, здійснюється нерівномірно. Економічна активність зазнає періодів спадів та підйомів, тобто розвивається циклічно. Про це свідчать результати економічних спостережень на протязі майже двох століть. Але причини та природа економічної циклічності до цього часу остаточно не визначені. Значна частина сучасних західних економістів вважають, що причиною циклічних коливань є випадкові і кожного разу інші впливи на економічну систему. Досить часто ці впливи називають імпульсами або шоками. Наприклад, це нафтовий шок 1973 р., коли в результаті дій ОПЕК з обмеження пропозиції нафти ціни на неї піднялись приблизно в 4 рази, що було одною з причин розвитку кризи 1974–1975 рр., яка уразила економічну систему більшості країн світу. Інший погляд на цю проблему ґрунтується на думці, що циклічність взагалі притаманна розвитку всього реального матеріального світу, в тому числі й економіки. Згідно з цією точкою зору, в економічному зростанні час від часу як об’єктивна закономірність виникають перерви у більш чи менш різкій, руйнівній та тривалій формі. Одним з перших економістів, що дослідили ці процеси, був К.Маркс, який вважав, що кризові спади в економіці є відхиленням від стану рівноваги. Причому, кризи, за К.Марксом, є способом розв’язання протиріч і відновлення рівноваги на новому рівні. К.Маркс дослідив середньострокові кризові цикли, що були найбільш виразними у XIX сторіччі. Перший з них розпочався у 1825 р. у Великій Британії. Криза 1836 р. вже торкнулася економік Англії, Франції, Німеччини та Сполучених Штатів. У 1857 р. розпочалась криза, що охопила більшість розвинутих на той час країн світу. В наступному періоді кризи повторювались з періодичністю 7-10 років. Останні з них були у 1980–1982 рр. та у 1991–1992 рр. 2001 рік також є кризовим для економіки США. Розвиток середніх циклів характеризується відповідною динамікою валового внутрішнього продукту, зайнятості, реальних доходів. До важливих показників розвитку циклу звичайно відносять також динаміку обсягу промислового виробництва, рентабельності, рівень завантаження виробничих потужностей. Економічні показники, динаміка яких використовується для характеристики економічної кон’юнктури, поділяють на ациклічні, проциклічні та контрциклічні. Ациклічними вважаються показники, динаміка яких не співпадає з фазами циклу. Наприклад, в період кризи обсяг експорту може зростати, особливо якщо темп падіння курсу національної валюти вищий за темп зростання цін. Проциклічні показники зростають під час підйому і знижуються під час кризи. До них слід віднести рівень зайнятості, прибутки фірм, рівень завантаження виробничих потужностей. Контрциклічними називають показники, рівень яких знижується під час підйому і зростає в період кризи. Це, наприклад, рівень безробіття, обсяг реалізації, запаси готової продукції. У розвитку середньотривалого циклу можна виділити чотири фази: криза, депресія, пожвавлення, підйом, хоча в сучасній західній економічній літературі часто виділяють лише дві: рецесію (стиск) та підйом (бум). Кризова фаза характеризується, насамперед, спадом виробництва і підвищенням рівня безробіття, які виникають внаслідок відносного перевиробництва товарів. Відносний характер такого перевиробництва проявляється в тому, що товари є зайвими відносно платоспроможного попиту, хоча абсолютна потреба в них при цьому може й зберігатися. В період кризи зменшуються обсяги кредиту та підвищується рівень позичкового відсотка, падають ціни. Прибутковість виробництва знижується, частина виробництв закривається або зазнає банкрутства. Під час фази депресії падіння виробництва припиняється, товарні надлишки поступово зникають, рівень відсотка падає і в деяких галузях починають виявлятися тенденції до зростання. Поступово економіка пожвавлюється, починає рости обсяг промислового виробництва, будівництва, зростає норма відсотка, заробітна плата та прибутковість. Після того, як рівень економічного зростання перевищує передкризове значення, починається фаза підйому, на якій зберігаються всі означені тенденції. Зростання продовжується до тих пір, поки обсяги виробництва знову не вийдуть за рамки платоспроможного попиту і не почне розвиватися нова криза. Матеріальною основою цього типу циклу є оновлення основного капіталу. Саме розвиток матеріальних чинників виробництва дозволяє вийти з кризи за рахунок зниження витрат виробництва і зростання прибутковості. З іншого боку, ці процеси, створюючи стимули до зростання виробництва, підводять економіку в притулок до нової кризи. У другій половині XX сторіччя в розвитку середньотривалого циклу з’явились суттєві зміни. Зокрема, внаслідок дій монополістичного сектору та держави в період кризи не відмічається падіння цін, яке в класичному циклі спричинялось загальним падінням платоспроможного попиту. Одночасне падіння виробництва та зростання цін називається стагфляцією (стагнація + інфляція). Особливо яскраво це явище проявилось під час кризи 1974–1975 рр. в країнах Заходу. Кризові явища останнього десятиріччя в українській економіці, хоча і не є циклічними і мають дуже складний характер і свій комплекс причин, також супроводжуються глибокою стагфляцією. Явище стагфляції має велике значення у зв’язку з тим, що вона у значній мірі зруйнувала механізми саморегулювання економіки. Цей факт різко підвищує роль держави, її антикризової та антициклічної політики. Середньотривалий цикл є далеко не єдиним проявом циклічності у розвитку економіки. Різні дослідження дозволили виявити величезну кількість циклів різного типу. Серед них важливе місце посідають так звані цикли Кондратьєва, або довгі хвилі. М.Д.Кондратьєв дослідив динаміку виробництва, товарних цін, заробітної плати, ренти, відсоткової ставки у розвинутих країнах за період з 1770 по 1926 рр. Ці дослідження дозволили зробити висновок, що в результаті масового запровадження нових технологій, а також з приєднанням нових країн до світового господарства і змінами у обсягах здобичі золота виникає нова довга хвиля підйому. Технічний прогрес потребує значного підвищення інвестицій. Це стимулює сукупний попит, веде до підвищення цін і заробітної плати, зростання пропозиції та рівня зайнятості. Зрозуміло, що розвиток цих процесів ґрунтується на підвищенні продуктивності праці внаслідок технічних нововведень. Початок першого великого циклу Кондратьєв пов’язував з промисловою революцією в Англії, другого – з розвитком залізниць, третього – з початком широкого використання електричної енергії, четвертого – з розвитком автомобільного транспорту. Сучасні вчені вважають, що п’ята довга хвиля пов’язана з розвитком електроніки та генетики. Всі ці нововведення змінювали структуру виробництва, попиту, зайнятості, торкалися всіх галузей економіки і врешті решт змінювали спосіб життя всього суспільства. Поступово енергія великого підйому вичерпується, насамперед, у зв’язку з життєвим циклом відповідних продуктів і галузей. Але видимість процвітання деякий час зберігається, і люди дозволяють собі накопичувати заборгованість. В таких умовах буває достатньо навіть незначного приводу для лавиноподібного розвитку кризових явищ.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Циклічність економічного зростання» з дисципліни «Курс економічної теорії»
