Взаємозв'язок сукупного попиту та сукупної пропозиції. Макроекономічна рівновага
Перехрещення кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції (т. Е) визначає рівноважний рівень цін і рівноважний реальний обсяг національного виробництва (рис. 14.4.). Макроекономічна рівновага – це стан економіки, коли кількість виробленої продукції дорівнює кількості товарів, на які є попит. В рівноважному стані не існує жодних сил, які зумовлюють його зміни. Але треба довести чому саме точка Е є точкою рівноваги.
P AS
Pe E AD P1
Y1 Ye Y2 Y
Рисунок 14.4 – Макроекономічна рівновага
Для цього припустимо, що рівень цін в економіці в наступний момент, відрізняється від рівноважного (Ре) і дорівнює Р1. При такому рівні цін виробники будуть здатні виробляти товарі та послуги в обсязі Y1. Більші обсяги виробництва будуть недосяжні для виробників за такими цінами. Але ж вітчизняні та іноземні споживачі, уряд, бажатимуть купувати товарів та послуг набагато більше, аніж виробляється (Y0). Виникає ситуація дефіциту, що сприяє виникненню конкуренції між споживачами і зростанню цін. Оскільки підвищення цін в даному випадку не супроводжується зростанням цін на ресурси, це означає додаткові можливості для одержання прибутку для підприємців і приводить до збільшення обсягів виробництва. Необхідно звернути увагу на те, що стимул розширювати виробництво буде зберігатися у виробників саме до того моменту, коли реальний обсяг внутрішнього виробництва не досягне величини Yе. При будь-яких обсягах виробництва нижче зазначеного підприємці у своїй повсякденній практиці будуть стикатися з постійним зменшенням товарно-матеріальних запасів і готовністю ринку поглинути великі кількості виробленого ними продукту за більш високими цінами. Коли ж обсяг виробництва перевищить Yе , буде спостерігатися протилежна тенденція – зростання незапланованих товарно-матеріальних запасів, зниження обсягів продажів та прибутків, що буде стимулювати скорочення виробництва і зниження цін. Таким чином, лише положення рівноваги (точка Е) характеризує єдиний можливий стійкій стан економічної системи. Треба зазначити, що крива сукупного попиту може перетинати криву сукупної пропозиції на кожному з трьох її відрізків – “кейнсіанському”, “класичному”, проміжному. Кожен з цих випадків репрезентує один з варіантів умов встановлення макроекономічної рівноваги. Якщо рівноважний стан досягається на так званому класичному відрізку (АD3 на рис. 14.5.), то умовами її встановлення є повна зайнятість і повне використання виробничих потужностей, наявних в економіці. Якщо будуть відбуватися будь-які зміни в сукупному попиті(зсування АD3 в АD3’ на рис.14.5.), то це приведе до підвищення цін (від Р3 до Р3’), а обсяги виробництва лишатимуться незмінними. Рисунок 14.5 – Встановлення макроекономічної рівноваги
Якщо рівноважний стан економіки буде виражати крапка Е1 (рис.14.5.) на “кейнсіанському” відрізку, то рівновага досягатиметься за умов неповної зайнятості, коли значна частина виробничих фондів буде не займана в виробництві. При цьому у разі зменшення (зростання) сукупного попиту (зсув АD1 в АD1’ на рис.14.5.) ніяких змін в рівні цін спостерігатися не буде, а обсяг валового національного продукту буде зменшуватися (зростати). Дещо схожа ситуація буде відбуватися тоді, коли сукупний попит збільшиться за умов первісного знаходження економіки на проміжному відрізку кривої сукупної пропорції. Збільшення сукупного попиту приведе до зростання обсягів виробництва. Але це зростання в даному випадку буде супроводжуватися незначним зростанням цін. Закономірно виникає питання, чому існують три варіанти встановлення макроекономічної рівноваги, який з них більш відповідає реальній дійсності і чим зумовлені саме такі погляди на макроекономічну рівновагу. Відповідь на це питання не є простою, тому що кожен з так званих “варіантів” встановлення макроекономічної рівноваги ґрунтується на окремій науковій концепції – кейнсіанській, класичній, неокласичного синтезу. Розглянемо основні положення цих теорій для того, щоб дістати висновку про сутність процесу досягнення макроекономічної рівноваги. Представники класичної школи, що бере початок з робіт А. Сміта, Д. Рікардо, Д. Міля і продовжується в працях А. Маршалла, І. Фішера, К. Вікселя і багатьох інших, розглядали ринкову економічну систему як механізм, що саморегулюється. Це означає, що у випадку, викликаного будь-якими факторами відхиленням від рівноважного стану, ринкова система за допомогою відповідних механізмів зможе сама, без будь-якого зовнішнього втручання повернутися до рівня повної зайнятості. Припустимо, що в деякий економіці відбулося падіння сукупного попиту (від AD1 до AD2, рис. 14.6). Це приводить до перевищення пропозиції над попитом при тому ж рівні цін (Y1<Y*) і активізує конкуренцію між продавцями (виробниками), що знаходить своє вираження у падінні рівня цін (від Р1 до Р2). Ці процеси безпосередньо відбиваються на динаміці функціонування ринку праці і викликають падіння попиту на працю, а потім й зниження номінальної заробітної плати (від W1 до W2 на рис.14.7).
Рисунок 14.6- Рівновага на ринку Рисунок 14.7– Рівновага на ринку товарів праці В результаті цих змін і на ринку праці, і на ринку товарів знову встановлюється рівновага, що характеризується незмінним обсягом виробництва і зайнятості і більш низьким рівнем цін. При цьому реальна заробітна плата робітників не змінюється, тому що, внаслідок падіння загального рівня цін, на меншу заробітну плату можна буде придбати той же обсяг товарів і послуг. Тому зниження заробітної плати не викликає зниження попиту. З погляду кейнсіанської економічної теорії такі ринкові регулятори як ціни і заробітня платня не є настільки гнучкими, щоб запобігти кризовим тенденціям і відновити повну зайнятість при зміни сукупного попиту. Це обумовлено в першу чергу тим, що ринкова система не є зовсім конкурентною, і крім того, у сучасному житті існує безліч політичних і соціальних факторів, що перешкоджають зниженню заробітної плати і цін. Наприклад, у деяких випадках самі роботодавці неохоче йдуть на зниження заробітної плати, тому що це може зробити негативний вплив на психологічний клімат в колективі і спричинити зниження продуктивності. Значною перешкодою зниженню цін і заробітної плати є також монополії і профспілки. Більш того, навіть якщо абстрагуватися від так званих зовнішніх факторів, і розглядати внутрішні особливості функціонування ринку праці, то можна відзначити, що завжди існує деяка нижня межа заробітної плати – рівень, нижче якого вона опуститися не може. Тобто, після зниження сукупного попиту і скорочення попиту на працю (припустимо від АD2 до АD3 рис.14.6) і встановленні заробітної платні на рівні W2, подальших змін в рівні зарплати відбуватися не буде. В цьому випадку рівновага встановлюватиметься в точці Е3 при обсязі виробництва на рівні Y3 та рівні зайнятості L3. Цей стан функціонування економічної системи буде характеризуватися недостатнім використовуванням існуючих виробничих потужностей і, внаслідок цього, недовиробництвом в обсязі (Y3 – Y* на рис. 14.6). Це можна пояснити тим, що при відсутності у підприємців можливості скорочення витрат за рахунок заробітної плати, вони не зможуть знижати ціни і відновлювати виробництво на минулому рівні. Якщо ж виробничі потужності частково не займані, то в економіці виникне безробіття на рівні (L3 – L*). Таким чином, у кейнсіанській теорії стверджується, що економіка може знаходиться в стані рівноваги при значному рівні безробіття й обсязі ВНП нижче потенційного. Механізмів, що гарантують автоматичне досягнення повної зайнятості і потенційного обсягу виробництва в ринковій економіці, не існує. Споживання, заощадження, інвестиції та стан рівноваги
Окремо варто розглянути процедуру встановлення рівноваги на ринку капіталу. Відповідно до погляду представників класичної економічної науки, ситуація, при якій не досягається рівень витрат, необхідний для закупівлі продукції, зробленої при повній зайнятості, є неможливою. Це заперечення ґрунтується на закономірності, уперше виявленої англійським економістом Ж.-Б. Сеєм (1767–1832): сукупна пропозиція створює свій власний попит. Це означає, що весь вироблений і проданий продукт (реальний обсяг виробництва) варто розглядати як чийсь дохід. Як було показано в попередніх главах, ціна будь-якого товару (а отже і всіх товарів разом) може бути представлена як сума доходів різних осіб, отриманих ними на різних стадіях виробництва цього товару. Звідси і метод підрахунку ВВП за доходом. Тому за законом Сея виробництво продукції забезпечує суму грошового доходу, достатню для здійснення витрат на його придбання. Однак, і класики це враховували, не завжди весь дохід витрачається цілком. Одержувачі доходу можуть прийняти рішення зберегти якусь його частину у виді заощаджень. Тому заощадження можна розглядати як вилучення засобів, витік з потоку доходів, що приводить до того, що витрати на споживання виявляються недостатніми для закупівлі всієї зробленої продукції. У цих умовах пропозиція не створює свого власного попиту й в економіці можливе виникнення спаду. Відповідно до класичної теорії, цього відбуватися не буде, оскільки в ринковій економіці всі заощадження трансформуються в інвестиції. Інвестиції, у свою чергу, також є одним з компонентів сукупного попиту (див. пункт 1 даної глави), тобто зменшення однієї статті сукупного попиту (сукупного споживання) буде компенсуватися за рахунок збільшення іншої – обсягу інвестицій. Однак, виникає закономірне питання, яким чином будуть координуватися рішення підприємців про інвестування і споживачів про заощадження і де гарантія того, що підприємці будуть мати намір здійснити саме той обсяг інвестицій, які споживачі прийняли рішення заощадити. Класична теорія припускає, що проблема рівності заощаджень і інвестицій буде вирішена за допомогою ринкового механізму, у даному випадку ринку капіталів, на якому здійснюється взаємодія заощаджень і інвестицій. Розглянемо коротко основні принципи функціонування цього ринку. Заощадження на ринку капіталів будуть відбиватися на кривій пропозиції коштів (S), а інвестиційні плани підприємців на кривій попиту на кредитні гроші (I) (Рис.14.8). Відповідно до логіки представників класичного напрямку основним мотивом, що може схилити споживачів відмовитися від поточного споживання і здійснювати заощадження, є можливість одержання додаткового доходу у виді відсотка по депозитах – суми, виплачуваної як винагорода власникам грошей, що заощаджуються. Відповідно, чим більше буде відсоток, тим більше буде стимул споживачів утриматися від споживчих витрат і більш буде обсяг заощаджень. Тому крива заощаджень має висхідний характер. Крива інвестицій, як видно з рис.14.8, має спадний характер, оскільки чим більше буде ставка відсотка, тим дорожче буде кредит, більше витрати і менш вигідні інвестиції. Рівноважна ставка відсотка буде зрівнювати ті величини, що домогосподарства мали намір зберігати (пропозицію коштів), а підприємці інвестувати (попит на кошти). Проілюструємо це твердження на простому прикладі. Припустимо, споживачі прийняли рішення збільшити свої заощадження. Приріст заощаджень за будь-якої ставки відсотку виражається в зсуві кривої заощаджень вправо (від S1 до S2 на рис.14.8). У цій ситуації на ринку виникає надлишок заощаджень, оскільки та кількість коштів, що підприємці хотіли б взяти в борг і інвестувати при даній процентній ставці (Q1) значно менше тієї кількості коштів, що споживачі мають намір заощадити (Q2). Ця невідповідність приведе до зниження процентної ставки до нового, більш низького рівня рівноваги r1. Більш низька ставка відсотка буде приводити до збільшення витрат на інвестиції і зменшення обсягу заощаджень доти, поки і ті й інші не досягнуть обсягу Qe. У цій точці заощадження і інвестиції знову рівні, і знову досягається рівень витрат при повній зайнятості. Якщо ставка відсотка з якоїсь причини тимчасово нездатна привести у відповідність заощадження домогосподарств і інвестиції підприємців, збільшення заощаджень буде компенсуватися зниженням цін. Це буде виявлятися в такий спосіб: зниження попиту і збільшення нереалізованих запасів продукції буде змушувати конкуруючих виробників знижувати ціни. А більш низькі ціни дозволять суб’єктам, що не мають заощаджень, купувати більше товарів і послуг на їхні поточні грошові доходи. Таким чином, додаткове збільшення сукупних витрат (сукупного попиту) відшкодує падіння обсягів сукупних витрат, викликане появою "зайвих" заощаджень.
Рисунок 14.8 – Рівновага заощаджень і інвестицій
Таким чином, ринок капіталів забезпечує досягнення того стану, коли кошти, що вийшли з потоку доходи-витрати як заощадження, з'являються як кошти, витрачені на інвестиційні товари. Тому заощадження не викликають порушень у потоці доходи-витрати і закон Сея залишається в дії. Важливо також і те, що у випадку відхилення обсягів заощаджень і інвестицій від рівноважного стану, викликане цим зниження загальних витрат не приводить до тривалого скорочення реального обсягу виробництва, доходу і рівня зайнятості тому, що ціни на продукцію будуть знижуватися пропорційно зниженню витрат. Усе це свідчить про те, що у класичній економічній теорії ринкова економічна система розглядається як рівноважна, тобто як та, котра завжди прагне досягти стану рівноваги, який відповідає рівню повної зайнятості. Необхідно відзначити, що такі уявлення про функціонування економічної системи були пануючими в економічній науці на протязі тривалого часу. Більш того, багато положень класичної теорії згодом стали ядром багатьох сучасних теорій і шкіл, наприклад, монетаризма, школи раціональних сподівань та інших. Однак, необхідно визнати, що модель економічної системи, яка була створена класиками, не виконувала свого головного призначення – адекватно описувати і слугувати інструментом аналізу реальних подій економічної життя. Підтвердженням тому є численні приклади з економічної історії різних країн, що містять факти про повторювання періодів тривалого безробіття й інфляції в ринкових економіках. Кейнсіанська школа представляє інший погляд на механізм досягнення рівноваги в економічній системі. У своїй концептуальній роботі "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936 р.) англійський економіст Дж.-М. Кейнс критикував основні постулати класичної економічної теорії, у першу чергу – саморегульованість економічної системи й основні взаємозв'язки інвестицій, заощаджень і процентної ставки. В роботах Кейнса переконливо доводиться, що ставка відсотка не здатна привести у відповідність заощадження й інвестиції. Це висуває на перше місце проблему можливої недостатності сукупного попиту - невідповідності сукупного доходу і сукупних витрат. Кейнсіанці заперечували, що єдиним джерелом інвестицій на грошовому ринку є заощадження. На їх думку, існує два джерела: наявні заощадження домогосподарств і кредитні ресурси, що можуть змінювати пропозицію грошей. З цієї причини рівень процентної ставки визначається не стільки співвідношенням заощаджень і інвестицій, скільки попитом та пропозицією готівки. Іншим моментом критики є твердження класичної теорії, що в умовах ринкової економіки з розвинутим грошовим ринком усі поточні заощадження з’являються на грошовому ринку й у визначений момент часу трансформуються в інвестиції. Кейнсіанці вважали це припущення помилковим, оскільки населення може зберігати гроші на руках не тільки для проведення поточних угод, але й для нагромадження багатства в наявній формі чи для погашення банківської заборгованості. Якщо це так, то сума коштів на грошовому ринку буде менше обсягу заощаджень, а це означає, що сума поточних заощаджень в економіці буде перевищувати суму інвестицій. Отже, закон Сея не діє і навіть в умовах нормального функціонування економічної системи можуть спостерігатися непередбачені скорочення сукупного попиту, а значить й обсягів виробництва і зайнятості. При цьому джерела макроекономічної нестабільності є не зовнішніми, а закладені в самому механізмі функціонування грошового ринку. Розглянуті вище причини можливого виникнення проблем недостатнього сукупного попиту є не єдиними. Економісти – класики вважали, що в основі сукупного попиту лежить попит на гроші. Тобто, реалізація реального обсягу виробництва залежить від кількості грошей, що маються в підприємців і споживачів, і від купівельної спроможності цих грошей, що, у свою чергу, визначається рівнем цін. Якщо пропозиція грошей, підтримувана з боку державних фінансових органів, знаходиться на постійному рівні (тобто збільшується лише із зростанням реального обсягу виробництва), то внутрішніх причин для зміни сукупного попиту не існує й економіка повинна функціонувати на рівні повної зайнятості.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Взаємозв'язок сукупного попиту та сукупної пропозиції. Макроекономічна рівновага» з дисципліни «Курс економічної теорії»
