Процес суспільного виробництва передбачає наявність двох факторів: особистого й речового. Особистий фактор виробництва –це робоча сила. Робоча сила – це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ. У процесі трудової діяльності людина перетворює надані природою предмети відповідно до своїх потреб. Функція робітника як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів та сил природи з метою задоволення своїх потреб. Однак цей процес не слід розуміти однобічно. Кожен працівник, впливаючи на природу, розвиває власні здібності, нагромаджує досвід, знання і вміння. В цьому розумінні праця забезпечує людині розвиток і вдосконалення. Люди завжди жили й трудилися в суспільстві. Тому розвиток суспільного виробництва завжди починається з удосконалення самих працівників виробництва, які потім збагачують увесь виробничий процес новими винаходами, забезпечують його постійний прогрес. З іншого боку науково-технічний прогрес підвищує роль людини в суспільному виробництві і висуває нові вимоги до кожного працівника. По-перше, зростають вимоги до кваліфікації і відповідальності працівників. по-друге, технічний прогрес вимагає від робітника творчого підходу до праці. В свою чергу розвиток тієї чи іншої економічної системи визначається насамперед тим, які вона створює умови для творчого розвитку самого працівника, його розумових та інтелектуальних здібностей, а також чи забезпечуються умови реалізації цих здібностей безпосередньо в господарській діяльності. Іншим фактором виробництва є засоби виробництва. Це речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні й духовні блага. Первинним засобом виробництва була земля. З розвитком цивілізації з’явилися інші похідні від землі речові фактори виробництва. Засоби виробництва поділяються на предмети праці та засоби праці. Предмети праці – це все те, на що спрямована праця людини. Вони включають: предмети, дані природою; сировину; вторинні ресурси; штучно створені матеріали (штучні тканини, полімерні, керамічні матеріали). Раціональне використання наявних і винахід нових предметів праці займає важливе місце в підвищенні ефективності виробництва. Сучасне виробництво неможливе без нових речовин, складних полімерів тощо. Певна річ, важливим фактором виробництва залишається природне середовище, яке виступає первісним джерелом предметів праці. Другою складовою засобів виробництва є засоби праці. Це ті засоби, за допомогою яких людина впливає на предмети праці (машини, верстати, виробничі будови та ін.). Вирішальна роль серед засобів праці належить знаряддям праці – машинам, механізмам, агрегатам. До складу засобів праці також входять такі умови праці, як будови, споруди, трубопроводи, канали, шляхи. Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії робітника на предмети й сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітники продуктивно трансформують предмети праці. Активною частиною засобів праці є знаряддя, рівень розвитку яких багато в чому є показником тих відносин, які складаються в процесі виробництва. Сучасні знаряддя праці на відміну від тих, що використовувалися на початкових етапах цивілізації, включають у себе не лише різні машини, механізми, обладнання, двигуни, а й автоматизовані системи управління, яким відповідають високі технології і переважно інтелектуальна праця робітників. Пасивною частиною засобів праці, яка проте має велике значення, є засоби виробничої інфраструктури: будівлі, приміщення, шляхи сполучення, засоби зв’язку, інформації та інші комунікаційні системи. Обидва типи факторів виробництва (і засоби виробництва, і робоча сила) мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення благ. Проте їх функції розрізняються. Робітник створює засоби виробництва, визначає їх призначення і приводить їх у дію в процесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення трудової діяльності людей, примноження її продуктивної сили. Це матеріальна основа розвитку процесу виробництва. Усі зазначені функції засобів виробництва і робітників є необхідними у виробничому процесі. Однак пріоритет належить особистому фактору. Потенціальний ефект засобів виробництва не реалізується поза керуючою та спрямовуючою діяльністю головної продуктивної сили – людини. Це не означає, що речовий фактор виробництва є лише пасивною стороною процесу виробництва. Та його частина, що створена самою природою (предмети праці, які не пройшли первинної обробки), прямо впливає на робочу силу. Функціонуванню та взаємодії факторів виробництва передує їх поєднання. У продуктивних силах завжди існують певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва. Характер поєднання факторів виробництва визначається їхньою суспільною формою. Процес виробництва передбачає об’єднання людей певним способом між собою та з відповідними речовими факторами виробництва. Якщо власником засобів виробництва і робочої сили є одна й та ж сама особа, то існує пряме поєднання особистих і речових елементів продуктивних сил. Це характерно для індивідуальної трудової діяльності, дрібного товарного виробництва. В історії мало місце і пряме, відкрите насильницьке поєднання робочої сили із засобами виробництва: в рабовласницькому та феодальному суспільствах. У капіталістичному суспільстві поєднання факторів виробництва відбувається шляхом купівлі-продажу робочої сили. Робітник як власник робочої сили продає її, а капіталіст купує. При цьому основу заробітної плати робітника становить вартість робочої сили, тобто вартість матеріальних і духовних благ, необхідних для самого працівника й утримання його сім’ї. За сучасних умов у розвинутих країнах поєднання факторів виробництва здійснюється шляхом добровільного найму працівника. При цьому заробітна плата дедалі більшою мірою пов’язується не лише з вартістю робочої сили, а й з кількістю та якістю праці. Таким чином, аналіз поєднання факторів виробництва із соціально-економічного боку має велике значення для характеристики економічного ладу суспільства. Ефективним слід визнати той суспільний лад, який забезпечує найвищий рівень народного добробуту. Характерною особливістю факторів виробництва є їх взаємодія. Лише єдинство і взаємодія капіталу, праці й землі робить їх дійсними факторами виробництва життєвих благ, реальною продуктивною силою суспільства. Кожен фактор виробництва окремо, ізольовано від інших залишається потенційним виробничим ресурсом. Проте у відомих межах фактори виробництва є взаємозамінними. На взаємозамінності заснована розробка виробничої функції. Виробнича функція виражає кількісну залежність обсягів виробництва від застосованих факторів: праці, капіталу, землі, технічного прогресу. Перший варіант цієї функції був розроблений американським економістом П.Дугласом сумісно з математиком Ч. Коббом (1928). В цій функції розглядається залежність обсягів виробництва лише від двох факторів – капіталу й праці, абстрагуючись від інших. У простішому вигляді дана функція може бути виражена формулою:
Y=F (K, L),
де Y – обсяг виробництва; F – функція; K – капітал; L – праця. Пізніше виробнича функція Кобба-Дугласа була удосконалена введенням в неї фактора часу, якісних змін у виробництві, у тому числі й технічного прогресу. В результаті статична модель даної функції була перетворена на динамічну:
Y=F (K, L, t),
де Y – обсяг виробництва; F – функція; K – капітал; L – праця; t – фактор часу з урахуванням технічного прогресу. Пізніше американський економіст Д. Кларк до факторів виробництва додав підприємницьку діяльність. Виробничі функції широко застосовуються в економіці країн Заходу. Вони складаються як для окремих фірм, так і для національної економіки в цілому. Значення виробничих функцій полягає у тому, що вони покликані забезпечити найбільш оптимальне співвідношення факторів виробництва, їхнє ефективне використання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фактори суспільного виробництва» з дисципліни «Курс економічної теорії»
