Економічний механізм відшкодування на світовому ринку вартості створеного продукту
Формування пропорцій міжнародного економічного обміну передбачає перерозподіл за допомогою ринкових механізмів результатів національного виробництва і відшкодування за його результатами вартості створеного продукту. Розглянемо загальний зміст здійснення цього процесу. Як уже зазначалося, в процесі міжнародного товарного обміну на основі грошового еквівалента, що використовується у ролі посередника метаморфози Г—Т—Г, відшкодовується не національна, а інтернаціональна вартість. Це створює неоднозначні економічні умови для країн-учасниць міжнародного обміну, які мають різні витрати виробництва. І це зрозуміло. Інтернаціональна вартість відображає суспільне необхідні витрати праці на виробництво товарів при середньосвітових суспільне нормальних умовах виробництва. Вона утворюється переважно під впливом умов виробництва в тих країнах, які є головними постачальниками певного товару на світовий ринок. Національна вартість товару в цих країнах найближча до інтернаціональної. Виходячи з цього, відшкодування вартості товару в зовнішньоекономічній діяльності на рівні її інтернаціональної величини 428
практично означає для одних країн одержання більшої, а для інших — меншої кількості праці, ніж утримує в собі рівень національних вартостей цих країн. Наприклад, якщо у формуванні інтернаціональної вартості товару А беруть участь три країни з національними суспільними витратами праці 8, 10 і 12 год. робочого часу, то ясно, що за інших однакових умов країна з найвищими витратами виробництва, включаючись у міжнародний обмін, втрачає 2 год робочого часу. Однак об'єктивна суперечність, яка в процесі міжнародного обміну порушує відшкодування (еквівалентність) витрат національної праці, не є непереборною. Ключ до розуміння цього дає теорія порівняльної переваги і порівняльних витрат виробництва, розроблена більш як 150 років назад А. Смітом і Д. Рікардо. Як зазначається у відомому посібнику “Економікс”, автором якого є американський економіст П. Самуельсон, ця теорія і в наш час зберігає свою актуальність. У своїй основі вона “неприступна для критики”. Зміст теорії, чи, як пише П. Самуельсон, закону порівняльної переваги, полягає в урахуванні того, що у міждержавному обміні беруть участь товари не з однаковими, а з різними споживчими вартостями. Тому при збалансованому зовнішньоторговому ринку, маючи на експорті товару А певні витрати-національної праці, країна-виробник компенсує їх в процесі імпорту товару Б, національне виробництво якого є менш вигідним. У результаті при збалансованому попиті та пропозиції міжнародний обмін товарами А і Б виявляється -взаємовигідним. Його економічним результатом є економія для кожного учасника міжнародного обміну витрат суспільної праці та зростання на цій основі національного прибутку. Кількісно ця економія визначається порівнянням сукупного економічного ефекту та. сумарних витрат при реалізації того чи іншого варіанта зовнішньоекономічних зв'язків певної країни. Звідси висновок про те, що поки існує різниця у відносній ефективності виробництва, кожна окрема країна може отримати відповідну вигоду, спеціалізуючись на виробництві тих товарів, де вона має порівняльні переваги, і обмінюючи їх на товари, у виробництві яких такі переваги має інша сторона. Поряд з цим закон порівняльної переваги показує, що міжнародний обмін є не тільки ефективним засобом економії витрат суспільне необхідної праці та збільшення загальних масштабів сукупного світового виробництва, а й важливим стимулом подальшого (порівняно з рівнем, що склався) поглиблення міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва. У 30-х роках XX ст. класична теорія порівняльних витрат, що визначає загальну взаємовигідність міждержавного товарного об- 429
міну, була доповнена теорією вільного міжнародного руху факторів виробництва, яка набула значного поширення, її автори шведські економісти Е. Хекшер і Б. Олін теоретично обгрунтували взаємну обумовленість між міжгалузевим рухом товарів і вільним міжнародним рухом факторів виробництва. Вони показали, що, з одного боку, торгівля товарами певною мірою згладжує у всіх країнах нестачу тих чи інших факторів виробництва, з іншого— вільний рух між країнами робочої сили і капіталу створює передумови для поглиблення міжнародної спеціалізації та підвищення на цій основі економічного ефекту від товарного обміну. Ефект виявляється в тому, що на основі вільного руху між країнами-робочої сили і капіталу формується тенденція до вирівнювання в межах світового господарства оплати праці та цін на товари виробничого призначення, а також одержуваної в результаті їхньої реалізації середньої норми прибутку. Нарешті, слід мати на увазі те, що порівняльні переваги, які формуються на основі міжнародного обміну товарами, а також капітальними послугами, стосуються економічних відносин не тільки між окремими країнами. Вони зберігають своє значення і щодо відносин між окремими товаровиробниками (фірмами) — суб'єктами світового ринку. Відповідно до цих принципів їхня участь у міжнародному обміні та спеціалізації виробництва визначається більшою вигідністю для фірми використання своїх чистих порівняно з іноземними конкурентами переваг на внутрішньому, ніж на зовнішньому, ринку, а також відносно меншими витратами на розміщення виробництва у своїй країні порівняно з виробничими витратами за кордоном. Ясно, що беручи участь у міжнародному обміні, кожна фірма намагатиметься розширювати виробництво, щоб зберегти місце своєї діяльності в межах національної держави. Це дає додатковий імпульс загальній тенденції подальшого поглиблення міжнародного поділу праці. Отже, реалізуючи порівняльні переваги у витратах виробництва, не тільки кожна країна, а й окремі суб'єкти (фірми) світового ринку мають об'єктивні можливості для ефективної й рівноправної участі в міжнародному поділі праці та розвитку відповідної спеціалізації виробництва. Так створюються матеріальні передумови для вирівнювання умов виробництва, подолання нерівномірностей економічного розвитку. Це вільний рух між країнами товарів, послуг, робочої сили, капіталів. Природно, що ці передумови реалізуються лише при забезпеченні повної рівноваги та внутрішньої збалансованості міжнародного обміну, рівноправності його суб'єктів. Однак сучасна структура світової економіки ще досить далека від такого ідеального стану. Існуюча державна спеціалізація суспільного виробництва поки що відбиває різні форми політичної та економічної залеж- 430
ності, багато з яких пустили настільки глибокі корені, що подолання їх вимагає координованих зусиль світового співтовариства і тривалого часу. Несприятливий вплив на формування пропорцій міжнародного ринку справляють величезні диспропорції між основними торговими, партнерами, хронічна незбалансованість платіжних балансів, різкі коливання валютних курсів, кредитна заборгованість країн, що розвиваються. Незбалансованість економічних зв'язків спостерігається у відносинах між провідними промислове розвиненими країнами. Нині у світовому господарстві склалися дві групи країн, одна з яких має значний актив платіжного балансу, а інша — пасив. Наприклад, Німеччина, Японія та деякі східноазіатські країни мають активний баланс торгівлі товарами та послугами, а США, які перетворилися в 80-і роки в одну з найзначніших у світі країн-боржників, мають чималий дефіцит цього балансу (табл. 7). Особ- Таблиця 7. Платіжний баланс за поточними рахунками, млрд дол. США Країни 1985 1990 1992 1993 1.994 Індустріально-розвинені —62,9 —104,9 —38,5 —45,7 —72,1 США
49,2 35,8 117,6 137,2 127,8 Інші індустріальні країни —6,8 —97,3 —68,6 —55,3 —44,4 Країни, що розвиваються —29,6 —21,3 —78,4 —74,4 —75.6 Країни з перехідною економікою 5,5 -1.7 — — —
ливо порушена торгова рівновага між США і Японією. Це створює несприятливі умови не тільки для економіки країн-партнерів, а й для всієї системи вільної торгівлі. Найголовнішою глобальною проблемою, що може викликати серйозні соціально-економічні та політичні наслідки для міжнародних відносин, стала валютна заборгованість країн, що розвиваються, яка зросла з 150 млрд дол. у 1974 p. до 331 у 1982 p. і 1265 млрд дол. у 1990 p. Деякі з цих країн виявилися банкрутами, бо не спроможні сплачувати навіть відсотки за позиками. Очевидно, що вирішення цієї проблеми вимагає спільних заходів членів світового співтовариства щодо зовнішньоекономічних умов для полегшення тягаря заборгованості країн з найбільшим обсягом боргу, надання їм допомоги у здійсненні структурної перебудови економіки в напрямі максимального використання внутрішніх джерел економічного зростання. Це стосується повною мірою не лише країн, що розвиваються, а й тих, що стали на шлях рин- 431
кової економіки, в тому числі країн, які входили до складу колишнього СРСР, зокрема України. На формування пропорцій інтернаціонального обміну суттєвий вплив справляє сучасний етап науково-технічної революції, що об'єктивно пов'язаний зі. здійсненням глибоких структурних перетворень у системі світогосподарських зв'язків, досягненням якісно нового, вищого рівня міжнародного співробітництва. Розроблена у зв'язку з цим вченими Заходу теоретична концепція “технологічного розвитку” (технологічного відставання) вносить ряд істотних уточнень у теорію порівняльної переваги та порівняльних витрат виробництва. Згідно з нею НТР основною детермінантою зовнішньої торгівлі є якісний і кількісний розвиток міжнародного обміну досягненнями науки і техніки, утворення міжнародних ринків науково-технічних знань і високих технологій. Специфіка цього ринку визначається особливо високим рівнем у витратах виробництва частки складової інтелектуальної праці та витрат на наукові розробки, які в багатьох видах наукоємної продукції становлять 60—70 відсотків і більше. Це зумовлює, з одного боку, принципові зміни в пропорціях обміну, що склалися раніше, а з іншого — монопольні, позиції на світовому ринку країн та окремих корпорацій, що володіють найвищим науковим потенціалом. Природно, що в цих умовах виникає необхідність створення нових економічних механізмів для подолання структурних диспропорцій міжнародного обміну, що формуються на основі реалізації наукоємної продукції. Йдеться про необхідність включення відповідних інституціональних регуляторів, безпосередньо спрямованих на забезпечення компенсації вартісних витрат, які неминуче несуть країни-виробники традиційних видів суспільне необхідної продукції в процесі її обміну на товари високої технології. Без ефективного функціонування таких інституціональних механізмів досягнення оптимальних пропорцій міжнародного економічного обміну дуже ускладнюється. Звичайно, створення механізмів, що розглядаються, вимагає значних фінансових і валютних ресурсів. Ураховуючи зацікавленість усього світового співтовариства у подоланні диспропорцій міжнародного обміну, фінансування новостворюваних інституціональних механізмів у певних межах може і повинно здійснюватися на взаємовигідній основі за рахунок інвестицій промислове розвинених держав і міжнародних організацій. Чільне місце в системі інтеграційних процесів, про які йдеться, має посісти економіка суверенної України. Виходячи з існуючої структури міжнародного поділу праці, зокрема з того, що її господарство функціонує одночасно в кількох зовнішньоекономічних вимірах, насамперед у регіональному та світовому, розвиток 432
міжнародних зв'язків відбувається в двох напрямах: перший — не лише збереження, а й подальше поглиблення економічної взаємодії з країнами, що входили до складу колишніх СРСР і РЕВ; другий грунтується на проведенні активної політики, яка має забезпечити прискорену інтеграцію господарського комплексу в світову економічну систему, в її виробничі, транспортні, ринкові та валютно-фінансові структури. Розвиток цих процесів посилюватиметься зі створенням необхідних економічних передумов для всебічного використання порівняльних переваг, які склалися на грунті історичного розвитку України. Це, по-перше, вагомий трудовий потенціал народу України, його працелюбність, високий рівень освіти, загальної культури і професійної кваліфікації, багатовікові традиції активного співробітництва з іншими народами і державами; по-друге, вигідне географічне положення як транзитної держави; по-третє, надзвичайно сприятливі кліматичні та природні умови, наявність родючих чорноземів і унікальних покладів корисних копалин; по-четверте, існування необхідних передумов для створення розвиненого експортного сектора в науково-промисловому комплексі країни, передусім в окремих галузях верстато-, приладо-, літако- та суднобудування, порошковій металургії, виробництві надтвердих матеріалів і кераміки, електрозварювальної технології, військової техніки. За умови створення належної інфраструктури Україна може посісти гідне місце на світових ринках патентно-ліцензійної торгівлі, “ноу-хау”, інженерингу, різноманітних послуг, а також туризму. Реалізація перелічених переваг вирішальною мірою залежатиме від проведення радикальної реформи зовнішньоекономічної діяльності, її лібералізації, запровадження конвертованості національної валюти, кадрового і правового забезпечення, утворення відповідних інфраструктур.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Економічний механізм відшкодування на світовому ринку вартості створеного продукту» з дисципліни «Основи економічної теорії»
