Зміст монетарної теорії циклу полягає в тому, що грошам приписується роль основного фактора, який визначає розвиток не тільки господарської кон'юнктури, а й економічного циклу в цілому. Такий висновок заснований на ґрунтовних теоретичних узагальненнях, здійснених економістами монетарної школи економічної теорії, статистичних даних, що характеризують взаємозв'язок між змінами темпів зростання грошової маси і розвитком ділового циклу в економіці США за майже сторічний відрізок часу. Цими дослідженнями виявлено загальну закономірність, за якою зміни пропозиції грошей випереджають динаміку основних макроекономічних показників. Тривалий час (1867—1960 pp.) поворотні точки в динаміці, грошової маси незмінно передували поворотним точкам економічного циклу. За період, що розглядався, досліджено загальну тенденцію зростання маси грошей, в обігу. Це нормальне явище, що відображає зростання масштабів виробництва і товарного обігу. Однак розвиток цієї тенденції не був прямолінійним. У структурі зазначеного процесу виявлено періоди абсолютного скорочення темпів зростання грошової маси та звуження її пропозиції порівняно з попитом, Це 1873—1879 pp., коли маса грошей в обігу зменшилася на 4,9 відсотка, 1892—1894 -pp.— на 5,8, 1907—1908 pp.—на 3,7, 1920—1921—на 5,1, 1929—1933 pp.—на 35,2, 1937—1938 pp.— на 2,4, 1948—1949 pp.—на 1,4 відсотка. Принципово значення у цій статистиці має те, що зазначені періоди збігаються з кризовими спадами в економіці США. Особливо виразним є різке скорочення — на 35,2 відсотка — пропозиції грошей у 1929—1933 pp., тобто в роки “великої депресії”. Саме за цими статистичними показниками було зроблено висновок, що ця найбільш глибока в економічній історії Заходу криза була результатом фатальних помилок ФРС США, яка, дотримуючись у цей період політики дорогих грошей, штучно спровокувала грошовий голод і гостру платіжну кризу. І різке скорочення нагромаджень, і катастрофічне падіння виробництва, і масове безробіття стали результатом дії саме цих чинників — грошового голоду та платіжної кризи. За результатами цих досліджень було зроблено висновок про лідируючу функцію грошового фактора в розвитку ділового циклу, зокрема про те, що траєкторія його не тільки перебуває у кореляційному зв'язку з кривою кількості грошей, які знаходяться в обігу, а й визначається останньою. Наяв- 384
ність такої кореляції прихильники монетарної теорії циклу інтерпретують як свідчення причинного зв'язку, що передається від грошей до економічної кон'юнктури. Згідно з цим підходом циклічні коливання виробництва, зайнятості та отриманого доходу розглядаються як специфічна реакція економічної системи на зміна в пропозиції грошової маси. За висловом М. Фрідмена, гроші є причиною цих коливань. Методологічна побудова монетарної теорії циклу є досить простою. Вона, по-перше, не торкається процесів, що відбуваються безпосередньо у сфері виробництва. Монетаристи подають її як “чорний ящик”, зміст якого нарочито ігнорується. Економічну теорію, за їхнім переконанням, має цікавити лише “вхід” і “вихід” з цього “ящика”, тобто виключно сфера обігу. Такий підхід в кінцевому підсумку і визначає мотиви абсолютизації впливу грошового фактора на розвиток економічного процесу, що в цьому випадку допускається. По-друге, монетарна теорія циклу грунтується на передпосилці прямого впливу динаміки грошової маси на індекс Цін і відповідно номінального вираження ВНП. У зв'язку з цим вся конструкція монетарної побудови циклу спирається на дві базові позиції. Одна з них аргументує стабільність швидкості обороту грошей. Завдяки цьому нівелюється можливість автоматичного встановлення рівноваги грошового, ринку при виникненні під впливом зовнішніх факторів відхилення Ms від Md. Інша базова позиція пов'язана з аргументацією стабільної функції попиту на гроші. Зміст цієї концепції заснований на гіпотезі “постійного доходу”, згідно з якою співвідношення касових залишків і величини номінального доходу зі зростанням останнього не зменшується, як це має місце в кейнсіанських теоріях, а залишається незмінним. Мається на увазі, що при збільшенні кожної додаткової величини отриманого доходу зростає і обсяг особистого споживання. В результаті існуюче співвідношення між основними компонентами грошового залишку—його трансакційною та спекулятивною частками при додатковій емісії грошей лишається незмінним. Зрозуміло, що при такій ситуації вплив грошового компонента, (трансакційного попиту) на динаміку цін не залежатиме від обсягів і структури касових залишків. Він лишатиметься стабільним, пропорційним величині Ліз. У цьому ж контексті важливе значення має визначення впливу норми процента на співвідношення попиту на гроші й .величини номінального доходу. На основі емпіричних досліджень статистичних даних монетаристи дійшли висновку, що цей вплив є мінімальним. Спочатку М. Фрідмен виходив з того, що еластичність норми процента за цим показником дорівнює 0, а згодом він дещо уточнив цю тезу, зазначивши, що показник еластичності не пере- 385
вищує 0,15 одиниці. Це стало аргументом для обгрунтування принципової позиції, що попит на гроші виступає як суто екзогенний чинник економіки. Його слід розглядати не як фактор функціонування процесу виробництва, а як один з елемент”” попиту на результати виробництва, частку попиту на багатство. По-третє, значне місце в монетарній теорії циклу належить питанням, що визначають причини і фактори змін у пропозиції грошової маси. Представники монетаризму аргументують точку зору, за якою зазначені зміни відбуваються під впливом зовнішніх факторів — емісійної політики центральних банків. Для аналізу цієї проблеми вироблено спеціальну методологію, згідно з якою обсяг грошової маси в обігу аналізується у трьох вимірах: 1. Через показник грошей підвищеної сили (high powered money). що, як відомо, включає в себе готівку, яка знаходиться у приватному секторі та банках. Вважається, що маса грошей підвищеної сили може контролюватися державою (центральним банком). 2. За коефіцієнтом “депозити — резерви” (deposit — reserv ratio), що відбиває співвідношення загальної суми банківських депозитів і касових резервів банківської .системи. 3. З використанням коефіцієнта “депозити—готівка” (deposit — currenc ratio), що характеризує співвідношення маси грошей і готівки. Зазначена диференціація дає можливість більш точно з'ясувати причини та джерела емісійного процесу. Так, одним з факторів різкого скорочення Ms в роки “великої депресії” в США було значне скорочення (в 2,5 рази—з 11 у 1929 p. до 4,4 у 1933 p.) коефіцієнта “депозити — готівка”. Це скорочення було зумовлене кризою довіри і масовим зняттям депозитів з банківської системи. Розглянута структура теоретичної побудови монетарної моделі економічного циклу визначає зміст і основні напрями монетаристських рекомендацій антициклічної політики, її особливість пов'язана з тим, що вона фокусується передусім на здійсненні заходів з регулювання сфери функціонування грошей і кредиту, зокрема інфляційного процесу. В найзагальнішому плані ця політика грунтується на трьох основоположних принципах. Перший з них можна сформулювати так: збалансований розвиток економіки вимагає неухильного забезпечення сталого і стабільного збільшення грошової маси. Звідси “золоте правило” монетаризму: темп зростання грошової маси має бути приблизно постійним (3—5 відсотків на рік); він не повинен залежати від коливань економічної кон'юнктури. Другим кардинальним принципом монетаризму є визначення часового лагу в одержанні ефекту від грошової політики. .Йдеться про принцип “запізнювання” наслідків грошово-кредитного регу- 386
лювання, якому в теоретичних дослідженнях монетаризму надається таке ж важливе значення, як і принципу стабільного зростання грошових агрегатів. На основі чисто емпіричного зіставлення статистичних рядів, які характеризують рух економічного циклу і зростання грошової маси, монетаристи спочатку дійшли висновку, що величина часового лагу в здійсненні кореляційного зв'язку між рухом економічного циклу і динамікою грошової маси, тобто в одержанні ефекту від впливу грошової емісії на інфляційний процес, дорівнює 12—16 міс. Згодом цей час було скоригованр у бік його збільшення. Наступна позиція монетаризму пов'язана з визначенням основного суб'єкта інфляційних процесів. Ним цілком однозначно визнається держава, яка є головним винуватцем “надмірного” розширення грошової маси. Стверджується, що інфляція відбиває посилення ролі держави. Вона безпосередньо пов'язана з податковою політикою і зростанням державного боргу. При цьому підкреслюється, що інфляційні процеси .породжуються не тільки пов'язаною з покриттям державних витрат додатковою грошовою емісією, а й високим рівнем податків, а також позиками, що звужують можливості виробничих інвестицій. Відповідно третій принцип монетаристської політики зводиться до рекомендацій щодо кардинального скорочення державних витрат та перебудови економічної функції держави.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Монетарна теорія циклу» з дисципліни «Основи економічної теорії»
