Необхідність розмежування трансакційного і спекулятивного попиту на гроші обґрунтовується в працях Дж. М. Кейнса, зокрема у його основній роботі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”. Слід ураховувати і те, що аналізу зазначеної проблеми належить ключова роль у кейнсіанській теорії грошей. Нове слово цього видатного вченого в теорії грошей пов'язане з науковим обгрунтуванням сутності та механізму реалізації спекулятивного компоненту грошового попиту Mds. З попереднього аналізу відомо, що відповідно до величини доходу У формується трансакційний попит на гроші MdT,, який реалізується населенням на товарному ринку через систему купівлі та продажу товарів і послуг особистого вжитку. Залишок доходу (У—МdT) може зберігатися за вибором власника грошей у альтернативних формах: їх можна помістити у фінансові активи (банкiвськi депозити, акції або облігації корпорацій, цінні папери держави тощо), або тримати у ліквідній формі (готівкових грошей або чекових депозитів). Гроші, що розміщуються у формі фінансових активів і не використовуються для здійснення трансакційних операцій, становлять, за визначенням Дж. М. Кейнса, “спекулятивні” залишки. Чому і в яких випадках при виборі форми зберігання грошового залишку віддають перевагу не високоліквідній формі трансакційних грошей, а зберіганню їх у формі фінансових активів? Очевидним є те, що, з одного боку, заощадження у формі “спекулятивного” залишку забезпечують їхнім власникам доход у вигляді певного відсотка, тоді як прямий доход від зберігання готівки дорівнює нулю. З іншого боку, слід ураховувати обставини протилежного характеру. Зберігання грошей у формі фінансових активів 223
завжди пов'язане з комерційним ризиком: їхня ринкова вартість не є стабільною; вона визначається отримуваним відсотком залежно від кон'юнктури ринку. Зрозуміло, що це явище породжує певну невизначеність. Людина не завжди схильна ризикувати своїми залишками і це дає їй певні підстави зберігати свої нагромадження у формі грошей, а не фінансових активів. У зв'язку з цим при вирішенні питання розподілу грошових заощаджень між зберіганням їх у формі грошової готівки чи фінансових активів визначальна роль належить суто психологічному фактору—очікуванню економічних агентів стосовно можливих майбутніх змін норми процента r. У цьому випадку висновки теорії грунтуються на припущенні, що люди ставлять собі за мету не лише максимізувати свій доход, а й одночасно мінімізувати можливий залежно від визначення форми зберігання грошей комерційний ризик. Такою є сутність спекулятивного мотиву збереження грошових залишків. Однак з'ясування цих питань ще не дає можливості зрозуміти, чому саме теорія спекулятивних залишків або, як її ще називають в економічній літературі—теорія переваг ліквідності, посідає, як уже зазначалося, одне з центральних місць в кейнсіанському аналізі грошових відносин? Насамперед слід зазначити, що теорія спекулятивних залишків має принципові переваги над класичною кількісною теорією грошей завдяки тому, що в ній відображаються новітні процеси у розвитку грошових відносин. Мається на увазі зближення {взаємопроникнення суто грошових явищ і велетенської фінансово-кредитної надбудови, яка формується в процесі розвитку сучасних банківських систем. Через канали кредиту банки мобілізують вільні фінансові ресурси суб'єктів ринку, які потім знову спрямовуються у грошовий обіг як засоби платежу, що обслуговує товарний обіг. З урахуванням такого взаємопроникнення грошових і фінансово-кредитних відносин введення в систему теоретичного аналізу Мd елемента r — процентної ставки — надає теорії грошей більш практичного значення. Під впливом норми процента власник грошових заощаджень віддає перевагу спекулятивному збереженню грошей, на основі якого формується інвестиційний компонент попиту на грошові залишки. Так завдяки включенню в систему аналізу норми процента теорія попиту на гроші більш органічно пов'язується з реальними економічними процесами—зростанням виробництва, проблемою зайнятості та іншими суто виробничими факторами. З урахуванням цих обставин має стати більш зрозумілим, чому теорія спекулятивних залишків трактується як теорія переваг ліквідності. В цьому випадку акцентується увага на тому, що предмет теоретичного аналізу грошового попиту суттєво розширяється. Він виходить за традиційні рамки дослідження суто трансакційних 224
процесів, де гроші застосовуються виключно як ліквідний ресурс. Переваги аналізу спекулятивного попиту полягають у подоланні цих обмежень. Проте справа не лише в цьому. Як зазначалось у попередньому аналізі, принципово новим у економічній теорії Дж. М. Кейнса є зосередження на проблемах визначення механізму державного регулювання ринкової економіки. До Дж. М. Кейнса вважалося, що ринкова економіка здатна сама без державного втручання на основі взаємодії власних сил та існуючих саморегуляторів забезпечити функціональну рівновагу. Виходячи з цього розглядався механізм функціонування грошових відносин. Дж. М. Кейнс застосував протилежний підхід: грошовий компонент оцінюється не тільки як відносно самостійна ланка економіки, а й з позицій його участі у регулюванні економічних процесів. Саме з таких позицій має оцінюватись теорія спекулятивних залишків, її методологічне значення полягає в тому, що вона дає змогу передусім визначити основний об'єкт регулювання грошових відносин і відповідно до цього регулювання інших процесів економічного розвитку. Це спекулятивний мотив збереження грошових залишків. Водночас зазначена теорія вказує на головний інструмент здійснення такого регулювання. Змінною величиною, за допомогою якої можна впливати економічними методами на кількість грошей в обігу, управляти грошовим ринком, є норма процента. З огляду на це наукове значення теорії касових залишків може рjзглядатися у кількох аспектах. Ця теорія, з одного боку, суттєво розширює предмет аналізу грошових відносин, з іншого — розкриває механізм безпосереднього впливу грошей на розвиток економічних процесів та регулювання їх.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Спекулятивний залишок» з дисципліни «Основи економічної теорії»
