Історія засвідчує, що кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її розвитку домінуючий об'єкт власності, який у своєму конкретному втіленні найбільш повно відбиває спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень суспільне продуктивної сили її праці та відповідно до цього формаційні особливості присвоєння засобів і результатів виробництва. Для доцивілізаційних етапів розвитку людства таким об'єктом було природне середовище — земля та існуючий на цій тваринний і рослинний світ, які у своїй цілісності органічно зливалися з суб'єктом їх присвоєння—первісною людиною. За цих умов члени первісних суспільних утворень — сім'ї, роду, общини—неосмисленно сприймали зовнішнє середовище, яке їх оточувало, як природну передумову власного існування і неорганічне продовження свого тіла. Домінуючим об'єктом власності аграрної цивілізації стала земля, яка завдяки розвитку суспільної продуктивності праці поступово перетворилася з колективної основи існування людини на відособлений засіб її виробничої діяльності. Особливість землі як засобу виробництва полягає у тому, що вона у своїй первісній основі не є результатом людської праці, а тому не може бути об'єктом власності в суто економічному розумінні цього питання. З чисто теоретичного погляду земля може використовуватися лише як спільне надбання усього суспільства. Як сказано у Святому писанні, Бог дав землю “всем сынам человеческим”, тобто усьому людству, усім людям спільно. Саме цим, згідно з Біблією, визначалась рівність усіх людей і кожної окремої особи по відношенню до спільних умов проживання і життєдіяльності. Можна послатися і на вислів одного з відомих англійських економістів XIX ст. Дж. С. Мілля, який писав: “Оскільки основоположний принцип власності полягає у наданні усім гарантій на володіння тим, що створено їхньою працею і нагромаджено завдяки їхній бережливості, цей принцип неможливо застосувати до того, що не є продуктом праці — до оброблювальної субстанції землі”. “Земля не створена людиною”,—продовжував 70
Дж. С. Мілль.— Тому вона має бути “надбанням усіх людей. Порушення цього принципу призведе до того, що “щойно народжений на світ виявить, що всі дари природи уже присвоєні іншими і тим, хто щойно з'явився, не залишилося місця. Зрозуміло, що це вже є певною несправедливістю”. За цими міркуваннями було зроблено такий висновок: “Держава може виступати у ролі єдиного землевласника, а землероби мають бути орендарями, що утримують свої ділянки на підставі термінового чи безтермінового договору” *. У зв'язку з цим зазначимо, що, за свідченнями етнографів, на ранніх ступенях розвитку людського суспільства земля не була об'єктом індивідуального (приватного) присвоєння. “Колективна власність на землю,— писав з приводу цього Л. Морган,— була... загальним явищем у варварських племен” *. До такого самого важливого з точки зору розуміння логіки історичного розвитку висновку прийшов і відомий дослідник М. Ковалевський. “Етнографія й історія,— підкреслив він,— свідчить про те, що індивідуального присвоєння землі та її продуктів на перших ступенях розвитку людства не існувало” **. Проте суспільна практика внесла і у це питання свої корективи. В історичних межах аграрної цивілізації у різних районах земної кулі відповідно до природно-кліматичних та інших умов виробництва сформувалися три специфічні (локальні) цивілізації — азіатська, антична і германська. В умовах азіатської цивілізації, для якої була характерна екстенсивна форма виробничої технології, збереглась суспільна (племінна чи общинна) власність на землю. В античній цивілізації панівною була приватна власність на землю, яка стала основою інтенсивної суспільно-виробничої технології. Своєрідна форма власності на землю склалася в умовах розвитку германської цивілізації. Відповідно до трудової діяльності древніх германців, яка грунтувалась на екстенсивно-інтенсивній технології, тут одержала розвиток змішана форма власності, за якої власником землі виступали одночасно община (сім'я) і глава сім'ї. Цілком природно, що ця диференціація у своєму подальшому розвитку зумовила специфічні характеристики різноманітних локальних структур феодалізму—суспільної формації, для якої власність на землю стала фундаментом економічної структури. У період розвитку індустріальної цивілізації, зокрема машин- ______________________________________________ * Милль Дж. С. Основы политической экономии: Пер. с англ.—М., 1980.— С. 378, 382—383. * Морган Л. Г. Древнее общество или исследование линий человеческого прогресса от дикости через варварство к цивилизации.—Л., 1935.—С. 167. ** Ковалевский М. Очерк происхождения и развития семьи и собственности.-М., 1939—С. 56. 71
ного виробництва, вперше в історії домінуючим об'єктом власності стали створені людиною предмети виробничого призначення, передусім знаряддя праці. Необхідність високої концентрації індустріальних засобів виробництва зумовила прискорення розриву між працею і власністю, відрив робочої сили від об'єктивних умов її продуктивного використання. Як наслідок, засоби виробництва, відчужені від робочої сили, набули форми капіталу, що перетворився в основу виробничих відносин індустріального суспільства. Згідно з цим приватна власність на засоби виробництва стала панівною формою економічної системи капіталізму. Принципово нові процеси у відносинах власності зароджуються у зв'язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва. Домінуючим об'єктом власності стає інформація, яка втілює у собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили. Остання на відміну від робочої сили, що використовується у традиційних галузях економіки, поступово втрачає здатність відчуження від свого власника; вона перестає бути товаром у традиційному розумінні. Разом з тим слід враховувати й докорінні зміни у структурі інформаційної економіки, процеси деконцентрації та індивідуалізації виробництва, а також інші перетворення технологічного способу виробництва. У своїй сукупності вони призводять до все більшого знецінення тих економічних засад, на яких в епоху індустріалізму грунтувалося відчуження від трудівника продуктивної сили його праці, розвивалася приватно-капіталістична власність на засоби виробництва. Логіка . сучасного економічного розвитку засвідчує ефективність змішаної багатоукладної економіки ринкового типу, яка функціонує на органічному поєднанні різних форм" власності та використанні диференційованих механізмів регулювання і управління ними. На цій основі, з одного боку, здійснюється демократизація відносин власності, з іншого—обмежуються економічний простір і діапазон функціонування класичних форм приватно-капіталістичної. власності, що утвердилася і дістала всебічний розвиток в умовах індустріальної .системи. Мається на увазі її еволюційно-позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили і засобів виробництва. Завдяки цьому створюються підстави для безпосередньої реалізації індивідуальної (приватно-трудової) власності людини на продуктивну силу її праці, тобто для виходу цієї основної ланки економічних відносин на рівень загальноцивілізаційних принципів розвитку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Домінуючий об’єкт власності» з дисципліни «Основи економічної теорії»
