Капіталіст може одержувати доходи лише тому, що він є власником капіталу. Будь-який виробничий процес починається з авансування певних грошових коштів на придбання факторів виробництва. Отже, спочатку капітал виступає в грошовій формі (Г), потім перетворюється в елементи виробництва (В), засоби виробництва (3В) і робочу силу (РС). У скороченому вигляді ця формула має вираз: Г-Т-Г. Це - загальна формула капіталу. Частина капіталу, яка виступає у формі засобів виробництва, називається постійним капіталом (с). Інша частина, що витрачається на купівлю робочої сили, - це змінний капітал (V). Загальну вартість авансованого капіталу можна виразити формулою: К = с + V. Дві частини капіталу відіграють не однакову роль у процесі виробництва. Постійний капітал переносить свою вартість на готовий продукт. Наприклад, якщо на кондитерській фабриці протягом якогось періоду витрачається цукру на 20 тис. дол., то вся ця сума включається в ціну готової продукції - цукерок, тортів тощо. Постійний капітал не збільшує існуючої вартості, тому він не може бути джерелом додаткової вартості. Змінний капітал, представлений функціонуючими працівниками, створює нову вартість, у тому числі додаткову. Наприклад, на згаданій вище фабриці фонд заробітної плати робітників протягом місяця становить 10 тис. дол., а вони виробляють продукції (після відрахування перенесеної вартості постійного капіталу) на суму 40 тис. дол. Додаткова вартість становитиме 30 тис. дол. Додаткова вартість - це вартість, створена працівниками понад вартість робочої сили і безкоштовно привласнена власником засобів виробництва. Виходячи з цього, вартість товару (W) можна виразити так: W = с + V + т, де т - додаткова вартість. Природу додаткової вартості тривалий час виявити не вдавалося. Вперше до її наукового обґрунтування підійшов А. Сміт. Він є родоначальником трудової теорії вартості. Виходячи з того, що вартість створюється працею, Сміт виникнення додаткового доходу пов'язував з купівлею-продажем живої праці. Проте тут же виникає проблема: як можна продати працю, коли вона є не предметом, а процесом. Найглибше обґрунтування суті додаткової вартості дав К. Маркс. Він показав, що на капіталістичному ринку з'являється особливий товар - робоча сила, власником якого є робітник. Робоча сила - це прихована (потенційна) здатність до праці, а не сама праця. Щоб краще це зрозуміти, наведемо аналогію, зрозумілу кожній людині, яка хоч раз відчувала голод: здатність шлунка перетравлювати їжу і сам процес перетравлювання - не одне й те саме. Так і здатність до праці ще не є праця; щоб вона відбулася, робітникові необхідно попередньо продати "робочі руки" тим, у кого є засоби і предмети праці, - капіталістам. Товар робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживну вартість. Вартість товару робоча сила визначається вартістю матеріальних і духовних благ, необхідних для нормального відтворення робочої сили і робітника як особистості, а також для утримання його сім'ї. Споживна вартість даного товару полягає в його здатності виробляти додаткову вартість. На капіталістичному підприємстві робочий день ділиться на дві частини: необхідний робочий час, протягом якого відтворюється вартість робочої сили, і додатковий, коли створюється додаткова вартість. Розуміння суті експлуатації необхідне кожному для того, щоб можна було відрізняти її від іншої системи економічних відносин, визначити своє місце в економічному ладі суспільства, обґрунтовано боротися проти експлуатації, де б вона не виникала. Індивідуальна приватно-капіталістична власність була пануючою на ранніх етапах розвитку капіталізму. Це був період розвитку вільної конкуренції. Його завершення припадає на першу чверть XIX ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Постійний: і змінний капітал» з дисципліни «Основи економічної теорії»
