Оперативна комерціалізація технічних інновацій — важливий чинник конкурентоспроможності
Конкурентоспроможність національної економіки на сучасному етапі розвитку продуктивних сил залежить від ефективного використання нагромаджених знань, утілених в інноваціях — товарних, технологічних чи управлінських, на які поширюються права інтелектуальної власності (ІВ). Формується специфічна галузь товарного виробництва, що виробляє і реалізує особливий товар — інтелектуальний продукт. Звісно, найвища цінність ІВ на ринку полягає в тому, що дає змогу законно монополізувати виробництво нових товарів із високоякісними споживчими характеристиками. Одні фахівці пов’язують інтелектуальну власність із науково-технічними розробками, інноваційною діяльністю, інші — з елементами неуречевленого національного багатства країни. Так, Всесвітня організація інтелектуальної власності визначає ІВ як юридичні права на володіння і розпорядження літературними, художніми, науковими товарами, виконавчою діяльністю артистів, звукозаписом, радіо- і телевізійними передачами, винаходами в усіх сферах людської діяльності, науковими відкриттями, промисловими зразками, товарними знаками, знаками обслуговування, фірмовими найменуваннями і комерційними позначеннями, захист проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, які стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах. Обмін науково-технічними досягненнями та різними об’єктами інтелектуальної власності став самостійною сферою економічних відносин і перетворився на дуже прибутковий бізнес. Статистика свідчить, що тільки протягом останнього десятиліття світові обсяги торгівлі об’єктами інтелектуальної власності зросли більш як у 10 разів, значно перевищуючи темпи зростання торгівлі іншими товарами. Це зумовлено багатьма причинами, серед яких основними є зростання попиту на унікальний продукт; придбавши технології за короткий термін, підприємствам удається досягти зростання конкурентоспроможності їхньої продукції; можливість отримання продавцями ОІВ додаткових прибутків і розширення ринків збуту своєї продукції для продавців технологій; зменшення витрат на власні наукові дослідження та виконання НДДКР на новій технологічній базі тощо. Інтелектуальна власність тісно пов’язана з підвищенням конкурентоспроможності країни та зростанням якості життя її громадян, вона лежить в основі сучасних національних інноваційних систем. Ефективні НІС забезпечують швидке просування інтелектуальної власності на всіх етапах життєвого циклу, визначення цінності об’єктів інтелектуальної власності та захист їхніх прав. Основними об’єктами інтелектуальної власності є промислова власність, об’єкти авторського права та ноу-хау, неоднорідні за своїм змістом, оскільки це можуть бути корисні зразки, моделі, а можуть бути і художні твори, товарні знаки тощо. Особливістю інновації як товару, що реалізується на ринку, є інтелектуальна власність. В основі цього товару лежить інформаційна складова, пов’язана з нагромадженням нових знань, досвіду тощо; правовий аспект його реалізації (охорона і стимулювання розвитку). Володіння інновацією може реалізуватися через систему патентів, ліцензій, через які розробником цієї інновації привласнюється частина прибутку від використання ІВ. Взаємодія між розробником і споживачем, характеризує передання інновацій та їх комерціалізацію. Розвиток інноваційної сфери пов’язаний з ринком інновацій, під яким розуміють сукупність ринкових відносин, котрі виникають у процесі створення, освоєння та трансферту нововведень. Цей ринок являє собою обмін нововведеннями через інфраструктуру між економічно вільними розробниками та споживачами завдяки таким стимулам, як безкоштовне передання ОІВ з держлабораторій приватним структурам; зменшення оподаткування прибутку на вартість об’єктів інтелектуальної власності і відповідним умовам, передусім сприятливому інноваційному клімату. Загальновідомо, що не кожна технологія, винахід чи інші ОІВ є товарами, які задовольняють стандартні вимоги до останніх. Вони стають предметом продажу лише за певних умов протягом інноваційного циклу «ідея — ринок», коли проведено експертизи, визначені потенційні споживачі і враховано своєчасність їх використання. ОІВ промислового призначення створюються і комерціалізуються з метою застосування їх у виробництві як продуктів кінцевого споживання, так і факторів виробництва. Об’єкти інтелектуальної власності задовольняють певні виробничі потреби, тобто їм притаманна корисність — одна з необхідних ознак товару. Проте сама ця ознака не може забезпечити цінність даного блага. ОІВ мають бути рідкісними, щоб становити економічний інтерес. Тоді наслідки інтелектуальної діяльності можуть бути відокремлені від свого розробника і введені в економічний обіг як самостійний об’єкт ринкових відносин за умови специфікації прав на нього. У протилежному разі економічні інтереси не можуть бути реалізованими, хоч не всі ОІВ залучають до обігу, а саме такі, що не можуть утратити свою корисність за відокремлення від свого розробника чи власника (ноу-хау конкретного виробництва тощо). Отже, ОІВ стають об’єктом ринкових відносин — товаром, якому властиві корисність, рідкісність та здатність до обміну. Крім того, цінність товару ОІВ визначається, з одного боку, специфікою результатів інтелектуальної власності, а з іншого — особливостями інституту інтелектуальної власності, у межах якого відбувається їх комерціалізація. Варто виділити особливості, притаманні цьому специфічному товару та впливаючі на його ціноутворення, а саме: брак матеріально-речового змісту; особливість інституціональної форми; інвестиційний характер; відсутність фізичного зносу; часова обмеженість споживчих властивостей; можливість одночасного використання різними власниками. У результаті товарообміну ОІВ формується ринок інтелектуальної власності як особливий інститут, що визначає процес комерціалізації названої власності. Оскільки товар ОІВ є достатньо специфічний, який реалізується на ринку з великою кількістю продавців, то цей ринок можна визначити як монополістичний. Тому на ньому велике значення мають нецінові чинники попиту і пропозиції: перш за все — радикальність інновацій та їх належність до перспективних напрямів НТП. Монополістичний характер конкуренції свідчить про надвисокі прибутки продавців високотехнологічних ОІВ. До ціноутворюючих чинників цього унікального товару можна віднести: ступінь правової охорони ОІВ, наукову значущість; стадію розроблення інтелектуальної власності; наявність аналогів та їхньої ціни; необхідність додаткових інвестицій для доведення ОІВ до промислового виробництва; державне регулювання розпорядження інтелектуальною власністю; умови ліцензійних угод тощо. Необхідною умовою введення інтелектуального товару в економічний обіг є долучення до його життєвого циклу ще одного етапу — специфікації права інтелектуальної власності. У процесі обігу відбувається реалізація економічних інтересів власника через функції володіння, використання та розпорядження. Тобто, щоб отримати прибуток, відносини власності мають бути переведені із стаціонарного стану (володіння) у динамічний (використання та розпорядження). Проте власник інтелектуального продукту може прийняти рішення освоїти об’єкт у власному виробництві й отримувати прибуток, реалізуючи продукцію. Унаслідок цього об’єкти інтелектуальної власності переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції (створюють нову додану вартість) (рис. 5.1).
Рис. 5.1. Етапи розвитку відносин інтелектуальної власності Варто підкреслити, що ОІВ може реалізовуватись і не на комерційних засадах, а через обмін науково-технічною інформацією, з рекламною метою тощо. Отже, комерційна реалізація ОІВ може здійснюватись через їх фактичний продаж — горизонтальний трансферт — та використання у власному виробництві — вертикальний трансферт. Ці дві форми реалізації об’єктів інтелектуальної власності взаємопов’язані і постійно переходять одна в одну протягом життєвого циклу ОІВ. Ці процеси можуть відбуватися одночасно або паралельно, з використанням ОІВ різними суб’єктами. Слід зауважити, що під горизонтальним трансфертом інтелектуальної власності розуміють здійснення функції розпорядження ОІВ способом уведення його в економічний обіг, тобто передаючи ОІВ на платній основі від одного економічного суб’єкта іншому. Під горизонтальним трансфертом розуміють процес здійснення функції використання ОІВ через освоєння його власними силами і продажу готової продукції. Ринкові механізми працюють за умов, коли передання інтелектуальної власності здійснюється внаслідок: передання всіх прав (патенти); часткового передання прав (ліцензування); венчурного фінансування (створення венчурних підприємств); постачання машин, обладнання, виготовлених з допомогою ОІВ; лізингу; формування стратегічних альянсів. Сучасні інноваційні процеси, які відбуваються в умовах глобалізації економік, потребують від держав інтенсивного обміну науково-технічними досягненнями, розширення ринків збуту наукомісткої продукції, зміни структури та змісту національних інноваційних систем. В останні роки ХХ ст. виникає нова парадигма транснаціональної інноваційної діяльності, що характеризується інтенсивною комерціалізацією технологій на ринку, наявністю багатьох центрів знань, розміщених в різних регіонах, а особливо — трансфертом технологій, ОІВ на двосторонній основі між різними суб’єктами світового господарства. Міжнародні дослідження і розробки, виробництво наукомісткої продукції, активні зусилля урядів різних країн, спрямовані на залучення прямих іноземних інвестицій, що створюють високу додану вартість, а також спроби отримати права на інтелектуальну власність в обмін на доступ до ринків збуту, інвестування в людський капітал — усе це стимулює появу нових міжнародних інноваторів. Розрізняють такі форми, з допомогою яких можна придбати результати інтелектуальної діяльності на світових ринках: прямі іноземні інвестиції; спільні підприємства; злиття компаній; ліцензування. Найпрогресивнішою формою інтернаціоналізації інноваційної діяльності фахівці вважають злиття компаній. Для досягнення конкурентоспроможності на світових ринках технологій необхідно володіти значним портфелем патентів. Способом ліцензування та прямими інвестиціями таку кількість їх придбати неможливо. Саме злиття компаній дає змогу об’єднати патентні портфелі і здобути монопольне право працювати у визначеному секторі економіки. Сьогодні у світі за кількістю таких угод перші місця посідає Західна Європа, на частку якої припадає 73 % світового обсягу. Один з останніх прикладів таких угод у сфері виробництва високотехнологічного авіаційного електронного обладнання — фірми «Емайдсигнал інкорпорейтед» і «Хонейвел». Портфель об’єднаної компанії містить понад 10 000 патентів і авторських свідоцтв, прибуток від обслуговування яких може перевищити прибуток від продажу [32]. Наслідки оцінки найважливіших каналів трансферту технології по країнах ОЕСР показали перевагу інформаційних каналів зв’язку з промисловими підприємствами; придбання патентів та ліцензій; торгівлі обладнанням [35]. Якщо ще донедавна високорозвинені держави створювали основний обсяг інновацій у світі, то тепер країни, що розвиваються, перейшли до інноваційної моделі розвитку. Це підтверджується кількістю патентів, отриманих ними за кордоном. Загальна вартість технологій, які створюються у світі, становить, за оцінками експертів, близько 60 % усього валового суспільного продукту. Так, якщо в 1990-х роках загальний обсяг торгівлі технологіями у світі оцінювався в діапазоні від 20 до 50 млрд дол., то у 2000 р. — уже на рівні 500 млрд дол. [35]. Світовий ринок технологій (СРТ) становить більш як 2 трлн доларів, але не поступається йому і ринок промислових ноу-хау. У розвинених країнах існує значний оборот ОІВ, вартість кожного з них може дорівнювати мільйонам доларів. Процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого та комерційного використання, трансферту і поширення технологій дістав назву техноглобалізму. Очевидним є те, що позиціювання власника технологій на світовому ринку в першу чергу залежить від складності й унікальності цього товару. Так, якісний технологічний прорив зумовив виникнення інформаційного суспільства та поширення нових типів технологій, які називають мета- або гіпертехнологіями. Тому піраміда ранжування технологій за ступенем впливу їхніх споживачів на ринки відповідних товарів базується на шести рівнях (табл. 5.1). Сила зростання впливу відбувається залежно від складності виготовлення товарів [25]. Таблиця 5.1 ЗМІСТ І РІВНІ «ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ПІРАМІДИ» Рівні «технологічної» піраміди Сутність технологічного рівня Зміст конкуренції Нульовий Застосування метатехнологій робить неможливим реальну конкуренцію з її розробниками. В обмін на право доступу до метатехнологій суб’єкти ринку надають можливість оперативного контролю за своєю діяльністю Відсутність глобальних конкурентів Перший Створення нових технологічних принципів на основі НДДКР. Їхні власники повністю контролюють і самостійно формують ринки та напрями реалізації своєї продукції. Ці технології переважно передаються в межах ТНК, які фінансують чи контролюють дослідження, а не на відкритих ринках Відсутність зовнішньої конкуренції Другий Реалізація нових технологічних принципів відбувається через ноу-хау. Частково контролюється процес реалізації ОІВ. Товаровиробники цієї групи безпосередньо контролюють процес реалізації своїх виробів. Ноу-хау регулярно надходять на світові ринки технології. Їх продаж має частковий характер, здебільшого базуючись на правах їх використання — ліцензіях Існує конкуренція на ринку світових технологій Третій, четвертий, п’ятий Товаровиробники використовують ноу-хау, які реалізовувались на другому рівні. Якщо товари характеризуються високою складністю, то це дає змогу виробникам контролювати ринки. На четвертому і п’ятому рівнях товари менш унікальні та наукомісткі, контролюються споживачами Сильна зовнішня і внутрішня конкуренція
Ринки метатехнологій тільки формуються, проте, як наслідок найбільшої продуктивності, набувають лідируючого характеру. Ці технології, як і здатність до інтелектуальної та творчої праці, продати неможливо, лише забезпечується доступ до їх використання. Прикладами можуть служити мережі комп’ютерів, супутникові технології зв’язку, різні організаційні технології, які перетворюють культуру не тільки об’єктів, але й суб’єктів їхньої дії тощо. Кожна національна економіка характеризується певними рівнями технологій, які в ній переважають. Загальновизнано, що найвищого рівня досягли США і, частково, Великобританія. Ноу-хау нових технологічних принципів здійснюють і філіали ТНК, розміщені в усіх розвинутих кранах світу. Решта держав здатні сприймати й реалізовувати розроблені на більш високому рівні технології і розподіляти їх залежно від ступеня складності на третьому — п’ятому рівнях технологічної піраміди. А в міру старіння, кожна конкретна технологія передається країнам, які розвиваються. Звісно, рівні технологій не ізольовані один від одного, а тісно взаємопов’язані. Кожна країна має можливість підніматись від одного рівня до іншого, а також їх утрачати. Японія продемонструвала швидку зміну технологічної парадигми, переміщуючись до першого рівня. Ефективність процесу комерціалізації залежить від певних чинників. По-перше, від взаємодії фундаментальних і прикладних досліджень, що захищені від зовнішнього втручання. По-друге, від захисту прав ІВ. Юридичною основою, яка закріплює захист інноваційних конкурентних переваг, та передумовою передання ОІВ в інші держави є патентне законодавство. Нині в США існує одне з найдосконаліших патентних законодавств. Так, правовий захист авторського права в США закріплений у Конституції, а також у резолюції Конгресу 1783 р. про охорону прав авторів та видавців. А в основу законодавства з питань промислової власності був покладений Федеральний патентний закон 1790 р., що згодом увійшов до Конституції. США стали першою державою, яка вжила заходів для захисту своїх позицій у світі з експорту ліцензій на винаходи, відкриття і нові розробки. Звичайно, усе це веде до технологічної залежності інших кран від США. Так, надходження за продаж патентів і ліцензій у США наприкінці 90-х років становили 27 млрд дол. (внутрішній трансферт — 90 %), а платежі за придбання ОІВ — 6 млрд дол. (внутрішній трансферт — 85 %). Відповідно Японія — 6 млрд дол. та 9 млрд дол. [63]. Надзвичайно важливе значення для інноваційного процесу має зосередження зусиль держави та приватного сектору на завершальному етапі інноваційного циклу. Постійне зростання коопераційних досліджень і розробок у США свідчить про ефективну співпрацю у сфері створення й комерціалізації науково-технологічних товарів. Так, університети і федеральні лабораторії створюють нові технології, а приватний сектор забезпечує виведення результатів наукових і технологічних досліджень на ринок. Федеральний уряд всебічно сприяє досягненню національних цілей і задоволенню суспільних потреб. В останні роки в такій кооперації беруть участь місцеві органи влади. Більшість штатів формує ефективні регіональні науково-технічні системи з допомогою яких підтримують промисловість, зміцнюють партнерство університетів та промислових підприємств, фінансують створення і впровадження нових технологій тощо. Неабияк значення набувають регіональні центри передання технологій НАСА (Regional Technology Transfer Centers), які пов’язують технологічні ініціативи штатів з НАСА і федеральними науково-технологічними організаціями, об’єднавши свою діяльність і утворили національну мережу передавання технологій. Крім того, Національний науковий фонд США підписав угоду з Радою з питань науки і технологій штатів про залучення штатів до процесу ухвалення рішень у коопераційних дослідних центрах промисловості й університетах. Ці центри розміщуються в університетах, а їхня діяльність фінансується в рівних частинах партнерами з боку федерального уряду, штатів та промисловості. Отже, штати розглядаються в США як найефективніший канал передачі технологій у промисловість. Треба сказати, що і в нашій країні проблемі комерціалізації інновацій способом горизонтального та вертикального трансферту надається необхідного значення. У 1996 р. затверджена Концепція державної промислової політики України, основною ідеєю якої є реформування економіки на основі високотехнологічних виробництв. У 1999 р. Верховною Радою ухвалено Концепцію науково-технологічного й інноваційного розвитку, в якій основна увага приділялась структурній перебудові виробництва, збільшенню наукомісткого експорту, відродженню винахідницької та раціоналізаторської діяльності. При президенті НАНУ створено Центр інтелектуальної власності і передавання технологій, що надає консультації, юридичні, патентні послуги під час розроблення ліцензійних договорів, а також з метою врегулювання взаємин між співавторами розробок, винахідниками і науковими організаціями. Розроблено стратегію економічного та соціального розвитку держави на 2002—2011 рр., яка базується на випереджальній моделі інноваційного розвитку економіки, ухвалено Закон України «Про інноваційну діяльність». Забезпечення найсприятливішого режиму вільної торгівлі та конкуренції, усунення перешкод у користуванні правами інтелектуальної власності неможливі без удосконалення законодавства за допомогою введення правових норм щодо прав інтелектуальної власності. Так, розроблено закони, що охороняють особисті, немайнові та майнові, права суб’єктів авторського права і суміжні права. Серед них Закон «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» та Закон «Про авторське право і суміжні права», який відповідає нормам Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (Угоди ТРІПС) щодо авторського права і суміжних прав, забезпечує вжиття органами судової влади негайних і ефективних тимчасових заходів стосовно захисту цих прав та забезпечує ретроактивний захист для авторського права. Інтеграція в СОТ передбачає виконання певних норм та стандартів, визначених угодами, які адмініструє СОТ. Однією з найважливіших є Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності. Це правовий документ, що охоплює всі аспекти охорони прав на ОІВ. Україною виконано значний обсяг робіт з метою гармонізації національного законодавства у сфері ІВ. Зокрема, норми Угоди ТРІПС містяться у восьми законопроектах та шести проектах постанов Кабміну. У Законі «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України» вносяться зміни до Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Зокрема, щодо забезпечення охорони авторського права та суміжних прав через запровадження ліцензування господарської діяльності з увезення, вивезення та виготовлення оптичних дисків із записом на них інформації, а також до Кодексу України про адміністративні порушення щодо відповідальності за порушення правил господарської діяльності з виготовлення й вивезення дисків для лазерних систем зчитування та матриць для виготовлення. Великий обсяг роботи здійснено нашою державою на виконання українсько-американської спільної програми боротьби з нелегальним виробництвом оптичних носіїв інформації, підписаної Україною і США в червні 2000 р. Уряд доклав чималих зусиль до припинення на території України правопорушень, пов’язаних з виробництвом, експортом, імпортом оптичних дисків для лазерних систем зчитування. З метою здійснення цілеспрямованої боротьби з неконтрольованим розповсюдженням дисків для лазерних систем зчитування, що становить реальну загрозу державним інтересам, ухвалено п’ять постанов Кабміну, спрямованих на запровадження механізму захисту прав ІВ відповідно до норм і правил, затверджених в економічно розвинутих країнах, створюється законодавча база, яка дасть можливість державі запровадити досить жорсткий контроль у сфері виробництва та розповсюдження оптичних дисків. Згідно з положеннями спільних програм органи державної влади постійно проводять інспектування заводів-виробників оптичних носіїв інформації, у тому числі й на запит утримувачів авторських прав чи їхніх представників. Створено робочі групи для цих перевірок. Україна зробила політичні кроки щодо забезпечення захисту прав на ОІВ на основі стандартів, прийнятих у світовому співтоваристві, проте помітних зрушень у цих напрямках не відбулося. Так, кількість новаторів в нашій країні за останні 10 років скоротилася майже втричі. У загальному обсязі світових патентів Україні належить менше 1 % (станом на 1 січня 2002 р. всього зареєстровано 73 671 охоронний документ, серед яких близько 60 % патентів на винаходи, а протягом 2001 р. їх було зареєстровано 11 670). Причому зареєстровано патентів без проведення експертизи (деклараційних патентів) — 9363, тобто 80 % від загальної кількості, проте такі патенти є неконкурентоспроможними на світових ринках. Крім того, зросла кількість зареєстрованих патентів на корисні моделі та промислові зразки порівняно з 1995 р. Спостерігається досить низька винахідницька активність (за тематичними підрозділами 31 технічного напряму) серед 16 підрозділів, якої: техніка зв’язку, машинобудування, ядерна фізика, накопичення інформації. Водночас висока питома вага заявок у таких тематичних підрозділах: здоров’я, розваги, медикаменти, прилади (вимірювання, оптика) та хімія. Хоча за становлення інформаційного суспільства та орієнтації національної економіки на інноваційну модель розвитку ці сфери не зможуть забезпечити вихід на міжнародні ринки збуту. На жаль, скорочується зарубіжне патентування, що свідчить про несприятливий інвестиційний клімат. В Україні з розрахунку на 100 тис. населення подається в 30 разів менше заявок ніж, наприклад, у Японії. Так, якщо в 1993 р. надійшло від іноземних заявників 8687 заявок, то у 2001 р. — лише 240. Зареєстрованих іноземними громадянами патентів у 2001 р. було 1258, що становить 11 % від загальної кількості. Найактивнішими є заявники із США — 26 %, Німеччини — 24 %, Франції — 8 %, Російської Федерації — 7 %, Об’єднаного Королівства — 5 %. Співвідношення кількості заявок від іноземних громадян і вітчизняних інноваторів дорівнює 0,22, а це майже в сім разів нижче, ніж середній показник серед країн ОЕСР. Чинниками, що перешкоджають патентуванню іноземних винаходів у країні, є вузький технологічний ринок та ненадійність захисту інтелектуальної власності [66]. Неможливість отримати кредитні кошти на вигідних умовах та відсутність комерціалізації венчурного капіталу сповільнюють процеси технологій. Фінансування НДДКР перетворюється на фінансування наукових розробок, які не використовуються у виробництві, що призводить до втрати кваліфікованих кадрів і цінної інформації. Про низькі темпи впровадження пріоритетних розробок у виробництво свідчить показник кількості замовлених до впровадження та виконаних науково-технологічних проектів, який не перевищує 16 % від загальної кількості [39].
Таблиця 5.2 РОЗПОДІЛ ЗАРЕЄСТРОВАНИХ ДОГОВОРІВ / ЛІЦЕНЗІЙНИХ ДОГОВОРІВ ЗА ОБ’ЄКТАМИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ Вид договору Кількість договорів/ліцензійних договорів, зареєстрованих за об’єктами промислової власності Винаходи Промислові зразки Знаки 1998 1999 2000 2001 2002 1998 1999 2000 2001 2002 1998 1999 2000 2001 2002 Невиключні ліцензії 67 35 38 50 61 21 25 8 5 16 85 90 107 106 194 Виключні ліцензії 29 10 9 19 39 7 5 4 4 4 5 15 15 31 40 Передання права 175 58 51 69 123 5 21 21 20 31 51 114 11 167 323 Відкриті ліцензії 2 20 5 12 37 0 0 0 0 –– — — — –– –– Усього: 273 123 103 150 260 33 51 33 29 51 141 219 233 304 557 Конкурентоспроможність вітчизняних товарів, насамперед, залежить від розвитку внутрішнього ринку об’єктів промислової власності (ОПВ), динаміку якого характеризує статистика реєстрації угод про передання прав на ОПВ та ліцензійних угод на їх використання. Так, у 2002 р. було зареєстровано 884 угоди, що на 44 % більше, ніж у попередньому році. Це становить 57 % від поданих у Державний департамент інтелектуальної власності. Якщо проаналізувати розподіл зареєстрованих угод/ліцензійних договорів за об’єктами промислової власності, то спостерігається тенденція зменшення угод на винаходи, порівняно з 1998 роком, відповідно на 5 % (табл. 5.2). Причому вкрай незадовільною є галузева структура цих угод. Загальновідомо: непогано розвинутий внутрішній ринок ОПВ в лікеро-горілчаному виробництві, медицині та фармацевтиці, зате на машинобудування припадає лише близько 2 %, хоча ще 1995 р. було близько 37 %, на приладобудування — 7 %, в галузі засобів зв’язку, послугах, автомобілебудування — його немає. Ліцензійні угоди на використання зразків для товарів і послуг — 55 % у сфері послуг, 13,3 % у лікеро-горілчаній та 11 % у харчовій промисловості. Варто підкреслити, що обсяг відвантаженої інноваційної продукції за цей період низький — всього 7 % від загального обсягу відвантаженої продукції, що свідчить про негативні тенденції у внутрішній торгівлі ОІВ. Крім того, кількість укладених у 2002 р. ліцензійних угод на право використання ОІВ становить 399, а станом на 1 січня 2003 р. на підприємствах нашої країни діяло 36 закуплених ліцензій на використання об’єктів інтелектуальної власності. Їхня кількість зменшилась більш як утричі в порівняні з 2000 р. Із зарубіжними ліцензіатами укладено 68 ліцензійні угоди, в тому числі з Російською Федерацією — близько 43 %. Від українських ліцензіатів ліцензіарам надійшло 16,5 млн грн., а від іноземних фірм — 18627 тис. дол. США (що на 40 % менше, ніж у 2001 р.). До того ж, якщо в 1995 р. питома вага експорту ліцензійної продукції в загальному обсязі реалізації дорівнювала майже 35 %, то відповідно у 2001 р. — близько 12 %, а в 2002 р. — лише 6,3 % (табл. 5.3). Відвантажена ліцензійна продукція становить менше 1 % загального обсягу відвантаженої промислової продукції, у тому числі на експорт — лише 0,2 %. Якщо практичний досвід інноваційної діяльності свідчить, що етапу комерціалізації підлягає 3—5 % запатентованої інформації, то стає зрозумілим, що без радикальних змін у цій сфері ми не зможемо реалізувати намічену інноваційну стратегію. Таблиця 5.3 ВИРОБНИЦТВО ТА ПОСТАЧАННЯ НА ЕКСПОРТ ЛІЦЕНЗІЙНОЇ ПРОДУКЦІЇ Роки Показники 1995 1999 2000 2001 2002 Загальний обсяг реалізації продукції у фактичних цінах, грн 43396,7 374069,8 1441419,0 2083136,4 624949,6 Поставлено на експорт у фактичних цінах, грн 15034,1 69960,8 313419,2 243249,9 166939,4 Поставлено на експорт, % до загального обсягу реалізації 34,6 18,7 21,7 11,7 6,3
Отже, узагальнимо основні негативні тенденції, що спостерігаються в інноваційній сфері України: згортаються процеси раціоналізації та винахідництва; зменшується кількість іноземного патентування; низькі темпи впровадження у виробництво пріоритетних науково-технологічних проектів; нерозвиненість внутрішнього ринку об’єктів промислової власності; незадовільна галузева структура ОПВ; низька питома вага досліджень і розробок у загальній сумі інноваційних витрат на підприємствах тощо. Виходячи з вищевикладеного, основні напрями в подоланні негативних явищ в інноваційній сфері полягатимуть у наступному: Національна інноваційна система має бути тісно пов’язана з політикою у сфері інтелектуальної власності та передбачати функціонування на регіональному і галузевому рівнях єдиної системи управління процесом комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності, інтегрованої із сучасними засобами телекомунікацій, що передбачає: розроблення концепції системної інтеграції інноваційних ресурсів усіх видів; використання можливості мережі Інтернет. Створити інформаційну базу даних інновацій, яка має важливе значення для трансферту ОІВ і дає змогу забезпечити пошук необхідних технологій для застосування на підприємствах. Важливо залучати в господарський оборот усі результати інтелектуальної діяльності, а це передбачає функціонування потужного інноваційного ринку, кваліфікованих фахівців із просування нововведень на ньому, захист прав інтелектуальної власності, необхідної інноваційної інфраструктури та фінансування ОІВ за допомогою венчурного капіталу. Передаванню технології ОІВ має сприяти комплекс податкових і кредитних механізмів, механізмів непрямого регулювання з метою створення сприятливих умов для діяльності структур, які беруть участь у виробництві та комерційній реалізації наукових знань. Наприклад, витрати на об’єкти ІВ слід виключити з бази оподаткування прибутку підприємства. Залучати до співпраці, фінансування комерціалізації інновацій регіональні органи влади, які на коопераційній основі з приватним сектором та державою зможуть просувати ОІВ на ринок. Створити Український банк реконструкції і розвитку, який би передбачав особливий механізм кредитування інноваційної діяльності, зокрема передавання технологій та ОІВ. Удосконалення законодавства у сфері інтелектуальної діяльності проводити за такими напрямами: гармонізація національного законодавства з нормами і положеннями міжнародних угод та конвенцій у цій сфері, наприклад ТРІПС, що прискорить прийняття України до СОТ; зменшення термінів проведення експертизи патентів; скасування видачі деклараційних патентів; внесення змін до методики оцінки об’єктів інтелектуальної власності; визначення права на об’єкти інтелектуальної власності, які створюються за рахунок державних коштів, скасування службових винаходів; регулювання порядку обміну, інвентаризації, амортизації й оподаткування об’єктів інтелектуальної власності та інших результатів науково-технічної діяльності тощо. Трансферт технологій має виконувати такі завдання: запобігати надходженню в Україну застарілих технологій; допомагати застосуванню сучасних високоефективних технологій; підвищувати рівень інтелектуалізації вітчизняного експорту; випускати конкурентоспроможну продукцію тощо. Одним із найважливіших чинників інноваційної діяльності є швидкісна комерціалізація інновацій. Тому необхідно визначати ще на стадії НДДКР комерційний потенціал розробок, зосередити необхідні ресурси та ефективно управляти процесами трансферту технологій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Оперативна комерціалізація технічних інновацій — важливий чинник конкурентоспроможності» з дисципліни «Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації»
