Сучасний інструментарій визначення та оцінки міжнародної конкурентоспроможності країни
Для оцінки конкурентоспроможності національної економіки застосовують кількісні (hard data) та якісні (survey data) (експертні та соціологічні) методи. Кількісні — базуються на використанні математичних і статистичних методів аналізу для показників. Це здебільшого стосується обсягів ринку в грошовому чи натуральному вираженні, цін, витрат і факторів, які на них впливають. Даний метод використовують у своїх дослідженнях, передусім, консалтингові фірми, які оцінюють конкурентоспроможність різних країн світу та роблять конкретні техніко-економічні обґрунтування різних методів і підходів до їх підвищення. Кількісний аналіз доповнює якісний, оскільки не всі фактори та механізми зростання конкурентних переваг нагромадження потенціалу конкурентоспроможності, можна виміряти. Цей метод достатньо точний, хоча й дає можливість оцінити явище через певний проміжок часу. У теорії та практиці міжнародних економічних взаємин існує декілька підходів до визначення конкурентоспроможності національної економіки та показників, які її характеризують. На наш погляд, їх можна згрупувати у дві основні групи: оцінювання на основі окремих показників, які характеризують вартісні результати виробництва, чи використання певних ресурсів. оцінювання на основі системного підходу з використанням як статистичних показників, так і результатів моніторингу. Однак чи це окремі показники, чи комплексні методики, здебільшого, визначають на таких рівнях: мікрорівень, на якому визначається конкурентоспроможність фірми з допомогою таких показників як прибутковість, рентабельність, продуктивність праці, ліквідність і кредитоспроможність, а також — якість продукції, ступінь задоволеності споживачів та інші; мезорівень, на якому визначають конкурентоспроможність галузі та кластерів з допомогою середніх показників діяльності фірм певної галузі, а також, використовуючи торгівельні показники; макрорівень, на якому визначають конкурентоспроможність країни за допомогою таких показників як динаміка прибутків населення, ефективність використання усіх видів ресурсів, темпи інфляції, рівень зайнятості, сальдо торговельного балансу, питома вага високотехнологічного експорту та інші. Крім того, здійснюють дослідження міжнародної конкурентоспроможності країни, визначаючи конкурентоспроможність її територій, регіонів, де відбуваються соціально-економічні процеси. В залежності від поглиблення інтеграційних процесів у подальшому все більшого значення набуватиме дослідження конкурентоспроможності на мегарівні. Так, Європейський Союз із 2003 р. розраховує конкурентоспроможність своїх регіонів за показником продуктивності праці регіону за годину роботи. Деякі з вітчизняних економістів [4, 9, 20] зосереджують увагу на конкурентоспроможності з позиції участі національної економіки в міжнародній торгівлі, за такими показниками як питома вага країни на світових ринках, імпортні квоти тощо, аргументуючи, що завоюванням країною значної частини ринку певного товару підвищує конкурентні переваги і навпаки. Але ні позитивне чи від’ємне сальдо, ні об’єм експортного ринку чи курс обміну національної валюти самі по собі не можуть дати вичерпної інформації стосовно динаміки конкурентоспроможності. Крім того, і дані досліджень, проведених М. Портером упродовж останніх років підтверджують, що немає кореляційного зв’язку між цими показниками і рівнем життя в країні, як одним із найважливіших індикаторів конкурентоспроможності національної економіки. Хоча ці показники, як складові елементи, входять до різних комплексних методик оцінки міжнародної конкурентоспроможності. Вчений не виявив і значної залежності між конкурентоспроможністю країни і такими показними, як зовнішня заборгованість держави (співвідношення її обсягу до величини ВВП характеризує ступінь обмеженості країни в проведенні активної політики на світовому ринку), золотовалютні резерви, нагромаджена величина експорту (імпорту) інвестованого капіталу, питома вага стратегічно важливих товарів у структурі ВВП (яка характеризує можливість країни зі здійснення тиску на зарубіжних конкурентів) та інші. Звичайно ці показники також можуть характеризувати позицію економіки окремої країни на світовому ринку, проте оцінити її міжнародну конкурентоспроможність не здатні. Негативним моментом підходу, який ґрунтується на характері зовнішньоекономічних зв’язків країни, тобто лише на окремих показниках міжнародної торгівлі є те, що він не містить посилань на джерела торгівельних успіхів країни. Тому, звісно, більше значення мають ті напрямки, які досліджують міжнародну конкурентоспроможність економік за допомогою таких показників як рівень та темпи зростання продуктивності праці. Перевага такого підходу в тому, що в дзеркалі цих показників можна визначити джерела підвищення конкурентоспроможності. Саме тому йому віддають перевагу як окремі дослідники (праці К. Маркса, В. Леніна), так і державні організації, які займаються питаннями національної конкурентоспроможності, такі як Європейська Комісія, Рада з політики конкурентоспроможності США та інші. М. Портер підкреслює, що продуктивність — основний показник, який визначає рівень життя в країні, оскільки в ньому криється основне джерело прибутку на душу населення [30, с. 24]. Він зазначає, що продуктивність людських ресурсів визначає їх оплату праці, продуктивність використання капіталу — прибуток його власників, а продуктивність національних фірм визначає ту абсолютну величину національного прибутку, яка через систему перерозподілу слугує вирішенню загальнонаціональних завдань. Таким чином, єдине, на чому може ґрунтуватися концепція конкурентоспроможності на рівні країни, — це продуктивність використання ресурсів, постійне підвищення національними фірмами продуктивності, розвиток ними якостей, необхідних для завоювання міцних конкурентних позицій в нових, технологічно складних, сферах. Є досить багато прикладів, які підтверджують цю точку зору. Так, співставлення даних із продуктивності праці в найрозвинутіших країнах Європи й Америки (ВВП по паритету купівельної спроможності на одну людино-годину), показало, що на кінець ХІХ ст. і початок ХХ ст. лідерство Великобританії в світовій торгівлі співпадало з лідерством і в продуктивності праці. Наступний приклад — ріст продуктивності праці у США в ХХ ст. Саме цей підхід і отримав найбільше поширення в сучасній економічній літературі, зосередивши увагу на джерелах конкурентоспроможності країни. До показників продуктивності національної економіки відносять: зростання продуктивності праці, капіталу; загальну продуктивність факторів виробництва; ріст загальної продуктивності факторів та інші. Але наприкінці ХХ ст. вчені почали дискутувати щодо появи незвичайного феномену — «парадоксу продуктивності праці», викликаного труднощами вимірювання низки економічних процесів, властивих новій інформаційній економіці. Оскільки зростають інвестицій в нові технології, а продуктивність праці сповільнюється, — особливо у сфері послуг. Це пояснюється неспроможністю традиційної статистики відбити структуру сучасної економіки, яка швидко змінюється. Тому зниження продуктивності праці в американській економіці ще не означає зниження її конкурентоспроможності.
Рис. 2.1. Піраміда конкурентоспроможності [62, с. 7] У відповідності з теорією Рікардо навіть та країна, чия продуктивність нижча, ніж в інших держав у всіх сферах, може мати порівняльні переваги у виробництві певного товару і знайти своє місце в міжнародній системі розподілу праці. Але в умовах глобалізації та інтеграції концепція конкурентоспроможності по-новому пов’язує основи економічного зростання, розв’язання проблем зайнятості, поліпшення якості життя населення в країні з відкритою економікою. Найреальніше уявлення про відносний стан у країні дають високий рівень життя населення у поєднанні з характеристиками позиції держави в міжнародній торгівлі та показниками продуктивності використання факторів виробництва. Концепція конкурентоспроможності національної економіки як спроможності підвищувати рівень життя в країні через підвищення продуктивності та зайнятості, знайшла не тільки поширення, але своє відображення у програмах ЄС (рис. 2.1). Так, у Звіті з конкурентоспроможності за 2003 р. країн-членів ЄС, представлена динамічна система оцінки міжнародної конкурентоспроможності, що включає в себе розрахунок продуктивності праці, ВВП, ВВП на душу населення, ВВП на одного працюючого, його приріст за певний період часу (10 років, 2-5 років), показники зайнятості, вартість одиниці робочої сили (ULC), цінову одиницю експорту та імпорту, показник швидкості зміни галузевої макроструктури економіки та інші. Оцінка конкурентоспроможності країни, яка враховує зростання благополуччя її жителів, дає змогу уникнути автоматичного ототожнення конкурентоспроможності національних фірм і конкурентоспроможності національної економіки. Показник ВВП на душу населення характеризується у Звіті як один із визначальних факторів високих стандартів життя населення. Варто відзначити, що періодично система цих показників змінюється, — включаються нові розрахунки, оцінюється вплив глобальних факторів. Так, новим показником у 2003 р. є продуктивність праці, яка розрахована за годину роботи, й визначається на макро-, мезо-, мега- та мікрорівнях. (У попередньому виданні цей показник оцінювався щодо кількості зайнятих у створенні ВВП). А, продуктивність праці та ВВП порівнюються із високорозвиненими країнами світу та претендентами на вступ до ЄС. У Звіті з конкурентоспроможності (2003 р.) зазначалося, що в ЄС за 2001-2002 рр. було створено 2,5 млн. робочих місць, однак у 2003 р. зайнятість не зростала —безробіття збільшилось. Якщо у попередніх дослідженнях припускалося, що на показник ВВП на душу населення впливають темпи зайнятості та продуктивність праці, то аналіз годинної продуктивності праці дав змогу виділити більшу кількість факторів та оцінити їх вплив на узагальнюючий показник (ВВП на душу населення) (табл. 2.1). Так, згідно даних таблиці 2.1, можна зробити наступні узагальнення: Рівень стандартів життя у ЄС нижчий ніж у США на майже 30 % (за рівнем ВВП на душу населення). На це вплинули наступні фактори (за структурними індикаторами Євростату): нижчий рівень годинної продуктивності праці у ЄС близько 13 %; нижчий рівень відпрацьованих годин у ЄС — близько 4 % та нижчий рівень зайнятості — 13 %. Таблиця 2.1. ПОРІВНЯННЯ ПОКАЗНИКІВ, ЯКІ ДЕМОНСТРУЮТЬ ВІДНОШЕННЯ ЄС/США у 2002 р. (США = 100%)* Показники Дані організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) Дані GGDC** Структурні індикатори Євростату 1. ВВП на душу населення 72,4 71,7 71,2 2. ВВП на одного зайнятого 79,0 77,1 82,6 3. ВВП за годину роботи 90,0 91,5 86,8 Окремі показники: — ВВП 95,2 94,4 93,7 — Населення 131,5 131,7 131,5 — Число зайнятих 120,6 122,4 113,4 — Середнє число відпрацьованих годин 87,7 84,2 95,2 — Загальна кількість відпрацьованого часу 105,7 103,2 107,9 * Складено за: European Commission SEC (2003) 1299 European competitiveness report 2003 Commission staff working document. Italy. — p. 37.
**дослідження university of Groningen Growth and Development Centre (GGDC)
Сума впливу згаданих факторів (13 + 13 + 4) і характеризує загальне відхилення за рівнем стандартів життя. Ці розрахунки підтверджуються і щодо даних ОЕСР і GGDC. Якщо розглянути рівень стандартів життя у країнах членах ЄС (табл. 2.2), то він вищий у порівнянні зі США, тільки у Люксембурзі — 133,9 %. Однак застосування факторного аналізу показує, що, згідно з відпрацьованим часом, у цій країні, відповідно, нижчий рівень. Сума впливу всіх факторів по цій країні дає змогу оцінити складову показника рівня життя (10,9 (рівень продуктивності праці за годину роботи) + 23,0 (рівень зайнятості) — 0,02 (рівень відпрацьованих годин)). Таблиця 2.2 РІВЕНЬ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ КРАЇН-ЧЛЕНІВ ЄС за 2002 р. (США = 100%)* Країни ВВП на душу населення ВВП на одного зайнятого ВВП за годину роботи Зайнятість** Середнє число відпрацьованих годин США 100 100 100 –– –– ЄС 71,2 82,6 86,8 0,86 0,95 Бельгія 77,3 99,5 109,0 0,79 0,91 Данія 80,8 80,8 91,3 1,00 0,89 Німеччина 73,1 80,3 93,1 0,9 0,86 Греція 47,4 68,3 59,5 0,68 1,15 Іспанія 60,1 77,0 71,0 0,76 1,08 Франція 73,6 93,2 101,9 0,81 0,91 Ірландія 86,8 99,2 99,2 0,86 1,00 Італія 73,0 91,3 95,2 0,79 0,96 Люксембург 133,9 106,8 110,9 1,26 0,98 Нідерланди 80,3 70,1 99,7 0,98 0,8 Австрія 78,6 81,2 89,1 0,95 0,91 Португалія 49,3 52,0 51,0 0,93 1,02 Фінляндія 72,6 83,8 81,9 0,87 1,02 Швеція 72,4 76,4 80,9 0,97 0,94 Великобританія 73,5 76,6 75,2 0,97 1,02 * Розраховано за структурними індикаторами Євростату ** коефіцієнт порівняння (США = 1)
Розрахунки темпів зростання загальних показників конкурентоспроможності ЄС, США та інших високорозвинених країн світу порівнюють тенденції економічних змін. Так, якщо середнє зростання продуктивності праці за годину роботи було у 1990—1995 рр. вищих у ЄС, то за період 1995—2002 рр. перевага за США (такі ж результати демонструє і нагромаджене зростання за цей період — 13,78 % у США проти 9,23 % в ЄС). Щодо зростання ВВП на душу населення та зайнятість, то темпи зростання Європейського Союзу вищі. Такі ж результати у 2001—2002 рр. Однак продуктивність праці за годину роботи в США перевищує на 0,71 % (відсоткових пункти) та щодо ВВП на одного працюючого — відповідно на 1,18 відсоткових пункти (рис. 2.2).
Рис. 2.2. Зростання реального випуску та продуктивності в ЄС і США 2001 — 2002 роках (середнє значення в [166, с. 22] З-поміж членів ЄС найвищі темпи зростання ВВП на душу населення мали у 2001—2002 рр. Ірландія (3,55 %), Греція (3,61 та Іспанія (2,1 %). Натомість особливо низьким воно було у Німеччині й Люксембурзі. Однак темпи зростання продуктивності праці за годину роботі перевищили середній рівень по ЄС та США у таких країн як Греція, Ірландія, Франція, Данія. Окремої уваги заслуговує методика Комісії ЄС, яка оцінює конкурентоспроможність країни з точки зору цін і витрат виробництва, оскільки конкурентоспроможність товарів, які виготовляються національними компаніями, їх експорт є основними характеристиками конкурентоспроможності відкритої економіки в кожний конкретний момент часу. Так, у Звіті з конкурентоспроможності згадана методика базується на наступних показниках: номінальний ефективний курс національної валюти; реальний ефективний курс національної валюти та показник відносної вартості одиниці робочої сили. Ці показники дають уявлення про поточний стан країн-членів ЄС відносно основних торгових партнерів—претендентів на вступ до інтеграційного об’єднання, про перспективи їх росту і росту благополуччя їх громадян. Так, номінальний ефективний курс національної валюти відстежує зміни у вартості національної валюти відносно валют основних торгових партнерів — nominal effective exchange rate (NEER). Ріст цього показника негативно впливає на конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників з точки зору витрат. Ефективний курс національної валюти (real effective axchange rate — REER), відбуває зміни в номінальному ефективному курсі національної валюти і зміни у відносній вартості одиниці робочої сили. Саме ріст чи зниження конкурентоспроможності за витратами — показник відносної вартості одиниці робочої сили (relative unit labor costs — RULC) — характеризує відносні темпи інфляції заробітної плати в різних країнах, відбиваючи як зміни в номінальній заробітній платі, так і в продуктивності праці. Наприклад, якщо зростає номінальний ефективний курс валюти, то конкурентоспроможність теж може зростати, але за рахунок зменшення витрат на одиницю робочої робочої сили, тобто — з підвищенням продуктивності, що випереджає ріст оплати праці. Отже, оцінити національну конкурентоспроможність через якість трудових ресурсів, ефективність їх управління та співставити з країнами-конкурентами можна за допомогою розрахунків вартості одиниці робочої сили (оплати праці) (ULC), яка є функцією таких характеристик, як продуктивність праці, заробітна плата і валютний курс (ВК) та паритет купівельної спроможності (ПКС). Країни відрізняються за ступенем відхилення валютного курсу від паритету купівельної спроможності, а їх групування щодо цих факторів співпадає з класифікацією на промисловорозвинуті країни та країни, що розвиваються, а також із групуванням за рівнем ВВП на душу населення. Чітко простежується залежність: чим нижче значення ВК/ПКС (або вище ПКС/ВК), тим вищий середньодушовий прибуток у державі. Найдосконалішим вимірником відносних рівнів ПКС є відношення країн за рівнями продуктивності праці та заробітної плати, тобто — питомій оплаті праці (ULC). Він є універсальним, оскільки охоплює два найважливіших чинники конкурентоспроможності — продуктивність праці та заробітну плату і зустрічається в міжнародній статистиці (ОЕСР) для визначення конкуренто- спроможності національних економік. Вартість одиниці праці (робочої сили) визначається як ULC = (W · EMP) / OUT, де W — заробітна плата одного працівника; EMP — кількість зайнятих; OUT — валовий випуск продукції. Відповідно продуктивність працівника: LP = OUT / EMP. Зміна в продуктивності працівника апроксимується як dLP = dOUT — dEMP. Таким чином, вартість одиниці робочої сили можна визначити як ULC = W / LP, Відповідно, будь-які зміни у вартості робочої сили (dULC) можуть спричинити наступні фактори: dULC = dW — dLP = dW — dOUT + dEMP. ULC підвищуватиметься і цінова конкурентоспроможність знизиться, коли збільшення вартості робочої сили переважатиме значніше, ніж зростатиме її продуктивність і навпаки. Зміни продуктивності визначають відносний рівень зростання продукції і зайнятості: продуктивність збільшуватиметься (зменшуватиметься, якщо зростання випуску продукції відбуватиметься швидше, ніж зростання зайнятості, та якщо заробітна плата, що підвищила продуктивність, збільшить вартість одиниці робочої сили і підвищить конкурентоспроможність. Через величину продуктивності праці в ULC відбивається ефективність виробництва, менеджменту, технологічний рівень, сприйнятливість до інновацій тощо. Одночасно через оплату праці відбивається рівень споживання і розвиток соціальної сфери. Якість досліджень, здійснених експертами [65] ЄС, підтвердили тісний кореляційний зв’язок між рівнем питомої оплати праці та конкурентоспроможністю галузі на зовнішніх ринках (сфери діяльності, що мають відносно низькі значення ULC відповідно конкурентоспроможні на світових ринках).Тому відношення питомої оплати праці у зарубіжній економіці характеризує цінову конкурентоспроможність національної економіки. Іншим достовірним і надійним показником ступеню конкурентоспроможності є «швидкість зміни» галузевої макроструктури економіки, що вимірюється як сума змін відсоткової частки всіх галузей економіки (сільське господарство, промисловість, сфера послуг) за розглянутий період. Причому зміни в тій або тій галузі за кожний рік, щодо попередніх, рахуються по модулю, тобто відбивається тільки динаміка розвитку галузі. Швидкість зміни макроструктури економіки відбиває здатність виробничих систем адаптуватися до нових економічних умов, а від цього, в підсумку, залежить конкурентоспроможність країн [86]. Існують великі розходження між країнами Європейського Союзу в динаміці змін як промислової структури, так і макроструктури економіки в цілому. Як правило, ці зміни вираженіші в країнах з менш диверсифікованою і значно відсталішою економікою, що відбиває значний соціально-економічний поступ цих країн після їхнього виходу на шлях інтеграції. Для визначення якісного боку конкурентоспроможності використовується такий показник, як «цінова одиниця», що визначається відношенням сукупної вартості експорту або імпорту до їхнього обсягу, вираженому в кілограмах. Збільшення цінової одиниці може бути наслідком підвищення попиту або цінових витрат на дану продукцію, що неминуче переводить її в сегмент дорогих. У 1998 p. цінова одиниця промислового експорту в Євросоюзу становила 1,3 євро/кг, маючи при цьому велику амплітуду коливань — від 0,4 євро/кг у Греції, до 2,3 євро/кг в Ірландії. У 2002 р., відповідно, 2 євро/кг та 0,4 євро/кг у Греції та 5,5 євро/кг у Ірландії. Країни, що спеціалізуються на капіталомістких і технологічно ведучих галузях, мають вищу цінову одиницю, ніж країни, що спеціалізуються на трудомістких галузях. Провідні позиції Ірландії пояснюються високою часткою в її експорті (60 технологічно передових галузей. Друга позиція Великобританії пов’язана з підвищеною часткою в її експорті продукції високоточного машинобудування. У структурі грецького експорту, навпаки, присутні товари зі зниженою ціновою одиницею (менш 0,5 євро/кг): виробу кольорової і чорної металургії, хімікати, нафтопродукти. Тому 7,5 % промислового експорту Греції лежить у середньому і низькому ціновому сегменті. Експорт Бельгії, Нідерландів і Люксембургу також обтяжений виробами базових галузей: сталевим прокатом, нафтопродуктами, мінеральними добривами і т. д. Кількісний бік конкурентоспроможності європейської торгівлі є однак важливішим, ніж якісний. Незважаючи на те, що цінова одиниця європейського експорту (2,25 євро/кг) на 31 % вище імпорту, а також, що Євросоюз має позитивне сальдо в торгівлі промисловими товарами, це досягається, в основному, за рахунок торгівлі з країнами Центральної та Східної Європи та Азіатсько-тихоокеанського регіону, з якими ЄС має належні торговельні взаємини. У торгівлі зі США Євросоюз має позитивне торговельне сальдо (близько 25 млрд дол.), але цінова одиниця європейського експорту на 12 % нижча від американської і на 50 % — від японської. У торгівлі з Японією ЄС має торговельний дефіцит у розмірі 30 млрд дол. Великий вплив на конкурентоспроможність справляє співвідношення ціни і якості продукції, на якій може спеціалізуватися країна. Відповідно до класифікації галузей промисловості, прийнятої в ЄС, по типу «ціна — якість», усі галузі поділяються на три групи: 1. До першої групи відносяться галузі, у конкуренції котрих якість продукції превалює. До цих галузей відносяться точне машинобудування, автомобільна промисловість, галузі, пов’язані з високими технологіями, медичне устаткування, вироби трикотажної і взуттєвої промисловості. 2. У другу групу входять галузі, у яких співвідношення ціни і якості має, в цілому рівне значення при придбанні товару. 3. До третьої групи відносяться галузі, що конкурують між собою тільки в ціновому відношенні та пропонують, як правило, ресурсномістку і менш кваліфіковану продукцію (цемент, пластмаси, продукція чорної і кольорової металургії, целюлозно-паперової промисловості і деякі інші). Відповідно, ті країни, що спеціалізуються на виробництві продукції першої групи, потенційно конкурентоспроможніші, ніж ті , чия спеціалізація більше зв’язана з товарами другої і третьої груп. У торгівлі зі США товарами першої групи Євросоюз у 2002 p. мав дефіцит у розмірі 15% загальної суми негативного сальдо двосторонньої торгівлі. У межах ЄС найбільша частка в торгівлі товарами першої групи належить Франції, Німеччині й Італії, що пояснюється сильними позиціями цих країн у таких галузях, як автомобілебудування, літакобудування (Франція), трикотажна і взуттєва промисловість (Італія). Традиційно слабка конкурентоспроможність у країні (Іспанія, Португалія, Греція), котрі мають найбільший дефіцит у своїй торгівлі по товарах «якісної конкуренції». Доцільно розглянути методику ЄС щодо визначення конкурентоспроможності регіонів. Мультиплікативна модель регіональної конкурентоспроможності визначається як
або Продуктивність праці за годину · Співвідношення «дозвілля-робота» · Коефіцієнт зайнятості · Питому вагу працюючих в країні
Продуктивність праці вимірювалась в розрізі регіонів NUTS-2 (табл. 2.3).
Таблиця 2.3 РЕЙТИНГИ РЕГІОНІВ ЄС ЗА ПОКАЗНИКОМ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ [66, c. 107] № Регіони Код регіону Рівень продук- тивності (ПКС) 1995-2000 Середній ріст про- дуктивності, % 1998-1999 НДДКР/ВВП, % Зайнятість у високотехнологічному секторі, коефіцієнт Кількість студентів із аспірантурою та докторантурою % Індекс продуктивності 1 2 3 5 4 6 7 8 9 1 Люксембург (Luxembourg) lu 71,29 4,08 н/а 0,32 0,56 0,62 2 Влаамс Брайант (Vlaams Brabant) be24 71,24 2,81 н/а 1,50 3,42 1,06 3 Іль де Франс (IIe de France) fr1 69,83 3,22 3,37 1,21 4,80 0,44 4 Відень (Wien) at13 68,85 2,01 3,07 1,10 8,59 0,31 5 Стерейа Еллада (Sterea Ellada) gr24 68,69 3,55 0,29 0,35 н/а 0,15 6 Зальцбург (Salzburg) at32 67,59 2,28 0,64 0,81 2,75 0,41 7 Ломбардія (Lombardia) it2 67,41 1,19 1,72 1,31 2,64 0,36 8 Ворарлберг (Vorarlberg) at34 66,36 2,28 0,85 1,17 0,17 0,43 9 Лігурія (Liguria) it13 65,61 1,22 1,73 0,93 2,40 0,32 10 Трентіно-Альто Адіге (Trentino-Alto Adige) it31 65,23 1,69 0,71 0,49 1,70 0,40
Найвищий рівень продуктивності праці (ПП) в Люксембурзі — 71,29. На нашу думку, найточніші результати демонструють рівні продуктивності праці, оскільки високі темпи зростання можуть бути і в неконкурентоспроможних регіонах. Аналіз докладнішого дослідження п’яти конкурентоспроможних регіонів Oberbayern i Darmstadt в Німеччині, Sterea Ellada у Греції, lie de France у Франції та Niederosterreich в Австрії дав змогу виявити чинники, які значно вплинули на зростання продуктивності праці, а саме: належні транспортні мережі, особливо доступ до міжнародних аеропортів та телекомунікацій; висока підприємницька культура, що забезпечила зв’язок між університетськими дослідженнями та інноваційним бізнесом; існування високотехнологічних кластерів у таких секторах як біотехнології; активна регіональна політика, що створила сприятливий інноваційний клімат та регіональні інноваційні системи. Англійський діловий журнал «Euromoney» двічі на рік теж визначає рейтинги конкурентоспроможності. Особливістю його визначення конкурентоспроможності є оцінка економічної можливості розрахуватись за отримані позичкові засоби. Інтегральний показник складається із дев’яти чинників: політичний ризик; економічні перспективи; показник зовнішньої заборгованості; борг у зв’язку з дефолтом або в зв’язку з реструктуризацією боргу; кредитний рейтинг, або рейтинг платоспроможності по кредитних боргах; доступ до банківських ресурсів; доступ на ринки капіталів; доступ до форфейтингових послуг. Згідно з цим рейтингом перше місце посідає Люксембург, друге — Швейцарія, а третє — США. Україна в ньому перебуває на 129 місці серед 180 країн. Звичайно, лише на цих критеріях давати оцінку міжнародній конкурентоспроможності не коректно, бо отримані засоби не завжди ефективно використовуються в економіці країни. Хоча як один із елементів системи показників міжнародної конкурентоспроможності країни, необхідний. Безумовно, сильна економіка не може бути не представлена на світовому ринку конкурентоспроможними фірмами. Тому, одним із показників конкурентоспроможності країни є кількість національних компаній серед найбільших компаній світу, які визначаються незалежними мас-медіа (Financial Times FT-500 і Fortune 500).Так, у рейтингу FT-500 , який охоплює всі країни світу, акціонерні компанії проранжовані згідно величини ринкової капіталізації. Щоправда, Fortune 500 охоплює лише американські фірми і в повному переліку включає 1000 компаній (критерієм є обсяг виручки). В рейтингу FT-500 за 2001 рік присутні найбільші акціонерні компанії світу із 36 країн, які представляють 47 різних галузей. Серед тридцяти найбільших акціонерів на першому місці General Electric з ринковою капіталізацією 477406,3 млн доларів, на другому і третьому місцях, відповідно, американські компанії Sisco Systems і Exxon Mobil. Перші позиції в рейтингу займають США. Всього з 500 найбільш великих акціонерних товариств світу із США майже половина 244, їх загальна ринкова капіталізація перевищує 7 трлн доларів. Великобританія має 40 своїх представників, Японія — 64. Всі країни Європейського Союзу представлені 149 компаніями, що на 38 % менше, ніж у США*. Тому за цим показником і визначають вищу конкурентоспроможність США у порівнянні з країнами ЄС та Японії. Звичайно, так визначити міжнародну конкурентоспроможність неможливо. Сучасна міжнародна статистика, використовуючи значні бази даних про світовий розвиток, розробляє та постійно вдосконалює методики розрахунку міжнародної конкурентоспроможності країн, які відбивають їх потенціал та порівняльні переваги. Авторський колектив, який очолює Дж. Сакс, виходить із того, що в умовах сучасної глобальної конкуренції досягнення конкурентних переваг можливе лише на основі інновацій. Тому особливої уваги заслуговує індекс зростання конкурентоспроможності Growth Competitiveness Index — GCI), який щорічно визначається ВЕФ** і відбивають спроможність національних економік протягом середньострокового періоду досягати сталого розвитку на основі нових знань та технологій. Завдяки цьому його ще називають індексом інноваційної сприйнятливості країн. Адже за допомогою нових технологій та виготовлення на їхній основі нових видів товарів можна забезпечити стійкі темпи економічного зростання й підвищувати добробут населення. Охоплюючи такі фактори, як технологія, макроекономічне середовище та суспільні інститути, його розрахунок базується і на статистичних показниках, і на даних анкетувань. Однак важливо враховувати й навколишнє середовище, де фірми можуть підвищувати свої конкурентні переваги використовуючи ефективні стратегії та реалізуючи свою продукцію на глобальних ринках. Ці аспекти включає розрахунок Microeconomic Competitiveness Index — індекс мікроконкурентоспроможності (а з 2003 Business Competitiveness).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сучасний інструментарій визначення та оцінки міжнародної конкурентоспроможності країни» з дисципліни «Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації»
[166, с. 22] 