Проблема участі України в Митному союзі держав СНД: оцінка доцільності
Об’єктивні критерії, згідно з якими визначається доцільність або недоцільність участі української держави в міжнародних інтеграційних об’єднаннях, пов’язані з оцінкою того, наскільки така участь відповідає її національним інтересам. Згідно з таким принципом обираються форми міжнародного співробітництва, ступінь інтегрованості країн та темпи зближення між ними, якщо рішення щодо такого зближення було прийняте. Гіпотетичним напрямом фронтальної інтеграції в межах СНД, до якого потенційно може залучитися Україна, є Митний союз, що передбачає єдність управління митними службами, відповідне до інтеграційних критеріїв даного типу об’єднання обмеження національного економічного суверенітету, уніфікацію зовнішньоекономічних законодавчо-правових систем, цінової політики, валютного, експортно-імпортного контролю, ідентичність тарифно-нетарифної регламентації, включаючи створення єдиного зовнішнього тарифу. Оцінюючи ідеологію Митного союзу країн СНД, слід відзначити її ширшу, ніж виключно економічну мотивацію, що вимагає, відповідно, залучення не тільки економічної аргументації. Передусім слід відзначити занадто політизований підхід, згідно з яким пропонується обрати таку високоінтегративну модель співробітництва, як Митний союз, без розв’язання численних технічних проблем торгівлі, інвестиційної взаємодії, виробничої та науково-технічної кооперації. До цього висновку спонукає очевидна суперечність зазначеного підходу з загальною тенденцією розвитку системи міжнародної кооперації та міжнародного поділу праці практично всіх країн СНД. Такою тенденцією є реструктуризація геоекономічних пріоритетів майже всіх країн СНД на користь третіх держав. Причому особливо актуально це для самої РФ («вага» країн СНД для неї становить приблизно лише п’яту частину загального товарообігу), що є природним, враховуючи те, що ринки інших країн СНД значно менші за російський. Докладний аналіз тенденцій формування експортної спеціалізації окремих країн Співдружності свідчить про те, що подібна тенденція посилюватиметься і в майбутньому. До серйозних сумнівів щодо принципової технічної можливості повністю реалізувати ідеї Митного союзу в рамках СНД веде характер реалізації відповідних домовленостей, що були укладені раніше. Так, навіть до теперішнього часу ряд товарів, зокрема спирт, автомобілі та ін., проходять митні процедури за порівняно низькими ставками в Білорусі й далі перевозяться до РФ. Кількість розходжень у митних законодавствах між Білоруссю та РФ (стосовно ввізних та вивізних мит, акцизів та ПДВ) перевищує тисячу. І хоча сам по собі факт розбіжності в нормативних базах не є підставою утримуватися від інтеграційних заходів (у процесі інтеграції країн Євросоюзу обсяги узгоджувальної нормативної роботи були на порядок вищими), за відсутності реальних економічних стимулів вирішувати конкретні проблеми кінцева мета створення повноцінного Митного союзу здається надто віддаленою. Слід визнати, що в затвердженій 28 березня 1997 р. керівниками держав Співдружності Концепції економічного інтеграційного розвитку Співдружності Незалежних Держав стосовно перспектив запровадження Митного союзу в рамках СНД допущені декларативність та значні неточності. Так, було запропоновано двоетапну модель, причому перший етап фактично відтворює логіку створення ЗВТ, підмінюючи собою реальний проект формування ЗВТ, тоді як другий етап передбачає радикальні обмеження суверенних прав держав СНД на проведення митної політики згідно зі своїми національними інтересами. Створення інституту міжнародної правосуб’єктності Митного союзу та перенесення митного контролю на його зовнішні кордони призведуть до радикального скорочення надходжень до Держбюджету України. Підтвердженням цього є положення Угоди про Митний союз між Російською Федерацією та Республікою Білорусь від 6 січня 1995 р. Зокрема Ст. 4 Угоди («Розподіл мита, податків та зборів, що мають еквівалентну дію») передбачає, що суми ввізних мита, податків та зборів на товари, які походять з території третьої країни та ввозяться на територію Митного союзу, вносяться до бюджету країни призначення товару. Разом з тим суми вивізних мита, податків та зборів зараховуються до бюджету країни походження товару. Тому, зважаючи на географічне положення України та Росії, можна зробити висновок про майже односторонню відмову України від використання важелів митної політики, якими володіє держава з транзитним статусом. Узагальнюючи історичний та геоекономічний контекст, можна зробити і такий висновок. Починаючи з моменту дезінтеграції колишнього СРСР, географічне положення України було для неї природною факторною перевагою — так само, як поклади високоліквідних на міжнародних ринках енергоносіїв для РФ. Причому сьогодні наявність в РФ дешевих вуглеводневих енергоносіїв використовується цією країною як важливий фактор прихованого стимулювання експорту та протидії імпорту за рахунок підтримки таких внутрішніх цін на нафту й газ, які є значно нижчими за ціни світового ринку. Штучне забезпечення порівняно низьких витрат виробництва (принаймні в частині енергозабезпечення) є метою та інструментом макроекономічної та міжнародної політики в РФ, що об’єктивно має враховуватись при формуванні митної політики торговельними партнерами РФ, і передусім Україною. Можна навіть сказати, що стосовно України з боку РФ проводиться відверто дискримінаційна цінова політика в торгівлі енергоносіями. Наприклад, при поставках російської нафти в Україну повинні сплачуватися вивізне мито та податок на додану вартість (наприкінці 1999 р. вивізне мито на нафту було навіть збільшене з 7,5 до 15 євро за 1 тонну на сиру нафту, причому урядом РФ передбачено підвищити ставки вивізного мита на нафтопродукти), чого не відбувається при поставках нафти в Білорусь, країни Балтії та далекого зарубіжжя. У результаті ціни на одні й ті самі вуглеводневі енергоносії на західному кордоні України є нижчими, ніж на кордоні східному. Тому ставлення питання про створення Митного союзу країн СНД з участю України без попереднього комплексного узгодження та реформування цінової політики у сфері енергозабезпечення в рамках двосторонніх відносин з РФ унеможливлює дотримання принципів сумлінної конкуренції, ставить під загрозу банкрутства вітчизняних виробників продукції, передусім в енерговитратних галузях. При цьому слід враховувати, що, фактично, йдеться про базові для українського експорту виробництва, передусім у сферах металургійної промисловості, машинобудування та сільського господарства. Можна дійти висновку про те, що підтримання Україною пропонованих ідей Митного союзу створило б для неї такі умови господарювання та поділу праці, які, за певними параметрами, були б навіть гіршими за ті, що існували за часів колишнього Радянського Союзу. У цілому ж національним інтересам України не відповідає пропоноване РФ протягом 90-х років запровадження спільного митного тарифу, спільного митного режиму стосовно третіх країн, делегування Міждержавному економічному Комітету Економічного союзу особливих прав перераховувати надходження від стягування мита на користь країн призначення або походження відповідних товарів незалежно від місця перетинання кордонів у межах Митного союзу. Крім того, слід враховувати, що основні положення угоди про Митний союз суперечать чинному законодавству України, у тому числі Декларації «Про державний суверенітет України», Конституції України, Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закону України «Про міжнародні договори», Митному кодексу України та багатьом іншим законодавчим актам.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Проблема участі України в Митному союзі держав СНД: оцінка доцільності» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
