Разом з тим поняття «економічна безпека» має дещо ірраціональний присмак: на відміну від тих сторін життя, які є його об’єктом (динаміка ВВП, рівень витрат на науку тощо), воно не може мати самостійних кількісних вимірів. Таким чином, навряд чи можна вважати доцільними спроби дати в цьому разі які-небудь строгі і безумовні дефініції. Фактично, виходячи з цих міркувань, ще 24 століття тому Платон казав про безпеку як про «запобігання шкоді». І така універсальна за своєю природою оцінка лише наповнюється конкретним змістом, який диктується реаліями соціально-економічного, міжнародно-політичного життя. Згідно з критеріями системного підходу слід відзначити, що економічна безпека як загальне та дещо абстрактне явище має конкретні прояви, в комплексі яких воно, власне, і реалізується. Ці ж прояви можуть характеризуватися відповідними критеріями та показниками. Крім того, оскільки в економіці безпека тісно пов’язана з категорією інтересів, приводом для дослідження безпеки є наявність загрози останнім. Що ж може бути як базовими національними економічними інтересами, так і згаданою «шкодою» в масштабах економіки країни, всерйоз загрозливою щодо її інтересів? Виходячи із загального розуміння цілей державного розвитку, докладніше поняття економічної безпеки можна розглядати з різних точок зору та в різних контекстах. Але в найбільш універсальному трактуванні можна виділити такі ключові її складові, а також критерії. Здатність забезпечувати сталий розвиток національної економіки. Зокрема, йдеться про комплекс інструментів та практичних можливостей гарантувати процес економічного відтворення в суспільстві, як правило розширений, у контексті міжнародної конкуренції та постійно триваючих змін в умовах виробництва. Наявність ефективних можливостей підтримувати стабільний стан соціально-економічної системи. Мається на увазі насамперед надійний захист власності в усіх її формах, підтримання достатніх умов та гарантій для підприємницької активності, попередження та протидія тенденціям, силам та факторам, які потенційно здатні дестабілізувати ситуацію, викликати соціальні негаразди, порушувати макроекономічну, фінансово-монетарну рівновагу, погіршувати добробут населення та окремих його груп тощо. Здатність підтримувати науково-технічні розробки, впроваджувати лідируючі технології, інновації, забезпечувати надходження до країни технологій, ноу-хау, передових методик управління. Йдеться передусім про наявність у державі науково-дослідних інститутів, структур на виробництві, які здійснюють розроблення фундаментальних наукових проблем, впровадження винаходів та постійну модернізацію виробництва, реалізацію конкретних технологічних досягнень, технічних приладів, а також про їх підтримку, створення нових закладів, якщо цього вимагають умови НТП, підвищення професійного, освітнього та загальнокультурного рівня працівників і населення в цілому. Існують як якісні, так і кількісні критерії національної економічної безпеки, і в останньому аспекті виділяють бажані орієнтири, а також граничні значення — крайні величини, перевищення яких за різних ситуацій може зашкодити нормальному перебігу подій, деформувати модель розвитку, умови відтворення, призвести до економічного колапсу, руйнівних тенденцій у сфері економіки. Зрозуміло, що основним показником економічного розвитку, а відповідно — статтею в переліку пунктів економічної безпеки (або потенційних загроз) є абсолютний рівень і динаміка ВВП країни. Цей інтегруючий показник узагальнює в єдиному кількісному агрегаті результати різноманітної господарської практики, різні якісні аспекти життєдіяльності економіки країни. Отже, його динаміка є базовою характеристикою економічної безпеки країни, і довготривалим цілям національної безпеки відповідає забезпечення стабільного щорічного приросту ВВП. Щоправда, питання вимагає певного уточнення. За експертними оцінками, у 80-х — на початку 90-х років домінувало переконання в тому, що лімітом припустимого з погляду державної цілісності падіння показника ВВП внаслідок кризових явищ, а також під час проведення структурної реформи є показник в 30 %. Вважалося, що після цього виникає ланцюгова реакція незворотних змін і руйнівного соціального катаклізму. Втім, протягом 90-х років ВВП України скоротився більш ніж на 60 % унаслідок катастрофічного колапсування промислового і сільськогосподарського виробництва. (Це відбувалося на переважному тлі уповільненого зростання світової економіки в 2,6—3 %). У реальних обставинах небезпека полягає в тому, що сам по собі процес колапсу не просто означає відсутність можливості підтримувати навіть просте відтворення господарського потенціалу на теперішній момент часу, а й об’єктивно не дає змоги мобілізувати капітальні ресурси для значущих інвестицій, технічного переозброєння деградуючого парку машин і обладнання, подолання енерго- і матеріаловитратності господарювання. Причому відсутність чіткої державної стратегії щодо оптимізації споживання енергоносіїв, зокрема імпортованих з інших країн, спричиняє посилення енергетичної та, більш широко, економічної залежності й становить загрозу не тільки економічній безпеці держави, а й самому її суверенітету. Загрозами економічного плану є також безробіття (воно також має певний вимір — рівень безробіття), розрив у рівнях доходів між різними верствами населення (відношення доходів певної частини найбільш заможних громадян до доходів найбідніших), темпи інфляції (поточні ціни у співвідношенні з базовим індикатором цін), національний борг (співвідношення між рівнем боргу та обсягами джерел прибутків, валютних надходжень, наприклад — річним експортом).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Складові економічної безпеки» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
