Технополіси в стратегії розвитку відкритої економіки
Прикладом орієнтованого на передові досягнення в ключових науково-технічних, експортоорієнтованих галузях, заощаджувального господарського використання сировинно-енергетичних ресурсів є технополіси або технопарки , своєрідні прообрази виробництва, а до певної міри й соціальних відносин майбутнього. Досвід, який було нагромаджено американськими технополісами («Силіконова долина» (Каліфорнія), «Дорога № 128» (Масачусетс), «Біонічна долина» (Юта) та ін.) зараз широко використовується в провідних індустріальних країнах, про що свідчать спеціальні програми, які було прийнято і запроваджено в Японії, європейських країнах. Технополіси набули значного поширення в усіх провідних індустріально розвинутих країнах, а для держав з перехідними економіками вони є умовою прискорення розвитку виробництва, виходу на передові конкурентні позиції у світі. Міжнародний досвід створення та життєдіяльності технополісів, взагалі цілеспрямованої науково-технічної політики, розуміння того, що тільки активне застосування прогресивних форм соціально-економічного розвитку може суттєво змінити обсяги та якість виробництва та споживання, знайшли, зокрема, відображення в Стратегії економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. «Україна: поступ у ХХІ століття». Технополіс — це територіальний науково-промисловий комплекс або конгломерат науково-академічних, навчальних, дослідно-конструкторських закладів, промислових підприємств та ін. з розвинутою та динамічною системою виробничого постачання, комунікацій, об’єктів інфраструктурної мережі, який створюється за чіткою функціональною ознакою з метою розвитку в найсприятливіших умовах високотехнологічного, соціально необхідного, конкурентоспроможного, екологічно чистого виробництва, підготовки висококваліфікованих фахівців. Не дивно, що за умов існування відкритих економічних систем подібна форма організації виробничих комплексів дедалі більшою мірою визначає й особливості сучасної міжнародної економічної діяльності. Від традиційного способу концентрації виробництва у вигляді регіональних індустріальних центрів технополіси відрізняє обов’язкова висока наукомісткість, а також мала матеріало- та енергоємність виробництва, орієнтованого виключно на нові види технологічно прогресивної продукції. У практичному плані найбільш придатними для створення технополісів є мікрорайони, що утворювались або спеціально створюються навколо високотехнологічних виробництв чи таких навчальних закладів, як університети та технологічні інститути. Адже ключова умова для розвитку технополісів — наявність відповідних кадрових ресурсів (оскільки правилом є 60—80-відсоткова і навіть більша питома вага саме науковців у загальному штаті працівників), дослідно-виробничої, соціально-побутової інфраструктури, транспортно-комунікаційної мережі. Бажаною є наявність аеропорту, будівництво якого в разі його відсутності, як правило, передбачається. Це пов’язано з особливостями виробничого процесу в технопарках, що висувають жорсткі вимоги щодо оперативності постачання і водночас не пов’язані з потребою переміщувати значні вантажі сировини та готових виробів. Нарешті, важливе значення має наявність прийнятної системи водо-, енергопостачання, обслуговування тощо. Практика чималої кількості індустріально розвинутих країн свідчить про існування універсальних принципів створення, розвитку, управління діяльністю технополісів. Завдання розвитку технологічних парків значно складніше розв’язувати країнам, що розвиваються та перебувають на етапі системної трансформації своїх економік. Таким країнам не під силу здійснити повномасштабні капіталовкладення та забезпечити максимально широку мережу подібних структур, що вимагає найповнішого урахування національних умов.
Цікавою ілюстрацією того, як може бути організована діяльність наукового парку, прив’язаного до університетської наукової, кадрової бази та інфраструктури, є розповідь Д. Бредфілда, Головного скарбника Трініті-коледжу Кембриджського університету (Велика Британія), у роботі «Науковий парк Кембриджу і розвиток наукомісткої промисловості». Науковий парк Кембриджського університету Університет і промисловість Терміни «технополіс», «науковий парк» і «дослідницький парк» стали символами прогресу сучасної науки і промисловості. Кембриджський на- уковий парк створений головним чином у відповідь на заяву британського уряду про необхідність зміцнення взаємовідносин університетів з наукомістким сектором промисловості на основі широкого обміну ідеями і людьми та колективного використання бібліотек і обладнання. Загалом ці взаємовідносини покликані слугувати таким головним цілям: ( зміцненню існуючих і заохоченню створення нових наукомістких фірм з метою подолання проблем, викликаних безробіттям і зниженням рівня національного добробуту внаслідок кризи традиційних галузей промисловості в умовах міжнародної конкуренції; ( формуванню вигідних університетам каналів зворотного технічного і фінансового зв’язку, які забезпечують взаємодію з наукомісткими фірмами. Тісна співпраця університетів з наукомістким сектором промисловості бажана і з таких причин: ( Необхідність долати комерційні проблеми, в чому може допомогти значний науковий та технологічний потенціал вищого навчального закладу. ( Потреба в поширенні нових технологій, які, поряд зі знаннями про їх наукову основу, найкраще поширюються через особисті контакти між людьми, які працюють у різних сферах. ( Важливість підвищення рівня зайнятості, в тому числі за рахунок створення фірмами нових робочих місць для висококваліфікованих фахівців, випускників університету, знайомства студентів з наукомісткою промисловістю, що допомагає їм визначитися з напрямами своєї професійної діяльності. ( Значущість для університетів каналів зворотного зв’язку з промисловістю, наявність яких допомагає реалізувати комерційний потенціал нових ідей. Факультетам завжди корисно отримувати інформацію про потреби й очікування наукомісткого бізнесу з перших рук. Легше всього це здійснюється, якщо такий бізнес розташований буквально за факультетським порогом. ( Підвищення добробуту. Нація, яка підтримує цілюще джерело ідей, забезпечує собі процвітання. У великому університеті відкриття здійснюються заради відкриттів, але економічні негаразди, що особливо сильно відбилися на науці, з усією серйозністю поставили питання про створення матеріальних і духовних благ через комерціалізацію нових ідей, яких завжди вдосталь. Економічні труднощі привели також до розуміння важливості колективного використання обладнання, що дорого коштує, і бібліотек, а це може сприяти встановленню цінних міжособистісних зв’язків. Історія створення наукового парку Наприкінці 60-х років перед університетами було поставлено завдання зміцнювати зв’язки з наукомісткою промисловістю. Пошук шляхів розв’язання цього завдання на місцевому рівні розпочав Комітет Кембриджського університету. У грудні 1969 р. Комітет рекомендував вжити заходів для розвитку наукомісткої промисловості в передмісті Кембриджа, з тим щоб скористатися накопиченими в університеті науковими знаннями і досвідом, обладнанням і бібліотекою, які вважаються одними з кращих у світі. Було також рекомендовано зміцнювати зв’язки між наукомісткою промисловістю і кембриджським науковим комплексом, в який входять не тільки знаменитий університет, а й інші видатні наукові організації. Поступово реалізація цих ідей привела до створення Кембриджського наукового парку. Справа була доручена Трініті-коледжу: його колектив розумів всю важливість ідеї, а сам коледж не тільки мав у своєму розпорядженні придатну ділянку землі в передмісті, а й пишався видатними науковими традиціями, висхідними до часів Ньютона. За останні 100 років з ним пов’язані імена Максвела, Дж. Томпсона, Вільяма і Лоуренса Бреггів, Резерфорда, Астона, Еддінгтона, Райля і багатьох-багатьох інших, зокрема й сучасних учених. Будівництву в районі парку практично нічого не перешкоджало. Основні житлові райони розташовані поблизу, але парк надійно відділений від них. Прекрасно розвинена транспортна система дає змогу швидко дістатися Лондона та інших міст. Понад 100 років ділянка належала Трініті-коледжу. При цьому окремі частини парку належали йому або його попередникам з 1443 р., коли Італійський монастир передав їх Кинг Холл-коледжу — другому коледжу університету, заснованому в 1317 р. У 1546 р., за часів Генріха VIII, Кинг Холл-коледж об’єднався з Майклхаус-коледжом (третій коледж, створений у 1324 р.) і в такий спосіб було утворено Трініті-коледж. У період Другої світової війни 1939—1945 рр. майже половина території коледжу була мобілізована і покрита мережею залізничних шляхів та бетоном і служила майданчиком формування англо-американських танкових колон, а також для ремонту бронетехніки. Під час створення першої черги наукового парку невеликий кар’єр, з якого брався гравій для бетону, було перетворено в озеро і лужок. Вони під час реалізації третьої черги парку були сполучені з великим новим озером і гаєм. Зараз організовується четверта черга парку і водночас формуються озера і ландшафт з водою і зеленню навколо будівель парку. Загальний план забудови перших чотирнадцяти акрів був схвалений у квітні 1970 р. і затверджений у жовтні 1971 р. Саме на цій стадії архітектори коледжу розробили проект нинішнього в’їзду в парк. Дозвіл на будівництво конкретних будівель було отримано на початку 1973 р. Відтоді щороку додаються нові будівлі. Офіційно парк був відкритий у 1975 р. тогочасним президентом, а пізніше — майстром Королівського товариства сером Аланом Ходкином. У церемонії відкриття брали участь тогочасний майстер Королівського товариства лорд Батлер і колишній майстер — лорд Адріан. Кожний з них посадив по дереву, і утворилася живописна група кедрів, названа «Три майстри». У 1979 р. Принц Валлійський відкривав будівлю «Кембридж консалтанс», а в 1984 р. — комплекс споруд. Канцлером університету є Герцог Единбурзький. Парк регулярно відвідують міністри уряду Велико- британії. Розвиток наукового парку здійснюється як через розширення діючих фірм, так і за рахунок залучення нових компаній. Нещодавно в парку влаштувалися Королівське хімічне суспільство і фірма «Амген». До 1975 р. парк займав 30 акрів, і це була його перша черга. У 1979 р. він розширився до 58 акрів — друга черга, у 1982 р. — до 86 акрів — третя, а в 1985 — 110 акрів — четверта черга. На початку 2000 р., з урахуванням перших будівель п’ятої черги, площа наукового парку становила 150 акрів. Загальна площа будівель парку сьогодні становить 1 млн кв. футів. І є можливість ввести в дію ще 500 тис. кв. футів. Що таке Кембриджський науковий парк? Кембриджський науковий парк — це група виробничих наукомістких фірм та дослідницьких організацій, які розміщені біля провідного дослідницького університету на ділянці землі з красивим, мінімально зміненим ландшафтом і користуються вигодами від взаємодії з цим університетом. Це — спосіб формування системи виробництв і прикладних досліджень відповідно до профілю базової організації. У парку розташовано біля 80 компаній, діяльність яких відбувається за широким спектром високих технологій. Багато з цих компаній підтримують плідні контакти як з університетом, так і між собою. Деякі з них — малі, і вся їх діяльність зосереджена в парку. Компанії або створені одним чи двома вченими зі схильністю до бізнесу, або бізнесменами зі схильністю до науки ради використання комерційного потенціалу своїх ідей, або є філіями великих національних і міжнародних організацій. Такі організації вважають, що значний науковий потенціал Кембриджа формує сприятливе середовище для їхньої роботи. Наприклад, фірма «Тосіба» недавно організувала з фізичним факультетом університету спільне підприємство в галузі використання ефектів квантової фізики для створення технологій XXI ст. Незалежно від типу фірм мета Кембриджського наукового парку полягає в тому, щоб допомогти їм забезпечити прибуток (фінансовий або науково-дослідний). Трініті-коледж надає новоприбулим з інших міст невеликі квартири. Коледж допомагає клієнтам влаштуватися, а науковому парку без великих зусиль і зволікання — організувати свою фірму і розмістити її в приміщеннях добре сконструйованих будівель, що швидко перебудовуються. Співвідношення забудованих і вільних площ землі парку становить, відповідно, 1:6, тоді як у звичайних промислових зонах це співвідношення — 1:2. Малі фірми організовуються і розвиваються в двох будівлях — Кембриджському інноваційному центрі і Денкор білдінг. У них під одним дахом співіснують по десять і більше фірм, які мають доступ до послуг колективного користування. Для збереження чистоти ідеї, заради реалізації якої був організований науковий парк, використання його будівель і споруд дозволено лише для таких цілей: ( для проведення прикладних досліджень; ( організації легкого промислового виробництва за умови регулярних консультацій з науковими співробітниками університету або представниками інших наукових організацій регіону; ( відповідної допоміжної діяльності. Трініті-коледж активно сприяє встановленню контактів між лабораторіями університету та з лабораторіями інших наукових організацій і фірмами наукового парку. Коледж не примушує будь-кого до встановлення контактів, але сформував середовище, в якому такі контакти є природними та здійснюються на вигідних умовах. Коледж проводить заходи, у процесі яких його співробітники знайомляться з представниками заінтересованих організацій і фірм, рекламує на- уково-технічні можливості університету і проводить технічні семінари, оплачує половину ставки дослідникам з фірм Кембриджського наукового парку та компенсує їм витрати при використанні лабораторій університету. Двічі на рік коледж публікує інформаційний лист, фінансує відкритий у 1984 р. Трініті-центр, в якому персонал фірм наукового парку може зустрічатися в неформальній обстановці, обговорюючи ідеї щодо проведення НДДКР, патентування розробок, наймання співробітників, виробництва, продажу, експорту, фінансів та з інших питань, що становлять взаємний інтерес. Крім того, тут можна орендувати зали засідань для проведення різного роду заходів. Трініті-центр має у своєму розпорядженні два корти для гри в сквош, виявляючи тим самим турботу про відпочинок людей, що працюють у парку. Фірми наукового парку сьогодні мають прекрасну можливість для плідної взаємодії з серйозними компаніями, фірмами венчурного капіталу, проводедення з ними НДДКР на контрактній основі. Кембридж — усесвітньо відомий науковий центр, в якому зростають фірми високих технологій. Більшість фірм Кембриджського наукового парку отримує вигоду від прямих або непрямих, постійних або одноразових, технічних або фінансових контактів з університетом. Бізнесмени знають, що достатньо їм лише підняти телефонну слухавку — і їм буде надано необхідну допомогу. Учені, зі свого боку, починають краще розуміти комерційний потенціал нових ідей. Результати цього важко виміряти. Концепція Кембриджського наукового парку набуває особливої цінності у міру розвитку багатьох із його клієнтських фірм, що реалізовували свої ідеї на практиці. Метою створення наукових парків може стати технічна модернізація та структурна реконструкція промисловості цілого регіону, стимулювання розвитку місцевих підприємств, забезпечення заходів для того, щоб допомогти стати на ноги численним малим фірмам задля створення кращого конкурентного середовища. Для сучасної розвинутої країни з ринковою економікою характерною є наявність кількох десятків технопарків, а в Сполучених Штатах Америки на різних стадіях запровадження вже функціонують майже дві сотні таких утворень. До речі, саме в США, у штаті Каліфорнія, з 1951 р. і бере свій початок історія технополісів, найбільшим з яких усе ще залишається створена на базі Стенфордського університету «Силікон Веллі» («Кремнієва долина»). Тоді в американському штаті Каліфорнія, у невеликому місті Пало-Альто, на базі відомого Стенфордського інституту було створено Стенфордський парк. До речі, Каліфорнія є лідером серед американських штатів за кількістю технополісів, а самі Сполучені Штати тримають першість за цим показником серед інших країн. Чималі зусилля в справі створення технополісів, починаючи з кінця 70-х років, докладаються у Великій Британії. Амбітні програми створення технопарків приймалися у Франції, Німеччині. Найбільшою мірою показовим стосовно перспектив розвитку технополісів є досвід Японії. Саме там було застосовано чіткий програмно-цільовий підхід під час створення мережі спеціальних зон високотехнологічного виробництва, яка поступово поширюється на всю національну економіку. Тому досвід цієї країни особливо цікавий для України, зважаючи на оперативність та успішність упровадження цієї форми господарювання, науково-виробничої діяльності. Слід відзначити продуманість, комплексність програм взаємно узгоджених урядових, адміністративних, підприємницьких дій, які вписувалися в загальнояпонський проект «Технополіс». Проект передбачав рівномірне поширення по країні зон високотехнологічного та наукомісткого виробництва, причому з особливим акцентом на відносно менш розвинуті регіони. Як приклад економічно ефективного технополісу, що створювався згідно з жорсткими екологічними вимогами, можна назвати парк «Хамамацу». Свою назву він дістав від однойменного півмільйонного за населенням портового міста, що на півдні найбільшого в Японії острова Хонсю. Такий вибір базового міста є типовим для Японії, оскільки воно є невеликим, можна запобігти зайвому перевантаженню і без того гіперурбанізованого японського суспільства. Разом з тим кількість жителів достатня для кадрового забезпечення технополісу. Хоча регіон Токай, в якому і розташований Хамамацу, є одним із високорозвинутих, місцева промисловість (машинобудування, хімічна, легка промисловість) вимагала, за японськими стандартами, модернізації. Пріоритетними для Хамамацу є мікроелектроніка, розроблення нових матеріалів, оптика, авіаційна техніка. Важливі галузеві, а також номенклатурні напрями розвитку пов’язані з виробництвом музичної техніки (зокрема, з використанням інформаційних технологій), комп’ютерів, електропобутових приладів. Базові компанії по цих напрямах — «Ямаха», «Роланд», «Судзукі». Перші кроки в процесі створення технополісів було зроблено і в Україні. Так, у межах Національної академії наук України було створено три технологічні парки — на базі інститутів фізики напівпровідників, монокристалів та електрозварювання. Було навіть прийнято окремий закон про встановлення спеціального режиму інноваційно-інвестиційного сприяння діяльності цих утворень.
Особливої уваги заслуговує нетиповий для індустріально розвинутих країн, але зрозумілий Україні досвід Китаю щодо організації наукових парків, зокрема першого з них, у Шеньчжені. Шеньчжень є не тільки технопарком у вузькому сенсі, а й спеціальною економічною зоною, ключовим завданням якої є залучення іноземних інвестицій. Для цього передбачався особливий, пільговий режим економічної діяльності, сприятливе мотиваційне середовище для бізнесу із винятковими політичними умовами. Науково-промисловий парк Шеньчженя — перший китайський технополіс Для багатьох фахівців-«традиціоналістів» вибір на користь міста Шеньчжень при створенні першого для такої великої країни, як Китай, був дивним. Середньорозвинута переробна промисловість, відсутність висококваліфікованих кадрів, великих наукових центрів та університетів (перший місцевий університет було відкрито лише в 1984 р.), достатніх джерел венчурного капіталу, слабкість транспортної інфраструктури — все це, здавалося б, є причинами утриматися від створення наукового парку саме там. Проте в китайського уряду на те були свої міркування. Взагалі перша половина 80-х років була часом поступового проведення економічних реформ за умов жорсткої централізації. Відбувалося певне зростання, але дедалі більша відчувалася потреба в залученні додаткових важелів науково-технічного розвитку та в лібералізації режиму господарської діяльності, зокрема міжнародної торгівлі та інвестицій. Тим більше, що така лібералізація саме біля морських комунікацій та Гонконгу, на відміну від застійних внутрішніх районів Китаю, дала змогу забезпечити ефективні комунікації, інвестиційні передумови, надходження ноу-хау, швидкий прогрес технологічних інновацій, інформаційних потоків. Іншим аргументом було те, що до 1985 р., року організації науково-промислового парку, після п’яти років активного стрімкого зростання, у регіоні Шеньчженя було помічено уповільнення розвитку. Стало очевидно, що настав час для інтенсивного використання науки і технологій, для чого особливо придатною виявилася концепція наукового парку. Уже через кілька років Шеньчженьський парк, який спочатку був експериментальною промисловою зоною, в якій міцні руки цінилися вище розумної голови, було акредитовано Держрадою КНР як одна з національних зон розвитку високих технологій. Один із засновників наукового парку — Академія наук Китаю, що є потужним науково-технічним центром країни із понад 100 регіональними відділеннями, розробила плани надання парку значної технологічної підтримки. Були також розроблені програми зміцнення зв’язків з університетами і науковими організаціями внутрішніх районів Китаю. Відомо, що одним з основних чинників, які визначають характер роботи технопарку, є венчурний капітал. Але, на відміну від розвинутих країн із потужною індустрією венчурного капіталу, для Китаю це явище не типове, хоча там і мав місце певний надлишок фінансових коштів через дефіцит інвестиційних можливостей. Отже, залишалося сподіватися на швидкий розвиток спеціальної зони Шеньчженя, зростання її авторитету і багатства, що сприяло б залученню капіталів з внутрішніх районів Китаю та з-за кордону. Для цього було вироблено комплексну стратегію «Потрійного стрибка», інакше кажучи — трьохетапний план розвитку парку. Ключовим чинником, на якому базується науковий парк, — підприємництво. Команда менеджерів, в яку входять різні фахівці, сформувала ефективне творче середовище. Етап перший — «промисловий парк» Його головна мета — створення сприятливого економічного середовища, повномасштабної інфраструктури для залучення й утримання команди підприємців-однодумців, а також для формування «збалансованої суміші» клієнтів, яка в майбутньому могла б забезпечити технологічно репрезентативну діяльність парку. Важливою рушійною силою на цьому етапі були ринкові структури, а загальні результати діяльності характеризувалися значним припливом технологій. Етап другий — «технологічно орієнтований промисловий парк» На цьому етапі формується система взаємовідносин з провідними китайськими науково-дослідними організаціями і зарубіжними науковими парками. Головна ознака цього етапу — тісна і систематична взаємодія науки і виробництва. Рушійні сили — однаковою мірою ринок і технології. Етап третій — «дослідницький парк» Цей етап являє собою вищий рівень розвитку попереднього етапу. Діяльність парку характеризується великим обсягом ринково орієнтованих прикладних досліджень. Головна ознака третього етапу — вихід нових технологій за межі парку. Рушійна сила — технологія. Зрозуміло, на практиці не можна провести чітких кордонів між цими етапами, які насправді перекривали один одного. Відбір клієнтів Для забезпечення гарантованого взаємозбагачення фірм-клієнтів продуктивними ідеями більшість зрілих наукових парків мають вельми жорсткі критерії їх відбору. Але з урахуванням реальних місцевих умов і трьохетапної стратегії розвитку парку важко було скористатися суворими критеріями відбору. Проте вдалося й уникнути квапливості при формуванні оптимальної «суміші» фірм. Згідно з обраною стратегією до клієнтів ставилися такі вимоги: володіння передовою або новою технологією; цілеспрямованість команди менеджерів; широкі можливості для застосування технології; наявність ринкової ніші для продукції; експортна орієнтація виробництва; невеликий розмір фірми. Передання технологій Передання технологій — одна з головних завдань наукового парку в Шеньчжені. Критеріями роботи було обрано такі: пряма комерціалізація результатів наукових досліджень; спільні дослідження і розробки; використання передових зарубіжних технологій; внутрішньофірмові дослідження та розробки; розроблення тільки таких технологій, які можуть бути комерціалізованими в стислі терміни. Після завершення досліджень — від нової ідеї до цільових розробок за допомогою венчурного фінансування — технологія передається з лабораторії в дослідне виробництво. Для забезпечення успішної реалізації цього етапу передання технологій у науковому парку створено Інкубатор бізнесу, який підтримує нові наукомісткі фірми та експериментальні проекти. За цінами, що є нижчими від ринкових, інкубатор надає фірмам, які розпочинають роботу, офісні приміщення, робить адміністративні послуги, консультації в галузі техніки і економіки, а також надає фінансову допомогу. Це дає змогу фірмам-клієнтам знизити накладні витрати і зосередитися на розробленні продукції. Далі починається етап так званого «інтерфейсу», оскільки саме на ньому відбувається злиття потоків інформації з науки і промисловості та реалізація технології. Науковий парк є своєрідним «вікном» на ринок узбережжя і на міжнародні ринки, через нього здійснюється обмін інформацією. Науковий парк прискорює комерціалізацію результатів національних досліджень у сприятливому кліматі провінції Гуандун, робить вагомий внесок у структурну перебудову місцевої економіки і подальше проникнення на глобальні ринки. З метою мобілізації коштів на розвиток парку та на реалізацію проектів було розроблено комплексну фінансову стратегію. Вона базується на «союзі трьох»: внесків муніципального уряду Шеньчженя, Академії наук КНР та Міжнародної трастової та інвестиційної корпорації провінції Гуандун. У такий спосіб був утворений союз політики, на- уки і капіталу. Крім того, центральний уряд перейшов до довгострокового кредитування стратегічно важливих технологічних проектів під низький процент. Кредити виділялися державними банками. Науковий парк придбав також велику лізингову фірму в Пекіні. У цей час створюється дочірній фінансовий концерн. Як перспективний канал надходження прибутків розглядається ліцензування технологій і надання науково-технічних послуг. Принциповими методами залучення інвестиційних коштів є створення спільних китайсько-іноземних підприємств і використання пільгових кредитів міжнародних фінансових організацій. Поступове освоєння землі наукового парку Згідно з генеральним планом, 790 акрів землі парку були розділені на три ділянки з метою їх послідовного використання. Фінансові засоби, що були нарощені внаслідок освоєння першої ділянки, дали змогу приступити до експлуатації другої, а подальші прибутки нададуть можливість розпочати освоєння третьої. Результати реалізації стратегії Основні результати реалізації стратегії розвитку парку полягають у такому: Розроблення і передання на ринок нових технологій і продукції. У на- уковому парку розроблено багато нових технологій і продуктів, деякі з них стали елементами національної науково-технічної стратегії в галузі передових технологій. Парк має передові розробки, такі як інтегрована комп’ютерна система «Чжучжень», портативна рентгенівська установка «Хентон» та ін. Кадрова політика. Менеджери і фахівці, які пройшли навчання в рамках міжнародної програми підготовки кадрів у парку, відіграють важливу роль в економічному розвитку регіону. Особливо важливим є те, що парк забезпечує роботою кілька тисяч працівників. Структурна перебудова економіки. Практично з нуля науковий парк створив в Шеньчжені біотехнологічну промисловість. У парку ж розташований провідний регіональний центр розробки нових матеріалів. Зв’язки наукового парку з науково-дослідними і технологічними організаціями принесли вигоду і місцевій промисловості. Існування наукового парку із збалансованою інфраструктурою привело до безперервного припливу вітчизняних і зарубіжних інвестицій, підвищення цін на нерухому власність. Підвищення ролі науки і техніки. Діяльність наукового парку, його імідж і престиж сприяли піднесенню науки й техніки та зміцненню зв’язків між наукою і виробництвом, що прискорило процес комерціалізації результатів НДДКР. Успіх наукового парку дав поштовх кільком десяткам аналогічних проектів у регіоні. Поліпшення якості життя. Наявність значної кількості нових робочих місць та добре оплачуваної роботи привела до значного поліпшення якості життя в регіоні, що є одним із вирішальних показників загального успіху проекту.
Використано матеріали конференції «Перший технопарк Китаю (Досвід і перспективи першого науково-промислового парку Китаю)». Ураховуючи сказане, а також у контексті пріоритетів міжнародної економічної діяльності України, виділимо основні цільові функції та мотиви створення і подальшого розвитку спеціалізованих технологічних зон. При цьому, оскільки найчастіше такі технологічні зони в нашій країні позначають терміном «технопарки», при визначенні важливих рис та позитивних наслідків використання такої форми організації бізнесу та соціально-економічного життя взагалі, вживатимемо саме цей термін. 1. Технопарки потенційно можуть відігравати роль своєрідних каталізаторів розвитку економіки на окремих ділянках, передусім на вирішальних напрямах НТП. Вони відіграють, по суті, роль «локомотивів» в економіці, засобу активізації експорту, оскільки у результаті підтримки, прискореного технологічного розвитку окремих територій і галузей створюється якісно нова система вимірів господарської ефективності, поява додаткових стимулів та орієнтирів у конкурентній боротьбі на національному та міжнародному рівнях для решти підрозділів національної економіки. 2. Технопарки є важливим чинником соціально-економічного піднесення окремих регіонів, кращого районування виробничого потенціалу суспільства. За допомогою науково-індустріальних парків можливе перетворення відносно відсталих регіонів на більш розвинуті, «розвантаження» надто урбанізованих центрів, мегаполісів, створення нових робочих місць у тих периферійних зонах, де є надлишкова робоча сила. Отже, за допомогою технологічних парків в Україні можна оптимізувати структуру експортної спеціалізації окремих областей. Адже переважну частину поставок назовні забезпечує регіон Донбасу та Кривбасу, тоді як в західноукраїнських землях з висококваліфікованими кадрами експортне виробництво є невеликим. 3. Технопарки як територіально-галузеві підрозділи економіки в змозі забезпечити кращий рівень національного виробництва та товарного наповнення ринку, причому через міжнародну конкуренцію дедалі більшою мірою саме технологічно авангардні проекти стають обов’язковою та навіть безальтернативною умовою виробництва на території країни взагалі. Це є особливо актуальним для України, яка через значний тиск з боку іноземних конкурентів відчуває тенденцію до примітивізації національної економіки. 4. Технопарки є засобом радикального поліпшення кадрової підготовки, оскільки в них можливе послідовне та глибоке поєднання навчального процесу з передовою наукою, безпосередньою виробничою практикою. Науково-дослідні парки можуть використовуватися і для вдосконалення навчання студентів, перепідготовки фахівців, спеціалізованого стажування іноземних громадян. В умовах відпливу високопрофесійних кадрів за межі України технопарки з високодохідним експортним виробництвом можуть стати місцем докладання зусиль працівників з вищою освітою та утримати їх від виїзду за кордон. 5. Технопарки створюють якісно нове і технологічно ефективніше середовище соціально-економічного розвитку. Це і динамічна форма поєднання науки з виробництвом, де максимально скорочується тривалість циклу «наука — технологічна розробка—виробнича практика», і засіб «входження» науки в ринкові механізми. Ця форма забезпечує ліміти фінансування фундаментальної науки за рахунок віддачі від прикладних розробок, створюючи необхідний баланс між сьогоднішніми та перспективними складовими науки. Тому за умов становлення сучасних постіндустріальних формацій на Заході, в Європі, розвиток мережі зон високотехнологічного виробництва в Україні може наблизити характер її розвитку до передових світових стандартів, стати фактором інтеграції до структур Євросоюзу. 6. Технопарки можуть розглядатися як безпосередній інструмент поліпшення умов міжнародної економічної діяльності за всіма її основними напрямами, а також як ключові показники відкритої економіки України. Адже технопарки є важливим засобом піднесення конкурентоспроможності національної економіки на міжнародній арені, джерелом валютних надходжень, поглиблення технологічних циклів виробництва на власній території, оптимізації структури міжнародної торгівлі, і передусім експорту. Ці основні функціональні характеристики технополісів цілком відповідають завданням підвищення ефективності міжнародної економічної діяльності України та її відкритої економіки взагалі. Крім того, в Україні є велика кількість навчальних, наукових та науково-виробничих центрів, які готують учених, інженерів, технологів різних необхідних спеціальностей. Це — університети, політехнічні інститути, академічні та інші установи, які здатні взяти на себе як організаційно-інституційні функції, так і виконання основних робіт. Особливістю формування технопарків у нашій державі на етапі генезису цієї організаційно-економічної форми організації виробничого процесу є прив’язка до вже існуючих науково-виробничих структур. Цей факт, а також обмеженість форм сприяння розвитку технопарків (передусім це п’ятирічні пільги в оподаткуванні окремих видів високотехнологічних виробництв та незначні організаційні заходи підтримки) вочевидь слід пов’язати з фінансовими ускладненнями, а також з інерційністю владних структур у проведенні ними регулятивної політики. Прикладом технопарку в Україні є Харківський інститут монокристалів. Це — один з тих вітчизняних центрів науково-виробничої діяльності, які не тільки перебувають в авангарді світового технологічного прогресу з окремих його напрямів, а й намагаються піднести пов’язане зі своєю науковою діяльністю вітчизняне виробництво (зокрема, виробництво надчистих монокристалів) до такого рівня, який забезпечує високу міжнародну конкурентоспроможність, розширення експорту продукції, що виробляється. Формуючи довгострокову стратегію України щодо створення мережі технополісів, важливо враховувати особливості сучасних диверсифікованих та динамічних ринків, передусім дедалі більшу конкретизацію та функціональну вибірковість вимог споживачів. Це підвищує вимоги до оперативності реагування на зміни попиту, збільшуючи шанси проникнути на сталі ринки новим компаніям. А враховуючи те, що технополіси власне і спеціалізуються на виготовленні нових виробів на базі прогресивних матеріалів, можна зробити висновок про їх відповідність сучасним тенденціям розвитку ринків та про доцільність урахування особливостей їх природи в конкурентній боротьбі. Ураховуючи те, що високотехнологічний рівень виробництва зумовлює високу якість та міжнародну конкурентність продукції, що виробляється, технополіси стають не тільки інструментом оптимізації територіального розміщення промисловості, підвищення її ефективності, створення нових видів продукції. У географічно більш широкому розумінні, стосовно сфери міжнародних економічних відносин вони є потужним чинником та інструментом поглиблення міжнародного поділу праці, спеціалізації та розвитку нових видів наукомісткого виробництва. 3.2.5. Макроекономічна політика України в контексті сучасного НТП Подальший науково-технічний прогрес веде до того, що традиційна дилема «вільне підприємництво або втручання держави» дедалі частіше розв’язується на користь останнього варіанта. Адже саме на державному рівні можливе найбільш чітке визначення пріоритетних напрямів розвитку відтворювальних механізмів макроекономічного рівня. Це врешті-решт спрямовано на вирішення завдань адекватного централізованого визначення мікроекономічних орієнтирів, поліпшення національних показників конкурентоспроможності, продуктивності праці, ресурсозбереження, витрат, економії робочого часу. Більше того, деякі інструменти та заходи з переліку завдань управління урядового рівня є безальтернативними, тобто властивими лише йому в тих випадках, коли йдеться про неприбуткові або занадто масштабні для окремих господарських організацій дослідницькі, конструкторські або впроваджувальні проекти. Чіткі та кваліфіковані дії керівних державних органів сприяють адаптації виробничих відносин до швидкого та інколи стрибкоподібного розвитку світових продуктивних сил, що є необхідною функцією управління в сучасних умовах. Таке сприяння не може не відбуватися відразу в двох субстанціонально різних, але пересічних площинах — розвитку науково-технічних, конструкторсько-впроваджувальних розробок на національному ґрунті, а також забезпеченні припливу та практичного втілення передових зарубіжних досягнень. Реальними засобами та формами такої політики є визначення на державному рівні пріоритетів НДДКР та запровадження необхідних організаційно-економічних заходів, координація науково-технічних досліджень, мобілізація ресурсів, компенсація частини витрат у випадках затяжних технологічних циклів, патентно-ліцензійне регулювання, забезпечення заходів у галузі співробітництва, сприяння іноземним інвестиціям тощо. Під час формування науково-технічної стратегії в рамках зовнішньоекономічної політики Української держави необхідно застосовувати якомога ширшу палітру іноземного досвіду у відповідних галузях заради забезпечення можливості вибору для наслідування окремих прикладів з числа запроваджених інструментів та підходів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Технополіси в стратегії розвитку відкритої економіки» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
