Для розуміння природи міжнародної економічної діяльності важливо враховувати такі фундаментальні господарські відносини між людьми та водночас наукові категорії, як кооперація праці та поділ праці в їх міжнародній специфікації. Спочатку згадаємо, що кооперація праці — це засіб та необхідний принцип поєднання трудових зусиль окремих індивідів з метою досягнення тих результатів господарської діяльності, які інакше були б неможливими. Поділ праці — це диференціація виробничих функцій, яка веде до виокремлення сфер економічної діяльності й утворення відповідних соціальних груп та обов’язків. Кооперація та поділ праці становлять єдину цілісність та відбивають дві протилежні її сторони, взаємодія яких зумовлює розвиток виробничої діяльності людей. Найважливішим параметром цього процесу є ступінь усуспільнення виробництва. Ця остання категорія стосовно двох перших є мірою співробітництва та відбиває його рівень, а також взаємну залежність виробників у загальному процесі відтворення. Такі виробники спеціалізуються на виробництві різних видів продукції та, у більш узагальненому плані, спільно здійснюють економічну діяльність. Сама ж економічна діяльність є найбільш узагальненою категорією, що синтезує весь комплекс ознак діяльності людини у сфері господарського відтворення. Міжнародний чинник додає кооперації та поділу праці якісно нових рис. З одного боку, на державу переносяться певні функції суб’єкта кооперації, про що писали А. Сміт , Д. Рікардо , Дж. С. Мілль та інші класики. Кооперація є фактором будь-яких економічних процесів. Крім того, вона відображає систему мотивацій виробників, які, на думку А. Сміта, «вважають кориснішим для себе затрачувати всю свою працю у галузі, де вони мають певну перевагу над своїми сусідами, і все необхідне їм одержувати в обмін на частку продукції, чи, що те саме, на ціну частки продукту своєї праці». Інакше кажучи, іманентною властивістю економічної діяльності як уособленої (господарської) сфери життя людей є поєднання виробничих зусиль на користь як окремих суб’єктів, так і суспільства в цілому. А. Маршалл розумів це як «тенденції до колективної діяльності», що, у свою чергу, становлять результат «вільного вибору кожним індивідуумом такої лінії поведінки, яка уявляється йому найбільш відповідною задля досягнення його власних цілей». Легко помітити, що цей підхід, який поділяли представники класичного напряму політекономії, випливає із певної системи цінностей та відповідає певному типу менталітету, істотну рису яких становить апріорна для дослідника потреба суб’єктів господарювання в економічному співіснуванні з іншими. А. Сміт з цього приводу стверджував, що кожен «у цивілізованому суспільстві... безперервно потребує сприяння та співробітництва багатьох людей». У цьому зв’язку логічно розглядати державу як учасника міжнародного поділу праці, характер якого зумовлюється факторними перевагами окремих країн. Крім того, держава опосередковує зв’язок між різнонаціональними кооперантами через інститути тарифно-економічного (режими митних стягнень, оподаткування) та нетарифно-адміністративного (дозвільна система, ліцензування, квотування) регулювання. З іншого боку, приватні суб’єкти міжнародної економічної діяльності можуть вступати в прямі коопераційні відносини. Про це свідчить саме існування транснаціональних форм господарювання, а також сучасні тенденції, зокрема усунення міжнаціональних кордонів у країнах Європейського Союзу, інших регіональних угруповань, лібералізація торговельних відносин у світовому масштабі. Терміни та поняття Економічна модель — системне узагальнення реальності, квінтесенція значущих соціально-економічних відносин, що дає змогу усвідомити характер відтворювальних процесів, сутність і особливості окремих їх аспектів, провести градацію їх чинників та, насамкінець, визначитися із суто регулятивними завданнями та інструментами. Е.м. — така абстрактна конструкція, яка відображає істотні внутрішні системні зв’язки реальних прототипів — господарських процесів та механізмів, що були «очищеними» від зв’язків неістотних, нетипових. Моделювання міжнародної економічної діяльності використовує як вербальний, логічний, так і графіко-математичний інструментарій. Фактор виробництва — базові компоненти процесу відтворення, які використовуються в процесі виробництва. До них відносять працю, землю в комплексі усіх природних ресурсів і капітал. Нерівномірність розміщення Ф.в. є передумовою міжнародної торгівлі, інших форм міжнародної економічної діяльності. Абсолютні переваги — характеристика виробничої та збутової діяльності, за якої певна країна (виробнича структура) здійснює ефективніше виробництво (має нижчі виробничі, часові витрати, володіє більш прогресивними технологіями та доступом до дешевих факторів виробництва, матеріалів) та може контролювати ринок, установлюючи найнижчі ціни. Абсолютні переваги пов’язані з наявністю в певній країні сприятливіших природно-кліматичних умов для певних видів господарювання, покладів корисних копалин, а також із кращим географічно-стратегічним розташуванням. Причинами абсолютних переваг можуть бути і результати людської діяльності — наявність у монопольному володінні передового обладнання, високих технологій, ноу-хау, інших об’єктів інтелектуальної власності, які здешевлюють та роблять ефективнішим виробництво. Відносні переваги — характеристика виробничої та збутової діяльності, за якої одна країна користується порівняно сприятливішим співвідношенням витрат у процесі виготовлення певного товару у зіставленні з іншими країнами. Так, за наявності структурної різниці у системах витратних показників різних макроекономічних комплексів можливе одержання зиску з міжнародного обміну. Інакше кажучи, підстави для взаємовигідної міжнародної торгівлі виникають тоді, коли в різних країнах мають місце відносно (не обов’язково абсолютно) менші витрати під час виробництва різних товарів. Режим міжнародної економічної діяльності — комплекс міжнародних угод, законодавчих, нормативних положень, які визначають характер взаємодії національних економічних суб’єктів із зарубіжними. Трансакційні витрати — витрати, пов’язані з проведенням ділових операцій. У міжнародній економічній діяльності трансакційними називають витрати, пов’язані з проведенням та обслуговуванням експортно-імпортних операцій; у даному випадку йдеться фактично про технічні витрати як комерційних структур, так і національних господарських систем у цілому (утримання апарату, оформлення документації, митних, юридичних процедур та ін.). Міжнародна кооперація (у вузькому розумінні, згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність») — взаємодія двох або більше суб’єктів господарської діяльності, серед яких хоча б один є іноземним, за якої здійснюється спільне розроблення або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції (деталей, вузлів, матеріалів, а також устаткування, що використовується у комплексних поставках) або спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях) науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господарської діяльності. Міжнародна спеціалізація — форма участі країни в системі міжнародної кооперації та міжнародного поділу праці, яка передбачає концентрацію зусиль даної країни, її господарських суб’єктів на виробництві певних товарів і послуг. Сприяє максимізації виробництва за рахунок ефекту масштабу та експлуатації природних, факторних переваг.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кооперація та поділ праці: міжнародний аспект» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
